Рішення № 137689270, 25.06.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2026 Справа № 917/743/26

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши справу

за позовною заявою Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області, просп. Свободи, 4-А, м. Кременчук, Полтавська обл., 39601

в інтересах держави в особі :

Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, вул.Миру, 24, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39803

Державної екологічної інспекції Центрального округу, вул. Коцюбинського, 6, м.Полтава, 36039

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", вул.Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01001

про стягнення 99 001,20 грн,

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Без виклику учасників справи,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Керівник Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та Державної екологічної інспекції Центрального округу до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 99 001,20 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що вина та протиправна поведінка відповідача, який є постійним лісокористувачем земельної ділянки, полягає у тому, що всупереч вимогам законодавства відповідач не виконав обов`язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулася незаконна рубка дерев невстановленими особами, чим спричинено шкоду державі, розрахунок розміру якої здійснено відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.

Прокурор зазначає, що розрахунок шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу в результаті незаконної порубки дерев, підтверджено висновком від 26.05.2025 судової інженерно-екологічної та економічної експертизи.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог прокурор надав наступні докази (в копіях) : матеріали лісовпорядкування Дмитрівське лісництво; Відповідь лісництва по КП 466 Дмитрівське; акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства з розрахунком шкоди заподіяної лісу; постанова про розголошення відомостей досудового розслідування; повідомлення про пред`явлення позову; Статут ДП Ліси України; протокол огляду місця події від 02.04.2026 з фототаблицею; відповідь на повідомлення про встановлення підстав для представництва ГМР; повідомлення про встановлення підстав для представництва ГМР; відповідь на повідомлення про встановлення підстав для представництва ДЕІ; повідомлення про встановлення підстав для представництва ДЕІ; висновок експерта від 26.05.2025 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи.

Відповідач у відзиві вх. № 5914 від 01.05.2026 (арк.с. 104-111) проти позову заперечує повністю, зокрема, посилаючись на те, що :

- позовні вимоги не містять доказів, які б вказували на неправомірність поведінки відповідача, та не вказують, які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок;

- саме працівниками відповідача під час виконання своїх посадових обов`язків в кварталі 28 виділу 5 Дмитрівського лісництва поблизу с. Дмитрівка Кременчуцького району було виявлено незаконну порубку дерева породи "дуб звичайний" сироростучий, діаметром 34 см, про що було невідкладно повідомлено правоохоронні органи, якими не встановлені особи, винні у вчиненні незаконної рубки дерев;

- відповідач вважає, що фактично прокурором перекладається відповідальність органу досудового розслідування на постійного лісокористувача;

- відповідач посилається на відсутність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у цій справі.

Прокурор у відповіді на відзив (вх. №6035 від 05.05.2026, арк.с. 133-140) навів спростування доводів відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з огляду на таке:

- цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто, проявом протиправної бездіяльності відповідача як постійного лісокористувача є незабезпечення його працівниками охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбулося вирубування дерев невстановленими особами;

- інтерес держави у спірних правовідносинах полягає у захисті прав всіх громадян України на безпечне довкілля та забезпечення наповнюваності фондів охорони навколишнього природного середовища, що складатиме передумову та спроможність, в тому числі, ліквідації наслідків екологічної шкоди, відновлення природних ресурсів до стану, що існував до її заподіяння, та покриття ним витрат на проведені заходи;

- враховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачами захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом упродовж розумних строків, у даному випадку, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення до суду цього позову в інтересах органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

- прокурор звертає увагу, що згідно з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.09.2018 по справі №925/382/17 розрахунок збитків, проведений у межах кримінального провадження, визнано належним та достатнім доказом розміру заподіяних збитків.

08.05.2026 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив (вх. №6323, арк.с. 152-156), в яких відповідач у спростування доводів прокурора зазначає таке :

- на думку відповідача, Державна екологічна інспекція Центрального округу у цих правовідносинах не має повноважень щодо звернення до суду з позовом, оскільки підстави для такого звернення у неї відсутні (перевірка Державною екологічною інспекцією Центрального округу не здійснювалась, акт перевірки, протокол про адміністративне правопорушення остання не складала, розрахунок збитків не здійснювала);

- прокурором в обґрунтування позову не вказано, які саме обов`язки і норми чинного законодавства України у сфері ведення лісового господарства були порушені з боку відповідача, як і не було конкретизовано, які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства, з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив;

- посадові особи відповідача добросовісно та належним чином виконували покладені на них обов`язки щодо контролю за збереженням лісів, адже виявили дану незаконну рубку та повідомили про це правоохоронні органи.

03.06.2026 від прокурора надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 7636, арк.с. 176-177), які фактично є реагуванням на заперечення відповідача на відповідь на відзив, згідно яких прокурор наголошує, що неналежне виконання відповідачем нормативно визначених обов`язків, щодо охорони Лісів (протиправна бездіяльність) перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі спричиненням шкоди, тобто настанням негативних наслідків. Право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами. Прокурор наголошує, що доводи представника відповідача про те, що позивачем не наведено доказів вини посадових осіб ДСГП "Ліси України" є необґрунтованими.

Інших заяв по суті спору не надходило.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

16.04.2026 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та Державної екологічної інспекції Центрального округу до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 99 001,20 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2026 справу № 917/743/26 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 21.04.2026 позов Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області залишив без руху, встановив строк та спосіб усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.

Прокурор подав суду за вх №5431 від 22.04.2026 заяву про усунення недоліків, недоліки усунено у спосіб та строк, встановлений судом.

Суд ухвалою від 27.04.2026 року прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.

01.05.2026 відповідач надав суду клопотання (вх. № 5922, арк.с. 126-127) про зупинення провадження у справі № 917/743/26 до завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023170520000465 від 14.06.2023, відкритого за фактом незаконної рубки дерева, та набрання законної сили відповідним процесуальним рішенням, ухваленим за його результатами.

05.05.2026 прокурор надіслав заперечення на клопотання відповідача (вх. № 6039, арк.с. 146-148), згідно яких просить суд відмовити у задоволенні заявленого відповідачем клопотання.

Стосовно означеного клопотання відповідача суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Водночас як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належать до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною 3 цієї ж статті.

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (ч. 1 ст. 117 ГПК України), який продовжується з дня поновлення провадження у справі (ч.2 ст. 117 цього Кодексу), а самі випадки, які регламентують зупинення провадження у справі чітко передбачені ст. 227, 228 ГПК України і є вичерпними.

Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного з провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України).

Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Кримінальне провадження № 12023170520000465 від 14.06.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, на яке посилається відповідач у своєму клопотанні про зупинення розгляду справи, перебуває на стадії досудового розслідування.

Існування кримінального провадження на стадії досудового розслідування не є підставою для зупинення провадження у цій справі, а наявність в подальшому вироку в кримінальній справі, який набрав законної сили, відповідно до пункту 2 частини другої статті 320 ГПК України, може бути підставою для перегляду судового рішення у справі, яка переглядається, за нововиявленими обставинами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.07.2024 у справі №917/550/23, від 16.10.2024 у справі №917/751/23, від 06.08.2024 у справі №917/892/23, від 19.07.2024 у справі №917/549/23.

Клопотання відповідача обґрунтоване виключно наявністю кримінального провадження на стадії досудового розслідування, що не може бути підставою для зупинення провадження у господарській справі.

Оскільки в цій справі наявні достатні матеріально-правові підстави для розгляду та вирішення її по суті спору, а зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача та зупинення провадження у цій справі.

08.05.2026 відповідач надав суду клопотання (вх. № 6325, арк.с. 162-165) про залишення позову прокурора без розгляду. В обґрунтування цього клопотання відповідач посилається на відсутність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у цій справі.

18.05.2026 прокурор надіслав заперечення на клопотання відповідача (вх. № 6693, арк.с. 171-174), згідно яких просить суд відмовити у задоволенні заявленого відповідачем клопотання.

Суд не вбачає підстав для задоволення означеного клопотання за обґрунтуванням, наведеним у мотивувальній частині цього рішення.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

22.03.2023 поблизу с. Дмитрівка Кременчуцького району Полтавської області, на території кварталу 28 виділу 5 Дмитрівського лісництва, лісничим Дмитрівського лісництва філії "Кременчуцьке лісове господарство" ДП "Ліси України" було виявлено незаконну порубку дерева породи "Дуб звичайний" сироростучий, діаметром 34 см, чим заподіяно шкоди на суму 99 001,20 грн.

23.03.2023 директором філії "Кременчуцьке лісове господарство" ДП "Ліси України" листом №158 повідомлено Кременчуцький РУП ГУ НП в Полтавській області про те, що 22.03.2023 працівниками відповідача у кварталі 28 виділу 5 Дмитрівського лісництва поблизу с. Дмитрівка, Кременчуцького району виявлено незаконну рубку дерева породи "Дуб звичайний" сироростучий, діаметром 34 см, чим заподіяно шкоди на суму 99 001,20 грн. У означеному листі зазначено, що філія "Кременчуцьке лісове господарство" ДП "Ліси України" є постійним лісокористувачем відповідної земельної ділянки (арк.с. 44). В додатки до листа від 23.03.2023 № 158 залучено акт огляду вчинення місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 22.03.2023.

Згідно з розрахунком розміру шкоди, який зафіксований у акті огляду вчинення місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 22.03.2023 (арк.с. 44-45), заподіяної незаконною рубкою дерев, складеним лісничим Дмитрівського лісництва філії "Кременчуцьке лісове господарство" ДП "Ліси України", загальний розмір шкоди складає 99 001,20 грн.

Зазначений розрахунок містить відомості про точну кількість, види зрубаних сироростучих дерев та їх діаметри у кори біля шийки кореня.

На підставі вказаного листа, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, було розпочате кримінальне провадження №12023170520000465 від 14.06.2023, у межах якого встановлено, що 28.03.2023 року до ЧЧ ВП № 2 КРУП надійшло повідомлення про те, що на території Дмитрівського лісництва поблизу с. Дмитрівка, Кременчуцького району Полтавської області, було виявлено незаконну порубку дерева породи "Дуб звичайний" сироростучий, діаметром 34 см, чим заподіяно шкоди на суму 99 001,20 грн.

Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження, 02.04.2026 було проведено огляд місця події у с. Дмитрівка, старшим слідчим СВ ВП №2 Кременчуцького ГУ НП в Полтавській області, ст. лейтенантом поліції Веселовим А.І. (копія протоколу огляду наявна у матеріалах справи, арк.с. 39-43).

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12023170520000465 від 14.06.2023 за ч.4 ст.246 КК України, Полтавським відділенням "Інституту судових експертиз ім. засл. професора М.С.Бокаріуса" на підставі постанови слідчого від 04.03.2024 про призначення експертизи проведено комплексну судову інженерно-екологічну та економічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта № 350/351 від 16.12.2024 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 12023170520000465 від 14.06.2023, було здійснено розрахунок розміру шкоди, що наведений у Розрахунку шкоди заподіяної лісу у акті огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, доданого до заяви про вчинення кримінального правопорушення, від 22.03.2023 філії "Кременчуцьке лісове господарство" ДП "Ліси України", підтверджується в сумі 99 001,20 грн (арк.с. 27-32).

Прокурор зазначає, що під час розслідування кримінального провадження №12023170520000465 від 14.06.2023 осіб, які вчинили незаконну рубку дерев, не встановлено.

Прокурор зазначає, що шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади.

Враховуючи вищевикладене, прокурор звернувся до Господарського суду Полтавської області з цим позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно з ч.1 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (ч.4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Згідно з ч.1 ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення екологічного законодавства здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб`єктів правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності - екологічно-правова санкція відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 68 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища, як за порушення екологічно-правових зобов`язань у межах договірної відповідальності, так і за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Відповідна правова позиція була викладена, зокрема, в п. 4.15-4.16 постанови Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 906/133/18.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у ст.1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відповідно до статей 16, 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Судом приймається до уваги, що відповідно до п.1 ч. 2 ст.19 ЛК України, обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями ст.63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб (ч.1 ст.86 ЛК України).

За змістом п. 5 частини другої статті 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Ст. 107 ЛК України визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Враховуючи викладене, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Як встановив суд, виконання обов`язків постійного лісокористувача з питань охорони та захисту лісів є також одним із основних завдань відповідача відповідно до змісту його Статуту.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Відповідна правова позиція є усталеною у судовій практиці, зокрема, вона викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.236 ГПК України).

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто, у даному випадку, факту здійснення незаконної порубки дерев (п.69 постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №914/669/22, п.58 постанови Верховного Суду від 28.09.2023 у справі №927/32/23).

Також судом приймається до уваги, що у деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (відповідний висновок, зокрема, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18).

Суд встановив, що земельна ділянка, на якій здійснено незаконну рубку дерев, перебуває у постійному користуванні відповідача, що ним не заперечується.

За таких обставин, за висновком суду, протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності, внаслідок якої він, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для рубки дерев, не здійснив комплекс заходів, які б запобігли збереженню лісу від незаконної рубки та порушенню лісового законодавства невстановленими особами.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача про не доведення прокурором протиправності його поведінки, яка проявилася у бездіяльності.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, спрямованих на ефективне, а не формальне забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконної вирубки невстановленими особами дерев та заподіяння збитків.

Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулась вирубка дерев невстановленими особами та заподіяна шкода.

Судом відхиляються як необґрунтовані доводи відповідача, викладені у відзиві, оскільки його дії щодо фіксування рубки дерев невстановленими особами та подання листа про злочин самі по собі не свідчать про вжиття ним усіх належних заходів для забезпечення охорони лісу, та, в свою чергу, не доводять відсутність вини відповідача у спричиненні шкоди внаслідок незаконної рубки лісу на належній йому земельній ділянці.

У зв`язку з наведеним, судом відхиляються також доводи відповідача про відсутність доказів, які б вказували на неправомірність поведінки відповідача, оскільки підставою для відшкодування шкоди є саме неправомірна бездіяльність, тобто невчинення відповідачем дій щодо забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, обов`язок вчинення яких покладено на відповідача нормами ЛК України.

Щодо розрахунку розміру завданої шкоди суд зазначає таке.

Як встановив суд, у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023170520000465 від 14.06.2023 за ч.4 ст.246 КК України, Полтавським відділенням "Інституту судових експертиз ім. засл. професора М.С.Бокаріуса" на підставі постанови слідчого від 04.03.2024 про призначення експертизи, проведено комплексну судову інженерно-екологічну та економічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта № 350/351 від 16.12.2024, складеного за результатами проведення комплексної інженерно-екологічної та економічної експертизи, встановлено розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки на території кварталу 28 виділу 5 Дмитрівського лісництва : 99 001,20 грн.

Виконання означеної експертизи доручено заступнику завідувача Полтавського відділення "Інституту судових експертиз ім. засл. професора М.С.Бокаріуса" Зарченку М.В. та провідному судовому експерту 2 кваліфікаційного класу сектору економічних та товарознавчих досліджень Лисаку Ю.О., який має вищу економічну освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень "спеціаліст", кваліфікацію судового експерта за спеціальностями : "11.1 "Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності", 11.2 "Дослідження документів про економічну діяльність підприємств та організацій", 11.3 "Дослідження документів фінансово-кредитних операцій", свідоцтво № 284-21/Д від 16.11.2021, видане рішенням кваліфікаційної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України. Стаж експертної роботи з листопада 2011 року.

Вказані особи попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року № 4038-XII).

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").

Відповідно до частини третьої статті 98, частини першої статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Враховуючи вищенаведене, судовий експерт при проведенні судової експертизи самостійно визначає методику та методи дослідження при проведенні експертизи, в тому числі наявна чи відсутня необхідність проведення такої на місці події або за місцезнаходженням об`єкта дослідження.

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №907/651/17). Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (постанова Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №923/188/20). Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №201/11458/20). Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №918/36/19).

Відтак, суд дійшов висновку про те, що наданий висновок експерта є належним доказом на підтвердження розміру заподіяної шкоди.

Судом також відхиляються заперечення відповідача з посиланням на наявні, на його думку, недоліки висновку експертів №350/351 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи від 16.12.2024, оскільки вказаний висновок складався лише за результатом дослідження акту огляду від 22.03.2023 і листа філії "Кременчуцькп лісове господарство" ДП "Ліси України" від 23.03.2023 № 158 та не містить відомостей щодо натурного обстеження експертом місяця можливого спричинення шкоди й перевірки фактичних відомостей, на підстав яких було здійснено розрахунок.

В зазначеному акті огляду від 22.03.2023, складеному посадовою особою відповідача, фактично містяться відомості про точну кількість, види зрубаних сироростучих дерев, їх діаметри у кори біля шийки кореня, інші складові розрахунку.

Відомості, викладені в акті огляду від 22.03.2023, фактично підтверджують відомості, зазначені у вказаному розрахунку та не суперечать їм.

При цьому, розмір шкоди, визначений в експертному висновку та заявлений до стягнення в позовній заяві, не перевищує розмір шкоди, визначений самим відповідачем.

В зв`язку з цим, посилання відповідача у відзиві на відсутність відомостей про стандартизацію та сертифікацію приладу, яким вимірювався діаметр спиляної деревини, відхиляється судом як необґрунтоване.

Водночас, оскільки точна кількість, види зрубаних сироростучих дерев, їх діаметри, як і розрахунок шкоди відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, було здійснено відповідачем, тобто поведінка останнього щодо заперечення вказаного розрахунку є суперечливою.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами.

Відповідно до доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium", ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Необхідність застосування зазначених вище принципів при визначенні меж здійснення цивільних прав відповідно до ст.13 ЦК України відповідає усталеній судовій практиці, сформованій Верховним Судом (зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 13.02.2024 у справі № 917/272/23).

Перевіривши наданий розрахунок шкоди, суд дійшов висновку, що його здійснено відповідно до вимог законодавства, зокрема, додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, в якому визначені такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу.

Правова позиція щодо необхідності застосування положень вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України до правовідносин за участю постійних лісокористувачів, які не дотримувались вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема, вона викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2025 у справі №907/48/24, відповідачем в якій також було Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".

Доводи відповідача про те, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не проводилась, відхиляються судом, оскільки факт порушення природоохоронного законодавства може підтверджуватися не тільки результатами перевірки Державної екологічної інспекції, а й іншими доказами.

У постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №907/181/22, викладено висновок: "такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен, так і в їх сукупності. Крім того, відсутність акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи доведеності наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності".

Відтак суд встановив наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення (незаконна порубка дерев, завдана шкода, протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у незабезпеченні належної охорони лісу, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та бездіяльністю відповідача, вина), що є підставною для відшкодування шкоди відповідачем.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов до висновку, що позов прокурора підтверджений належними та допустимим доказами та підлягає до задоволення у повному обсязі.

Щодо наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч.3 ст.1 Лісового Кодексу України (далі - ЛК України), усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (ч.1 ст.4 ЛК України).

Основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів (ч.1 ст.25 ЛК України).

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (ч.5 ст. 53 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Відповідно до норми, викладеної в ч. 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас, згідно із правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 06.07.2021 у справі №922/3025/20, обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв`язку з принципом обов`язковості додержання встановлених екологічних правил у ході здійснення господарської діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації відповідних положень нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері екологічної безпеки.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об`єктів і комплексів, а також компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 94 ЛК України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції (Держекоінспекції), затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, до повноважень Держекоінспекції належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок; пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до Положення, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 за № 30 (далі Положення), основними завданнями Державної екологічної інспекції Центрального округу є реалізація повноважень Держекоінспекції, зокрема, у межах Полтавської області.

Відповідно до п. 5 ч. 2 розділу ІІ цього Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Частинами 9, 10 розділу ІІ Положення про Держекоінспекцію у Центральному окрузі передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.

З огляду на викладене, суд констатує, що Державна екологічна інспекція у Центральному окрузі є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання лісових ресурсів у спірних правовідносинах, тобто є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Селищні, місцеві ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ч.1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ч.1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Ст. 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Для фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч.1 ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесене здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Матеріалами справи підтверджено, що самовільна рубка мала місце на території Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Таким чином шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Коломацької сільської ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Коломацької сільської ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.

З огляду на зазначене, Горішньоплавнівська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а тому також є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Кременчуцькою окружною прокуратурою до Державної екологічної інспекції Центрального округу 17.03.2026 направлено повідомлення (арк.с. 54-58) щодо встановленого прокуратурою факту порушення вимог лісового законодавства, що спричинило шкоду інтересам держави.

Прокурор зазначає, що Державною екологічною інспекцією Центрального округу за наявності достатніх підстав не вжито дієвих заходів щодо захисту інтересів держави в частині відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями відповідача ДП "Ліси України", тобто уповноважені органи фактично визнають неможливість самостійного належного захисту майнових інтересів держави, що свідчить про бездіяльність органу, уповноваженого державою та органу місцевого самоврядування. Означена обставина зафіксована у відповіді Державної екологічної інспекції Центрального округу від 20.03.2026 № 6053-26 (арк.с. 26).

Кременчуцькою окружною про прокуратурою Полтавської області на адресу Горішньоплавнівської міської ради направлено 17.03.2026 направлено повідомлення (арк.с. 50-53) щодо встановленого прокуратурою факту порушення вимог лісового законодавства, що спричинило шкоди інтересам держави у сумі 99 001,20 грн.

У відповіді № 03-22/1401/712 від 30.03.2026 (арк.с. 25), Горішньоплавнівська міська рада повідомила, що заходи щодо стягнення вищевказаної суми не вживались, відповідну позовну заяву до суду не подано.

Водночас, суд звертає увагу, що в разі належного виконання своїх повноважень в сфері контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, визначених діючим законодавством, як Державна екологічна інспекція Центрального округу, так і Горішньоплавнівська міська рада повинні були дізнатися про правопорушення, вчинене 22.03.2023, з моменту його вчинення, тобто, у березні 2023 року.

Зазначені обставини свідчать про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб`єктів владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносин, внаслідок чого спричинена незаконною рубкою дерев шкода не відшкодовується протягом більше, ніж чотири роки, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів.

Вказане, в свою чергу, свідчить про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Горішньоплавнівською міською радою, внаслідок чого у прокурора виникає право на звернення із позовною заявою до суду з метою захисту її інтересів.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у справі №360/4969/21, яка ґрунтується на висновках Верховного Суду у справах №№903/129/18 912/2385/18, 910/11956/20, 920/821/18, 920/266/19,805/430/18-а, 922/3025/20, факт неподання уповноваженим органом, що мав змогу захистити інтереси держави, позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом

Листами від 02.04.2026 Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Горішньоплавнівську міську раду було додатково повідомлено прокурором в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про представництво окружною прокуратурою в суді інтересів держави шляхом пред`явлення відповідного позову (арк.с. 59-60).

За таких обставин, суд вважає, що прокурором доведено наявність підстав для захисту інтересів держави шляхом пред`явлення позову в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державної екологічної інспекції Центрального округу та Горішньоплавнівської міської ради про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" заподіяної шкоди, а клопотання відповідача від 08.05.2026 про залишення позовної заяви без розгляду відхиляється судом як необґрунтоване.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями 13 ГПК України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним. Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, оцінивши надані сторонами докази, зазначає, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими як поданими доказами, так і нормами права, відповідачем не спростовані, а тому судом задовольняються.

При цьому інші доводи та заперечення сторін судом почуті, проте не оцінюються як обґрунтовані та правомірні, оскільки не впливають на зроблені судом висновки.

Стосовно розподілу судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом до суду згідно платіжної інструкції № 797 від 06.04.2026 прокурор сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (арк.с. 71).

Зарахування судового збору у розмірі 2 662,40 грн до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується відповідною довідкою (арк.с. 81).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, код ЄДРПОУ 44768034) на користь держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (вул.Миру, 24, м.Горішні Плавні, Кременчуцький район, Полтавська область, 39803, код ЄДРПОУ 24388291) 99 001,20 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ Київської області, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7, р/р №UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Видати накази із набранням рішенням законної сили.

3. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення підписано 25.06.2026 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик