Рішення № 137688068, 15.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2026Справа № 910/2524/24 (910/4541/25)

За позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" арбітражного керуючого Вегери Андрія Анатолійовича (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 38, оф. 146)

до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину

В межах справи № 910/2524/24

За заявою Приватного підприємства "СВ" (02217, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 8А, кв. 40)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, 46; ідентифікаційний код 41353845)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Позивач Вегера А.А .

Від відповідача не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/2524/24 за заявою Приватного підприємства "СВ" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" на стадії ліквідаційної процедури, відкритої постановою Господарського суду м. Києва від 07.10.2024.

11.04.2025 до Господарського суду м. Києва звернувся ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" арбітражний керуючий Вегера Андрій Анатолійович з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 3241/2023/4177552 від 29.11.2023 та застосування наслідків недійсності правочину.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.04.2025 позовну заяву залишено без руху.

14.05.2025 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.05.2025 прийнято позовну заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" арбітражного керуючого Вегери Андрія Анатолійовича до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину до розгляду в межах справи №910/2524/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 25.08.2025.

15.07.2025 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

22.08.2025 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.08.2025 розгляд справи відкладено на 03.11.2025.

30.10.2025 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено позов ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" арбітражного керуючого Вегери Андрія Анатолійовича до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину в межах справи № 910/2524/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" до судового розгляду по суті на 12.01.2026.

У судовому засіданні 12.01.2026 було оголошено перерву до 23.03.2026.

У судовому засіданні 23.03.2026 було оголошено перерву до 30.03.2026.

Судове засідання 30.03.2026 не відбулося, у зв`язку із повідомленням про замінування суду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.03.2026 розгляд справи призначено на 15.06.2026.

25.05.2026 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Прокольною ухвалою від 15.06.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 15.06.2026 позивач надав пояснення по суті позову та підтримав його в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Під час здійснення повноважень ліквідатора банкрута у справі №910/2524/24, арбітражним керуючим Вегерою А.А. (позивач) виявлено правочин боржника, який, як стверджує позивач, укладено на порушення прав кредитора та який підлягає визнанню недійсним у порядку, встановленому ч.1 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Так, листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві №31/26-7282 від 26.07.2024 повідомлено арбітражного керуючого, що протягом періоду з 22.05.2020 по 23.07.2024 за ТОВ «РД ПРОДАКШН» був зареєстрований наступний транспортний засіб: марка PEUGEOT, модель PARTNER TEPEE, номер кузова НОМЕР_1 , V двигуна 1560, рік випуску 2017, дата реєстрації 09.11.2021.

09.01.2025 арбітражним керуючим Вегерою А.А. направлено РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві запит арбітражного керуючого вих.№02-01/3779 від 09.01.2025 з проханням надати копії документів, на підставі яких ТОВ «РД ПРОДАКШН» здійснено відчуження транспортного засобу.

У відповідності до листа РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві №31/26/17-772-2025 від 20.01.2025, згідно з даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, транспортний засіб перереєстровано на ім`я ОСОБА_1 (відповідач), на підставі Договору купівлі-продажу №3241/2023/4177552 від 29.11.2023, укладеному в ТСЦ.

Листом ТСЦ 3241 РСЦ ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях №31/33/3241- 1258-2025 від 07.02.2025 надано копію Договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «РД ПРОДАКШН» (за умовами договору - Продавець) та ОСОБА_1 (за умовами договору - Покупець).

У відповідності до п.1.1. Договору купівлі-продажу, на умовах даного Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві транспортний засіб: марка PEUGEOT, модель PATNER TEPEE, 2017 року випуску, колір БІЛИЙ, VIN НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за Продавцем « 09.11.2021» року підрозділом МВС ТСЦ 3247.

Згідно з п.2.1. Договору купівлі-продажу, передача Транспортного засобу Продавцем і прийняття його Покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна.

Відповідно до п.2.2. Договору купівлі-продажу, право власності на Транспортний засіб переходить до Покупця з моменту підписання даного Договору.

З пункту 3.1. Договору купівлі-продажу вбачається, що за домовленістю Сторін ціна Транспортного засобу складає 22 800 (двадцять дві тисячі вісімсот гривень 00 копійок).

За переконанням позивача, договір купівлі-продажу транспортного засобу за № 3241/2023/4177552 від 29.11.2023, вчинений боржником на шкоду кредитора, містить ознаки фраудаторності, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Наведений висновок сформований Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.05.2024 відкрито провадження у справі № 910/2524/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн", введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Верегу Андрія Анатолійовича.

В подальшому, постановою Господарського суду м. Києва від 07.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Вегеру Андрія Анатолійовича.

В ході проведення процедури ліквідації банкрута встановлено, що єдиний майновий актив боржника - транспортний засіб: марка PEUGEOT, модель PARTNER TEPEE, номер кузова НОМЕР_1 , V двигуна 1560, рік випуску 2017, дата реєстрації 09.11.2021 було реалізовано боржником на користь відповідача.

Згідно п. 3.1 договору за домовленістю Продавця та Покупця ціна транспортного засобу складає 22 800 (двадцять дві тисячі вісімсот) гривень 00 копійок. Документи, що підтверджують оціночну або середньоринкову вартість транспортного засобу, та будь-які інші відомості про стан майна, відсутні.

Однак, як вбачається з п.1.4 Договору купівлі-продажу, Покупець оглянув та ознайомився із майном, яке зазначено у п.1.1. цього Договору претензій щодо технічного стану та якісних характеристик відчужуваного Транспортного засобу не має.

В свою чергу, як зазначає позивач, за результатами проведеного арбітражним керуючим пошуку на сайті з продажу рухомого майна AUTO RIA, з розділу «Динаміка росту та зниження цін на авто (щотижневий моніторинг цін)» за посиланням: https://auto.ria.com/uk/price/average/?currentTab=byOmniId&omniId=AI2107OB, вбачається, що середня ціна аналогічних за маркою, моделлю та роком випуску транспортних засобів становить:

10 908 (десять тисяч дев`ятсот вісім) доларів США, що в еквіваленті становить 450 457 (чотириста п`ятдесят тисяч чотириста п`ятдесят сім) гривень - станом на квітень 2024 року;

9 738 (дев`ять тисяч сімсот тридцять вісім) доларів США, що в еквіваленті становить 402 140 (чотириста дві тисячі сто сорок) гривень - станом на квітень 2025 року.

Таким чином, з наведених розрахунків вбачається, що орієнтовна вартість транспортного засобу станом на 2023 рік була значно вищою за вказану в оспорюваному договорі купівлі-продажу.

При цьому, як слідує з матеріалів справи, а саме заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/647/23 (дата набрання законної сили 09.10.2023) стягнуто з ТОВ «РД ПРОДАКШН» на користь ПП «СВ» 514 280,00 грн. заборгованості та 7 714,20 грн. витрат зі сплати судового збору.

Крім того, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у справі № 910/647/23 (дата набрання законної сили 09.10.2023) стягнуто з ТОВ «РД ПРОДАКШН» на користь ПП «СВ» витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 29 76,71 грн., а також рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі №910/2246/23 (дата набрання законної сили 16.01.2024) стягнуто з ТОВ «РД ПРОДАКШН» на користь ПП «СВ» пеню сумою 96 239,59 грн., 3% річних в сумі 25 383,81 грн., інфляційні втрати в сумі 127 013,37 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 729,55 грн.

Отже, загальний розмір заборгованості ТОВ «РД ПРОДАКШН» перед ПП «СВ» за вищезазначеними рішеннями суду становить 804 125,23 грн., частина якої у розмірі 551 758,91 грн. існувала на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу 29.11.2023.

При цьому, під час виконання повноважень розпорядника майна та ліквідатора, арбітражним керуючим встановлено, що у ТОВ «РД ПРОДАКШН» відсутнє будь-яке рухоме/нерухоме майно, що підтверджується матеріалами справи № 910/2524/24.

Зазначене вказує на те, що незважаючи на наявність значного боргу перед ПП «СВ», ТОВ «РД ПРОДАКШН» було відчужено транспортний засіб, який був єдиним майном боржника та за рахунок якого вбачалося за можливе погашення вимог кредитора.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, на думку відповідача, позивачем не доведено жодної з трьох обов`язкових умов для визнання правочину недійсним: неринкову цін, недостатність майна для задоволення вимог кредиторів після вчинення правочину, порушення прав боржника чи кредиторів.

Так, за приписами ч.1 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Відповідачем зазначено про відсутність доказів вартості майна на момент укладення Оспорюваного договору, оскільки позивачем не надано звіту оцінщика та не враховано реального технічного стану автомобіля.

У відповідності до приписів Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», проведення оцінки майна здійснюється суб`єктом оціночної діяльності, із обов`язковим забезпеченням доступу останнього до майна, що оцінюється, а також необхідної та достовірної інформації про нього.

У зв`язку із зазначеним, арбітражним керуючим було здійснено пошук середньої ціни аналогічних за маркою, моделлю та роком випуску транспортних засобів, та встановлено вартість аналогічних автомобілів у розмірі 450 457 (чотириста п`ятдесят тисяч чотириста п`ятдесят сім) гривень - станом на квітень 2024 року, 402 140 (чотириста дві тисячі сто сорок) гривень - станом на квітень 2025 року, про що позивачем зазначалося у позовній заяві.

Заперечуючи проти визначеної ліквідатором вартості, відповідач вказує, що дійсна ціна транспортного засобу становила 22 800,00 грн., що підтверджується первинними документами, якими є комерційна пропозиція №А923 від 07.12.2023 та акт виконаних робіт №А923 від 27.12.2023.

В свою чергу, надані відповідачем документи не є первинними та не підтверджують ні технічний стан, ні вартість автомобіля на дату вчинення оспорюваного договору.

Так, в Акті виконаних робіт, серед іншого, містяться наступні пункти: «Комп`ютерна діагностика» (п.10), «Погодинна робота електрика» (п.12), «Заправка кондиціонера» (п.13), «Заміна повітряного фільтра» (п.16), «Заміна фільтра салону» (п.17), «Заміна моторної оливи» (п.20), «Хімчистка салону універсал» (п.23), що жодним чином не вказують на інтенсивність експлуатації транспортного засобу та/або наявність значних ушкоджень.

Окрім цього, ні комерційна пропозиція №А923 від 07.12.2023, ні акт виконаних робіт №А923 від 27.12.2023 не містять підписів виконавця ремонту автомобіля. Також, відповідачем не надано жодного підтвердження здійснення оплати виконаних робіт.

Зважаючи на вищезазначене, відповідачем не підтверджено вартість рухомого майна боржника у розмірі 22 800,00 грн., що вказує на відчуження транспортного засобу за цінами, значно нижчими від ринкових.

У відзиві на позов відповідач також вказує на відсутність жодних доказів на підтвердження факту відсутності активів на момент вчинення оскаржуваного правочину, як і будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення оспорюваного договору, на підтвердження чого надано Фінансову звітність малого підприємства станом на 31.12.2021.

В свою чергу, наведені доводи відповідача в повному обсязі спростовуються наявними в матеріалах справи № 910/2524/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" доказами, а саме відповідями уповноважених державних органів та установ, витягами з державних реєстрів та офіційних баз даних, звітами арбітражного керуючого з яких вбачається, що за результатами виконання повноважень розпорядника майна та ліквідатора боржника, арбітражним керуючим встановлено відсутність будь-якого рухомого/нерухомого майна, зареєстрованого за боржником.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним і бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.

Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Зважаючи на наявність непогашеної кредиторської заборгованості станом на момент укладення оспорюваного правочину в розмірі 551 758,91 грн., суд дійшов висновку, що боржник уклав спірний договір згідно умов якого відчужив власне рухоме майно на користь відповідача в супереч інтересам кредиторів.

При цьому, судом враховано, що відчуження боржником на користь відповідача транспортного засобу відбулось за ціною 22 800,00 грн., що значно нижча ринкової його вартості.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що укладення спірного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам, тобто має ознаки фраудаторності.

Суд відзначає, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною третьою статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, враховуючи встановлення обставин щодо наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу №3241/2023/4177552 від 29.11.2023.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частина 3 вказаної статті зазначає, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Враховуючи темпоральний (часовий) критерій вчинення оспорюваного правочину - 29.11.2023 застосуванню підлягають норми Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч. 3 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Отже, враховуючи, що за змістом статті 42 КУзПБ кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, ефективність застосування лише цього наслідку недійсності правочину, без реальної можливості повернення майна боржнику, не буде ефективним.

З огляду на викладені обставини та наведені норми, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину шляхом витребування у відповідача на користь боржника транспортного засобу: марка PEUGEOT, модель PATNER TEPEE, 2017 року випуску, колір БІЛИЙ, VIN НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_3 .

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 3241/2023/4177552 від 29.11.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «РД ПРОДАКШН» (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, буд. 46; ідентифікаційний код 41353845) та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

3. Застосувати наслідки недійсності правочину, шляхом витребування у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РД ПРОДАКШН» (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, буд. 46; ідентифікаційний код 41353845) транспортний засіб марки PEUGEOT, модель PATNER TEPEE, 2017 року випуску, колір БІЛИЙ, VIN НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_3 .

4. Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РД ПРОДАКШН» (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, буд. 46; ідентифікаційний код 41353845) судовий збір в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 80 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення направити сторонам.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.06.2026.

Суддя П.П. Чеберяк