Ухвала суду № 137683263, 25.06.2026, Радивилівський районний суд Рівненської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 568/2001/24

Провадження № 2-с/568/8/26

25 червня 2026 р. м.Радивилів

Суддя Радивилівського районного суду Рівненської області Делалова О.М., розглянувши на підставі наявних матеріалів заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2024 року у справі №568/2001/24,-

ВСТАНОВИВ:

18.12.2024 року Радивилівським районним Рівненської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» заборгованості за спожиту електричну енергію у загальному розмірі 10 834, 80 грн., а також суму сплаченого судового збору у розмірі 302,80 грн.

02.06.2026 року до Радивилівського районного суду Рівненської області надійшла заява ОСОБА_1 про скасування судового наказу Радивилівського районного суду Рівненської області від 18.12.2025 року у справі №568/2001/24.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої ст. 161 цього Кодексу.

Разом із заявою подано клопотання про поновлення строку, у якому заявник просив поновити строк для звернення до суду із заявою про скасування судового наказу, у зв`язку з тим, що він не отримував на свою адресу судовий наказ про стягнення з нього заборгованості, а дізнався про його існування 29.05.2026 р., коли придбав новий телефон та встановив мобільний додаток «Дія», де виявив судовий наказ від 18.12.2024 року.

Відповідно до ч.ч.1, 4, 6 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Постанова КЦС ВС від 15.06.2022 у справі № 477/1366/20 містить висновок про те, що Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі № 3236/03 «Пономарьов проти України» зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності. У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати зловживань та ухилення від отримання інформації про рух справи.

ЄСПЛ зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ «Перетяка та Шереметьев проти України», заяви № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).

У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, необхідно тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі «Brumarescu v. Romania» (Брумареску проти Румунії) від 28 листопада 1999 року, пункт 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russia» (Рябих проти Росії), пункт 52).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ у справах «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року та «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ст. 44 ЦПК України).

У справах «Osman v. the United Kingdom» (Осман проти Сполученого королівства) та «Kreuz v. Poland» (Креуз проти Польщі) ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 дізнався про наявність судового наказу 29.05.2026р., до суду звернувся 02.06.2026р. в межах строку, встановленого ЦПК України, матеріали справи не містять належних доказів, а саме відмітки пошти про причину не доставки ОСОБА_1 відправленого 19.12.2024р. судом судового наказу разом із заявою стягувача про видачу судового наказу, що на думку суду не може розцінюватися як належне отримання боржником судового наказу, суд доходить до висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку для звернення до суду із заявою про скасування судового наказу.

Заява про скасування судового наказу мотивована тим, що ОСОБА_1 не погоджується з вказаними нарахуваннями стягувача, вважає їх безпідставними та протиправними . Вказує, що від 23.11.2023 року він не є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 , не зареєстрований за вказаною адресою, на підтвердження чого надав суду копію договору купівлі продажу від 23.11.2023 р., витяг з реєстру територіальної громади від 23.03.2026 р., згідно якого вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 27.11.2023р. знаятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Як встановлено ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу.

Аналіз норм ЦПК України, які регламентують наказне провадження, дає підстави для висновку про те, що наказне провадження - це самостійний вид провадження цивільного судочинства, що існує поряд із позовним і окремим провадженням, якому притаманна певна процесуальна форма, що має певні особливості, пов`язані з тим, що ця форма забезпечує захист прав та інтересів стягувача, що має документи проти боржника, який не виконує свої зобов`язання. Метою наказного провадження є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано, та є ефективним засобом захисту прав боржника у безспірних справах. При вирішенні питання про видачу судового наказу суд не перевіряє обґрунтованість заявлених стягувачем вимог, оскільки на час видачі судового наказу суду невідомо про наявність спору між сторонами, через що в разі незгоди із таким наказом боржник може подати заяву про його скасування чи перегляд за нововиявленими обставинами, наслідком чого є скасування судом такого судового наказу, виданого в порядку наказного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 171 ЦПК України у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз`яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

Таким чином, після надходження заяви про скасування наказу суд за результатами її розгляду наділений повноваженнями лише на скасування судового наказу, оскільки подання такої заяви свідчить про наявність спору між сторонами. Більш того, як вбачається з заяви про видачу судового наказу, стягувач просив стягнути з боржника суму заборгованості за спожиту електричну енергію за період з 01.12.2023р. по 31.10.2024р., в той час коли ОСОБА_1 жодного відношення до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 як власник, та як споживач житлово-комунальних послуг не мав.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судового наказу.

На підставі наведеного, керуючись ст. 170, 171, 260, 261 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду із заявою про скасування судового наказу Радивилівського районного суду Рівненської області 18.12.2024 року у справі №568/2001/24.

Заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу Радивилівського районного суду Рівненської області від 18.12.2024 року у справі №568/2001/24 задовольнити.

Скасувати судовий наказ, виданий Радивилівським районним судом Рівненської області 18.12.2024 року у справі №568/2001/24 про стягнення з боржника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» (місцезнаходження: 33013, м. Рівне, вул. Князя Великого, 71-б, код ЄДРПОУ 42101003) заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 10 834, 80 грн. (десять тисяч вісімсот тридцять чотири гривні вісімдесят копійок), а також суми сплаченого судового збору у розмірі 302,80 грн.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» про наявність в останнього права на звернення з тією самою вимогою до суду у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Ухвала складена та підписана 25.06.2026 р.

Суддя О.М. Делалова