Ухвала суду № 137690066, 23.06.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

23 червня 2026 року справа № 925/489/26

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Ібрагімова Є.Р.,

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні справу

за позовом фізичної особи-підприємця Окулова Андрія Костянтиновича,

м. Черкаси

до акціонерного товариства «Черкасиобленерго», м. Черкаси

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області звернувся з позовом фізична особа-підприємець Окулов Андрій Костянтинович до акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про визнання протиправним та скасування рішення комісії Відокремленого структурного підрозділу «Черкаські міські енергетичні мережі» акціонерного товариства «Черкасиобленерго», оформленого протоколом засідання комісії з розгляду актів про порушення №460 від 16 жовтня 2025 року, яке прийняте на підставі акту про порушення №002540 від 20 серпня 2025 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 квітня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16 квітня 2026 року задоволено заяву фізичної особи-підприємця Окулова Андрія Костянтиновича про відвід судді, а справу передано керівнику апарату Господарського суду Черкаської області Жицькій Г.М. для визначення іншого складу суду у порядку, встановленому ст. 6 ГПК та п. 17.4. Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 6, 32 ГПК України вищезазначену справу 17 квітня 2026 року передано на розгляд судді Васяновичу А.В.

У визначений судом строк від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 09 год. 30 хв. 21 травня 2026 року.

Проте, судове засідання призначене на 09 год. 30 хв. 21 травня 2026 року не відбулося, у зв`язку з виникненням технічних проблем, що унеможливили фіксування перебігу судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Ухвалою суду 21 травня 2026 року розгляд справи в підготовчому засіданні було призначено на 12 год. 30 хв. 23 червня 2026 року.

20 травня 2026 року від відповідача до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

В обґрунтування своєї заяви відповідач вказав, що 14 травня 2026 року комісією з розгляду актів про порушення акціонерного товариства «Черкасиобленерго» ВСП Черкаські міські енергетичні мережі, було проведено засідання та прийнято відповідне рішення, а саме: комісією було повторно розглянуто акт про порушення № 002540 від 20 серпня 2025 року ФОП Окулов О.К. та прийнято рішення, яким було вирішено не проводити визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії по акту про порушення № 002540 від 20 серпня 2025 року, у зв`язку з не підтвердженням факту порушення ПРРЕЕ з вини споживача, а протокол № 460 від 16 жовтня 2025 року вважати таким, що втратив чинність.

Водночас, 20 травня 2026 року від позивача до суду надійшла заява про стягнення з відповідача витрат зі сплати судового збору в розмірі 4 284 грн. 51 коп., а також витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. 00 коп.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви про проведення судового засідання без їх участі.

Судом враховано, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідачем, на стадії підготовчого провадження, самостійно було переглянуто та визнано таким, що втратило чинність спірне рішення Комісії, що оформлене протоколом засідання комісії з розгляду актів про порушення №460 від 16 жовтня 2025 року, і за наслідками засідання Комісії було прийнято нове рішення від 14 травня 2026 року, то суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутній предмет спору, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

При цьому судом враховано, що заперечень від позивача на заяву відповідача про закриття провадження у справі до суду не надходило.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Позивач у своїй заяві щодо розподілу судових витрат, як на підставу покладення їх на відповідача, одночасно посилається на положення ч.3 ст.130 ГПК України та ч.9 ст.129 ГПК України.

Питання щодо розподілу витрат у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду врегульовано саме ст.130 ГПК України.

Зокрема, ч. 3 ст.130 ГПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Втім, якщо позивач не підтримує їх своїх вимог унаслідок задоволення відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 березня 2026 року в справі № 917/1161/25, у позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем; при цьому немає значення, чи було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду; у разі задоволення позовних вимог третьою особою, а не відповідачем, право на відшкодування витрат залежить від підстав здійснення такого задоволення третьою особою, які підлягають дослідженню та оцінці судом. При цьому за загальним правилом добросовісний позивач вправі розраховувати на можливість відшкодування йому витрат на правничу допомогу, понесених ним до моменту закриття провадження у справі.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Водночас, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Тобто, ГПК України передбачено, що порядок повернення судового збору встановлюється законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Слід вказати, що при зверненні до суду позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення комісії, а не зобов`язати відповідача самостійно переглянути його і визнати таким, що втратило чинність з урахуванням чи на виконання приписів, рішень, роз`яснень НКРКП.

При цьому, позивач не зазначає у своїй заяві, що він не підтримує своїх позовних вимог.

