Рішення № 137676553, 23.06.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/7760/25

н\п 2/490/1192/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08

e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Інгул" про стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

15.10.2025 року адвокат Луконіна Н.В. в інтересах позивача ОСОБА_1 подала до Заводського районного суду м. Миколаєва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Інгул", про стягнення середнього заробітку.

В обгрунтування позову зазначено, що позивач з 2010 року перебував в трудових відносинах з ТОВ "Готель "Інгул". Востаннє був прийнятий на роботу на посаду портьє в ТОВ "Готель"Інгул" 21.03.2014 року. При цьому, з 19.03.2014 року позивач був призваний на військову службу, яку безперервно проходить до цього часу на різних посадах в різних військових частинах. В подальшому, позивачу стало відомо про його звільнення 22.03.2022 року наказом №9-К з посади портьє ТОВ "Готель "Інгул" за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

З дати відновлення на посаді 21.03.2014 року і до дня звільнення 22.03.2022 року позивач наполягає, що заробітну плату не отримував, хоча відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу ПФУ (довідка Форма ок5), заробітна плата в зазначений період йому нараховувалася і з неї страхувальником частково сплачувався ЄСВ.

Таким чином, позивач вважає, що за період з 21.03.2014 року по 22.03.2022 року йому належить до виплати 325948,00 грн середнього заробітку, збереженого йому за основним місцем роботи за час проходження військової служби на підставі статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", статтей 115, 119 КЗпП України та з урахуванням встановлених для данного періоду розмірів мінімальної заробітної плати. Вказану суму позивач просить стягнути на свою користь з відповідача.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.10.2025 року вищезазначену позовну заяву було передано на розгляд за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

18.11.2025 року матеріали справи передано на розгляд судді.

Ухвалою судді від 20.11.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Інгул", про стягнення середнього заробітку, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, почато підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали та призначено проведення підготовчого засідання.

24.02.2026 року представниця позивача подала до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період з 01 червня 2018 року по 01 квітня 2022 року в загальній сумі 224813,00 грн із розрахунку: за 2018 рік - за червень - грудень включно - 7 місяців Х 3723 грн = 26061 грн; за 2019 рік - за січень - грудень включно - 12 місяців Х 4173 грн = 50076 грн; за 2020 рік - за січень - грудень включно - 12 місяців Х 4723 грн = 56676 грн; за 2021 рік - за січень - листопад включно - 11 місяців Х 6000 грн. = 66000 грн; за грудень 2021 року - 6500 грн; за 2022 рік - з січня по березень включно 3 місяці Х 6500 грн = 19500 грн.

24.02.2026 року представниця позивача подала до суду заяву, в якій просила долучити до матеріалів справи нотаріально засвідчені заяви: ОСОБА_2 від 24.02.2026 року, ОСОБА_3 від 24.02.2026 року, довідку ТОВ «Готель «Інгул», відповіді ТОВ «Готель «Інгул».

07.04.2026 року представниця ОСОБА_1 адвокат Луконіна Н.В. подала до суду заяву, в якій просила підготовче засідання проводити без її з позивачем участі, також просила закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 07.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

07.05.2026 року розгляд справи відкладався на 23.06.2026 року на 15:00 год у зв`язку з неявкою відповідача.

В судове засідання 23.06.2026 року позивач та його представниця не з`явилися. В матеріалах справи міститься заява представниці позивача від 05.05.2026 року про розгляд справи без її з позивачем участі, позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

В судове засідання 23.06.2026 року відповідач не з`явився, свого представника не направив, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Враховуючи наведене вище, розгляд справи проводиться за відсутності сторін та відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 23.06.2026 року постановлено провести заочний розгляд даної справи.

Дослідивши письмові матеріали справи та докази, що містяться в ній, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи (данних персоніфікованого обліку ПФУ), позивач в періоди з 01.09.2010 року по 31.05.2013 року, з 02.09.2013 року по 20.03.2014 року та з 21.03.2014 року по 22.03.2022 року перебував в трудових відносинах з ТОВ "Готель "Інгул".

При цьому, як вбачається з довідки про проходження служби від 11.04.2024 року №2022/окл/24/138 виданої військовою частиною НОМЕР_1 , позивач з 19.03.2014 року був призваний на військову службу, яку безперервно проходив по 11.04.2024 року на різних посадах в різних військових частинах.

Як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) відповідачем в період з березня 2014 року по лютий 2022 року (включно) періодично сплачувалися відповідні внески з сум заробітку нарахованих позивачу (крім періодів: з червня 2014 року по лютий 2015 року та з липня 2015 року по жовтень 2015 року).

Як вбачається з нотаріально засвідченої (в реєстрі №640 від 24.02.2026 року) заяви ОСОБА_2 , в період з 11.11.2012 року по 11.02.2022 року він працював в ТОВ "Готель "Інгул" на посаді керуючого господарчої діяльності та йому відомо що ОСОБА_1 не отримував зарплату з 2018 року про що останній особисто розповідав йому - ОСОБА_2 . Зарплату отримували готівкою на руки та розписувалися у відомостях в бухгалтерії.

Як вбачається з нотаріально засвідченої (в реєстрі №643 від 24.02.2026 року) заяви ОСОБА_3 , в період з 11.01.2016 року по 16.05.2025 року проходив службу в Заводському РВК м. Миколаєва та ОСОБА_1 знає особисто, оскільки він проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 розповідав, що йому заробітну плату в ТОВ "Готель "Інгул" з 2018 року не виплачували, також ОСОБА_1 телефонував керівництву готелю та писав письмове звернення щодо невиплати зарплати.

Як вбачається з довідки ТОВ «Готель «Інгул» №20 від 17.03.2016 року, виданої ОСОБА_1 , підписаної директором ТОВ "Готель "Інгул" - Королем В.Я., у період з 02.09.2013 року по дійсний час ОСОБА_1 пребуває в штаті ТОВ "Готель "Інгул" на посаді інспектора з режиму. Загальна сума нарахованого доходу за 2015 року становить 20199,20 грн.

Як вбачається з відповіді ОСОБА_1 від 14.05.2019 року підписаної директором ТОВ "Готель "Інгул" - ОСОБА_4 , в період з 02.09.2013 року по дійсний час ОСОБА_1 пребуває в штаті ТОВ "Готель "Інгул" на посаді інспектора з режиму. Станом на 14 травня 2019 року перед ОСОБА_1 виникла заборгованість у виплаті заробітної плати із 01.06.2018 року та складає 42753,00 грн.

Як вбачається з відповіді ОСОБА_1 від 31.03.2020 року підписаної директором ТОВ "Готель "Інгул" - ОСОБА_4 , в період з 02.09.2013 року по дійсний час ОСОБА_1 пребуває в штаті ТОВ "Готель "Інгул" на посаді інспектора з режиму. Станом на 17 квітня 2020 року перед ОСОБА_1 виникла заборгованість у виплаті заробітної плати із 01.06.2018 року по 31.03.2020 року складає 90306,00 грн.

Статею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), даний кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

За положеннями ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статею 1 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Підпунктом 5 пункту 1 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (№1275 від 20.05.2014 року) частину третю статті 119 КЗпП України викладено в такій редакції: "За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".

При цьому, пунктом 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (№1275 від 20.05.2014 року) поширено дію частин другої і третьої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", частини третьої статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України в редакції цього Закону на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".

В подальшому, 08.02.2015 статтю 119 КЗпП України було доповнено частиною четвертою такого змісту: "За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік".

В рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303 було оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII законодавець пов`язує настання особливого періоду.

Згідно з абзацом четвертим статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому на даний час в Україні діє особливий період.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні було введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та відповідно до Указу Президента України від 1 травня 2023 року №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» діє по цей час.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 р. №69/202 в Україні оголошена загальна мобілізація.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 ст.119 КЗпП України.

У відповідності до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року N 911-VIII) частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Встановлено, що позивач працював у відповідача за трудовим договором, тому і правовідносини між ним і роботодавцем під час дії трудового договору врегульовані Кодексом законів про працю України. Встановлено, що позивач під час роботи у відповідача за трудовим договором був призваний на військову службу за контрактом зі збереженням за ним робочого місяця і середнього заробітку на весь час військової служби за контрактом, - згідно ст.119 КЗпПУ.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Отже, законом було визначено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток за місцем роботи, де вони працювали на час призову.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 (п.п. 17 п. 1) внесено зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

За таких обставин за позивачем з моменту призову на військову службу з 19.03.2014 року по 18.07.2022 року зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час призову, а тому наявні правові підстави для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за зазначений період.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до приписів ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМ України №100 від 8 лютого 1995 року, який застосовується в тому числі у випадках залучення працівників до виконання військових обов`язків (п.п.«ї» п. 1 Порядку).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 3 Порядку (у редакції затвердженої Постановою КМУ від 26.04.2022) передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються в тому місяці, за який вони нараховані, та в розмірах, у яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на налоги, стягнення з аліментів та що, за виняткомвід завіром суду до виправних робіт. Премії (у тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються у заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, у якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частично, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума в розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Відповідно до Постанови КМУ від 01.09.2021 пункт 3 Порядку був викладений в наступній редакції: Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до статті 115 КЗпП та статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Таким чином механізм реалізації права працівника на збереження за ним середнього заробітку, наданого йому статтею119 КЗпП, і аналогічного права військовослужбовця за спеціальним військовим законом на отримання окрім грошового забезпечення військовослужбовця також і середнього заробітку за місцем роботи, з якого він призваний на військову службу, полягає в тому, що середній заробіток нараховується призваному на військову службу на особливий період працівнику і виплачується за місцем роботи, з якої він призваний; роботодавець у зв`язку з збереженням (нарахуванням і виплатою) заробітної плати такому працівнику подає у визначені строки і у визначеному порядку звіти на компенсацію своїх витрат на виплату такому працівнику заробітної плати, і подальші правовідносини вже регулюються і існують між роботодавцем і відповідним державним органом. Закон не пов,язує право працівника на отримання збереженою за ним зарплати за місцем роботи, надане йому статтею 119 КЗпП, з тим, чи виконав роботодавець свій обов`язок щодо подання звітів, і чи отримав від держави відповідну компенсацію.

Судом встановлено, що позивач працював у ТОВ «Готель «Інгул» за трудовим договором, тому і правовідносини між ним і роботодавцем під час дії трудового договору врегульовані Кодексом законів про працю України.

Також судом було встановлено, що позивач під час роботи у відповідача за трудовим договором був призваний на військову службу за контрактом зі збереженням за ним робочого місяця і середнього заробітку на весь час військової служби за контрактом, - згідно ст.119 КЗпП.

Враховуючи викладене, невиплата ОСОБА_1 середнього заробітку у період з 01 червня 2018 року по 01 квітня 2022 року є незаконною і порушене право позивача підлягає відновленню.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження № 12-14звг19), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18.

З огляду на викладені обставини, враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд доходить до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити та стягнути з ТОВ «Готель «Інгул» на його користь середній заробіток за період з 01 червня 2018 року по 01 квітня 2022 року у розмірі 224813,00 грн виходячи з такого розрахунку: за 2018 рік - червень - грудень включно - 7 місяців Х 3723 грн = 26061 грн; за 2019 рік за січень - грудень включно - 12 місяців Х 4173 грн = 50076 грн; за 2020 рік за січень - грудень включно - 12 місяців Х 4723 грн = 56676 грн; за 2021 рік за січень - листопад включно - 11 місяців Х 6000 грн = 66000 грн; за грудень 2021 року 6500 грн; за 2022 рік з січня по березень включно 3 місяці Х 6500 грн = 19500 грн.

Крім того, на підставі положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з ТОВ «Готель «Інгул» на користь держави суму судового збору у розмірі 1798,50 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Інгул" (код ЄДРПОУ: 22438990, адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 34) про стягнення середнього заробітку, задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Інгул" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 червня 2018 року по 01 квітня 2022 року у розмірі 224813 (двісті двадцять чотири тисячі вісімсот тринадцять) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Саламатін О.В.