Рішення № 137685043, 18.06.2026, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1543/17

Провадження № 2/347/1/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю. С.,

за участю:

секретаря Сумарука І.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Богданця Ю.М.,

представника відповідача

Косівської міської ради Мицкана В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Косівської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку,-

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 звернувся в суд з вищевказаним позовом. Вимоги позову обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету Косівської міської ради від 28.03.1990 року №43 «Про надання земельної ділянки у безстрокове користування для індивідуального будівництва» ОСОБА_1 надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 0, 06 га по АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального житлового будинку. Вказаний факт підтверджується актом виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель та Схемою розміщення ділянки в плані населеного пункту.

09.10.2008 року Косівська міська рада прийняла рішення №3.71-26 «Про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки у власність», згідно з яким належна позивачу земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 . В подальшому на підставі вказаного рішення Косівської міської ради, ОСОБА_3 оформив державний акт на право власності на земельну ділянку №805124 від 08.06.2010 року.

Позивач ствердив, що нормами земельного законодавства» що були чинними на момент отримання ним права користуванняспірної ділянки у користування передбачалась можливість припинення права користування земельною ділянкою, але виключно за рішенням органів, які надали таку ділянку або за рішенням суду.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 вважає, що оскаржуване рішення та державний акт, про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 порушує його право на користування земельною ділянкою, наданою йому у безстрокове користування. З цих підстав, позивач просив позов задовольнити, та:

- визнати недійсним рішення Косівської міської ради №3.71-26 від 09 жовтня 2008 року «Про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки у власність».

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку №805124 від 08 червня 2010 року виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0949 га розташовану за адресою АДРЕСА_2 .

У письмових поясненнях Косівська міська рада категорично заперечила щодо позову, та зазначила, що позивач у справі ОСОБА_1 ставить перед судом позовні вимоги щодо визнання недійсним та скасування рішення 26 сесії 5 демократичного скликання Косівської міської ради від 09.10.2008 року №3.71-26 «Про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки у власність» та Державного акту на право власності на земельну ділянку від 08.06.2010 року №805124 мотивуючи це тим, що частина даної земельної ділянки начебто по даний час перебуває у законному безстроковому (постійному) користуванні позивача на підставі та згідно рішення Виконавчого комітету Косівської міської ради народних депутатів №43 від 28.03.1990 року.

З такими твердженнями та доводами позивача ОСОБА_1 . Косівська міська рада не погоджується, оскільки згідно рішення Виконавчого комітету Косівської міської ради народних депутатів №43 від 28.03.1990 року було вирішено надати (згідно поданої заяви) ОСОБА_1 в безстрокове користування земельну ділянку території міської забудови в АДРЕСА_1 площею 600 кв. метрів для будівництва індивідуального житловою будинку по проекту №ІФ-4-5М житловою площею 71,54 м.кв., загальною площею 111,1 м.кв., господарські будівлі по проекту №ИФ-Гб-01.

При цьому слід враховувати, що станом на 1990 рік таке рішення Виконкому щодо безстрокового землекористування становило виключно дозвільний характер, а не правовстановлюючий.

Разом із тим, даним рішенням ОСОБА_1 зобов`язано протягом 1 місяця з дня прийняття (даного) рішення одержати в районного архітектора будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, а в подальшому, тобто протягом 1 місяця з дня одержання будівельного паспорта укласти з Виконкомом Косівської міської ради народних депутатів договорів про надання йому у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку на праві особистої власності і посвідчити його в нотаріальній конторі, після чого отримати районного архітектора дозвіл на право закладки фундаменту. Також зобов`язано Балагурака L побудувати житловий будинок на протязі 3 років з часу нотаріального посвідчення договору здати його в експлуатацію.

З даного приводу слід враховувати, що правовідносини у вказаній сфері були врегульовані діючим на той час (тобто станом на 28.03.1990 року) Земельним кодексом Української PCP (далі ЗК УРСР).

Так, згідно норм ст. 13 (Землекористувачі) ЗК УРСР земля в Українській PCP надавалася в користування: - колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; - промисловим транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам: - громадянам СРСР. У випадках, передбачених законодавством Союзу PCP, земля могла надаватися в користування і іншим організаціям, особам.

За приписами ст. 15 (Строки землекористування) ЗК УРСР земля надавалась в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнавалось землекористування б заздалегідь встановленого стооку. Земля, яку займали колгоспи, закріплювалася за ними безстрокове користування.

В свою чергу тимчасове користування землею могло бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строї могли бути продовжені на період, що не перевищував відповідно строків короткострокової або довгострокового тимчасового користування. По окремих видах користування землею Радою Міністрів Української PCP міг бути встановлений і триваліший строк довгострокової користування, але не більш як двадцять п`ять років.

У відповідності до ст. 16 (Надання земель у користування) ЗК УРСР надання земельних ділянок у користування здійснювалося в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадилося на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або (як у даному випадку) рішень виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутаті в порядку, встановлюваному законодавством Союзу PCP і Української PCP. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказувалася мета, для якої вони надаються і основні умови користування землею.

Нормами ст. 20 (Документи, що стверджують право землекористування) ЗК УРСР було чітко встановлено, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу PCP і союзних республік право безстрокового землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчувалося державними актами на право користування землею. Форми актів встановлювалися Радою Міністрів СРСР.

Право короткострокового (тобто до 3 років) тимчасового користування землею засвідчувалося рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.

Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчувалося актами, форм яких встановлювалася Радою Міністрів Української PCP. Зазначені документи видавалися після відводу земельних ділянок в натурі.

У відповідності до ст. 21 (Порядок видачі документів на право користуванню землею) ЗК УРСР видача державних актів на право користування землею, а також актів НІ право довгострокового (тобто від 3 до 10 років) тимчасового користування землею провадилося виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Тобто, здійснюючи аналіз діючих на той час норм матеріального права (ЗК УРСР) вбачається той факт, що позивач ОСОБА_1 абсолютно не забезпечив (з 1990 року по даний час) мети, для якої надавалася земля і не дотримався умов користування землею

Позивач ОСОБА_1 не здійснив вище перелічених дій не тільки в конкретно визначеній послідовності і в конкретно визначені строки, а взагалі не виконав жодного зобов`язання.

На переконання відповідача Косівської міської ради, позивач ОСОБА_1 абсолютно нехтуючи своїми обов`язками, не реалізував отриманий (згідно рішення Виконавчого комітету Косівської міської ради народних депутатів №43 від 28.03.1990 року) дозвіл на набуття у безстрокове користування земельної ділянки, у зв`язку із чим не отримав в подальшому основного правовстановлюючого документу у формі Державного акту на право безстрокового користування землею, тобто такого права не набув у визначеному на той період часу законодавчому порядку.

Окрім того, в силу змін законодавства, у 1993 році позивач ОСОБА_1 не звертався до Косівської міської ради із клопотанням щодо надання (у порядку безоплатної приватизації) йому у власність згаданої території.

Таким чином, зіспливом всіх можливих та допустимих строків виконання ОСОБА_1 зобов`язань (згідно отриманого дозволу на підставі рішення Виконкому) та у зв`язку із не оформленням відповідного Державного акту, вказана територія залишилася не облікованою належним чином та станом на 2008 рік належала до вільного земельного фонду Косівської міської ради та в подальшому була передана у визначеному на той час порядку ОСОБА_3 у власність.

З цих підстав, Косівська міська рада просила відмовити в задоволенні позову повністю.

Позиція учасників в судовому засіданні.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги позову повністю підтримав. Додатково зазначив, що житловий будинок на земельній ділянці не побудував, через відсутність коштів. Однак, невиконання рішення органу місцевого самоврядування в частині побудови житлового будинку, жодним чином не може припинити його право власності. І таке рішення міською радою не приймалося. А відтак, без прийняття відповідного рішення про припинення, міська рада не вправі була передавати його земельну ділянку відповідачу ОСОБА_3 .

Представник відповідача ОСОБА_4 вимоги позову категорично заперечив, та пояснив, що ОСОБА_3 звернувся із заявою про надання йому у власність земельної ділянки. Виконав всі вимоги, і йому була надана земельна ділянка. Поділяє доводи відповідача Косівської міської ради про те, що позивач не виконав всіх необхідних дій, які його було зобов`язано виконати оскаржуваним рішенням, а відтак вважає, що позивач втратив своє право на користування земельною ділянкою. В задоволенні позову просив відмовити.

Представник Косівської міської ради Мицкан В.В. вимоги позову категорично заперечив, та зазначив, доводи аналогічні в письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Косівської міської ради народних депутатів Косівського району№ 43 від 28 березня 1990 року ОСОБА_1 надано в безстрокове користування земельну ділянку з земель міської забудови в АДРЕСА_1 , площею 600 кв. м., для будівництва індивідуального одноповерхового (двоповерхового) житлового будинку по проекту № ІФ-4-5М, житловою площею 71,54 кв.м., загальною площею 111,1 кв. м., господарські будівлі по проекту № ИФ-Гб-01.

Вказаним рішенням, серед іншого, також на ОСОБА_1 покладено обов`язки:

- протягом місяця з дня одержання будівельного паспорта укласти з виконкомом Косівської міської ради народних депутатів договір про надання йому у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві особистої власності і посвідчити його в нотаріальній конторі, після чого отримати в районного архітектора дозвіл на право закладки фундаменту;

- побудувати житловий будинок протягом трьох років з часу нотаріального посвідчення договору та здати його в експлуатацію косівської міської Ради народних депутатів.

Пунктом 4.4. рішення встановлено що згідно ст. 26 ЗК УРСР, право користування земельною ділянкою може бути припинено у випадках вчинення громадянином дій, передбачених ст. 169 ЗК УРСР, а також при невикористанні протягом двох років підряд земельної ділянки або використання її не у відповідності до тієї мети, для якої вона видана.

Згідно копії Акту виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель (а.с.8) та копії проекту забудови земельної ділянки з схемою розміщення ділянки в плані населеного пункту (а.с.9) встановлено, що представником районного архітектора на підставі вищевказаного рішення Косівської м/ради №43 від 28.03.1990 року, позивачу ОСОБА_1 було встановлено в натурі межі земельної ділянки виділеної йому для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських споруд площею 0,06 га за адресою АДРЕСА_1 . Проект забудови та схема розміщення ділянки детально зображають об?єкти такої забудови, як то: розміщення житлового будинку та господарських споруд, інші проектні будівлі.

Згідно копії рішення Косівської міської ради №3.71-26 від 09.10.2008 року, встановлено, що цим рішенням міська рада затвердила відповідачу ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та передала йому у власність земельну ділянку загальною площею 0,0949 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,0949 га, в.т.ч. по угіддях сінокіс 0,0949 га по АДРЕСА_1 (а.с.10том 1).

На підставі вищевказаного рішення відповідачу ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку №805124 від 08 червня 2010 року на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,0949 га розташовану за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується його копією (а.с.11том 1).

Згідно копії План-схеми розміщення земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 встановлено план розміщення земельних ділянок позивача і відповідача та площу перекриття (а.с.12 том 1).

Згідно копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.09.2015 року та копії Ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 року встановлено, що аналогічний спір розглядався в порядку адміністративного судочинства, однак провадження у справі було закрито з тих підстав, що такий спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства (а.с.13-18 том 1).

Згідно копії технічної документації по складанню державного акту на право власності на земельну ділянку за замовленням ОСОБА_3 , така містить копії пакету документів необхідних для оформлення правовстановлюючих документів на землю (а.с.19-26 том 1).

Згідно копії технічного звіту по передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_5 , яка є суміжним межівником із спірною земельною ділянкою, така також містить копії пакету документів на підставі яких було оформлено її право власності на землю (а.с.27-35 том 1).

Відповідно до висновку експерта №368 від 25.06.2018 року, експертом було складено висновок що: 1) фактична площа земельної ділянки на місцевості, якою користується ОСОБА_1 складає 0,0583 га, що не відповідає площі зазначеній у рішенні виконавчого комітету Косівської міської ради №43 від 28.03.1990 року про надання земельної ділянки у безстрокове користування для індивідуального житлового будівництва ОСОБА_1 площею 0,0600 кв.м.; 2) фактична площа земельної ділянки на місцевості, якою користується ОСОБА_3 складає 0,0969 га, що не відповідає площі зазначеної у Державному акті на право власності на земельну ділянку №805124 від 08.06.2010 року, яка складає 0,0969 га і рішенню Косівської міської ради №3.71-26 від 09.10.2008 року; 3) згідно складеного ситуаційного плану, земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 містять перекриття площею 0,0583 га (а.с.137-146 том 1).

Згідно висновку експерта №048/19 від 14.09.2021 року, експертом встановлено, що вказані параметри земельної ділянки площею 0,0949 га відповідають належно оформленій технічній документації та дозволу архітектури на початок будівництва. Площа і конфігурація землекористування ОСОБА_3 земельною ділянкою площею 0,0949 га відповідають представленому Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Землекористування ОСОБА_1 не відповідає акту наділу земельної ділянки (проміри, конфігурація, межівники) прив?язкам та іншим первинним документам. Дійсний розмір наділеної ОСОБА_1 земельної ділянки у безстрокове користування згідно Акту наділу площею 0,06 га, на час проведення експертизи не встановлено, а також встановити площу накладення земельних ділянок позивача і відповідача не надалось можливим. Повністю співпадають координати поворотних точок земельної ділянки ОСОБА_3 з суміжним межівником ОСОБА_5 . Розташування земельної ділянки площею 0,06 га наділеної ОСОБА_1 на публічній кадастровій карті не виявлено, відсутня (а.с.3-24 том 2).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наявністю у позивача права користування земельною ділянкою та неможливістю реалізації свого права, у зв`язку з реєстрацією права власності на земельну ділянку за відповідачем.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475\97-ВР, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Оскільки правовідносини щодо користування земельною ділянкою виникли до набрання чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ, до таких правовідносин підлягає застосуванню положення чинний на той час ЗК Української РСР 1970 року (в редакції станом на 1990 рік).

Відповідно до ст. 15 ЗК УРСР земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує відповідно строків короткострокового або довгострокового тимчасового користування.

Відповідно до ст. 16 ЗК УРСР надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2, 3, 4 ст. 20 ЗК УРСР право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Відповідно до ст. 36 ЗК УРСР право громадян на користування наданою земельною ділянкою підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках: 1) добровільної відмови від користування земельною ділянкою; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) переїзду на інше постійне місце проживання всіх членів двору або сім`ї, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 106-1 цього Кодексу; 4) припинення трудових відносин, у зв`язку з якими було надано службовий наділ, за винятком випадків, передбачених статтею 134 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством СРСР і Української РСР; 5) смерті всіх членів двору або сім`ї; 6) виникнення необхідності вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб.

Право користування земельною ділянкою може бути припинене у випадках вчинення громадянином дій, передбачених статтею 169 цього Кодексу, а також при невикористанні протягом двох років підряд земельної ділянки або використанні її не відповідно до тієї мети, для якої вона надана.

Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої і частиною другою цієї статті, провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадках, передбачених пунктом 6 цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.

У пункті 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки.

Зі змісту наведених норм вбачається, що громадяни, які мали в користуванні земельні ділянки, надані їм за раніше діючим законодавством, зберігали свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Відповідно до ч.1 , 2 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону».

Відповідно до ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.

Відповідно до висновку Конституційного Суду України, викладеного в рішенні від 22.09.2005р. №5-рп/2005, громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до роз`яснень, зазначених в п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16.04.2004р., розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до вимог ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч.2, ч.5 ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Стаття 393 ЦК України передбачає, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що рішенням виконавчого комітету Косівської міської ради народних депутатів Косівського району № 43 від 28 березня 1990 року ОСОБА_1 надано в безстрокове користування земельну ділянку з земель міської забудови в АДРЕСА_1 , площею 600 кв. м., для будівництва індивідуального одноповерхового (двоповерхового) житлового будинку по проекту № ІФ-4-5М, житловою площею 71,54 кв.м., загальною площею 111,1 кв.м., господарські будівлі по проекту № ИФ-Гб-01.

Вказаним рішенням, серед іншого, також на ОСОБА_1 покладено обов`язки:

- протягом місяця з дня одержання будівельного паспорта укласти з виконкомом Косівської міської ради народних депутатів договір про надання йому у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві особистої власності і посвідчити його в нотаріальній конторі, після чого отримати в районного архітектора дозвіл на право закладки фундаменту;

- побудувати житловий будинок протягом трьох років з часу нотаріального посвідчення договору та здати його в експлуатацію косівської міської Ради народних депутатів.

Пунктом 4.4. рішення встановлено що згідно ст. 26 ЗК УРСР, право користування земельною ділянкою може бути припинено у випадках вчинення громадянином дій, передбачених ст. 169 ЗК УРСР, а також при невикористанні протягом двох років підряд земельної ділянки або використання її не у відповідності до тієї мети, для якої вона видана.

Судом також встановлено, що рішенням Косівської міської ради №3.71-26 від 09.10.2008 року передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею, 0, 0949 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,0949 га, в тому числі по угіддях: сінокіс 0,0949 на по АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експерта № 368 від 25.06.2018 року і ОСОБА_1 і ОСОБА_3 по факту, користуються земельними ділянками на місцевості, що не відповідає площам, які зазначені в рішенні про наданням їм земельних ділянок, та державному акті.

Також, згідно висновку експерта земельна ділянка, якою фактично користується ОСОБА_1 фактично накладається на земельну ділянку ОСОБА_3 .

Вказаний факт також не заперечили і самі сторони.

Як встановлено судом, земельна ділянка площею 600 кв.м., або 0,06 га була передана ОСОБА_1 відповідно до чинного на той час ЗУ УРСР в редакції 1990 року.

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України, який набрав чинності 01.01.2002 року, передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Таким чином, ОСОБА_1 як особа, якій було передано у безстрокове (а враховуючи заперечення сторони відповідача у тимчасове користування), зберіг своє право на користування спірною земельною ділянкою.

Та обставина, що ОСОБА_1 не побудував житловий будинок, та не виконав інших дій, які його було зобов`язано здійснити рішенням виконавчого комітету Косівської міської ради народних депутатів Косівського району № 43 від 28 березня 1990 року, жодним чином не підтверджує той факт, що його право користування земельною ділянкою було припинено у відповідності до ст. 36 ЗК УРСР.

Отже, як встановлено судом, у відповідності до ч.3 ст. 36 ЗК УРСР припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої і частиною другою цієї статті (невикористання протягом двох років підряд земельної ділянки або використанні її не відповідно до тієї мети, для якої вона надана), провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадках, передбачених пунктом 6 цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.

Оскільки відповідні органи влади такого рішення про вилучення чи припинення прав щодо користування земельною ділянкою ОСОБА_1 не приймали, його право користування спірною ділянкою залишається чинним і не вважається припиненим.

Отже, право позивача на постійне користування виникло на підставі рішення сесії органу місцевого самоврядування, яке не скасовано, та не припинено, що свідчить про законність вимог ОСОБА_1 щодо захисту його права у встановленому законом порядку.

Доводи представника Косівської міської ради про те, що внаслідок невиконання позивачем ОСОБА_1 обов`язків визначених рішенням виконавчого комітету Косівської міської ради народних депутатів Косівського району№ 43 від 28 березня 1990 року, внаслідок чого спірна земельна ділянка виявилась необлікованою, є неспроможними, та вказує лише на неналежне виконання органом місцевого самоврядування (на той час міською Радою народних депутатів) своїх повноважень визначених ст. 11 ЗК УРСР (щодо державного контролю за використанням та охороною всіх земель).

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач при зверненні до суду в 2017 році сплатив 1280 гривень судового збору при пред`явленні позову, керуючись вимогами ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів: ОСОБА_3 та Косівської міської ради на користь позивача сплачений ним судовий збір в розмірі 1280 гривень порівно, тобто по 640 гривень з кожного.

Враховуючи вищевикладене, та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Косівської міської ради (Майдан Незалежності, 11, місто Косів, Івано-Франківська область, 78600, код ЄДРПОУ -04054228), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання недійсним рішення міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку задовольнити.

Визнати недійсним рішення Косівської міської ради №3.71-26 від 09 жовтня 2008 року «Про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки у власність».

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку №805124 від 08 червня 2010 року виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0949 га розташовану за адресою АДРЕСА_2 .

Стягнути з відповідачів Косівської міської ради та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1280 грн. порівно, по 640 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 червня 2026 року.

Суддя Ю. С. Кіцула