Отже, з урахуванням даного предмету позову, не можна стверджувати, що позивач не підтримує своїх вимог саме унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Також суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що даний спір виник з неправильних дій відповідача, оскільки на стадії підготовчого провадження суд не досліджує докази та не з`ясовує всіх обставин справи щодо суті спору.

Оскільки предмет спору перестав існувати після ухвалення відповідачем нового рішення, яке наразі є чинним, то ця обставина сама по собі не може бути ані свідченням обґрунтованості позову, ані свідченням первісної неправомірної поведінки (ухвалення спірного рішення) відповідача у межах конкретного спору.

Отже, такі висновки позивача є передчасними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі, крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом.

Оскільки позивач від позову не відмовлявся, а провадження у справі закрито, то в силу імперативної норми Закону України «Про судовий збір» в цьому випадку позивачу підлягає поверненню сплачена сума судового збору.

Проте, повернення судового збору з Державного бюджету без відповідного клопотання сторони не допускається.

Позивач не позбавлений можливості на звернення до суду з відповідним клопотанням після закриття провадження у справі.

Що стосується заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, то судом враховано наступне:

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 грудня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VІ представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Положеннями частини другої статті 126 ГПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, підлягають доказуванню та можуть підтверджуватися сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, додаткова постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21).

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України подання доказів оплати гонорару адвоката не є обов`язковою умовою для розподілу витрат на професійну правничу допомогу і сам факт нездійснення оплати на момент подання заяви про розподіл судових витрат не перешкоджає їх розподілу, про що неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема mutatis mutandis у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21.

За загальним правилом розподілу судових витрат (окрім судового збору) відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу, зокрема, з урахуванням співвідношення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, з їх розміром, заявленим у попередньому (орієнтовному) розрахунку, та випадків зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо.

За змістом цих норм на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон у статті 126 ГПК України визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19).

Також Велика Палата Верховногоуду зазначала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

За принципом змагальності саме на іншу сторону покладено обов`язок надати обґрунтування щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок довести їх неспівмірність. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час тощо.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

З матеріалів справи вбачається, що 17 жовтня 2025 року між позивачем (надалі-клієнт) та адвокатом Юрченко Юлією Валентинівною було укладено договір №520 про надання правової допомоги.

Умовами договору, зокрема, було передбачено, що клієнт доручає, а адвокат здійснює надання правової допомоги клієнту, обсязі та на умовах, які передбачені цим договором, а саме: представництво та захист інтересів клієнта у всіх підприємствах, установах та організаціях, незалежно від форми власності, органах державної влади України, в судах всіх інстанцій України, органах досудового розслідування та перед фізичними особами щодо оскарження протоколу №4610 від 16 жовтня 2025 року, складеного акціонерним товариством «Черкасиобленерго» за результатами розгляду акту від 20 серпня 2025 року №002540 та пов`язаних з цим питань;

адвокат зобов`язаний здійснювати представництво та захист клієнта та інші види адвокатської діяльності передбачені ст.. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

здійснювати оплату послуг адвоката на умовах, визначених цим договором або згідно додаткової домовленості, якої сторони за договором досягли окремо;

винагорода адвоката складає суму вартості наданих послуг, яка складає 30 000 грн. (тридцять тисяч). У випадку необхідності визначення вартості погодинної роботи адвоката така вартість встановлюється в наступному порядку:

- написання процесуального документа, а саме позовної заяви, скарги, відзиву, відповідь на відзив, заперечення 6 000 грн.;

- участь в судовому засіданні в суді першої інстанції 4 000 грн.;

- інші послуги, зокрема, але не виключно, вивчення матеріалів справи, підготовка документів, написання запитів, клопотання тощо 2 000 грн.;

- одна година роботи адвоката становить 2 000 грн./1 год.;

за необхідності складається та підписується сторонами акт приймання-передачі наданих послуг (далі - акт), в якому зазначається вид виконаної правничої допомоги, затрачений на це час та вартість;

цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє 31 грудня 2027 року.

Позивачем надано акт приймання-передачі наданих послуг від 20 травня 20256 року з переліком наданих послуг з зазначенням витраченого часу та вартістю послуг у справі №925/489/26, а саме:

- ознайомлення із матеріалами перевірки, консультація клієнта та формування позиції 2 години/4 000 грн. 00 коп.;

- написання скарги в НКРЕКП, підготовка додатків та її відправка 2 годин/6 000 грн. 00 коп.;

- написання адвокатського запиту в акціонерне товариство «Черкасиобленерго» від 01 грудня 2025 року 1 година/2 000 грн. 00 коп.;

- написання адвокатського запиту в НКРЕКП від 15 грудня 2025 року 2 години/2 000 грн. 00 коп.;

- написання адвокатського запиту в акціонерне товариство «Черкасиобленерго» від 23 лютого 2026 року 1 година/2 000 грн. 00 коп.;

- написання адвокатського запиту в НКРЕКП від 23 лютого 2026 року 1 година/2 000 грн. 00 коп.;

- написання та подання позовної заяви до Господарського суду Черкаської області у справі №925/489/26 6 годин/6 000 грн. 00 коп.;

- написання пояснення від 22 квітня 2026 року по справі №925/489/26 1 година/2 000 грн. 00 коп.;

- написання заяви про відвід судді по справі №925/489/26 2 години/2 000 грн. 00 коп.;

- написання клопотання про стягнення правових витрат від 20 травня 2026 року 2 години/2 000 грн. 00 коп. Всього 30 000 грн. 00 коп.

Позивачем на підставі рахунку №10 від 26 березня 2026 року було здійснено оплату витрат на надання правової (правничої) допомоги, що підтверджується копією платіжної інструкції №1346 від 24 квітня 2026 року на загальну суму 30 000 грн. 00 коп.

Відповідач 19 червня 2026 року звернувся до суду із запереченням на заяву позивача про відшкодування його витрат.

Зокрема, відповідач вважає суму витрат позивача на правничу допомогу надмірною та такою, що не відповідає критеріям розумності та пропорційності.

Водночас, відповідач стверджує, що скасування спірного рішення комісії з розгляду актів про порушення відбулося не у зв`язку із добровільним задоволенням відповідачем позовних вимог підприємця та не є свідченням визнання правомірності позову. Акціонерне товариство «Черкасиобленерго» діяло виключно в межах виконання своїх публічно правових обов`язків перед Регулятором (НКРЕКП), спір вичерпано внаслідок зовнішнього юридичного факту.

Як вже зазначалося вище, за загальним правилом добросовісний позивач вправі розраховувати на можливість відшкодування йому витрат на правничу допомогу, понесених ним до моменту закриття провадження у справі.

Суд вважає, що поведінку позивача в даному випадку не можна вважати недобросовісною, водночас, предмет спору перестав існувати внаслідок прийняття відповідачем нового рішення.

Отже, в даному випадку суд вважає, що ч.3 ст.130 ГПК України підлягає застосуванню.

При цьому, дослідивши надані суду докази суд дійшов висновку, що витрати позивача за надані адвокатом послуги, а саме: ознайомлення із матеріалами перевірки, консультація клієнта, написання та подання позовної заяви а також написання клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу для сторони були дійсно необхідними і ці витрати є документально підтвердженими.

Водночас, витрати за написання адвокатом численних запитів до відповідача, звернення адвоката зі скаргою до НКРЕКП не можна вважати неминучими (необхідними) витратами, оскільки сторона не була позбавлена можливості на безпосереднє звернення до суду для захисту своїх прав та вирішення даного спору в суді.

Написання адвокатом суду пояснення від 22 квітня 2026 року пов`язано з усуненням недоліків позовної заяви, тобто недоліків, які були допущені самим адвокатом.

Також, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача 2 000 грн. 00 коп. витрат за написання адвокатом позивача заяви про відвід судді, оскільки вчинення стороною даної процесуальної дії залежало виключно від її процесуального права, внутрішньої волі та суб`єктивної оцінки довіри до суду.

Ці витрати на думку суду також не були неминучими.

Враховуючи вищенаведене суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 12 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, а врешті витрати позивача на правничу допомогу покласти на самого позивача.

Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст. 183, ч. 1 п. 2 ст.231, ст.ст.130, 234 ГПК України, п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі №925/489/26 закрити.

2. Стягнути з акціонерного товариства «Черкасиобленерго», вул. Гоголя, 285, м. Черкаси, ідентифікаційний код 22800735 на користь фізичної особи підприємця Окулова Андрія Костянтиновича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 12 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягувач: фізична особа підприємець Окулов Андрій Костянтинович, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Боржник: акціонерне товариство «Черкасиобленерго», вул. Гоголя, 285, м. Черкаси, ідентифікаційний код 22800735.

Ухвала відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом.

Дата видачі ухвали: 23 червня 2026 року.

Строк пред`явлення ухвали до виконання по: 24 червня 2029 року.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст. 255-257 ГПК України.

Суддя А.В.Васянович