Постанова № 137688712, 24.06.2026, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1771/26

3/132/847/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 червня 2026 року місто Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області СЄЛІН Є.В., розглянувши матеріал, який надійшов з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Калинівка Вінницької області, українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 21 травня 2026 року о 18год.20хв., рухаючись по вулиці Вінницькій в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «Suzuki Swift», реєстраційний знак « НОМЕР_1 », з явними ознаками наркотичного сп`яніння (звужені зіниці очей, які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; поведінка, яка не відповідає обстановці), від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, що зафіксовано на технічний засіб відеозапису, чим порушив п.2.5 ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з`явився.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 власноруч подав письмову заяву, в якій просив здійснювати його виклик та повідомлення про судові засідання шляхом надсилання SMS-повідомлень на зазначений ним номер мобільного телефону. Вказана заява міститься в матеріалах справи та підтверджує добровільне волевиявлення особи щодо обрання такого способу отримання процесуальної інформації.

На виконання зазначеної заяви судом було направлено SMS-повідомлення із зазначенням дати, часу та місця судового розгляду на номер телефону, визначений самим ОСОБА_2 . Відомості про доставку повідомлення містяться в матеріалах справи.

Суд враховує, що чинне законодавство не забороняє використання сучасних засобів електронного зв`язку для повідомлення учасників судового провадження, а надання особою письмової згоди на отримання судових повідомлень за допомогою SMS свідчить про погодження нею такого способу комунікації із судом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що належним повідомленням особи є таке повідомлення, яке забезпечує реальну можливість дізнатися про дату, час та місце розгляду справи, а добровільне повідомлення учасником провадження своїх контактних даних та згода на отримання повідомлень за відповідними каналами зв`язку свідчать про прийнятність такого способу інформування.

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої учасник судового провадження повинен проявляти належну процесуальну активність, з розумним інтервалом часу цікавитися перебігом відомого йому провадження та добросовісно користуватися наданими процесуальними правами. Особа, яка самостійно надала номер телефону для отримання судових повідомлень та погодилася на такий спосіб зв`язку, не може посилатися на неналежне повідомлення за відсутності доказів неможливості отримання відповідних повідомлень.

Чинним Кодексом України про адміністративне правопорушення не визначено причини, які можуть вважатися поважними для неприбуття особи на виклик.

У зв`язку із цим, виникає необхідність в застосуванні принципу аналогії закону найбільш близької галузі права, а саме кримінального процесуального права, та при вирішенні питання щодо визначення причин, які можуть вважатися поважними для неприбуття особи на виклик, слід керуватися ст.138 КПК України.

Згідно ст.138 КПК України, поважними причинами неприбуття особи на виклик є: 1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання; 2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; 3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); 4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; 5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров`я у зв`язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад; 6) смерть близьких родичів, членів сім`ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; 7) несвоєчасне одержання повістки про виклик; 8) інші обставини, які об`єктивно унеможливлюють з`явлення особи на виклик.

ОСОБА_2 не надав суду будь-яких доказів на підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, які визначені законом.

З матеріалів справи об`єктивно вбачається, що ОСОБА_2 був обізнаний 21.05.2026 року про те, що стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 671955 за ч.1 ст.130 КУпАП і розгляд справи відбудеться у Калинівському районному суді Вінницької області.

ОСОБА_2 згідно протоколу були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Отже, ОСОБА_2 , будучи обізнаним про дані процесуальні права, не позбавлений був можливості цими правами скористатися, починаючи з 21.05.2026 року.

Частиною другою статті 268 КУпАП визначено перелік справ про адміністративні правопорушення, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою. При цьому в переліку таких справ немає посилання на справи про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП.

Тобто за змістом частини другої статті 268 КУпАП участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП, не є обов`язковою.

Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення визначені статтею 277 КУпАП, згідно положень якої справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи . Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, статтями 44-1, 106-1, 106-2, 162, 172-10 - 172-20, 173, 173-1, частинами другою і третьою статті 173-8, статтями 178, 185, частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 173-2, 185-1, 212-7 - 212-20 - у триденний строк, статтями 46-1, 166-9, 176 і 188-34 - у п`ятиденний строк, статтями 101-103 цього Кодексу у семиденний строк. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), розглядаються уповноваженою особою невідкладно після виявлення правопорушення та отримання відомостей про суб`єкта цього правопорушення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, розглядаються уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервiстами, якi перебувають у запасi Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов`язаними Служби зовнішньої розвідки України) у триденний строк після надходження відповідної заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення. Строк розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з`явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.12.2024 року у справі № 990SCGC/20/24 (номер провадження 11-222сап24) виснувала, що статтею 277 КУпАП, зокрема, встановлено п`ятнадцятиденний строк розгляду справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 цього Кодексу (пункт 106). ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні (пункт 107). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи (пункт 108). Питання своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення із дотриманням строку, визначеного статтею 38 КУпАП, має бути предметом постійної уваги та контролю суддів, у провадженні яких перебувають такі справи. Судді не повинні допускати безпідставних зволікань із розглядом справ цієї категорії та вживати усіх можливих заходів, які забезпечать їх розгляд у строк, визначений законом, або у строк, який з урахуванням обставин справи можна визнати розумним та який не виходить за межі тримісячного строку з дня вчинення правопорушення (пункт 109). З огляду на завдання проваджень у справах про адміністративні правопорушення, визначені статтею 245 КУпАП, недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення має істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами (пункт 110). Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків (пункт 111).

Згідно пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення», у випадку відкладення розгляду справи про адміністративні правопорушення за клопотанням учасників судового розгляду строк накладення адміністративного стягнення, передбачений статтею 38 КУпАП, обчислюється починаючи з дня вчинення адміністративного правопорушення, а при триваючому правопорушенні - починаючи з дня його виявлення. Можливість зупинення цього строку у зв`язку з перенесенням розгляду справи не передбачено, крім випадку, визначеного частиною четвертою статті 277 КУпАП.

Велика палата Верховного суду у постанові від 23.08.2018 року у справі №11-237сап18, звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч.1 ст.268 та ч.6 ст.294 КУпАП, не є абсолютним.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі «Пелевін проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.

Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Саме на національні суди покладено обов`язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).

У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

Згідно сталої правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 03.05.2022 року у справі № 520/5386/15-ц, від 24.10.2024 року у справі № 752/8103/13-ц, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За вказаних обставин та відповідно до вимог ст.268 КУпАП, що не передбачає обов`язкової участі особи при розгляді справи за ч.1 ст.130 КУпАП, ураховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч.4 ст.294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 , що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст.268 КУпАП.

Відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення без наявності для того правових підстав та її розгляд з порушенням строків визначених законом, може свідчити про недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, що буде мати істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, приходжу до наступних висновків:

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).

Відповідно до положень статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно норм статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 671955 від 21.05.2026 року слідує, що ОСОБА_2 21 травня 2026 року о 18год.20хв., рухаючись по вулиці Вінницькій в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «Suzuki Swift», реєстраційний знак « НОМЕР_1 », з явними ознаками наркотичного сп`яніння (звужені зіниці очей, які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; поведінка, яка не відповідає обстановці), від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, що зафіксовано на технічний засіб відеозапису, чим порушив п.2.5 ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Вказаний протокол відповідає вимогам статті 256 КУпАП, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено як суть правопорушення так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи.

Згідно з пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками наркотичного сп`яніння, згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Наявність відмови ОСОБА_2 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння підтверджуються дослідженими судом доказами, а саме:

протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 671955 від 21.05.2026 року;

рапортом поліцейського взводу № 1 роти № 2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції капітана поліції Шевчука В. від 21.05.2026 року;

направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 21.05.2026 року;

довідкою інспектора ГАП батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Журавльової Ю.;

відеозаписом з технічного засобу, а саме з мобільного телефону марки (моделі) «Samsung Galaxy A54 5G», серійний номер «RZCWC02ARWY», відомості щодо якого внесені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 671955 від 21.05.2026 року слідує, що ОСОБА_2 21 травня 2026 року о 18год.20хв. рухаючись по вулиці Вінницькій в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «Suzuki Swift», реєстраційний знак « НОМЕР_1 », з явними ознаками наркотичного сп`яніння (звужені зіниці очей, які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; поведінка, яка не відповідає обстановці), від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, що зафіксовано на технічний засіб відеозапису, чим порушив п.2.5 ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_2 за наявності у нього фактичної можливості заперечувати щодо обставин, наведених у вищезазначеному протоколі про адміністративне правопорушення, та викласти свої заперечення та/або застереження щодо суті правопорушення у відповідній графі 14 протоколу «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності по суті порушення», жодних дій з приводу цього не вчинив, підписав протокол без жодних заперечень, дії працівників поліції не оскаржував.

Обставини, які викладені у протоколі підтверджуються наступними доказами:

рапортом поліцейського взводу № 1 роти № 2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції капітана поліції Шевчука В. від 21.05.2026 року, згідно якого, 21.05.2026 року о 18год.20хв. на вулиці Вінницькій в місті Калинівка, був зупинений транспортний засіб марки (моделі) «Suzuki Swift», реєстраційний знак « НОМЕР_1 », під керуванням водія ОСОБА_2 , у якого були виявлені явні ознаки наркотичного сп`яніння (звужені зіниці очей, які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; поведінка, яка не відповідає обстановці), та якому було запропоновано пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров`я, від чого водій ОСОБА_2 фактично відмовився на місці зупинки транспортного засобу, у зв`язку із чим був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. Подія фіксувалася на мобільний телефон марки (моделі) «Samsung Galaxy A54 5G», серійний номер « НОМЕР_2 », у зв`язку з тим, що розрядились портативні відеореєстратори;

направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 21.05.2026 року, згідно якого, водію транспортного засобу марки (моделі) «Suzuki Swift», реєстраційний знак « НОМЕР_1 », - ОСОБА_2 за наявності у нього ознак наркотичного сп`яніння (звужені зіниці очей, які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; поведінка, яка не відповідає обстановці), було запропоновано пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров`я, а саме в КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради, від чого він фактично відмовився на місці зупинки транспортного засобу, що прослідковується з його дій, зафіксований на відеозаписи з мобільного телефону марки (моделі) «Samsung Galaxy A54 5G», серійний номер « НОМЕР_2 »;

довідкою інспектора ГАП батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Журавльової Ю., згідно якої, ОСОБА_2 має посвідчення водія серії НОМЕР_3 , протягом поточного року до відповідальності за вчинення будь-якого з порушень, передбачених ст.130 КУпАП не притягувався;

відеозаписами з технічного засобу, а саме з мобільного телефону марки (моделі) «Samsung Galaxy A54 5G», серійний номер « НОМЕР_2 », відомості щодо якого внесені до протоколу про адміністративне правопорушення, згідно яких, чітко зафіксований факт зупинки транспортного засобу марки (моделі) «Suzuki Swift», реєстраційний знак « НОМЕР_1 », під керуванням водія ОСОБА_2 , у якого були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння, про що повідомлено останньому та запропоновано йому пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров`я на факт вживання наркотичних речовин, від чого він фактично відмовився. Лише після цього, був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Суд звертає увагу на те, що наявні в матеріалах справи відеозаписи є об`єктивними доказами, тобто такими, які в процесі доказування не встановлюються від людей і не залежать від їх суб`єктивного сприйняття певних обставин.

Згідно з пунктом 12 розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Згідно із статтею 12 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» встановлення наявності стану наркотичного сп`яніння внаслідок незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин є компетенцією лише лікаря, на якого покладено обов`язки щодо проведення медичного огляду (обстеження).

Таким чином, перевірка на стан наркотичного сп`яніння проводиться шляхом медичного огляду в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП, а не на місці зупинки транспортного засобу, що і було запропоновано водію ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 відмовився від проходження медичного огляду на виявлення у нього стану наркотичного сп`яніння в найближчому закладі охорони здоров`я під час ведення відеофіксації на мобільний телефон марки (моделі) «Samsung Galaxy A54 5G», серійний номер «RZCWC02ARWY», відомості щодо якого внесені до протоколу про адміністративне правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що відеофіксація події за допомогою нагрудних відеокамер працівників поліції не здійснювалася у зв`язку з їх технічною несправністю, а саме розрядженням акумуляторних батарей. Вказані обставини зафіксовані у рапорті працівника поліції, який міститься у матеріалах справи, а доказів, які б спростовували наведені відомості, суду не надано.

Матеріали справи не містять даних про навмисне відключення нагрудних відеокамер працівників поліції, приховування відеозаписів або інші дії, спрямовані на перешкоджання встановленню обставин події.

За таких обставин суд доходить висновку, що відсутність відеозапису з нагрудних відеокамер була зумовлена об`єктивними технічними причинами, підтвердженими матеріалами справи, а тому не може бути самостійною підставою для визнання недопустимими інших доказів або для закриття провадження у справі.

Відповідно до положень статті 266 КУпАП, під час проведення огляду особи на стан сп`яніння поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. При цьому наведена норма не містить вимоги щодо використання виключно нагрудної відеокамери або іншого конкретного виду технічного засобу відеофіксації. Законодавець використовує загальне поняття «технічні засоби відеозапису», не обмежуючи перелік пристроїв, за допомогою яких може здійснюватися така фіксація.

Так само положення Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, не встановлюють обов`язковості здійснення відеозапису виключно за допомогою бодікамери. Визначальним є сам факт безперервної та об`єктивної фіксації відповідних процесуальних дій, що забезпечує можливість перевірки дотримання поліцейськими вимог закону та поведінки особи, стосовно якої складаються адміністративні матеріали.

Зі змісту дослідженого судом відеозапису вбачається, що на ньому чітко зафіксовано роз`яснення ОСОБА_2 підстав для проведення огляду, пропозицію пройти огляд у встановленому законом порядку, а також його фактичну відмову від такого огляду. Відеозапис дає можливість ідентифікувати учасників події, послідовність їхніх дій та зміст висловлювань, а тому є належним і допустимим доказом у розумінні статей 251, 252 КУпАП.

Сам по собі факт здійснення відеофіксації за допомогою мобільного телефону замість нагрудної камери не свідчить про порушення процедури оформлення матеріалів за статтею 130 КУпАП та не тягне автоматичного визнання такого доказу недопустимим. Вирішальне значення має не назва чи модель технічного пристрою, а можливість встановити за допомогою отриманого відеозапису фактичні обставини події та перевірити достовірність зафіксованої інформації.

Ураховуючи, що чинне законодавство не містить прямої заборони використання мобільного телефону як технічного засобу відеозапису, а долучений до матеріалів справи відеозапис є цілісним, безперервним та відображає обставини відмови особи від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання такого доказу недопустимим чи неналежним.

Крім того, суд враховує, що у справах щодо виявлення ознак наркотичного сп`яніння законодавством передбачено проведення відповідного огляду саме в закладі охорони здоров`я, а тому для встановлення факту вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, визначальним є належне підтвердження факту відмови водія від проходження запропонованого медичного огляду. Такий факт у даній справі підтверджується сукупністю досліджених доказів, зокрема відеозаписом, незалежно від того, яким саме технічним пристроєм він був здійснений.

Слід також зауважити, що із досліджених судом відеозаписів з мобільного телефону вбачається, що на них зафіксовано конкретні обставини події, яка стала підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення, а саме: особу правопорушника, працівників поліції, транспортний засіб, яким керувала особа, місце його зупинки, послідовність дій працівників поліції під час оформлення адміністративних матеріалів, а також інші обставини, що безпосередньо стосуються предмета доказування у даній справі.

Крім того, із змісту відеозаписів можливо встановити пору року, час доби та інші зовнішні обставини події, які узгоджуються з відомостями, зазначеними у протоколі про адміністративне правопорушення, направленні на медичний огляд, рапорті працівника поліції та інших матеріалах справи.

Суд враховує, що належність відеозапису як доказу визначається не виключно наявністю технічної позначки про дату та час його створення, а насамперед можливістю ідентифікувати зафіксовану на ньому подію та співвіднести її з конкретними обставинами справи. У даному випадку зміст відеозаписів у сукупності з іншими доказами дає можливість беззаперечно встановити, що вони стосуються саме події, яка стала предметом розгляду суду.

За таких обставин суд доходить висновку, що відсутність на відеозаписах автоматично відтворених реквізитів щодо дати та часу фіксації сама по собі не ставить під сумнів їх належність, допустимість та доказове значення, оскільки зміст цих відеозаписів узгоджується з іншими дослідженими доказами та підтверджує обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Такий підхід узгоджується із загальним принципом оцінки доказів, відповідно до якого доказ оцінюється не ізольовано, а у взаємозв`язку з усією сукупністю доказів, а формальні недоліки технічної фіксації не можуть автоматично нівелювати його доказове значення за відсутності сумнівів у достовірності зафіксованих обставин.

