Рішення № 137696377, 25.06.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року Справа № 480/1913/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1913/26 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправним рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України за результатом розгляду її рапорту від 13 березня 2026 року за вихідним номером 08/22040/26-Вн, яке полягає у відмові в звільненні з військової служби;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України звільнити її з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю 1 чи 2 групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члені сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Свої вимоги мотивує тим, що проходить військову службу у відповідача та звернулась із рапортом про звільнення зі служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Зазначає, що надала всі необхідні документи на підтвердження родинних зв`язків, інвалідності матері, потреби у догляді та відсутності інших осіб, які можуть його здійснювати, однак відповідач безпідставно відмовив у звільненні з військової служби.

Ухвалою суду від 24.03.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що подані позивачкою документи не підтверджують наявності передбачених законом підстав для звільнення з військової служби, оскільки не містять належного висновку про потребу матері у постійному догляді, а також не підтверджують відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якому з доводами представника відповідача не погодився та просив задовольнити його позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

На підставі Указу Президента України "Про призначення судді" № 394/2026 від 19.05.2026 та наказу в.о. голови Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 № 24-ОС "Про відрахування зі штату суду ОСОБА_2 у зв`язку з призначенням на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду", на підставі розпорядження керівника апарату № 2972 від 01.06.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ № 480/1913/26.

Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Шаповалу М.М., який ухвалою від 02.06.2026 прийняв справу до свого провадження.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності відповідно до ст. 90 КАС України, встановив такі обставини.

Позивач проходить військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії - діловода ІНФОРМАЦІЯ_1 .

12.03.2026 позивач звернулася до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Судом встановлено, що позивач, яка мала прізвище " ОСОБА_3 " є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

20.11.2013 ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище на ОСОБА_8 . У подальшому цей шлюб було розірвано рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17.12.2018 у справі № 577/5196/18, після чого позивач повернула дошлюбне прізвище.

07.03.2025 ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище на ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Станом на час звернення до суду позивач має прізвище ОСОБА_10 .

Також судом встановлено, що ОСОБА_5 17.03.2000 уклала шлюб з ОСОБА_11 та змінила прізвище на ОСОБА_12 . Відтак мати позивача станом на час виникнення спірних правовідносин має прізвище ОСОБА_12 .

ОСОБА_13 є матір`ю позивача та особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 377843 від 18.07.2019. Крім того, пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 підтверджується, що ОСОБА_13 отримує пенсію по інвалідності.

Згідно з довідкою ЛКК № 65 від 28.10.2025, виданою Комунальним некомерційним підприємством "Дружбівський центр первинної медико-санітарної допомоги", ОСОБА_13 потребує постійної сторонньої допомоги.

З довідки про склад сім`ї вбачається, що разом із ОСОБА_13 за однією адресою проживає її чоловік ОСОБА_11 .

ОСОБА_11 є пенсіонером по інвалідності, має ІІІ групу інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням та довідкою до акта огляду МСЕК. Крім того, відповідно до довідки ЛКК № 78 від 09.12.2025, ОСОБА_11 не може здійснювати постійний сторонній догляд.

Позивач має двох дітей - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які є онуками ОСОБА_13 .

ОСОБА_15 на час звернення позивача з рапортом була неповнолітньою, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Щодо ОСОБА_14 позивач зазначала, що вона тривалий час проживає за межами України, на території російської федерації, разом із батьком - колишнім чоловіком позивача ОСОБА_7 , у зв`язку з чим не може здійснювати постійний догляд за бабусею.

На виконання ухвали суду від 27.04.2026 Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надав інформацію щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 08.11.2017 по 16.06.2026. З наданої інформації вбачається, що останнім зафіксованим перетином державного кордону України щодо вказаної особи є виїзд 17.01.2022 через пункт пропуску "Бачівськ". Іншої інформації у базі даних немає.

Листом від 13.03.2026 № 08/22040/26-Вн відповідач листом повідомив позивача про відмову у звільненні з військової служби. Підставою для відмови зазначено те, що подані документи, на думку відповідача, не підтверджують потребу матері позивача саме у постійному догляді, а також не підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати такий догляд.

Не погодившись із рішенням відповідача про відмову у звільненні з військової служби, позивач звернулася до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009.

Згідно з пунктом 267 вказаного Положення контракт припиняється, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з підстав, визначених частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.

Абзацом тринадцятим пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, для звільнення військовослужбовця з військової служби за вказаною підставою необхідною є наявність сукупності таких умов: особа, за якою військовослужбовець має намір здійснювати догляд, є одним із його батьків чи батьків дружини (чоловіка); така особа має інвалідність I чи II групи; наявна потреба у постійному догляді; відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд, або такі особи самі потребують постійного догляду.

Суд звертає увагу, що наведена норма Закону № 2232-XII не пов`язує право військовослужбовця на звільнення виключно з формальною відсутністю інших родичів. Визначальним є встановлення того, чи існують інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які реально та об`єктивно можуть забезпечувати постійний догляд за особою з інвалідністю. Саме лише існування такого родича без перевірки його фактичної можливості здійснювати догляд не може бути безумовною підставою для відмови у звільненні з військової служби.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24. У цій справі Верховний Суд виходив з того, що при вирішенні питання про наявність чи відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд, необхідно оцінювати не лише сам факт існування таких осіб, а й їх реальну можливість фактично забезпечувати такий догляд.

Наведений висновок є застосовним і до спірних правовідносин, оскільки у цій справі відповідач також обмежився формальним посиланням на наявність інших осіб, не з`ясувавши, чи можуть вони реально здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача.

Як встановлено судом, позивач звернулася до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю - ОСОБА_13 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Факт родинних відносин між позивачем та ОСОБА_13 підтверджується свідоцтвом про народження позивача, а також документами щодо зміни прізвищ позивача та її матері у зв`язку з укладенням та розірванням шлюбів.

Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_6 20.11.2013 уклала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище на ОСОБА_8 . У подальшому вказаний шлюб було розірвано рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17.12.2018 у справі № 577/5196/18, після чого позивач повернула дошлюбне прізвище. 07.03.2025 позивач уклала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище на ОСОБА_10 .

Також судом встановлено, що мати позивача - ОСОБА_5 17.03.2000 уклала шлюб з ОСОБА_11 та змінила прізвище на ОСОБА_12 . Отже, надані позивачем документи підтверджують безперервний зв`язок між попередніми та актуальними прізвищами позивача і її матері, а тому підтверджують факт родинних відносин між ними.

ОСОБА_13 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 377843 від 18.07.2019. Крім того, пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 підтверджується, що ОСОБА_13 отримує пенсію по інвалідності.

Згідно з довідкою ЛКК № 65 від 28.10.2025 ОСОБА_13 потребує постійної сторонньої допомоги. Водночас відповідач, відмовляючи у звільненні позивача, зазначив, що вказана довідка не підтверджує потребу саме у постійному догляді та не відповідає встановленій формі.

Оцінюючи такі доводи відповідача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, відповідно до якої поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", оскільки перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. Верховний Суд зазначив, що "постійний догляд" передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Отже, для застосування абзацу тринадцятого пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII має значення саме підтвердження потреби особи у постійному догляді, а не лише у сторонній допомозі.

Разом з тим абзац тринадцятий пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII прямо передбачає можливість підтвердження потреби у постійному догляді не лише висновком медико-соціальної експертної комісії, а й висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Тому посилання відповідача на те, що відповідні обставини щодо повнолітньої особи можуть підтверджуватися виключно висновком МСЕК, не узгоджується зі змістом спеціальної норми Закону № 2232-XII.

Довідка ЛКК № 65 від 28.10.2025 не могла бути оцінена відповідачем ізольовано від інших поданих позивачем документів, зокрема довідки МСЕК про встановлення ОСОБА_13 ІІ групи інвалідності, пенсійного посвідчення, документів щодо складу сім`ї та документів щодо неможливості інших осіб здійснювати догляд.

Щодо посилання відповідача на невідповідність довідки ЛКК № 65 від 28.10.2025 встановленій формі, суд зазначає, що саме по собі таке посилання не є достатньою підставою для повного неврахування вказаного документа. Закон № 2232-XII допускає підтвердження потреби у постійному догляді висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я і не визначає, що будь-які недоліки у формі такого документа автоматично виключають можливість його оцінки під час розгляду рапорту військовослужбовця.

Тому сам факт посилання відповідача на невідповідність довідки ЛКК певній формі не спростовує її змісту та не звільняє відповідача від обов`язку оцінити такий документ у сукупності з іншими поданими позивачем доказами.

Отже, формальне посилання відповідача на недотримання форми довідки ЛКК № 65 від 28.10.2025 без оцінки її змісту та взаємозв`язку з іншими поданими документами свідчить про неповне з`ясування обставин, які мали значення для вирішення питання про звільнення позивача з військової служби.

Щодо доводів відповідача про наявність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_13 , суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що за місцем проживання ОСОБА_13 зареєстрований та проживає її чоловік - ОСОБА_11 , який є пенсіонером по інвалідності, має ІІІ групу інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням та довідкою до акта огляду МСЕК. Крім того, відповідно до довідки ЛКК № 78 від 09.12.2025 ОСОБА_11 не може здійснювати постійний сторонній догляд.

Суд звертає увагу, що сама по собі наявність у ОСОБА_11 ІІІ групи інвалідності не означає автоматичної неможливості здійснювати ним догляд за іншою особою. Водночас у цій справі значення має не лише факт встановлення йому ІІІ групи інвалідності, а сукупність доказів, зокрема пенсійне посвідчення, довідка МСЕК та довідка ЛКК № 78 від 09.12.2025, у якій прямо зазначено, що він не може здійснювати постійний сторонній догляд. Саме ця сукупність обставин свідчить про відсутність у чоловіка матері позивача реальної можливості забезпечити їй постійний догляд.

Отже, сам факт перебування ОСОБА_13 у шлюбі та спільного проживання з чоловіком не свідчить про те, що останній має реальну можливість забезпечити їй постійний догляд. Відповідач, посилаючись на наявність чоловіка матері позивача, не надав належної оцінки документам, які підтверджують стан здоров`я ОСОБА_11 та неможливість здійснення ним постійного стороннього догляду.

Також судом встановлено, що позивач має двох дітей - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які є онуками ОСОБА_13 , тобто членами сім`ї другого ступеня споріднення.

ОСОБА_15 на час звернення позивача з рапортом була неповнолітньою, а тому сама по собі наявність такої особи не може свідчити про існування реальної можливості забезпечення нею постійного догляду за бабусею.

Щодо ОСОБА_14 , суд враховує, що позивач під час звернення з рапортом зазначала про її тривале проживання за межами України, на території російської федерації. На виконання ухвали суду Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надав інформацію щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 08.11.2017 по 16.06.2026. З наданої інформації вбачається, що останнім зафіксованим перетином державного кордону України щодо вказаної особи є виїзд 17.01.2022 через пункт пропуску "Бачівськ"; іншої інформації у базі даних немає.

З урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного Суду у справі № 380/16966/24, сама лише формальна наявність у матері позивача онуки як члена сім`ї другого ступеня споріднення не є достатньою підставою для висновку про відсутність у позивача права на звільнення. Перебування такої особи за межами України, відсутність відомостей про її повернення в Україну після 17.01.2022, а також відсутність належної оцінки цих обставин відповідачем свідчать про передчасність висновку відповідача щодо наявності іншого члена сімї, який може здійснювати догляд.

Суд не приймає посилання відповідача на норми Сімейного кодексу щодо обов`язку повнолітніх внуків утримувати бабу чи діда як достатню підставу для відмови у звільненні позивача з військової служби. Обов`язок матеріального утримання та фактична можливість здійснення постійного стороннього догляду не є тотожними правовими категоріями. Для застосування абзацу тринадцятого пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII значення має саме реальна можливість особи забезпечувати постійний догляд, а не лише формальна наявність родинного зв`язку.

За змістом ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Суд дійшов висновку, що відповідач під час розгляду рапорту позивача не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин, які мали значення для вирішення питання про звільнення позивача з військової служби. Оскаржуване рішення ґрунтується переважно на формальній оцінці окремих документів, без належного врахування їх у сукупності та без перевірки фактичної можливості інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення здійснювати постійний догляд за ОСОБА_13 .

За таких обставин, суд вважає, що рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, оформлене листом від 13.03.2026 № 08/22040/26-Вн, про відмову позивачу у звільненні з військової служби є протиправним та підлягає скасуванню.

Визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, суд враховує положення частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У цій справі суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову у звільненні позивача з військової служби, оскільки таке рішення прийняте без належної оцінки всіх обставин та документів у їх сукупності.

Водночас вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до повноважень відповідного органу військового управління та передбачає оцінку поданих документів і встановлення наявності визначених законом умов.

За таких обставин належним способом захисту є зобов`язання повторно розглянути рапорт позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Вирішуючи питання стягнення судових витрат на користь позивача, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 18.03.2026 № 5/03/2026, у п. 3.3 розділу 3 якого зазначено про гонорар в розмірі 12000 грн та платіжна інструкція про оплату послуг адвоката у сумі 13300 грн. Інших доказів представником позивача не надано.

Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Водночас сам по собі факт укладення договору про надання правової допомоги та подання платіжної інструкції не є достатньою підставою для покладення відповідних витрат на іншу сторону.

Позивачем не надано детального опису робіт, виконаних адвокатом, із зазначенням конкретного переліку наданих послуг, часу, витраченого на їх виконання, обсягу підготовлених процесуальних документів та їх вартості. Також матеріали справи не містять акта приймання-передачі наданих послуг, рахунку, розрахунку вартості окремих видів правничої допомоги або інших доказів, які б давали суду можливість встановити фактичний обсяг наданої адвокатом допомоги та перевірити співмірність заявленої суми.

Крім того, суд враховує, що у договорі про надання правової допомоги гонорар визначено у розмірі 12000 грн, тоді як платіжна інструкція підтверджує оплату послуг адвоката у сумі 13300 грн. При цьому доказів, які б пояснювали складові такої суми та підстави її збільшення порівняно з розміром гонорару, визначеним договором, позивачем взагалі не надано.

Тому суд визнає, що витрати на правничу допомогу не доведені, і натомість не можуть бути задоволені.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань суму судового збору в розмірі 1064,96 грн сплачених позивачем за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, оформлене листом від 13.03.2026 № 08/22040/26-Вн, про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням правової оцінки, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України витрати на сплату судового збору в розмірі 1064,96 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал