Рішення № 137689706, 15.06.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/974/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Чабан А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Руф Профіль Групп", м. Харків, до Комунального підприємства "Харківський метрополітен", м. Харків, про стягнення 1828168,40 грн. за участю представників:

позивача - Макарова О.В.

відповідача - Щербак Н.Б.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Руф Профіль Групп" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Комунального підприємства "Харківський метрополітен" (відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про закупівлю №247-05/НХ від 26.05.2025 у розмірі 1828168,84 грн., з яких: 1734203,98 грн. - основна сума боргу; 31520,86 грн. - інфляційні витрати; 62444,00 грн. - 3% річних. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати, що включають в себе судовий збір та витрати на правову допомогу.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару за договором про закупівлю №247-05/НХ від 26.05.2025, що укладений між сторонами, який за своє правовою природою є договором поставки.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.03.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін; призначено підготовче засідання.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Відповідач 13.04.2026 за вх.№ 8760 подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити позивачу у стягненні з Комунального підприємства "Харківський метрополітен" 1734203,98 грн. заборгованості за Договором про закупівлю № 247-05/НХ від 26.05.2025; зменшити загальний розмір нарахованих Товариством з обмеженою відповідальністю "Руф Профіль Групп" трьох відсотків річних та інфляційних втрат Комунальному підприємству "Харківський метрополітен" у справі № 922/974/26; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Руф Профіль Групп" у задоволені позовних вимог в частині стягнення з Комунального підприємства 13500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що загальна вартість договору про закупівлю №247-05/НХ від 26.05.2025 складає 1897140,00 грн., у т.ч. ПДВ 316190,00 грн., з урахуванням усіх витрат (п. 2.1. договору). Відповідач частково здійснив оплату за поставлений позивачем товар на загальну суму 199145,86 грн., що підтверджується платіжними інструкціями. Через військову агресію рф проти України у відповідача виникли фінансові труднощі. З початку військової агресії рф проти України об`єкти КП "Харківський метрополітен" зазнали значних руйнувань внаслідок обстрілів та ворожих атак. Оскільки КП "Харківський метрополітен" відноситься до об`єкту критичної інфраструктури, то усунення наслідків руйнувань та приведення об`єктів у належний стан є першочерговими, а це знов таки потребує фінансових витрат, даний факт також є загальновідомим, який не потребує доказування. З урахуванням викладеного, фактично, існує залежність між виконанням відповідачем зобов`язань за господарськими договорами та отриманням відповідних бюджетних коштів, що свідчить про відсутність прямого умислу відповідача у невиконанні господарських зобов`язань перед позивачем.

Також, згідно відзиву відповідач просив суд зменшити загальний розмір нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних витрат, та вказував, що розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не є співмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції, отже їх розмір є необґрунтованими і є таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

26.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Руф Профіль Групп" (постачальник) та Комунальним підприємством "Харківський метрополітен" (покупець) було укладено договір про закупівлю № 247-05/НХ (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити покупцю товар згідно переліку та відповідно до тендерної документації покупця та тендерної пропозиції постачальника на умовах, визначених цим договором, а покупець зобов`язувався прийняти товар і оплатити його вартість.

Пунктом 1.2. договору було визначено, що кількість товару, асортимент і ціна зазначені в специфікації № 1 (Додаток 1). Товар поставляється окремими партіями відповідно до письмової заявки покупця до 31.12.2025.

Загальна вартість договору складає 1897140,00 грн., у т.ч. ПДВ 316190,00 грн., з урахуванням усіх витрат (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.7. договору покупець здійснює оплату за товар впродовж 50 (п`ятдесяти) робочих днів після фактичного отримання товару на підставі видаткової(их) накладної(их) та/або акту(ів) прийняття-передачі товару, підписаної(их) уповноваженими представниками сторін.

Згідно п. 2.8. договору у разі зміни постачальником статусу платника податків, а саме: ПДВ та податку на прибуток, вартість товару у бік збільшення перегляду не підлягає, а у разі зміни у бік зменшення, сума договору зменшується без зміни обсягу закупівлі.

Відповідно до п. 2.9. договору у разі фінансових труднощів можлива затримка оплати за отриманий товар. Пеня при цьому не нараховується.

Згідно позову позивач вказує, що ним у 2025 році було поставлено відповідачу замовлений товар на загальну суму 1933349,84 грн., а саме:

- 19 червня 2025 р. на підставі видаткової накладної від 19.06.2025 на суму 13312,80 грн. (в т.ч. ПДВ);

- 24 червня 2025 р. на підставі видаткової накладної № 738 від 24.06.2025 на суму 285600,00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- 26 червня 2025 р. на підставі видаткової накладної № 745 від 26.06.2025 на суму 256800,00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- 26 червня 2025 р. на підставі видаткової накладної № 753 від 26.06.2025 на суму 912165,60 грн.;

- 27 червня 2025 р. на підставі видаткової накладної № 760 від 27.06.2025 на суму 162936,00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- 27 червня 2025 р. на підставі видаткової накладної № 762 від 27.06.2025 на суму 279638,40 грн. (в т.ч. ПДВ);

- 28 жовтня 2025 р. на підставі видаткової накладної № 1541 від 28.10.2025 на суму 17152,78 грн. (в т.ч. ПДВ);

- 28 жовтня 2025 р. на підставі видаткової накладної № 1542 від 28.10.2025 на суму 5744,26 грн. (в т.ч. ПДВ).

Враховуючи, що постачальником належним чином були виконані взяті на себе зобов`язання та передано покупцеві товар у повному обсязі та належної якості, КП "Харківський метрополітен" був зобов`язаний оплатити отриманий товар у зазначені строки. Однак, в супереч положень договору КП "Харківський метрополітен" не в повному обсязі виконало взяті на себе зобов`язання з оплати придбаного товару та на сьогоднішній день перерахувало на рахунок позивача лише 199145,86 грн., а саме: 13.06.2025 було перераховано 13312,80 грн., 10.10.2025 - 17152,80 грн., 10.10.2025 - 5744,26 грн., 13.11.2025 - 162936,00 грн.

Таким чином, позивач зазначає, що за договором про закупівлю №2247-05/НХ від 26.05.2025 за КП "Харківський метрополітен" на користь ТОВ "Руф Профіль Групп" обліковується заборгованість у розмірі 1734203,98 грн.

Згідно відзиву на позовну заяву відповідач вказує, що загальна вартість договору складає 1897140,00 грн., у т.ч. ПДВ 316190,00 грн., з урахуванням усіх витрат.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що відповідачем визнається факт поставки позивачем товару за договором на загальну суму 1897140,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 1897140,00 грн. підтверджується видатковою накладною № 738 від 24.06.2025 та ТТН № Р738 від 24.06.2025, видатковою накладною № 745 від 26.06.2025 та ТТН № Р745 від 26.06.2025, видатковою накладною № 753 від 26.06.2025 та ТТН № Р753 від 26.06.2025, видатковою накладною № 760 від 27.06.2025 та ТТН № Р760 від 27.06.2025, видатковою накладною № 762 від 27.06.2025 та ТТН № Р762 від 27.06.2025.

Щодо видаткових накладних № 714 від 19.06.2025, № 1541 від 28.10.2025 та № 1542 від 28.10.2025, суд зазначає, що дані видаткові накладні не містять посилання на договір про закупівлю № 247-05/НХ від 26.05.2025, та зазначений у них товар не є предметом договору про закупівлю № 247-05/НХ від 26.05.2025.

Окрім того, суд зауважує, що у клопотанні про долучення документів до матеріалів справи від 15.06.2026 представником позивача вказувалося, що факт поставки товару за накладною № 714 від 19.06.2025 не входить до складу предмету доказування.

Ураховуючи викладене, та те, що у п. 2.8. договору вказувалося, що вартість товару у бік збільшення перегляду не підлягає, суд дійшов висновку, що видаткові накладні № 714 від 19.06.2025, № 1541 від 28.10.2025 та № 1542 від 28.10.2025 не підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем за договором у сумі 36209,84 грн.

Сторонами під час розгляду справи було визнано, що відповідачем сплачено позивачу вартість товару за договором на суму 199145,86 грн.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за договором на суму 1697994,14 грн. (1897140,00 грн. - 199145,86 грн. = 1697994,14 грн.).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За приписами статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів.

За приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач поставлений позивачем товар за договором прийняв, проте доказів своєчасного здійснення оплати у строки визначені сторонами до суду не надав.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, не надання відповідачем доказів здійснення своєчасної оплати товару у строки визначені сторонами у договорі, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання, взятого на себе за договором з оплати поставленого позивачем товару на суму у розмірі 1697994,14 грн.

Щодо посилань відповідача на фінансові труднощі, суд зазначає, що дані обставини не звільняють відповідача від виконання своїх обов`язків за договором по оплаті товару на суму 1697994,14 грн., оскільки договір про закупівлю №247-05/НХ було укладено у 2025 році під час військової агресії рф проти України, а відповідач сам несе економічну відповідальність за свої дії та ризики у даний період.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі викладеного, з огляду на основну суму боргу відповідача за договором про закупівлю №247-05/НХ від 26.05.2025 у розмірі 1697994,14 грн., судом були перевірені розрахунки позивача інфляційних збитків та 3% річних, та встановлено, що заявлені позивачем до стягнення інфляційні збитки у розмірі 31520,86 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Щодо 3% річних у розмірі 62444,00 грн., суд зазначає, що дана сума 3% річних була нарахована позивачем невірно, вона була перерахована судом відповідно до зазначених позивачем періодів у розрахунку та судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума 3% річних у розмірі 31998,85 грн.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що нормами чинного законодавства не передбачено повноважень суду на зменшення розміру інфляційних втрат.

Оскільки нарахування інфляційних втрат є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, та їх розмір не підлягає зміні за домовленістю сторін, а порядок їх нарахування є чітко регламентованим, суд зазначає, що зменшення розміру інфляційних втрат порушує права кредитора та робить його уразливим від знецінення грошових коштів, виплату яких затримує боржник.

Щодо 3% річних у розмірі 31998,85 грн. суд зазначає, що даний розмір 3% річних передбачено законом (частиною другою статті 625 ЦК України). Судом не встановлено обставин очевидної неспівмірності 3% річних у розмірі 31998,85 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення інфляційних збитків у розмірі 31520,86 грн. та 3% річних у розмірі 31998,85 грн.

Таким чином, позовні вимоги у справі підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу за договором про закупівлю №247-05/НХ від 26.05.2025 у розмірі 1697994,14 грн.; інфляційних збитків у розмірі 31520,86 грн. та 3% річних у розмірі 31998,85 грн.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у цій справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно позову позивач вказував, що очікувані витрати позивача на професійну правничу допомогу складають 16500,00 грн. із розрахунку: 8500,00 грн. (аналіз документів, підготовка та подання до суду позовної заяви); 4000,00 грн. (аналіз відзиву відповідача та підготовка відповіді на відзив); 4000,00 грн. (участь у двох судових засіданнях у суді першої інстанції).

В якості доказів понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги позивачем надано до суду:

- договір про надання правової допомоги від 05.01.2026;

- додаткову угоду № 1 від 18.02.2026 до договору про надання правової допомоги від 05.01.2026;

- ордер на надання правничої допомоги серії АХ № 1324414 від 23.03.2026 на адвоката Макарову О.В.;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю гр. Макаровою О.В. серії ХВ № 002231 від 04.09.2019;

- звіт про надання адвокатських послуг від 23.03.2026 у межах договору про надання правової допомоги від 05.01.2026 на суму 8500,00 грн.;

- звіт про надання адвокатських послуг від 08.06.2026 у межах договору про надання правової допомоги від 05.01.2026 на суму 6000,00 грн.;

- акт надання правничої допомоги № 2 до договору № 12-02/26 про надання правничої допомоги від 12.02.2026.

Таким чином, з наданих доказів вбачається, що у зв`язку із розглядом справи № 922/974/26 в суді першої інстанції позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14500,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України):

- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Крім того, у зазначеній вище постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено також правову позицію, що суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Ураховуючи положення наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та те, що позов у справі підлягає частковому задоволенню, суд дійшов висновку про необхідність перерозподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу, поклавши витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн. на відповідача, а на позивача - у розмірі 2500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Харківський метрополітен" (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, 29, код ЄДРПОУ 04805918) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Руф Профіль Групп" (61001, м. Харків, вул. Олександра Шпейєра, 66, код ЄДРПОУ 40172470) основну суму боргу за договором про закупівлю №247-05/НХ від 26.05.2025 у розмірі 1697994,14 грн.; інфляційні збитки у розмірі 31520,86 грн.; 3% річних у розмірі 31998,85 грн.; судовий збір у розмірі 21138,17 грн. та 12000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Руф Профіль Групп" (61001, м. Харків, вул. Олександра Шпейєра, 66, код ЄДРПОУ 40172470).

Відповідач: Комунальне підприємство "Харківський метрополітен" (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, 29, код ЄДРПОУ 04805918).

Повне рішення складено "25" червня 2026 р.

СуддяА.М. Буракова