Рішення № 137693163, 24.06.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/298/26

Провадження № 2/209/1238/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючої судді - Левицької Н.В.,

за участі секретаря судового засідання - Погрібної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду міста Кам`янського через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якого діє представник адвокат Усенко М.І. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стислий виклад позовних вимог.

23.07.2020 року між Акціонерним товариством «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 96572795000, відповідно до умов якого Відповідачу було надано кредит на суму 49960 грн. на придбання товару та відкрито кредитну картку. Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору та Правил. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Договору. 23.07.2020 року Відповідачем було активовано рахунок та здійснювались операції з використанням кредитного ліміту, що підтверджується рухом коштів по рахунку картки з лімітом. Відповідач користуючись коштами наданими йому Банком не виконала, своєчасно та у повному обсязі свої зобов`язання не вносила платежі, передбачені умовами Договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов Договору у Відповідача утворилася заборгованість за вищезазначеним договором.

25.04.2023 року АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит- Капітал», уклали Договір факторингу №242. Згідно вищевказаного Договору, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «УКРСИББАНК», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №96572795000 від 23.07.2020 року.

А відтак, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №96572795000 від 23.07.2020 в загальному розмірі 19663 грн, 73 коп. судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

Позиція учасників у справі.

25.03.2026 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву.

В обґрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог відповідач зазначила, що позивачем не надано належного розрахунку заборгованості за кредитним договором, зокрема розрахунку суми основного боргу та процентів за користування кредитом. Також до позовної заяви не додано розрахунку платежів, які були здійснені відповідачем, а також платежів, які не були здійснені або були здійснені частково.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що згідно з доданою до позову випискою за кредитним договором за період з 23.07.2020 по 25.04.2023, на першій та останній сторінках документа в графах «Осн. борг», «Відсотки» та «Комісія» зазначено значення «0,00 грн». Водночас на останньому аркуші виписки наведено підсумкові показники: «Дебет» 158 357,38 грн та «Кредит» 108 397,38 грн.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що з матеріалів позову неможливо встановити, яким чином позивачем визначено суму основного боргу у розмірі 12 762,32 грн та суму процентів у розмірі 6 901,41 грн, а також порядок їх обчислення. На думку відповідача, позивачем не доведено розмір заборгованості за кредитним договором.

Також відповідач зазначає, що відповідно до Договору про надання споживчого кредиту від 23.07.2020 та Порядку повернення кредиту фіксованими платежами строк кредитування встановлено до 25.07.2022. Разом з тим, згідно з Витягом з реєстру боржників до Договору факторингу датою закінчення договору зазначено 23.12.2022, тоді як у виписці АТ «УКРСИББАНК» заборгованість визначена станом на 25.04.2023. У зв`язку з цим відповідач ставить під сумнів дату, станом на яку позивачем здійснено розрахунок заборгованості, а саме: 25.07.2022, 23.12.2022 чи 25.04.2023.

Відповідач також вказує, що надані позивачем документи на підтвердження розрахунку заборгованості не містять відомостей щодо дат здійснення або нездійснення кожного платежу, а також порядку та сум нарахування основного боргу і процентів після виникнення прострочення. З огляду на це відповідач вважає, що позивач не довів правильність обчислення розміру заборгованості та заявленої до стягнення суми.

Крім того, відповідач не погоджується з дотриманням позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Зазначає, що станом на дату подання позовної заяви 12.01.2026 та з моменту укладення кредитного договору 23.07.2020 та закінчення строку виконання зобов`язань 25.07.2022 минуло більше трьох років. При цьому відповідач вказує, що позивачем не надано доказів того, що останній платіж за договором або вимога про сплату заборгованості здійснювалися після 2022 року. У зв`язку з цим відповідач просить застосувати до спірних правовідносин позовну давність, передбачену статтею 257 ЦК України, та відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності, питання про поновлення якого позивачем не порушувалося.

Відповідач також не погоджується з розміром витрат на професійну правничу допомогу, а відтак просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у справі в повному обсязі, також у випадку часткового або повного задоволення позовних вимог зменшити стягнення з відповідача на користь позивача суми понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги до 2662 грн.

02.04.2026 представником позивача через підсистему «Електронний суд» подано додаткові пояснення у справі.

У поданих поясненнях представник позивача зазначив, що доводи відповідача щодо невідповідності розрахунку заборгованості є безпідставними. Вказав, що 23.07.2020 між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 96572795000, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 49 960,00 грн на придбання товару та відкрито кредитну картку. Відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов договору та Правил. За твердженням позивача, банк виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти в розмірі та на умовах, визначених договором. При цьому посилається на пункт 3.1 кредитного договору, згідно з яким сума кредиту становила 49 960,00 грн.

Щодо доводів відповідача про те, що у доданій до позову виписці за кредитним договором за період з 23.07.2020 по 25.04.2023 на першій та останній сторінках у графах «Осн. борг», «Відсотки» та «Комісія» зазначено значення «0,00 грн», а на останньому аркуші наведено показники «Дебет» 158 357,38 грн та «Кредит» 108 397,38 грн, представник позивача зазначив, що висновок відповідача про відсутність заборгованості у зв`язку з нульовим балансом є помилковим. На обґрунтування цієї позиції зазначив, що відповідно до виписки за період з 23.08.2022 по 25.04.2023 на рахунок кількома платежами надійшли кошти в сумі 19 663,73 грн із призначенням платежу «Списання уступка угода 96572795000 від 23.07.2020». За твердженням позивача, зазначена сума повністю відповідає розміру відступленої заборгованості за договором факторингу № 242 від 25.04.2023. Також представник позивача вказав, що відповідачем не надано доказів погашення кредитної заборгованості за договором № 96572795000, зокрема платіжних документів, які б підтверджували відсутність заборгованості.

Крім того, представник позивача не погодився з доводами відповідача про нарахування процентів поза межами строку дії кредитного договору. Посилаючись на виписку за кредитним договором № 96572795000 зазначив, що останньою операцією за рахунком до здійснення операції зі списання за договором відступлення був облік непогашеної заборгованості за процентами за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором. Після цього, як зазначено у поясненнях, у період з 23.08.2022 по 23.05.2023 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» здійснювало платежі на викуп відповідної заборгованості. У зв`язку з особливостями проведення банківських операцій, пов`язаних із закриттям балансу внаслідок відступлення права вимоги новому кредитору, заборгованість за кредитним договором була визначена станом на 25.04.2023. У зв`язку з цим представник позивача вважає, що нарахування заборгованості здійснювалося відповідно до умов кредитного договору.

Щодо доводів відповідача про пропуск строку позовної давності представник позивача послався на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а також на пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану строки, визначені статтями 257259, 362, 559, 681, 728, 786 та 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії. З огляду на викладене представник позивача вважає, що строк позовної давності у даному випадку не пропущено.

Також представник позивача зазначив, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн є обґрунтованими та не є завищеними, оскільки відповідають середньоринковій вартості юридичних послуг, враховують обсяг виконаної роботи та рівень кваліфікації залученого спеціаліста. За його твердженням, до вказаної суми входили аналіз правової ситуації, підготовка та подання позовної заяви, формування і систематизація доказової бази, а також правове консультування клієнта під час підготовки матеріалів для звернення до суду.

З урахуванням наведеного представник позивача просив позов задовольнити у повному обсязі.

13.04.2026 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано додаткові пояснення у справі.

У поданих поясненнях відповідач зазначила, що позивачем не надано належного розрахунку заявленої до стягнення та не визнаної нею суми заборгованості. На її думку, позивачем лише формально визначено загальний розмір боргу без надання деталізованого розрахунку суми основного боргу та процентів за кожний відповідний період, що, як вказує відповідач, унеможливлює перевірку правильності такого розрахунку як судом, так і стороною відповідача.

