Ухвала суду № 137689905, 25.06.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

"25" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2960/17 (922/2284/26)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

без виклику представників сторін

розглянувши заяву ліквідатора ТОВ "Омега Плюс Харків" вх. №2284 від 24.06.2026

про забезпечення позову

до подання

позову ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Плюс Харків" арбітражним керуючим Безпалим Сергієм Олександровичем до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення коштів

в межах справи №922/2960/17 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Плюс Харків"

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Харківської області від 08.07.2020 припинено процедуру розпорядження майном боржника; визнано товариство з обмеженою відповідальністю "Омега Плюс Харків", код ЄДРПОУ 39200462, банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024, для розгляду справи № 922/2960/17 визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою суду від 27.01.2025 призначено арбітражного керуючого Безпалого Сергія Олександровича (св-во №341 від 26.02.2013, адреса 61045, м. Харків, вул. Шекспіра, 12-а, літ. А-5) ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА ПЛЮС ХАРКІВ" (код ЄДРПОУ 39200462).

Від ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Плюс Харків" арбітражного керуючого Безпалого Сергія Олександровича (позивач) надійшла заява до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в якій позивач просить суд з метою забезпечення позову у справі вжити заходи забезпечення позову до розгляду і винесення остаточного рішення у цій справі, а саме:

Накласти арешт на майно та на грошові кошти, що належать або підлягають передачі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) у межах ціни позову у сумі 16 517 479,05 грн, за виключенням майна, виплат та грошових коштів, на які Законом України Про виконавче провадження встановлена заборона на звернення стягнення.

Накласти арешт на майно та на грошові кошти, що належать або підлягають передачі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) адреса: АДРЕСА_1 ) у межах ціни позову у сумі 16 517 479,05 грн, за виключенням майна, виплат та грошових коштів, на які Законом України Про виконавче провадження встановлена заборона на звернення стягнення

Накласти арешт на майно та на грошові кошти, що належать або підлягають передачі ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 у межах ціни позову у сумі 16 517 479,05 грн, за виключенням майна, виплат та грошових коштів, на які Законом України Про виконавче провадження встановлена заборона на звернення стягнення.

В своїй заяві арбітражний керуючий Безпалий С.О. зазначає, що саме дії цих учасників Товариства, допущення ними порушеннями діючого законодавства призвели до негативних наслідків для боржника у вигляді втрати платоспроможності у зв`язку з чим ліквідатор має намір звернутися до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "Омега Плюс Харків" на засновника - ОСОБА_2 , директора та засновника - ОСОБА_4 , та колишнього учасника товариства у пiдозрiлий перiод - ОСОБА_1 .

Однак, у зв`язку iз значним обсягом фiнансових документiв, якi були проаналiзованi лiквiдатором та необхiднiстю вирiшити питання стосовно створення фонду для виплати грошової винагороди та вiдшкодування витрат арбітражного керуючого, в тому числi i щодо сплати судового збору за подання позовної заяви, на подання позовної заяви лiквiдатору потрiбен певний час, а тому позовна заява про покладення субсидіарної відповідальності в розмiрi 16 517 479,05 грн за зобов`язаннями ТОВ "Омега Плюс Xapків" буде окремо пред`явлена лiквiдатором у встановленi ст. 138 ГПК України строки.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 3, ч. 4, ч. 5 та ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України встановлено наступне:

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

В даному випадку, суд не вбачає необхідності призначення заяви про забезпечення позову до розгляду в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Згідно статті 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 137 ГПК України не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони: здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас, слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Так, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, тощо.

Обрання належного, відповідного до заявленого предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Забезпечення позову по суті - це тимчасові обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача чи інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача та недопущення в разі задоволення позову немайнового характеру істотного утруднення чи неможливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність та обґрунтованість позовних вимог.

До предмета доказування на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача чи інших осіб з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, а також у здійсненні ефективного захисту або поновленні порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положення статті 136 ГПК України пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73, 74 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Отже, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, забезпеченні ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом залежно від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Так, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову або унеможливлення ефективного захисту чи поновлення прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення. Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

В основу інституту забезпечення позову покладено принцип обов`язковості виконання судового рішення в майбутньому, а тому задля забезпечення ефективного захисту, вважаю, що обраний позивачем засіб забезпечення позову передбачений п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб - є обґрунтованим та співмірним предмету позову.

Так судом було встановлено наступне.

В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа №922/2960/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Плюс Харків", (далі - ТОВ "Омега Плюс Харків", aбo Боржник).

Постановою Господарського суду Харківської області від 08.07.2020 у справі №922/2960/17 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю Омега Плюс Харків, код ЄДРПОУ 39200462, банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Семенова Д.С.

Ухвалою суду від 27.01.2025 призначено арбітражного керуючого Безпалого Сергія Олександровича ліквідатором ТОВ Омега Плюс Харків, код 39200462.

Відповідно до складеного ліквідатором Аналізу фінансового становища підприємства, інвестиційного положення та положення на товарному ринку ТОВ "Омега Плюс Харків" станом на 2026 (далі - Фінансовий аналіз) та як вбачається з даних представлених у табл. 1, протягом 2016 - 2017 р.р., основні показники підприємства, що характеризують фінансовий стан негативні, що свідчать про незадовільний фінансовий стан ТОВ Омега плюс Харків.

Ліквідатором у ході складання Фінансового аналізу вказано наступне:

"відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, у разі коли за результатами розрахунків показник забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами перевищує одиницю при нульовій або позитивній рентабельності, це свідчить про наявність ознак фіктивного банкрутства на підприємстві.

Що в свою чергу дає змогу ідентифікувати наявність провини засновників Товариства у занепаді фінансового стану, взяття на юридичну особу без належних спроможностей достатньо надмірних зобов`язань шляхом укладення договорів, які мають також сумнівний характер, з огляду на те, що сторонами по деяких з них були або один із засновників або зацікавлені/пов`язані особи.

Відсутність зареєстрованого за боржником на праві власності майна підтверджується відповідними довідками з органів (роздруківками з Державних реєстрів), які згідно з чинним законодавством в обов`язковому порядку реєструють права власності на нерухоме та цінне рухоме майно.

27.09.2016 в якості забезпечення виконання умов Кредитного договору між Банком та ТОВ "Омега Плюс Харків" було укладено договір іпотеки № 34/2016-І без оформлення заставної, відповідно до умов якого предметом іпотеки є: нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху № 29, 29б, 29в, 29г, 29д, 31, 31б, 31в, 31г, 32, 32а площею 124,3кв.м., 2-го поверху № 5-1, 5-2, 5-3, 5-4, 5-5, 5-1а площею 216,5кв.м. загальною площею 340,8кв.м. літ. "А-6", що розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 3 та належать Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі протоколу, серія та номер:11, виданий 17.05.2016, видавник "Омега Плюс Харків"; акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.05.2016, видавник ТОВ "Омега Плюс Харків", право власності зареєстровано в електронному реєстрі прав на нерухоме майно відповідно до рішення про державну реєстрацію прав на їх обтяжень, індексний номер 29772038 від 26.05.2016, Ємець І.О. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.05.2016, номер запису про право власності 14680624, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 633670863101.

Після чого, Товариством в особі керівника ОСОБА_3 було подано заяву про визнання банкрутом, що підтверджується Протоколом Загальних зборів № 20 ТОВ Омега плюс Харків від 27.06.2017 року. Згідно якого учасники Товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли рішення про припинення діяльності ТОВ Омега Плюс Харків шляхом ліквідації.

З урахуванням наведеного слідує, що укладення правочинів потягло за собою виникнення заборгованості перед контрагентами та кредиторами, яку Товариство не в змозі було погасити і як наслідок припинило свою діяльність.".

Відповідно до ст. 12 КУзПБ арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право звертатися до суду у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом тощо.

Обов`язком арбітражного керуючого є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення. Процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства. Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів. Однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі, може бути визнання права.

В силу приписів ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий є учасником справи про банкрутство.

З моменту набуття статусу учасника у справі про банкрутств арбітражний керуючий набув додаткових процесуальних прав, повноважень та обов`язків.

Відповідно до ст. 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості. Звернення арбітражного керуючого із позовом в межах справи про банкрутство має на меті збільшення активу такого боржника, яке в подальшому може вплинути на наповнення ліквідаційної маси.

Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Притягнення винних у доведенні до банкрутства осіб до субсидіарної відповідальності є механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб, пов`язаних з боржником, і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

Обов`язок виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладено саме на ліквідатора банкрута, що пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень, визначених статтею 61 КУзПБ.

Відтак вбачається, що ліквідатором буде пред`явлено вимогу щодо покладення субсидіарної відповідальності на учасників Товариства.

Суд зазначає, що розмір кредиторських вимог у справі про банкрутство ТОВ "Омега плюс Харків" разом складає 16 517 479,05 грн.

При цьому, майно для задоволення вимог кредиторів відсутнє.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що за наявності заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ Омега Плюс Харків на засновника - ОСОБА_2 , директора - ОСОБА_3 , та колишнього учасника товариства - ОСОБА_1 , останніми можуть бути прийняті рішення про виведення активів і грошових коштів, що може суттєво ускладнити виконання рішення суду у цій справі, в разі прийняття його на користь позивача, з урахуванням того, що стягнення дебіторської заборгованості банкрута за відсутності інших реальних активів, є пріоритетним для виконання ліквідатором завдань процедури банкрутства для задоволення вимог кредиторів.

Окрім іншого, на теперішній час не відомо про наявність грошових коштів на рахунках осіб, яких зазначено ліквідатором в якості відповідачів, а враховуючи значний розмір кредиторських вимог, звернути стягнення за рахунок грошей цих осіб може бути неможливо.

При цьому судом враховано, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, вказано, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) може свідчити про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, оскільки у відповідності до положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Аналогічний висновок викладено також в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23.

Суд звертає увагу на те, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція).

Європейським судом з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні ЄСПЛ від 18.05.2004 у справі Продан проти Молдови Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам ЄСПЛ.

Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

З огляду на викладене, суд вважає, що у даному випадку існує вірогідність того, що відповідачі можуть в будь-який момент розпорядитися належним їм майном.

Згідно з частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Частиною четвертою статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам здійснювати певні дії.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може вжити заходів для збереження майна боржника та забезпечення вимог кредиторів, у тому числі шляхом накладення арешту на конкретне рухоме чи нерухоме майно боржника.

Обраний заявником спосіб забезпечення позову передбачено положеннями ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, не зупинять господарської діяльності осіб щодо якої вживаються заходи, саме до цієї особи подано позов.

Спосіб забезпечення позову є співмірними і відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності, забезпечить збалансованість інтересів учасників спірних правовідносин, запобіжить порушенням у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу, відповідає інституту забезпечення позову в господарському процесі.

Суд наголошує, що заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Суд зазначає, що обраний ліквідатором спосіб забезпечення позову є збалансованим у порівнянні з негативними наслідками, що можуть настати у наслідок неможливості виконання рішення суду про покладення субсидіарної відповідальності у вигляді стягнення з солідарно з відповідачів грошових коштів в сумі 16 517 479,05 грн, в разі задоволення майбутнього позову ліквідатора.

Судом враховується також, що обрані заходи забезпечення позову застосовуються на період розгляду судом спору та лише тимчасово обмежують право відповідача розпоряджатись майном, а отже вказаний захід має наслідком лише збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті та має превентивний характер.

Отже, з огляду на вищевказані норми та наведені обставини у сукупності, розглянувши заяву про забезпечення позову, виходячи з характеру обставин справи, суд дійшов висновку про її задоволення.

При цьому, суд зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті. До предмету дослідження на цій стадії входить лише питання про те чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Суд звертає увагу на те, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні ЄСПЛ від 18.05.2004 у справі Продан проти Молдови Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам ЄСПЛ.

Суд також зазначає про відсутність необхідності вирішення питання щодо зустрічного забезпечення станом на день вжиття заходів до забезпечення позову.

При цьому процесуальним законом не встановлено обов`язку суду вимагати від особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (частина перша статті 141 ГПК України): відповідна вимога лише може висуватися судом з урахуванням обставин справи, але не визначається як неодмінна умова забезпечення позову. Аналогічна позиція викладена у Постанові КГС ВС від 19.02.2019 у справі № 911/1695/18.

При цьому ОСОБА_5 діє не у власних інтересах, а як арбітражний керуючий, виконуючий обов`язки ліквідатора боржника, діяльність якого здійснюється в межах процедури банкрутства та перебуває під контролем господарського суду і кредиторів, заявлені заходи забезпечення позову мають виключно тимчасовий охоронний характер, спрямовані на збереження майнового стану відповідачів до вирішення спору по суті та не передбачають вилучення, реалізації чи передачі майна на користь заявника або третіх осіб, а самі вимоги позовної заяви про покладення субсидіарної відповідальності, з якою має намір звернутися ліквідатор, заявлені не у власних майнових інтересах, а в межах справи про банкрутство ТОВ Омега Плюс Харків, з метою формування ліквідаційної маси та подальшого задоволення вимог кредиторів у порядку, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства.

У зв`язку з чим, суд вважає, що підстави для покладення на заявника обов`язку щодо внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду, надання гарантії, поруки або іншого фінансового забезпечення у цій справі відсутні.

Керуючись ст. 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Задовольнити заяву ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Плюс Харків" арбітражного керуючого Безпалого Сергія Олександровича вх. №2284/26 від 24.06.2026 забезпечення позову до пред`явлення позову.

З метою забезпечення позову ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Плюс Харків" арбітражного керуючого Безпалого Сергія Олександровича до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вжити заходи забезпечення позову до розгляду і винесення остаточного рішення у справі, а саме:

Накласти арешт на майно та на грошові кошти, що належать або підлягають передачі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) у межах ціни позову у сумі 16 517 479,05 грн, за виключенням майна, виплат та грошових коштів, на які Законом України Про виконавче провадження встановлена заборона на звернення стягнення.

Накласти арешт на майно та на грошові кошти, що належать або підлягають передачі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) адреса: АДРЕСА_1 ) у межах ціни позову у сумі 16 517 479,05 грн, за виключенням майна, виплат та грошових коштів, на які Законом України Про виконавче провадження встановлена заборона на звернення стягнення

Накласти арешт на майно та на грошові кошти, що належать або підлягають передачі ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) у межах ціни позову у сумі 16 517 479,05 грн, за виключенням майна, виплат та грошових коштів, на які Законом України Про виконавче провадження встановлена заборона на звернення стягнення.

Стягувачем за цією ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю "Омега Плюс Харків" (код ЄДРПОУ 39200462, адреса: вул. Пушкінська, буд. 50/52) в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Безпалого Сергія Олександровича (вул. Шекспіра, 12а, літ. А-5, м. Харків, РНОКПП НОМЕР_4 ).

Боржниками за цією ухвалою є:

- ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ),

- ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ),

- ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ).

Ухвала набирає законної сили 25.06.2026 та підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років до 26.06.2029.

Ухвала може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256-257 ГПК України протягом десяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Ухвала підписана 25.06.2026.

Суддя Прохоров С.А.