Рішення № 137676231, 25.06.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/6380/23 Провадження № 2/450/382/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Расяк С.М.

з участю представників ОСОБА_1 , Ганич І.М., ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту, скасування державної реєстрації в державному земельному кадастрі і скасування державної реєстрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом, у якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 262 від 26.11.2009 року «Про передачу безкоштовно у приватну власність земельної ділянки» ОСОБА_4 площею 0,2180 га у селі Черкаси Пустомитівського (Львівського) району Львівської області, припинивши право власності ОСОБА_4 на цю земельну ділянку; визнати недійсним Державний акт серії ЯМ № 538584 від 18.12.2012 року на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 у селі Черкаси Дмитрівської сільської ради Пустомитівського (Львівського) району Львівської області за кадастровим номером 4623682600:02:001:0045; скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі та закрити поземельну книгу щодо відомостей про земельну ділянку ОСОБА_4 площею 0,2180 га, кадастровий номер 4623682600:02:001:0045, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована у селі Черкаси Пустомитівського (Львівського) району Львівської області; скасувати державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно та анулювати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_4 у селі Черкаси Пустомитівського (Львівського) району Львівської області за кадастровим номером 4623682600:02:001:0045.

Мотивував позовні вимоги тим, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.03.1979 року, його покійна дружина ОСОБА_6 і її сестра ОСОБА_7 у рівних частках успадкували нерухоме майно, яке належало їх тітці ОСОБА_8 , а саме житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований в с. Черкаси, Пустомитівського (Львівського) р-ну, Львівської обл. Починаючи з 1979 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 фактично користувались присадибною земельною ділянкою. У 1980 році домогосподарство було частково відмежовано від обох сусідів, шляхом зведення огорожі (паркану) з металевої сітки і брами з двома хвіртками. Вказана огорожа досі перебуває у місці її зведення та слугує лінією розмежування в натурі із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_4 . На підставі рішення Виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради народних депутатів № 10 від 13.02.1997 року, ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1024 га, розташовану на території с. Черкаси Дмитрівської сільської ради для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, про що видано Державний акт на право власності на землю серії ЛВ № 14192 від 20.03.1997 року. На підставі рішення Виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради народних депутатів № 10 від 13.02.1997 року, ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1024 га, розташовану на території с. Черкаси Дмитрівської сільської ради для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, про що видано Державний акт на право власності на землю серії ЛВ № 14191 від 20.03.1997 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, а після її смерті на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23.09.2008 року ним успадковано земельну ділянку площею 0,1024 га, розташовану на території с. Черкаси Дмитрівської сільської ради для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, на яку 23.09.2008 року отримано Державний акт на право власності на землю серії ЛВ № 14192 від 20.03.1997 року з відміткою нотаріуса про передачу йому такої у власність. При цьому, право власності на згадану вище земельну ділянку ним не зареєстровано у Державному реєстрі. 30.08.2021 року на підставі розроблення ПП «Кайлас-К» технічної документації із землеустрою щодо встановлення відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості з метою державної реєстрації права власності на успадковану земельну ділянку, йому стало відомо, що ОСОБА_4 , яка є власницею суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 4623682600:02:001:00-45, приватизувала у 2009 році та оформила своє право власності на частину його території площею 0,0144 га, що створює перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні належним йому майном. При цьому, право власності на земельну ділянку оформлено без погодження проекту землеустрою щодо спільних меж із власниками суміжної земельної ділянки ОСОБА_7 і ОСОБА_3 , оскільки Акт відновлення і узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_4 від 19.09.2009 року містить підроблений підпис, який йому не належить. З огляду на викладене вище, просив позовні вимоги задовольнити. Додатково повідомив, що орієнтований розрахунок судових витрат становить 15000 грн. на професійну правничу допомогу, 1500 грн. за збір доказів, 4294 грн. 40 коп. судового збору, 4500 грн. на судову почеркознавчу експертизу та 15000 грн. на судову земельно-технічну експертизу. Крім цього, долучив клопотання про витребування письмових доказів.