Крім того, відповідач зазначила, що ні позивачем, ні його представником не надано належних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема платіжного документа, який би підтверджував їх оплату.

Також відповідач вказала, що позивачем повторно не подано до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом. При цьому відповідач посилається на положення статті 257 ЦК України та вважає, що строк позовної давності пропущено.

З огляду на викладене відповідач просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також відмовити у стягненні з неї на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу як документально не підтверджених.

Процесуальні дії у справі.

На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України судом було здійснено запит щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача.

За відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради від 01.04.2026, які надані на запит суду, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 09 березня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Відповідачу ухвалу про відкриття провадження від 09 березня 2026 року та копію позовної заяви разом із доданими до неї додатками була направлена на адресу зазначену у позові, яка також є місцем реєстрації відповідача.

Ухвалою суду від 07 травня 2026 року здійснено перехід від розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 08 червня 2026 року, про що повідомлено учасників справи.

Ухвалою суду від 08 червня 2026 року розгляд справи відкладено на 24 червня у зв`язку з неявкою відповідача.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак в скерованих до суду додаткових поясненнях, зокрема просив суд проводити розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату час та місце повідомлена належним чином, будь-яких заяв чи клопотань не подала, про причину неявки суд не повідомила.

Оскільки відповідачем висловлено позицію щодо позовних вимог у скерованому відзиві на позовну заяви, суд керуюсь ч. 1 ст. 223 ЦПК приходить до висновку, що неявка відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті

Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, враховуючи відзив на позовну заяву, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, суд приходить до наступного висновку.

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Частиною 1 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно з ч. 3 ст. 95 ЦПК України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч. 2 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У постанові Верховного суду України від 17 січня 2020 року, справа №916/2286/16, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Обов`язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов`язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.

Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).

Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Судом встановлено, що 23 липня 2020 року ОСОБА_1 власноручно підписала Анкету-заявку на надання споживчого кредиту в АТ «Укрсиббанк». В анкеті-заяві на надання споживчого кредиту відповідач просила АТ «Укрсиббанк» надати їй споживчий кредит строком на 24 місяці. Сума кредиту 49700 грн. Окрім цього просила банківську установу надати їй додатковий кредит-кредитну картку з максимальною сумою кредиту 50000 грн максимальна процента ставка за додатковим кредитом 60% річних від фактичної суми додаткового кредиту строком на 24 місяці (з можливістю продовження на новий строк за рішенням банку)

23 липня 2020 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку №96572795000, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти (кредит) у загальному розмірі 49700 грн шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок НОМЕР_1 , відкритий в банку, до якого випущено платіжну картку. Відповідач зобов`язалася повертати кредит. Строк кредитування 24 місяці з можливістю пролонгації, процентна ставка 67% річних процентна ставка за договором, 74 % річних за користування коштами понад встановлені договором терміни.

Додані до договору анкета-заява, графік платежів та паспорт споживчого кредиту містять відомості про суму кредиту, процентну ставку, строк кредитування, порядок повернення кредиту та сплати платежів, а також відповідальність за порушення умов договору. Вказані документи підписані відповідачкою власноручно (а. с. звор. бік 6-12).

З наданих позивачем доказів, у тому числі виписки за рахунком, вбачається, що банк виконав свої зобов`язання за договором та надав відповідачці кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі. Водночас відповідачка не виконала зобов`язання за договором у повному обсязі, у зв`язку з чим після врахування проведених за рахунком операцій позивачем визначено заборгованість за кредитним договором (а.с. 14-19).

За розрахунком позивача заборгованість відповідачки за договором № 96572795000 від 23.07.2020 року становить 19663,73 грн, з яких: 12762,32 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 6901,41 грн заборгованість за відсотками (а.с. 20).

Як на підставу набуття статусу нового кредитора позивач посилається на договір факторингу № 242 від 25.04.2023 року, укладений між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Із наданих матеріалів вбачається, що за умовами договору факторингу АТ «Укрсиббанк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» права вимоги до боржників, зазначених у відповідному реєстрі. На підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором № 96572795000 від 23.07.2020 року позивачем надано договір факторингу, акт приймання-передачі прав вимоги, витяг з реєстру боржників та платіжну інструкцію.

З витягу з реєстру боржників вбачається, що за № п.п.371 ОСОБА_1 зазначена як боржник за кредитним договором №96572795000 від 23.07.2020, заборгованість якої складає 19663,73 грн, з яких: 12762,32 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 6901,41 грн заборгованість за відсотками право вимоги за яким передано ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Вищевказаний договір факторингу, яким обґрунтовуються позовні вимоги у цій справі, на час вирішення спору є дійсним, у судовому порядку недійсним не визнавався та доказів щодо його нікчемності (невідповідності умов імперативним вимогам законодавства) суду не надавалося, суд вважає, що відповідний договір є дійсними та таким, що регламентують правовідносини, ними визначені.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується та сторонами не оспорюється факт переходу права грошової вимоги від первісного кредитору до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», за кредитним договором №96572795000 від 23.07.2020, укладеним між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 .

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», набувши статусу нового кредитора у Договорі №96572795000 від 23.07.2020, отримало право пред`явлення вимоги до ОСОБА_1 про погашення наявної в нього заборгованості за вказаним договором.

З моменту отримання права вимоги до відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» не здійснювало нарахування жодних штрафних санкцій.

Позивачем на адресу відповідача 12.01.2026 надіслано досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором №96572795000 від 23.07.2020, однак до теперішнього часу заборгованість не погашена (а.с звор. бік 25).

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та ОСОБА_2 становлять відносини, які пов`язані із укладанням кредитного договору, отримання на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також його поверненням та сплатою процентів за користування ним (кредитні правовідносини).

Факт укладення кредитного договору відповідачкою не заперечується, а отже у розумінні вимог ст. 82 ЦПК України, дана обставина не підлягає доведенню.

Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем належного розрахунку заборгованості суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем до позовної заяви долучено, зокрема, виписку за кредитним договором за період з 23.07.2020 по 25.04.2023, а також витяг з реєстру боржників до договору факторингу, в якому визначено розмір відступленої заборгованості.

Із наданої виписки вбачається рух коштів за кредитним договором, здійснені нарахування та операції за рахунком позичальника (а.с.14-19), тоді як витяг з реєстру боржників містить відомості про розмір заборгованості, право вимоги за якою було відступлено позивачу.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21).

Отже, наданий банком розрахунок заборгованості за кредитом та виписка по рахунку є належним доказом користування відповідачем кредитними коштами.

Відповідно до вказаної вище виписки, відповідачка здійснювала часткове погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджується випискою по кредиту.

При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження неправильності відображених у виписці відомостей, наявності арифметичних помилок при здійсненні розрахунку заборгованості чи погашення кредитної заборгованості в іншому розмірі, ніж враховано позивачем. Крім того, відповідачем не подано контррозрахунку заборгованості, який би спростовував визначений позивачем розмір заборгованості.

За таких обставин суд доходить висновку, що самі по собі посилання відповідача на відсутність належного розрахунку заборгованості не спростовують наданих позивачем доказів та не свідчать про недоведеність розміру заявлених до стягнення сум.

Твердження відповідача про нарахування процентів за кредитним договором поза межами строку кредитування не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються наданою позивачем випискою за кредитним договором. Доказів, які б свідчили про неправомірність нарахування заявлених до стягнення процентів, матеріали справи не містять.

З огляду на доводи відповідача, викладені у відзиві, щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд перевірив наведені обставини та зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч. ст.264 ЦК України).

Нормами частини 3-5 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято 11 березня 2020 року постанову «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» за №211, якою установлено з 12 березня до 03 квітня 2020 року на усій території України карантин. У подальшому Кабінет Міністрів України неодноразово його продовжував.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, чинним по 03 вересня 2025 року включно, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Викладеними вище нормами передбачено продовження позовної давності щодо вимог, за якими перебіг позовної давності не закінчився під час дії карантину, та зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану.

Встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.

Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Таким чином, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог, за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.

Як видно з матеріалів справи, позовна заява подана до суду 29 січня 2026 року, строк повернення кредиту не пізніше 25 липня 2022 року.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо позовних вимог станом на 02 квітня 2020 року не закінчився, із закінченням строку дії карантину до 03 вересня 2025 року включно зупинився.

Отже, з урахуванням установлених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлено у межах строку позовної давності, а доводи відповідача про його пропуск є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень ведених у відзиві на позовну заяву, також доказів про повну сплату кредитного договору або власного контрозрахунку відповідачем до суду не надано.

Враховуючи викладене, та враховуючи ту обставину, що відповідачем власноручно було підписано кредитний договір, в якому було обумовлено всі істотні умови його виконання, та враховуючи, що відповідачка кредитні кошти отримала, користувалась ними, часткового погашала існуючу заборгованість, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 3 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги..

Частиною 4 ст.137 ЦПК України встановлено, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 5 та 6 ст.137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, частиною 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Верховний Суд у постановах від 28.06.2023 року у справі №?369/576/22, від 18.03.2021 року у справі №?910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі №?910/12591/18 підтвердив, що суд може самостійно визначати обсяг витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, керуючись критеріями, передбаченими ст. 141 ЦПК України, навіть у разі відсутності клопотання сторони про зменшення.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу. Вирішуючи питання про їх розподіл, суд, керуючись положеннями статті 141 ЦПК України та враховуючи критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності таких витрат, має право визначити розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, у тому числі не присуджувати їх у повному обсязі незалежно від наявності клопотання про їх зменшення.

Встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» адвокат Усенко М.І. надано копію: договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025; акт №960 наданих послуг від 12.01.2026; детальний опис наданих послуг до акту №960 наданих послуг від 12.01.2026 за договором про надання правничої допомоги №0107 від 01 липня 2025 року, ордер про надання правничої допомоги. Відповідно акт №960 наданих послуг від 12.01.2026 послуги за надання юридичної допомоги склав 8000 грн.

Суд при оцінці заявлених витрат зокрема керується практикою Верховного Суду щодо принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати правничої допомоги. Так, у постанові від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17 Верховний Суд наголосив на необхідності враховувати обсяг виконаної роботи, витрачений час, кваліфікацію та досвід адвоката, а у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності витрат (їх дійсності та необхідності) та розумності розміру з урахуванням конкретних обставин справи і фінансового стану сторін.

Склад витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування, що свідчить про необхідність їх обґрунтування належними та допустимими доказами. Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність та співмірність із ціною позову, складністю та значенням справи для сторін (п. п. 3334, 37 додаткової постанови ВП ВС від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Оскільки вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, суд, оцінюючи заявлені витрати на правничу допомогу, застосовуючи критерії реальності (необхідності), співмірності та розумності, приходить до висновку, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги, що відповідач подав суду заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг, розгляду справи в порядку письмового провадження та те, що матеріали справи не містять значного обсягу документів, на дослідження й збирання яких адвокат мав би витратити істотний час; зазначений спір для кваліфікованого юриста є справою незначної складності; судова практика у спорах такої категорії є сталою, а спірні правовідносини не потребують застосування значної кількості нормативно-правових актів, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає за необхідне визначити, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню в сумі 2000 грн. Заявлені витрати, що перевищують зазначений розмір, не підлягають стягненню з відповідача.

Відносно судового збору суд зазначає наступне.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню сума сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 223, 247, 263-265, 274, 353-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» загальну суму заборгованості за кредитним договором №96572795000 від 23.07.2020 у розмірі 19666 (дев`ятнадцять тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 73 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

В задоволені решти позовних вимог щодо витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Дата складення судового рішення 24 червня 2026 року.

Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА