Рішення № 137688033, 24.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2026Справа № 910/14850/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МКС Бетон" (вул. Зелена, буд. 238 Б, м. Львів, 79035; ідентифікаційний код 37123114)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБУД АЛЬЯНС" (02091, м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, б. 9 Д, кв. 90, ідентифікаційний код 42381962)

про стягнення 826 466,14 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МКС Бетон" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБУД АЛЬЯНС" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 3001-01 від 30.01.2025 у розмірі 82 466,14 грн, з яких: 602 540,50 грн основного боргу, 110 423,52 грн пені, 60 254,05 грн штрафних санкцій, 17 627,57 грн інфляційних втрат та 35 620,50 грн 10 відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у Головного управління ДПС у місті Києві у строк до 28.12.2025: відомості (у формі довідки, звіту тощо) про те, чи відображався податковий кредит у декларація з податку на додану вартість ТОВ "ІНТЕРБУД АЛЬЯНС" у господарських взаємовідносинах з ТОВ "МКС Бетон" за період з 30 січня 2025 року по 30 квітня 2025 року; відомості (у формі довідки, звіту тощо) про те, на яку суму податкового кредиту було сформовано у декларація з податку на додану вартість ТОВ "ІНТЕРБУД АЛЬЯНС" у господарських взаємовідносинах з ТОВ "МКС Бетон" за період з 30 січня 2025 року по 30 квітня 2025 року; копії декларацій та квитанцій № 2 до них ТОВ "ІНТЕРБУД АЛЬЯНС" з додатку на додану вартість за місяці: січень, лютий, березень, квітень, травень.

23.12.2025 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву.

30.12.2025 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву.

31.12.2025 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив.

16.02.2026 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано клопотання про долучення доказів.

18.02.2026 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подані письмові пояснення на клопотання позивача про долучення доказів.

12.03.2026 через підсистему "Електронний суд" позивачем подані додаткові пояснення.

16.03.2026 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подані додаткові письмові пояснення на клопотання позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 справу № 910/14850/25 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 15.04.2026.

19.03.2026 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача подано заяву про участь у судовому засіданні 15.04.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБУД АЛЬЯНС" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/14850/25 відмовлено.

26.03.2026 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні 15.04.2026 та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "МКС Бетон" Зелінки Василя Володимировича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

01.04.2026 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача подано заяву про участь у судовому засіданні 15.04.2026 о 12:15 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБУД АЛЬЯНС" Малої Ірини Володимирівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

У засіданні суду 15.04.2026 представник позивача заявив усне клопотання, в якому просив суд витребувати у відповідача додаткові докази у справі, зокрема, перелік постачальників бетонних сумішей на об`єкті в селищі Верховичі.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення даного клопотання.

Суд визнав клопотання представника позивача про витребування доказів безпідставним та не обґрунтованим та протокольною ухвалою відмовив у його задоволенні.

У засіданні суду 15.04.2026 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.05.2026.

У судовому засіданні 13.05.2026 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 24.06.2026.

Представники сторін у засідання суду 24.06.2026 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомленні належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МКС Бетон» (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД АЛЬЯНС» (далі - відповідач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу (поставки) №3001-01, згідно з умовами якого сторони домовилися про те, що продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити, доставити та передати у власність покупця піщано цементний розчин, бетон, бетонну суміш та інші ТМЦ (далі - товар) в кількості та на умовах зазначених у цьому договорі, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах цього договору (пункт 1.1 договору).

Пунктом 2.1. договору визначено, що кількість товару, що підлягає виготовленню та поставці за видами, марками, типами визначаються замовленнями покупця на кожну партію товару.

Згідно з пунктом 3.1. договору загальна сума договору визначається виходячи з вартості фактично поставленого товару, що підтверджено видатковими накладними або іншими документами чи фактичними даними, протягом терміну дії договору.

