Рішення № 137682650, 23.06.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/1479/26

381/1262/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Ковалевської Л.М.,

за участі секретаря Омельчук С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку в порядку загального позовного провадження в м. Фастові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Фастівської міської ради про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2026 року адвокат Дьячук Н.В., яка діє в інтересах позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулась до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Фастівської міської ради про визнання права власності.

У позовній заяві позивачі посилаються на наступні обставини: з липня 1988 року вони постійно проживають та зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 . За час проживання позивачі наділені правами та обов`язками власників квартири, сплачували комунальні платежі, проводили поточні ремонти. Враховуючи проживання та реєстрацію місця проживання позивачів в квартирі представник звернулась в їх інтересах до Фастівської міської ради з питання приватизації квартири, але листом виконавчого комітету Фастівської міської ради позивачів повідомлено, що квартира АДРЕСА_1 не перебуває у власності Фастівської міської ради і не підлягає приватизації, відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію житлового фонду». Позивачі стверджують, що з 1988 року (протягом 37 років) відкрито, безперервно та добросовісно володіють квартирою, а тому звернулися до суду з заявою про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2026 матеріали цивільної справи надійшли в провадження судді Ковалевській Л.М.

10 березня 2026 року провадження у справі було відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

5 травня 2026 року ухвалою суду закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні

Представник позивача адвокат Дьячук Н.В. в судове засідання не з`явилася, про день розгляду справи повідомлена належним чином, до канцелярії суду подала письмову заяву про розгляд справи в її відсутності та відсутності позивачів, підтримала позовні вимоги.

23.06.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача Фастівської міської ради надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, та прийняття рішення на підставі наявних доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, всебічно й повно з`ясувавши обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що з 1988 року позивачі постійно проживають в квартирі АДРЕСА_1 (доказом слугують досліджені судом витяги з Реєстру Фастівської територіальної громади, відповідно до яких місце реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартирі задеклароване з 20 липня 1988 року, а ОСОБА_3 з 20 серпня 1999 року та картки прописки).

Відповідно до дослідженої судом довідки КП ФМР «Фастівське БТІ» № 1557 від 11.12.2025 (а.с.10), згідно архівних даних станом на 01.01.2013 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ні за ким не зареєстроване, 09.08.2012 на ім`я ОСОБА_1 було оформлено замовлення 5-1798/12 на виготовлення технічного паспорту на квартиру. Згідно листа №11 від 07.03.2014 наданого до КП ФМР «Фастівське БТІ» Механізованою колоною № 29 ВАТ «ПІВДЕНБУДМЕХАНІЗАЦІЯ», на підставі рішення правління ВАТ «Південбудмеханізація» від 05.07.1997 № 8 та рішення профкому № 13 від 01.10.1998 Мехколона 29 має право на передачу свого житлового фонду у приватну власність жителям, які на даний час в них проживають. Разом з тим, відповідно до наявних в матеріалах справи Відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осі, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ВАТ «Південбудмеханізація», відокремленим підрозділом якого є Механізована колона № 29, 28.03.2018 припинило свою діяльність, що на переконання суду унеможливлює передачу приміщень громадянам.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 458024848 від 23.12.2025 відомості про квартиру АДРЕСА_1 відсутні (а.с.9).

До матеріалів справи долучено лист Архівного відділу Фастівської міської ради № 05-03/88 від 12.11.2025, згідно з яким, в переглянутих документах за 1989-1992 рік не знайдено рішення про надання житлової площі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.12).

Судом, також, встановлено, що з метою реалізації права на приватизацію квартири та позасудового вирішення спору, представник позивача зверталась з відповідною заявою до відповідача Фастівської міської ради, але відповідно до листа виконавчого комітету Фастівської міської ради № 06-23/7154 від 18.12.2025 квартира АДРЕСА_1 не перебуває у власності Фастівської міської ради і не підлягає приватизації, відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію житлового фонду» (а.с.11).

Таким чином, судом встановлено, що з 1988 року позивачі проживали в квартирі, були фактично наділені правами та обов`язками власників, передбаченими ст.322 ЦК України, сплачували комунальні платежі (доказом слугують оглянуті судом квитанції про сплату комунальних послуг), проводили поточні ремонти, але враховуючи те, що спірна квартира АДРЕСА_1 не перебуває ні у власності Фастівської територіальної громади, ні у власності чи на балансі будь-якої іншої юридичної особи, іншого шляху, окрім як визнання права власності за позивачами, в судовому порядку, не існує.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 344 ЦК України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

За змістом наведених норм права, позивачі мають довести, окрім відкритості, безперервності і давності володіння нерухомим майном, ще і інші обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, добросовісність володіння.

Ознака добросовісності присутня у тому випадку, коли володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Цей висновок Верховний Суд зробив у Постанові від 27.09.2018, по справі № 571/1099/16-ц та Постанові від 31.10.2018, по справі № 683/2047/16-ц.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, таких як: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Подібних висновків дійшла Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.

Отже, для застосування набувальної давності добросовісний набувач має довести, що майно, яким він заволодів, є чужим, тобто належить іншій особі, а у самого добросовісного набувача на момент заволодіння майном були відсутні передбачені законом підстави для набуття власності на нього і він не знав і не міг знати про це. До того ж, таке заволодіння має бути правомірним. Застосування до набувальної давності презумпції добросовісності не відповідає буквальному змісту ст. 344 ЦК, оскільки в силу ч. 5 ст. 12 ЦК презумпція добросовісності діє тоді, коли законом встановлені правові наслідки недобросовісного здійснення особою свого права (частини 1, 3 ст. 388 ЦК), тоді як ст. 344 ЦК вказує на правомірні дії щодо добросовісного заволодіння чужим майном.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України. До цього висновку дійшов Верховний Суд України в Постанові від 27.09.2018, по справі № 571/1099/16-ц.

Зазначене тлумачення норм права щодо інституту набувальної давності є усталеним у судовій практиці.

У постанові від 19.09.2018, по справі № 296/6949/17 Верховний Суд звернув увагу, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Окрім цього суд застосовує усталене у судові практиці тлумачення норм закону щодо неможливості застосування інституту набувальної давності до незавершеного будівництва.

Так, постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №357/1902/16-ц містить таку правову позицію.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).

За правилами частини першої статті 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Положеннями частини другої вказаної статті передбачено, що безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК України, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об`єкт третіми особами за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права; визнання правочину недійним; припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом ст. 4, 5, ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно статтею 95 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно доведеними та обґрунтованими, такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 12, 76-81, 223, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст. ст.15, 16, 321, 328, 335, 344, 373, 391 ЦК України, Постановою Пленуму Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 про визнання права власності на майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Леся КОВАЛЕВСЬКА