Рішення № 137677421, 23.06.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/14281/25-Е

Провадження № 2-о/522/82/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гудзюк Ю.Б.,

розглянувши цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, зацікавлені особи Національний Банк України, приватний нотаріус Верховинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Задорожнюк Вікторія Костянтинівна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката Янковської І. В., звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить суд встановити факт припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна.

Вимоги заяви обґрунтовані тим, що 03 листопада 2004 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «ПОРТО-ФРАНКО» було укладено кредитний договір № 405/1-04 на суму 10 000 доларів США зі строком дії до 03 листопада 2009 року. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 03 листопада 2004 року між сторонами було укладено договір іпотеки № У-1203, предметом якого є належна заявниці на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

02 лютого 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К. на підставі вказаного договору іпотеки за заявою АКБ «ПОРТО-ФРАНКО» було внесено запис про обтяження вищезазначеного нерухомого майна, тип обтяження - заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 4441021.

Заявниця вказує, що кредитні зобов`язання за договором № 405/1-04 від 03.11.2004 року були виконані нею в повному обсязі та у визначений строк. Згідно з офіційною відповіддю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, будь-яка заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором відсутня. Повністю виконане основне зобов`язання в силу ст. 17 Закону України «Про іпотеку» є підставою для припинення іпотеки.

Разом з тим, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 18 жовтня 2019 року внесено запис № 15561110049003068 про державну реєстрацію припинення ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» як юридичної особи у зв`язку з його ліквідацією без правонаступників.

Документи щодо кредитування заявниці на зберігання до НБУ не передавалися. У архівних справах ПАТ АБ «ПОРТО ФРАНКО», а саме :»Договорах з купівлі продажу майна» та «Ліквідаційному балансі банку» відсутня інформація щодо кредитного договору ОСОБА_1 .

У зв`язку з ліквідацією банку-кредитора (іпотекодержателя), у якого був відсутній правонаступник, представники банку не звернулися до нотаріуса із заявою про зняття заборони відчуження майна. На теперішній час, позасудове врегулювання питання є неможливим, оскільки нотаріус не має законних підстав для зняття заборони за відсутності заяви кредитора, який ліквідований. Наявність у реєстрах чинного запису про заборону відчуження за умови припинення кредитного зобов`язання та відсутності кредитора грубо порушує гарантоване ст. 41 Конституції України право власності заявниці та перешкоджає їй вільно розпоряджатися майном.

У зв`язку з чим, просить суд визнати припиненою іпотеку та припинити запис № 4441021 про заборону на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 26 червня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Заінтересована особа приватний нотаріус Верховинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Задорожнюк Вікторія Костянтинівна подала суду заяву про слухання справи за її відсутності.

Інша заінтересована особа, представник Національного Банку України в судове засідання не з`явилась, хоча про час та місце слухання справи була повідомлена судом належним чином.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Янковська І.В., заяву про встановлення юридичного факту підтримала та просила задовольнити.

Дослідивши та оцінивши представлені у справі докази, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як передбачено ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст.12 та ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.1 та ч.3 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути також і припинення правовідношення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 5-889 від 09.06.2004, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна від 25.06.2024 року, номер інформаційної довідки 384236937, виявлено наявність обтяження:

- заборона на нерухоме майно, номер обтяження 4441021, зареєстровану 02.02.2007 року приватним нотаріусом Задорожнюк В.К., підстава обтяження: договір іпотеки № У-1203 від 03.11.2004.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань вбачається, що 18.10.2019 до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО», без правонаступника юридичної особи.

Таким чином, іпотекодержатель ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО», станом на даний час, ліквідований, як юридична особа без правонаступників. Проте, запис про реєстрацію обтяження не скасований, адже повідомлення про припинення іпотеки у порядку статті 74Закону України «Про нотаріат» не подано.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3ЦК України).

Для приватного права властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. Вказаний висновок узгоджується із висновками постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.

Право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац 1 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»).

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

Укладення договору застави (іпотеки) або її виникнення на основі рішення суду чи при наявності юридичних фактів, вказаних в законі, зумовлює виникнення між заставодержателем і заставодавцем додаткового (акцесорного) зобов`язання відносно до основного, забезпеченого заставою (іпотекою). З огляду на похідний характер застави (іпотеки), виконання забезпеченого заставою основного зобов`язання або його припинення з інших підстав припиняє право застави (іпотеки).

Стаття 609 ЦК України присвячена такій підставі припинення зобов`язання як ліквідація юридичної особи. Під ліквідацією розуміється спосіб припинення юридичної особи без правонаступництва. Юридична особа є такою, що припинена, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина п`ята статті 104 ЦК України). Ліквідація для юридичних осіб призводить по своїй суті до аналогічних правових наслідків, що і смерть фізичної особи, тобто, обумовлює припинення правоздатності юридичної особи. Замість припиненої юридичної особи не виникає іншої юридичної особи, яка наділяється її майном; зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи як за добровільного, так і за примусового порядку її ліквідації. Стаття 609 ЦК України поширюється на договірні, недоговірні, основні та додаткові (акцесорні) зобов`язання. Таких висновків також дійшов Верховний Суд у своїй Постанові від 13 вересня 2023 року по справі за №295/7291/20.

З урахуванням встановлених обставин у справі, положень статті 609 ЦК України, зважаючи на ліквідацію юридичної особи позикодавця та іпотекодержателя АКБ «ПОРТО-ФРАНКО» за кредитним договором, укладеним між АКБ «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_1 , існують підстави для висновку про припинення зобов`язань за кредитним договором та внаслідок цього припинення права іпотеки за договором іпотеки від 03.11.2004 року № У-1203, який укладений між АКБ «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_1 .

Крім того, суд зауважує, що належним відповідачем за вимогами про визнання іпотеки припиненою, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна є ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО», щодо якого 18 жовтня 2019 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення без правонаступника юридичної особи. Проте, запис про реєстрацію обтяження не скасований, адже повідомлення про припинення іпотеки у порядку статті 74 Закону України «Про нотаріат» не подано і наявність такого запису порушує право власника предмета іпотеки.

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 8 ЦК України).

Тлумачення частини першої статті 8 ЦК України свідчить: законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо; умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті1,9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

Верховний Суд у своїй постанові від 13 вересня 2023 року по справі за №295/7291/20 зауважує, що можуть існувати випадки, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Касаційний суд констатує, що в ЦК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто, бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Подібною нормою є абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України). Тому Касаційний Суд підкреслює, що коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 333/8899/21 (провадження № 61-6732св23).

Отже, за таких обставин та з урахуванням наявних підстав вважати іпотеку припиненою, суд вважає за можливе встановити факт припинення іпотеки та скасувати запис про заборону відчуження на іпотечне майно, який внесено на підставі договору іпотеки № У-1203 від 03.11.2004.

Дане рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування заборони відчуження нерухомого майна.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354, суд,-

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, зацікавлені особи Національний Банк України, приватний нотаріус Верховинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Задорожнюк Вікторія Костянтинівна задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт припинення іпотеки, та скасувати запис № 4441021 про заборону на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлений 24 червня 2026 року.

Суддя Р. Д. Абухін

23.06.26