Відповідно до пункту 3.2. договору ціна товару за одиницю, найменування товару по позиціях, марках, видам вказуються сторонами у видаткових накладних або інших документах, які є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 3.3. договору визначено, що продавець поставляє покупцю товар по 100% передоплаті за кожну партію товару, яка здійснюється продавцем протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку виставленого продавцем, або за домовленістю Сторін оплату після отримання товару в термін, що не перевищує 7 (сім) банківських днів.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що за порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує заподіяні цим порушенням збитки, у тому числі недоотриманий прибуток, у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до пункту 7.3 договору сторони погодили, що за продовження оплати покупець сплачує гроші в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми продовженого платежу за кожен день продовження, а також 10% річних від продовженої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, із змінами та доповненнями, сторони погодилися, що для вимоги про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.

Згідно з п.7.4. договору у разі невиконання покупцем п.5.2. цього договору, покупець сплачує в користь продавця штраф у розмірі 10% від вартості поставленої партії товару в день невиконання вищезазначеного пункту, за кожний випадок порушення, та відшкодовує понесенні продавцем збитки.

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що товариством на виконання умов договору здійснювалися систематичні поставки товару покупцю, та за весь період дії договору було поставлено відповідачу товарів на загальну суму 1 820 954,50 грн, в той час як відповідачем було здійснено часткову оплату згідно з договором в неповному обсязі на загальну суму 1 218 414,00 грн.

Таким чином,позивач стверджує, що у відповідача наявна заборгованість за поставлений товар у розмірі 602 540,50 грн згідно з наступними видатковими накладними:

- №4869 від 11.04.2025 на суму 40 920,00 грн (строк оплати до 23.04.2025 включно) - вказана видаткова накладна оплачена частково в сумі 39 722,50 грн, заборгованість за видатковою накладною становить 1 197,50 грн;

- №4870 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн (строк оплати до 23.04.2025 включно);

- №4874 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн (строк оплати до 23.04.2025 включно);

- №4879 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн (строк оплати до 23.04.2025 включно);

- №4885 від 11.04.2025 на суму 37 800,00 грн (строк оплати до 22.04.2025 включно);

- №4887 від 11.04.2025 на суму 37 800,00 грн (строк оплати до 22.04.2025 включно);

- №4889 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн (строк оплати до 22.04.2025 включно);

- №4895 від 11.04.2025 на суму 37 800,00 грн (строк оплати до 22.04.2025 включно);

- №4904 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн (строк оплати до 22.04.2025 включно);

- №4906 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн (строк оплати до 22.04.2025 включно);

- №4907 від 11.04.2025 на суму 37 800,00 грн (строк оплати до 22.04.2025 включно);

- №4909 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн (строк оплати до 22.04.2025 включно);

- №5239 від 16.04.2025 на суму 26 355,00 грн (строк оплати до 25.04.2025 включно);

- №5240 від 16.04.2025 на суму 23 668,00 грн (строк оплати до 25.04.2025 включно);

- №5651 від 29.04.2025 на суму 26 550,00 грн (строк оплати до 08.05.2025 включно);

- №5678 від 29.04.2025 на суму 26 550,00 грн (строк оплати до 08.05.2025 включно);

- №5717 від 29.04.2025 на суму 20 650,00 грн (строк оплати до 08.05.2025 включно);

- №5735 від 29.04.2025 на суму 8 850,00 грн (строк оплати до 08.05.2025 включно).

Відтак, позивач зазначає, що відповідачем допущено наступне прострочення оплати отриманих згідно з договором товару та послуг:

- за видатковими накладними №4869, №4870, №4874, №4879, №4885, №4887, №4889, №4895, №4904, №4906, №4907, №4909 від 11.04.2025 з 23.04.2025 по 26.11.2025 - 218 днів на суму 469 917,50 грн;

- за видатковими накладними №5239, №5240 від 16.04.2025 з 25.04.2025 по 26.11.2025 - 216 днів на суму 50 023,00 грн;

- за видатковою накладною №5651, №5678, №5717, №5735 від 29.04.2025 з 08.05.2025 по 26.11.2025 - 203 днів на суму 82 600,00 грн.

Позивача також зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з вимогами підписати первинні документи та оплатити заборгованість за договором, зокрема, на адресу ТОВ «ІНТЕРБУД АЛЬЯНС» позивачем було скеровано лист з цінним описом від 28.08.2025 року, у якому було надіслано 160 документів, серед яких договір купівлі-продажу, акти наданих послуг, видаткові накладні. У зв`язку з закінченням встановленого терміну зберігання лист було відправлено назад відправнику.

Крім того, позивач стверджує, що ТОВ «ІНТЕРБУД АЛЬЯНС» не підписало примірник договору ТОВ «МКС Бетон», однак, за доводами позивача, факт укладення договору підтверджується авансовим платежем згідно з випискою по рахунку за дату 31.01.2025 від 14.11.2025 року, з призначенням платежу: сплата за бетон згідно договору №3001-01 від 30.01.2025 року та рахунку №69 від 30.01.2025 року, у т.ч. ПДВ 20% = 203 069,00 грн. Відповідно до п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ТОВ «МКС Бетон» було складено та надіслано на реєстрацію податку накладну №828 від 31.01.2025 року (по факту настання першої події - по вказаному авансовому платежу).

У зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 602 540,50 грн основного боргу, 110 423,52 грн пені, 60 254,05 грн штрафу, 17 627,57 грн інфляційних втрат та 35 620,50 грн 10 відсотків річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За умовами ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що продавцем на виконання умов договору здійснювалися систематичні поставки товару покупцю, та за весь період дії договору було поставлено відповідачу товарів на загальну суму 1 820 954,50 грн.

Водночас, відповідачем було здійснено часткову оплату згідно з договором в розмірі 1 218 414,00 грн, що підтверджується копією банківської виписки позивача, долученої до матеріалів позову.

Згідно з пунктом 3.3. договору продавець поставляє покупцю товар по 100% передоплаті за кожну партію товару, яка здійснюється покупцем протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку виставленого продавцем, або за домовленістю сторін оплату після отримання товару в термін, що не перевищує 7 (сім) банківських днів.

Так, судом встановлено, що відповідач не в повному обсязі розрахувався за товар, зокрема, у відповідача наявна заборгованість за поставлений товар у розмірі 602 540,50 грн згідно з наступними видатковими накладними:

- №4869 від 11.04.2025 на суму 40 920,00 грн (видаткова накладна оплачена частково в сумі 39 722,50 грн, заборгованість за видатковою накладною становить 1 197,50 грн);

- №4870 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн;

- №4874 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн;

- №4879 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн;

- №4885 від 11.04.2025 на суму 37 800,00 грн;

- №4887 від 11.04.2025 на суму 37 800,00 грн;

- №4889 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн;

- №4895 від 11.04.2025 на суму 37 800,00 грн;

- №4904 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн;

- №4906 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн;

- №4907 від 11.04.2025 на суму 37 800,00 грн;

- №4909 від 11.04.2025 на суму 45 360,00 грн;

- №5239 від 16.04.2025 на суму 26 355,00 грн;

- №5240 від 16.04.2025 на суму 23 668,00 грн;

- №5651 від 29.04.2025 на суму 26 550,00 грн;

- №5678 від 29.04.2025 на суму 26 550,00 грн;

- №5717 від 29.04.2025 на суму 20 650,00 грн;

- №5735 від 29.04.2025 на суму 8 850,00 грн.

Долучені позивачем видаткові накладні та товаро-транспортні накладні не підписані відповідачем, відсутній відтиск печатки останнього.

Так, Верховний Суд у постанові від 04.06.2019 у справі № 915/905/16 зазначив, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні копії податкових накладних та квитанцій ДПС, які підтверджують реєстрацію позивачем податкових накладних по факту поставки товару для покупця.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки;підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст;встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

Верховний Суд у справі № 922/2115/19 у постанові від 03.06.2022 зазначив, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Отже, суд зазначає, що наявна чітка правова позиція Верховного Суду у питанні зв`язку між формуванням податкового кредиту та підтвердженням факту господарських взаємовідносин між сторонами.

З огляду на викладене, суд критично оцінює твердження відповідача про те, що формування податкового кредиту здійснюється відповідачем виключно на виконання вимог Податкового кодексу України, у зв`язку з реєстрацією податкових накладних позивачем та не є волевиявленням щодо погодження ціни чи прийняття умов договору, оскільки факт формування податкового кредиту свідчить про наявність фактичних дій господарських правовідносин.

Щодо доводів відповідача стосовно відсутності будь-яких договірних відносин між позивачем та відповідачем, оскільки спірний договір відповідачем не був підписаний, а правовідносини сторін обмежуються виконанням конкретної господарської операції - оплатою рахунку-фактури та подальшим відвантаженням товару, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що відповідачем 30.01.2025 було здійснено авансовий платіж з призначенням платежу: «сплата за бетон згідно договору №3001-01 від 30.01.2025 року та рахунку №69 від 30.01.2025 року, у т.ч. ПДВ 20% = 203 069,00 грн», що підтверджується випискою по рахунку позивача.

Крім того, відповідно до п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ТОВ «МКС Бетон» було складено та надіслано на реєстрацію податку накладну №828 від 31.01.2025 року (по факту настання першої події - по вказаному авансовому платежу).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 наведена правова позиція, щодо розмежування укладених та неукладених правочинів купівлі-продажу, основними критерієм за якими можна їх розмежувати є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину. Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину.

Договір купівлі-продажу (поставки) №3001-01 від 30.01.2025 року так і не був підписаний відповідачем жодним зручним для нього способом, хоча позивачем здійснювалося багато спроб надати відповідачу договір для підпису у різний спосіб, такі як система «Вчасно», засобами поштового зв`язку цінним листом на юридичну адресу відповідача, який так і не було отримано, та кожного разу при здійсненні відвантаження товару.

Оплата послуг із посиланням на номер договору в призначені платежу свідчить про прийняття його умов (акцепт) відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України, що робить заперечення відповідача безпідставними.

Більше того, з огляду на встановлені вище обставини та те, що відповідачем здійснено авансовий платіж з посиланням на спірний договір, суд зазначає, що у даному випадку наявне волевиявлення відповідача, що виключає можливість визнання такого договору неукладеним чи недійсним.

Відповідно до п. 4.9. договору купівлі-продажу (поставки) №3001-01 від 30.01.2025 у разі відмови покупця від товару, його частини покупець зобов`язаний негайно повідомити про це продавця, в тому числі менеджера відділу обслуговування клієнтів та диспетчера з відпуску готової продукції. Відвантажений продавцем товар, що знаходиться в місці призначення або на шляху прямування в місце призначення, повинний бути прийнятий та оплачений покупцем, якщо продавець не зможе переадресувати його на інші об`єкти. При переадресації покупець додатково оплачує продавцю вартість транспортних витрат, пов`язаних з цим переадресуванням.

Згідно з п. 5.1. договору покупець має право:

- вимагати передачі йому товару, що є предметом цього договору, при умові виконання ним п. 3.3. договору;

- відмовитися від прийняття товару, що не відповідає умовам договору;

- у разі передачі меншої кількості товару вимагати від продавця передані кількості товару відповідно до договору, або вимагати повернення сплачених за нього грошових коштів.

Отже, даним договором передбачено можливість відмовитися від прийняття товару, тому відповідач, якщо би вважав товар такий, що порушує умови договору, міг повідомити про це позивача та відмовитися від прийняття товару. Доказів відмови відповідача від поставленого позивачем товару суду не надано.

Крім того, відповідач у відзиві на позов стверджує, що підписував видаткові накладні, які відповідали погодженій ціні, проте не зазначив про те, що здійснював заміну найменувань товару та його об`єм у замовленнях, таким чином попередньо на момент виставлення рахунку для відповідача було передбачено:

- бетон С8/10 Р4 у кількості 67,32м3 за ціною 2 700,00грн;

- бетон С20/25 Р4 W8 у кількості 100м3 за ціною 3 250,00грн;

- бетон С25/30 Р4 W8 у кількості 215м3 за ціною 3 310,00грн;

Однак, судом враховано, що позивач, як добросовісний постачальник, розуміючи складну ситуацію в Україні та коливання цін на ринку будівельних матеріалів, старався утримувати ціну на такому ж рівні, які були домовлені сторонами у рахунку на оплату.

Таким чином, судом встановлено, що за період з 03.02.2025 року по 11.04.2025 року було відвантажено наступні найменування та кількість товару:

- бетон С8/10 Р4 у кількості 164м3 замість 67,32м3 за ціною 2 700,00грн (домовлена ціна 2 700,00 грн) на загальну суму 443 880,00 грн;

- бетон С20/25 Р4 W8 у кількості 66,5м3 замість 100м3 за ціною від 3 250,00 грн до 4 850,00грн середня ціна за поставки склала 3 811,67грн на загальну суму 253 476,50 грн;

- бетон С25/30 Р4 W8 у кількості 118,5м3 за ціною 3 310,00 грн (домовлена ціна 3 310,00 грн) на загальну суму 392 235,00 грн.

- розчин цементно-піщаний М-100 о.к.8-10 (поставка цього виду товару попередньо не передбачалася) у кількості 30м3 за ціною 2 950,00 грн та 3 010,00 грн у видатковій накладній 2854 на запільну суму 89 100,00 грн.

З огляду на викладене, твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 602 540,50 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 602 540,50 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також пеню у розмірі 110 423,52 грн, 60 254,05 грн штрафу, 17 627,57 грн інфляційних втрат та 35 620,50 грн 10% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19.

Відповідно до пункту 7.3 договору сторони погодили, що за продовження оплати покупець сплачує гроші в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми продовженого платежу за кожен день продовження, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, із змінами та доповненнями, сторони погодилися, що для вимоги про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд перевіряє обґрунтованість заявленої суми пені, виходячи з зазначеного позивачем періоду, який не суперечить законодавству.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, пункт 7.3. договору містить інший строк, відмінний від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, який є більшим шести місяців.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, враховуючи, що нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 110 423,52 грн.

Згідно з п.7.4. договору у разі невиконання покупцем п.5.2. цього договору, покупець сплачує в користь продавця штраф у розмірі 10% від вартості поставленої партії товару в день невиконання вищезазначеного пункту, за кожний випадок порушення, та відшкодовує понесенні продавцем збитки.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за поставлений товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення штраф у відповідності до п. 7.4. договору у розмірі 60 25,05 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу 10% у розмірі 60 25,05 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення 10% річних та втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.

Відповідно до пункту 7.3 договору сторони погодили, що за продовження оплати покупець сплачує гроші в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми продовженого платежу за кожен день продовження, а також 10% річних від простроченої суми.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми 10% річних та інфляційних втрат арифметично правильними та обґрунтованими.

Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБУД АЛЬЯНС" (02091, м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, б. 9 Д, кв. 90, ідентифікаційний код 42381962) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МКС Бетон" (вул. Зелена, буд. 238 Б, м. Львів, 79035; ідентифікаційний код 37123114) суму основного боргу у розмірі 602 540 (шістсот дві тисячі п`ятсот сорок) грн 50 коп., 10% штрафу у розмірі 60 254 (шістдесят тисяч двісті п`ятдесят чотири) 05 коп., пеню у розмірі 110 423 (сто десять тисяч чотириста двадцять три) грн 52 коп., 10% річних у розмірі 35 620 (тридцять п`ять тисяч шістсот двадцять) 50 коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 17 627 (сімнадцять тисяч шістсот двадцять сім) грн 57 коп. та судовий збір в розмірі 9 917 (дев`ять тисяч дев`ятсот сімнадцять) 59 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.06.2026

Суддя І.О. Андреїшина