Суд звертає увагу на те, що правопорушення вважається закінченим, саме з моменту відмови водія від проходження такого огляду.

Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_2 , зі сторони працівників поліції було необ`єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_2 суду не надано.

Відповідно до положень частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а згідно частини 2 цієї статті обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно приписів статті 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що факт відмови ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, знайшов своє підтвердження та повністю доведений поза розумним сумнівом в ході даного судового розгляду, а його дії за ч.1 ст.130 КУпАП правильно кваліфіковано.

Слід зауважити, що підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за статтею 130 КУпАП, оскільки ця обставина не має значення для правильного вирішення справи та встановлення факту відмови від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Відповідно до статті 266 КУпАП, пункту 2.5 Правил дорожнього руху України та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, працівник поліції уповноважений виявляти ознаки можливого наркотичного сп`яніння та у разі їх наявності направляти особу до закладу охорони здоров`я для проведення відповідного медичного огляду.

За своєю правовою природою такі повноваження є дискреційними, тобто передбачають надання посадовій особі права оцінювати фактичні обставини конкретної ситуації та приймати рішення в межах і спосіб, визначені законом. Дискреційні повноваження працівника поліції у цій сфері полягають не у встановленні факту наркотичного сп`яніння, а у наданні первинної оцінки поведінці особи та наявним зовнішнім ознакам, які можуть свідчити про перебування водія під впливом наркотичних чи психотропних речовин.

Науково обґрунтованим є те, що наркотичне сп`яніння, на відміну від алкогольного, не завжди супроводжується наявністю об`єктивних показників, які можуть бути встановлені за допомогою спеціальних технічних засобів безпосередньо на місці зупинки транспортного засобу. Різні види наркотичних та психотропних речовин по-різному впливають на психофізичний стан людини, викликаючи зміни поведінки, координації рухів, мови, швидкості реакції, емоційного стану, а також фізіологічних реакцій організму, зокрема стану зіниць. Саме тому первинне виявлення можливого наркотичного сп`яніння у світовій та вітчизняній медичній практиці здійснюється шляхом клінічного спостереження за особою та оцінки сукупності зовнішніх ознак її поведінки.

Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції передбачено, що ознаками наркотичного сп`яніння можуть бути, зокрема, звужені або розширені зіниці, які не реагують на світло, неприродна блідість або почервоніння обличчя, порушення координації рухів, мови, поведінка, що не відповідає обстановці, надмірна жвавість або загальмованість. Виявлення таких ознак віднесено саме до компетенції працівника поліції.

Таким чином, закон не покладає на працівника поліції обов`язку достеменно встановити факт перебування особи у стані наркотичного сп`яніння до її направлення до медичного закладу. Навпаки, медичний огляд і є процесуальним засобом перевірки обґрунтованості підозри поліцейського щодо можливого перебування особи у такому стані. Остаточне вирішення питання про наявність або відсутність наркотичного сп`яніння належить виключно до компетенції лікаря закладу охорони здоров`я, а не працівника поліції.

Отже, наявність у поліцейського об`єктивно зафіксованих ознак, передбачених Інструкцією, є достатньою правовою підставою для виникнення у нього обґрунтованої підозри щодо перебування водія у стані наркотичного сп`яніння та, відповідно, для висунення законної вимоги про проходження медичного огляду.

На наявному у справі та дослідженому судом відеозаписі прослідковуються ознаки наркотичного сп`яніння у ОСОБА_2 , які зафіксовані в справі про адміністративне правопорушення.

Поведінка водія ОСОБА_2 , його рухи та мова, що зафіксовані на відеозаписі, вказують на наявність у нього ознак наркотичного сп`яніння.

Таким чином, працівники органу Національної поліції правомірно запропонували ОСОБА_2 пройти огляд на виявлення стану наркотичного сп`яніння в найближчому закладі охорони здоров`я.

Згідно статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до пункту 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

За нормами статті 16 Закону України «Про дорожній рух», водій, серед іншого, зобов`язаний виконувати розпорядження поліцейського.

Пунктом 2.5 ПДР України визначено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

З урахуванням вищенаведеного, водій ОСОБА_2 зобов`язаний був неухильно виконати вимогу поліцейського та пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння, як це визначено законом, проте дану вимогу умисно та свідомо не виконав, що прослідковується з досліджених матеріалів справи та відеозаписів з нагрудних бодікамер (відеореєстраторів) працівників органу Національної поліції.

Статтею 60 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Особою, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 не доведено, що вимога поліцейського пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння, була явно злочинною.

Невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 444/2115/17).

Отже, невиконання законної вимоги поліцейського не допускається. Правопорушник володіє правом оскаржувати незаконні, на його думку, дії працівників поліції, однак ухилення від виконання вимоги працівника поліції на момент оголошення такої вимоги не може вважатися допустимим способом захисту ймовірно порушених прав та свідчить виключно про зухвале нехтування громадянином встановленого законодавством порядку.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_2 суду не надано.

За порушення пункту 2.5 ПДР України, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП, яка вміняється ОСОБА_2 .

Відмовою від проходження огляду на стан сп`яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів, відомих цій особі і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі.

Відмова від проходження огляду не означає лише вербальну, словесну відмову, але такою відмовою слід вважати невчинення певних дій.

Відмова від проходження огляду на стан сп`яніння є правопорушенням з формальним складом, тобто є закінченим саме з моменту висловлення особою відмови від проходження відповідного огляду.

Мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП.

Із дослідженого судом відеозапису вбачається, що працівниками поліції неодноразово та в зрозумілій формі було запропоновано ОСОБА_2 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я. Водночас ОСОБА_2 протягом тривалого часу не надавав чіткої та однозначної відповіді щодо своєї згоди або незгоди на проходження такого огляду, ухилявся від прямої відповіді на поставлені запитання, змінював тему розмови, ставив зустрічні запитання та фактично не виконував законну вимогу працівників поліції щодо визначення свого волевиявлення стосовно проходження огляду.

Суд зазначає, що порядок виявлення стану наркотичного сп`яніння передбачає обов`язок водія після отримання відповідної законної пропозиції працівника поліції без зволікань висловити свою згоду або незгоду на проходження огляду та, у разі згоди, пройти його у визначеному законом порядку. Відсутність чіткої відповіді, затягування часу, ухилення від визначення власної позиції та інші дії, спрямовані на уникнення проходження огляду, за своїм змістом не можуть розцінюватися як належне виконання водієм обов`язків, покладених на нього законодавством.

Суд враховує, що огляд на стан наркотичного сп`яніння повинен проводитися невідкладно після виявлення відповідних ознак, оскільки плин часу об`єктивно впливає на можливість встановлення факту перебування особи у стані сп`яніння. Саме тому будь-які дії водія, спрямовані на безпідставне затягування процедури огляду, суперечать меті та завданням правового регулювання у сфері безпеки дорожнього руху.

Поведінка ОСОБА_2 під час спілкування з працівниками поліції свідчить про відсутність наміру пройти огляд та про свідоме ухилення від його проведення. При цьому вирішальним є не лише остаточно висловлена наприкінці спілкування пряма відмова, а вся сукупність дій ОСОБА_2 , який протягом тривалого часу не надавав згоди на проходження огляду та фактично перешкоджав його проведенню.

Особливої уваги заслуговує те, що після неодноразових роз`яснень працівниками поліції порядку проведення огляду та правових наслідків відмови від його проходження ОСОБА_2 зрештою прямо заявив про відмову від проходження медичного огляду, при цьому не навів жодних об`єктивних причин чи обставин, які б перешкоджали його проходженню. Така поведінка свідчить про усвідомлений характер прийнятого рішення та підтверджує небажання ОСОБА_2 пройти огляд у встановленому законом порядку.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що дії ОСОБА_2 , які полягали у тривалому ухиленні від надання чіткої відповіді на законну вимогу працівників поліції пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння з подальшим висловленням прямої відмови від його проходження, утворюють єдину форму поведінки, спрямовану на уникнення проведення такого огляду, та свідчать про наявність факту відмови від проходження огляду в розумінні частини першої статті 130 КУпАП.

Судом також встановлено, що 21.01.2026 року відносно ОСОБА_2 працівниками поліції вже складався протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 572128 за ознаками вчинення ним правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, у зв`язку з виявленням у нього ознак наркотичного сп`яніння та порушенням вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху України.

Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 04.05.2026 року у справі № 132/303/26 провадження у справі було закрито через недотримання працівниками закладу охорони здоров`я встановленого порядку проведення медичного огляду, зокрема через непроведення лабораторного дослідження біологічних зразків, що унеможливило використання результатів такого огляду як належного доказу.

Не вдивлячись на це, ОСОБА_2 повторно 21.05.2026 року був зупинений працівниками поліції за наявності у нього ознак наркотичного сп`яніння. За таких обставин, він був належним чином обізнаний із законодавчо встановленим порядком виявлення стану наркотичного сп`яніння, процедурою направлення до закладу охорони здоров`я, необхідністю проходження відповідного медичного огляду та правовими наслідками відмови від нього.

Факт попереднього притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за майже аналогічних обставин не використовується судом як доказ його винуватості у даній справі та не свідчить про наявність у нього стану наркотичного сп`яніння під час події, що є предметом розгляду. Водночас зазначені обставини мають значення для оцінки характеру поведінки ОСОБА_2 , його обізнаності з вимогами законодавства та усвідомлення ним правових наслідків відмови від проходження огляду.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що на момент спілкування з працівниками поліції ОСОБА_2 достеменно знав порядок проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, розумів зміст законних вимог поліцейських та усвідомлював правові наслідки відмови від проходження такого огляду, а тому його подальша поведінка не може бути розцінена як наслідок непорозуміння, помилки чи необізнаності, а свідчить про свідоме прийняття рішення щодо невиконання законної вимоги працівників поліції.

Суд звертає увагу, що після висловлення відмови від проходження огляду ОСОБА_2 не був позбавлений можливості самостійно звернутися до будь-якого уповноваженого закладу охорони здоров`я для проведення відповідного медичного огляду з метою підтвердження своєї тверезості та спростування підозри працівників поліції щодо перебування у стані наркотичного сп`яніння.

Жодних об`єктивних перешкод для такого звернення матеріали справи не містять, а сам ОСОБА_2 про наявність таких перешкод не заявляв. Водночас будь-яких доказів того, що після завершення спілкування з працівниками поліції ОСОБА_2 самостійно звертався до закладу охорони здоров`я, проходив відповідне медичне обстеження або вживав інших заходів для документального підтвердження відсутності стану наркотичного сп`яніння, суду не надано.

Суд враховує, що ОСОБА_2 , який дійсно вважав підозри працівників поліції безпідставними та був переконаний у своїй тверезості, об`єктивно зацікавлений був у якнайшвидшому отриманні медичного підтвердження такої обставини, особливо з огляду на правові наслідки притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП.

Натомість поведінка ОСОБА_2 свідчить про протилежне: після відмови від проходження огляду в установленому законом порядку він не вчинив жодних дій, спрямованих на документальне спростування наявних у працівників поліції підстав для направлення на огляд та підтвердження своєї позиції про відсутність стану сп`яніння.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Відповідно до вимог статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Призначаючи адміністративне стягнення ОСОБА_2 , суд враховує обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан.

Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням.

Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб, а тому таке правопорушення не може бути визнано малозначним.

Відповідно до положень статті 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Санкцією частини 1 статті 130 КУпАП передбачена відповідальність у виді штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Слід зауважити, що додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, є безальтернативним.

Враховуючи вимоги закону, конкретні обставини справи та особу правопорушника, суд приходить до висновку, що на ОСОБА_2 слід накласти адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Визначена судом міра адміністративного стягнення ОСОБА_2 , буде необхідною і достатньою для попередження його від скоєння нових адміністративних правопорушень.

У відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір», з ОСОБА_2 слід стягнути в дохід держави судовий збір.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 130, 221, 283-284, 287, 294 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп. в дохід держави на рахунок (IBAN) UA418999980313080149000002001, отримувач: ГУК у Вінницькій обл./Він.обл/21081300, ЄДРПОУ 37979858, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 665грн.60коп. на номер рахунку (IBAN) UA908999980313111256000026001, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, Казначейство України (ЕАП).

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП, та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя