Рішення № 137691460, 24.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року Справа № 160/9889/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮркова Е.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

20 квітня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) щодо непроведення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунку підвищення призначеної пенсії та невиплати підвищення пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) провести підвищення призначеної ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії та виплачувати підвищення ОСОБА_1 пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком починаючи з 01.01.2026 року з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що є особою, якій призначена пенсія за віком, а також є жертвою політичних репресій та має статус реабілітованої особи, передбачений Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Зважаючи на статус репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, позивач має право на підвищення призначеної пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, проте відповідачем було допущено протиправну бездіяльність в частині перерахунку розміру пенсії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №160/9889/26, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08.05.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити у їх задоволенні. У відзиві зазначає, що згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України Про пенсійне забезпечення призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Відповідно до підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Виплата надбавки до пенсії позивача як особі, що зазнала репресій та згодом була реабілітована, здійснюється відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України № 654. З огляду на вищезазначене, відсутні підстави для перерахунку підвищення до пенсії за віком, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України Про пенсійне забезпечення із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком.

15.05.2026 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому наведено доводи, аналогічні доводам позовної заяви.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

30.12.2014 року позивачу Виконкомом Павлоградської міської ради видано посвідчення серії НОМЕР_2 , як особі, яка має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на України».

Листом «Про розгляд звернення» від 15.01.2026 року №4381-65720/А-01/8-0400/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача у відповідь на заяву від 19.12.2025 року, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Розмір надбавки за реабілітацію складає 54,40 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» №962-XII від 17.04.1991.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13 березня 2018 року №2325-VIII, який набрав чинності 05 травня 2018 року, внесено зміни до Закону №962-ХІІ, зокрема, назву, преамбулу і статтю 1 викладено в новій редакції. З цього часу Закон має назву «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Відповідно до положень статті 1-1 Закону №962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно із статтями 1-2 Закону №962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.

Згідно пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654 встановлено, що з 01 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено відповідно 43,52 грн.

Згідно статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум у відповідності до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

За чинним законодавством України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, визначеними статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, статтею 28 вказаного Закону передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Як встановлено судом, позивач є реабілітованою особою, на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій України», як особа, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій, а тому суд приходить до висновку про необхідність нарахування та виплату позивачу надбавки до пенсії як репресованій особі з розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи викладене вище, суд вказує, що підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою № 654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а тому дії відповідача щодо невиплати позивачу надбавки до пенсії як репресованій особі із розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є протиправними, а належним способом захисту його порушеного права є зобов`язання відповідача проводити нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до наведених законодавчих приписів.

Аналогічних правових висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2019 року у справі № 345/1416/17, від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 446/1515/16-а та від 06 лютого 2019 року у справі № 446/1848/16-а.

Також суд вказує, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відтак відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, Набережна Перемоги, буд. 26; ІК в ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непроведення ОСОБА_1 перерахунку підвищення призначеної пенсії та невиплати підвищення пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести підвищення призначеної ОСОБА_1 пенсії та виплачувати підвищення ОСОБА_1 пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком починаючи з 01.01.2026 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 24 червня 2026 року.

Суддя Е.О. Юрков