Рішення № 137694898, 25.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8039/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу № 10183-51 про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ від 12.02.2020 видану Відокремленим підрозділом Державної податкової служби України - ГУ ДПС у Херсонській області, автономній республіці Крим та м. Севастополі про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 29293,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не є платником єдиного внеску, зокрема підприємницьку діяльність не здійснює, як фізична особа-підприємець не зареєстрований, що підтверджується відкритими відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. За таких обставин, у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску, як фізичній особі - підприємцю та виставлення відповідних вимог. Враховуючи той факт, що як суб`єкт господарювання не зареєстрований, відповідно до норм чинного законодавства, вважає оскаржувані вимоги протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Таким чином, враховуючи те, що несплата коштів до бюджету завдає шкоди інтересам держави, контролюючий орган, керуючись пп.191.1.22. п.191.1 ст.191, пп.20.1.34. п.20.1. ст.20, п.95.1, п.95.2, п.95.3 ст.95 Податкового кодексу України, просить стягнути суму податкового боргу в загальному розмірі 29293,44 грн.

Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 25.03.2026 року позов залишений без руху

Ухвалою суду від 06.04.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що 25.04.2014 набув чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру». Даним Законом викладено у новій редакції пункт 2 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Закону №755 та визначено, що усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них в ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та видати їм виписку з ЄДР. Той факт, що позивач не виконала вимоги пункту 2 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Закону №755, свідчить лише про те, що позивачем не було дотримано вимоги Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а не про відсутність факту перебування особи підприємцем та втрату такого статусу у зв`язку з виїздом за кордон. Вимоги пункту 2 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Закону №755 направлені на визначення статусів платників податків, які були зареєстровані суб`єктами господарювання до набрання чинності даним законом. Відповідно до ч.3 ст.46 Закону №755 фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. З урахуванням даних положень законодавства для платників було обов`язковим (зобов`язано платників) подати державному реєстратору відомості або щодо припинення підприємницької діяльності або щодо підтвердження свого статусу як суб`єкта господарювання. Можливість фізичної особи підприємця вважатись позбавленою статусу підприємця є виключно після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, як визначено ст. 4 Закону №755. Дана норма виключень не має. Факт виїзду за кордон, на що посилається Позивач, - не підстава для припинення підприємницької діяльності. Таким чином, з урахуванням вказаного вище, позивачка не втрачала статусу фізичної особи підприємця та була зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від здійснення господарської діяльності. Отже, Позивачка з 1997 року перебувала на обліку у податковому органі як суб`єкт господарювання до внесення відповідних даних про припинення в ЄДР у визначеному законодавством порядку. На момент винесення оскаржуваних вимог, не була знята з обліку з урахуванням відсутності факту припинення ФОП шляхом внесення даних до ЄДР. Зазначає, що оскаржувані рішення є законними, у зв`язку із чим просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

До суду представником позивача подано відповідь на відзив, в якому акцентує увагу на а висновках Великої Палати Верховного Суду України викладених у постанові від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19, а саме те що відсутність офіційного підтвердження статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 була зареєстрована як ФОП у 1997 році та здійснювала підприємницьку діяльність лише на протязі шести місяців.

Відомості щодо ОСОБА_1 відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі відомості щодо її місцезнаходження як суб`єкта господарської діяльності, що підтверджується витягом з реєстру.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 стало відомо що на виконанні Корабельного ВДВС у м. Херсоні ОМУ МЮУ перебуває виконавче провадження № 67147608 відкрите 22.10.2021 на підставі Вимоги №10183-51 про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ від 12.02.2020 виданої Відокремленим підрозділом Державної податкової служби України - ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі про стягнення з неї заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 29293,44грн.

З метою з`ясування підстав винесення зазначеної вимоги Позивачка звернулась до Відповідача, на що отримала відповідь за вих.№ 210/6/21/21-22-12-02-16 від 15.01.2026, згідно якої на підставі Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та у зв`язку з тим що вона перебуває на обліку з 17.01.1997 року, в автоматичному було нараховано зобов`язанні зі сплати єдиного внеску за 2017-2020 роки у загальному розмірі 29293,44грн., про що направлено вимогу №10183-51 на адресу АДРЕСА_1 .

Одночасно відповідач вказує, що копії вимоги та повідомлення про вручення ним були втрачені у зв`язку із тимчасовою окупацією міста Херсона.

Позивач не погодившись із вказаною вимогою звернулась до суду із вказаним позовом про їх скасування.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 31 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) податкові органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його територіальні органи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною другою статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування.

Недоїмка сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Таким чином, відповідач мав повноваження надсилати платнику ЄСВ вимогу про сплату недоїмки.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, фізичні особи, які мають статус фізичної особи-підприємця, зобов`язані сплачувати ЄСВ у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску незалежно від отриманого доходу (прибутку) у відповідному звітному періоді.

Підставою для скасування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), на переконання позивачки, є те, що вона не мала статусу фізичної особи-підприємця.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України «Про підприємництво» (стаття була чинна до 01.01.2004) суб`єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Згідно з частинами першою, шостою і дванадцятою статті 8 Закону України «Про підприємництво» (стаття була чинна до 01.01.2004), державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем діяльності або проживання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємництва є підставою для відкриття рахунків в установах банків за місцем реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності або в будь-яких інших установах банків за згодою сторін.

Скасування державної реєстрації припиняє підприємницьку діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації підприємця як суб`єкта підприємницької діяльності. Статусу юридичної особи підприємець позбавляється після закінчення всіх заходів щодо ліквідації його як суб`єкта підприємницької діяльності.

Після проведення перевірки платника податків, у разі встановлення факту відсутності заборгованості перед бюджетами орган державної податкової служби знімає його з обліку. Зняття з обліку платника податків в органах державної податкової служби проводиться за наявності повідомлення від установи банку про закриття такому платнику рахунків. Після завершення процедури зняття з обліку орган державної податкової служби складає довідку про зняття з обліку платника податків за ф. № 12-ОПП (додаток 12), який надсилає до органів державної реєстрації або органу, що здійснив реєстрацію (пункт 8.3 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 19.02.1998 №80 (в редакції наказу Державної податкової служби України від 17.11.1998 №552), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.03.1998 за № 172/2612 (чинний до 14.01.2011).

Пунктами 37 і 38 Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №740 (втратила чинність 01.07.2004), встановлено, що скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності на підставі таких документів: особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (господарського суду) у випадках, передбачених законодавством; довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку; довідки установ банків про закриття рахунків; довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів; оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє орган державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності (додаток 9 чи додаток 10 до цього Положення).

01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі Закон №755-ІV).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-ІV (у первинній редакції) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-ІV (у первинній редакції) державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-ІV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи-підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-ІV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-ІV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» (далі Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону № 755-ІV.

Відповідно до пунктів 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI (у первинній редакції) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI (у первинній редакції) визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI (у первинній редакції), закінчився 03.03.2012. Поряд з цим, цей строк включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI (у первинній редакції), підлягали включенню до Єдиного державного реєстру на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Також, Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 вказала, що статус фізичної-особи підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичних осіб-підприємців, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до Єдиного державного реєстру про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи-підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу-звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Таким чином, у справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Суд встановив, що наразі, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом доступу «РНОКПП НОМЕР_1 » відомості про позивача у відповідному реєстрі відсутні.

З наведеного слідує, що позивачка після 01.07.2004 не підтвердила свій статус фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур, встановлених Законом №755-IV, а тому вона не мала права здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати від неї доходи.

Як наслідок, відповідач не мав правових підстав для винесення та надіслання позивачці вимоги про несплату недоїмки з ЄСВ, зокрема за 2017-2020 роки.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Керуючись ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (просп. Незалежності, 75, м. Херсон, 73022, код ЄДРПОУ 43995495) про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу № 10183-51 про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ від 12.02.2020 видану Відокремленим підрозділом Державної податкової служби України - ГУ ДПС у Херсонській області, автономній республіці Крим та м. Севастополі про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 29293,44 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Н.А. Кузьменко