Ухвалою від 11.03.2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

27.03.2024 року представником відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Сусяк О.А. подано відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого просила змінити процесуальний статус юридичної особи з відповідача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Вказала, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області не порушувало прав та законних інтересів позивача, натомість рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки.

Розпорядженням № 31 від 16 квітня 2024 року та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Пустомитівського районного суду Львівської області визначено головуючого суддю Мусієвського В.Є.

18.04.2024 року представником відповідача Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області Василишин О.П. подано відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що відсутні підстави для скасування рішення Дмитрівської сільської ради № 262 від 26.11.2009 року, оскільки таке прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім цього, просив, у випадку задоволення позовних вимог, не стягувати із Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області судового збору, оскільки остання вживала заходів щодо досудового врегулювання спору.

Протокольною ухвалою від 22.04.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Сусяк О.А. про зміну процесуального статусу з підстав належності права вибору способу судового захисту виключно позивачеві. Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Прийнято відмову представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1 від клопотання про витребування належним чином засвідченої копії архівного примірника Державного акта на право власності на землю серії ЯМ № 538584 від 18.12.2012 року та відомостей про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 за період з 1987 року по 2012 року.

15.10.2024 року позивачем ОСОБА_3 подано клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, проведення якої просив доручити експертам ТзОВ «Судове експертно-розрахункове бюро», на вирішення якої поставити питання: чи накладається належна ОСОБА_4 земельна ділянка площею 0,2180 га, кадастровий номер 4623682600:02:001:0045, яка розташована за адресою Львівська обл., Львівський (Пустомитівський) р-н, с. Черкаси, на земельну ділянку площею 0,1024 га, яка розташована за адресою Львівська обл., Львівський (Пустомитівський) р-н, с. Черкаси, і зазначена у Державному акті на право власності на землю серії ЛВ № 14192 від 20.03.1997 року, яку ОСОБА_3 успадкував після смерті ОСОБА_9 ; у випадку накладання земельних ділянок, просив вказати розмір площі та інші ідентифікуючі дані такого накладення, а також надати схематичні відомості; у випадку накладення земельних ділянок просив вказати який відсоток площі земельної ділянки, зазначеної у Державному акті на право власності на землю серії ЛВ № 14192 від 20.03.1997 року охоплює таке накладення.

Протокольною ухвалою від 17.12.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

20.01.2025 року представником відповідача ОСОБА_10 подано письмові пояснення ОСОБА_4 , згідно мотивів яких остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, скасувати заходи забезпечення позову та стягнути з позивача на її користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн. Вказала, що позивачем подано позов про усунення порушення (поновлення) його прав власника земельної ділянки, однак позовні вимоги стосуються припинення права власності на належну їй земельну ділянку із скасуванням державної реєстрації та анулюванням рішення державного реєстратора. При цьому, позивач не є належним власником земельної ділянки площею 0,1024 га, розташованої в с. Черкаси, Львівського р-ну, Львівської обл., оскільки не зареєстрував право власності на неї у встановлено законом порядку. Крім цього, у позовній заяві позивач вказує, що межові знаки у виді паркану з металевої сітки були встановлені спадкодавцями позивача понад 40 років тому і є незмінними до цього часу, тобто станом на теперішній час розмір та межі її земельної ділянки і земельної ділянки позивача відповідають фактичним розмірам, конфігурації та межам, що склались історично і закріплені в державних актах. Відтак, у позивача відсутні підстави для звернення до суду з даним позовом, оскільки судовому захисту підлягають тільки порушені права. Окрім наведеного, вона не є належним відповідачем у даній справі, оскільки безпосередньо не розробляла технічну документацію із землеустрою, не займалась відведенням земельної ділянки в натурі і не здійснювала встановлення меж земельної ділянки на місцевості. Позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 262 від 26.11.2009 року і припинення її права власності на земельну ділянку не можуть бути задоволені, оскільки право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Позовна вимога про визнання недійсним Державного акту серії ЯМ № 538584 від 18.12.2012 року на право власності на земельну ділянку, скасування її державної реєстрації, закриття поземельної книги щодо відомостей про земельну ділянку, скасування державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та анулювання рішення державного реєстратора не підлягають задоволенню з огляду на не доведення позивачем порушення вимог чинного законодавства при набутті права власності на земельну ділянку, а також те, що державна реєстрація права не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності. Крім цього, позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки позовні вимоги стосуються подій, які мали місце у 2009-2012 роках. Додатково повідомила, що орієнтований розрахунок судових витрат, понесених нею, становить 20000 грн. на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 20.01.2025 року клопотання позивача ОСОБА_3 про призначення судової земельно-технічної експертизи задоволено. Призначено по справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам ТзОВ «Судове експертно-розрахункове бюро», на вирішення якої поставлено запропоновані позивачем запитання. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

24.11.2025 року від ТзОВ «Судове експертно-розрахункове бюро» надійшов висновок експерта № 09/25 від 12.11.2025 року, згідно якого вбачається, що належна ОСОБА_4 земельна ділянка площею 0,2180 га, кадастровий номер 4623682600:02:001:0045, яка розташована за адресою Львівська обл., Львівський р-н, с. Черкаси, накладається на земельну ділянку площею 0,1024 га, що розташована за адресою Львівська обл., Львівський р-н, с. Черкаси, і зазначена у Державному акті на право власності на землю серії ЛВ № 14192 від 20.03.1997 року, яку ОСОБА_3 успадкував після смерті ОСОБА_9 . Площа накладення становить 0,0349 га. План накладення земельних ділянок надано в додатку № 2 до висновку експерта.

10.03.2026 року представником відповідача Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області Василишин О.П. подано письмові пояснення, згідно мотивів яких запропоновано відповідачу ОСОБА_4 змінити конфігурацію земельної ділянки площею 0,2180 га, кадастровий номер 4623682600:02:001:0045 без зменшення чи збільшення її площі та звернутись у відповідну землевпорядну організацію з метою виготовлення відповідної документації, оскільки площа і місце розташування даної земельної ділянки передбачає таку можливість.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 надав пояснення аналогічні викладеним письмово, заявлені позовні вимоги підтримав та просив такі задовольнити.

Представник ОСОБА_10 , думку якого підтримала відповідач ОСОБА_4 , в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним письмово, заявлені позовні вимоги заперечив та просив відмовити у їх задоволенні. Крім цього, повідомив, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки рішення ради про приватизацію вичерпує свою дію в момент видачі документів. Скасування самого рішення чи акта не поновить право позивача, якщо не заявлено вимоги про усунення перешкод чи витребування землі.

Представник відповідача Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області Дуфанець О.М. в судовому засіданні частково визнала позовні вимоги та просила не покладати на селищну раду витрати за проведення експертизи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_5 в судовому засіданні просила задовольнити позовні вимоги з підстав викладених стороною позивача.

15.06.2026 року представником відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_10 подано заяву про застосування строку позовної давності, клопотання про повернення до розгляду справи по суті та виклик судового експерта.

Протокольною ухвалою від 15.06.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_10 про повернення до розгляду справи по суті та виклик судового експерта.

Інші учасники розгляду справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, в засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили, клопотань про розгляд справи у їх відсутності не подали.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 15.06.2026 року, є дата складення повного судового рішення - 25.06.2026 року.

Заслухавши пояснення та думку присутніх сторін, розглянувши матеріали справи і докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що у відповідності до Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 14192, виданого 20.03.1997 року на підставі рішення Виконавчого комітету Дмитрівської сільської Ради народних депутатів № 10 від 13.02.1997 року, ОСОБА_11 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1024 га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану на території с. Черкаси Дмитрівської сільської ради. Суміжними землекористувачами зазначено ОСОБА_12 та ОСОБА_7 .

Як вбачається з свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 18.01.1983 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 розірвано 18.01.1983 року.

У відповідності до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого 01.07.2003 року відділом реєстрації актів цивільного стану Личаківського районного управління юстиції у м. Львові, ОСОБА_3 01.07.2003 року уклав шлюб із ОСОБА_9 .

Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 23.09.2008 року державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж.С., ОСОБА_3 успадкував земельну ділянку площею 0,1024 га, яка розташована за адресою Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Черкаси, після смерті ОСОБА_9 , що належала спадкодавцю згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 14192, виданого 20.03.1997 року на підставі рішення Виконавчого комітету Дмитрівської сільської Ради народних депутатів № 10 від 13.02.1997 року.

Рішенням Державного кадастрового реєстратора Відділу № 2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області № РВ-7300074762023 від 26.12.2023 року відмовлено ОСОБА_3 у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру з підстав розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001535742023 від 03.08.2023 року, земельна ділянка площею 0,2180 га, кадастровий номер 4623682600:02:001:0045, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Черкаси, 18.12.2012 року зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_4 .

У відповідності до Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯМ № 538584, виданого 18.12.2012 року на підставі рішення Дмитрівської сільської ради 25 сесії 5 скликання № 262 від 26.11.2009 року, ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2180 га, кадастровий номер 4623682600:02:001:0045, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Черкаси. Суміжними землекористувачами зазначено Уського, сільську раду, Дугранець.

З висновку експерта № 09/25 по результатах проведення земельно-технічної експертизи по матеріалах цивільної справи № 450/6380/23 (провадження № 2/450/607/24), складеного 12.11.2025 року судовим експертом Бочуляк Р.П., який обізнаний про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, належна ОСОБА_4 земельна ділянка площею 0,2180 га, кадастровий номер 4623682600:02:001:0045, яка розташована за адресою Львівська обл., Львівський р-н, с. Черкаси, накладається на земельну ділянку площею 0,1024 га, яка розташована за адресою Львівська обл., Львівський р-н, с. Черкаси, і зазначена у Державному акті на право власності на землю серії ЛВ № 14192 від 20.03.1997 року, яку ОСОБА_3 успадкував після смерті ОСОБА_9 . Площа накладення становить 0,0349 га. План накладення земельних ділянок надано в додатку № 2 до висновку експерта.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

У статті 41 Конституції України проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

В силу вимог пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Тлумачення наведеної вище норми права свідчить, що негаторний позов це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 947/30277/19 (провадження № 61-12547св21) вказано, що «у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю».

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором [пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)].

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17.

В даній справі позивач ОСОБА_3 звернувся в суд за захистом свого права як власника майна, у відповідності до положень статті 391 Цивільного кодексу України, а саме із вимогами про: визнання незаконним та скасування рішення Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 262 від 26.11.2009 року «Про передачу безкоштовно у приватну власність земельної ділянки» ОСОБА_4 площею 0,2180 га у селі Черкаси Пустомитівського (Львівського) району Львівської області, припинивши право власності ОСОБА_4 на цю земельну ділянку; визнання недійсним Державного акту серії ЯМ № 538584 від 18.12.2012 року на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 у селі Черкаси Дмитрівської сільської ради Пустомитівського (Львівського) району Львівської області за кадастровим номером 4623682600:02:001:0045; скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі та закриття поземельної книги щодо відомостей про земельну ділянку ОСОБА_4 площею 0,2180 га, кадастровий номер 4623682600:02:001:0045, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована у селі Черкаси Пустомитівського (Львівського) району Львівської області; скасування державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно та анулювання рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_4 у селі Черкаси Пустомитівського (Львівського) району Львівської області за кадастровим номером 4623682600:02:001:0045.

Мотивував позовні вимоги зокрема тим, що ОСОБА_4 всупереч правовстановлюючим документам фактично володіє і користується частиною земельної ділянки позивача, яка зареєстрована за нею не праві приватної власності.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_3 не може користуватись своєю земельною ділянкою, що належить йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 14192 від 20.03.1997 року, у зв`язку із накладенням на частину такої земельної ділянки частини земельної ділянки відповідача ОСОБА_4 , що належить їй на підставі державного акту серії ЯМ № 538584 від 18.12.2012 року, право власності на яку зареєстровано за останньою 18.12.2012 року у Державному земельному кадастрі.

Таким чином, звернення ОСОБА_3 з позовом про усунення порушення (поновлення) його прав із наведеним вище переліком позовних вимог, у даному випадку не є належним способом захисту його прав, оскільки задоволення таких вимог не призведе до відновлення порушених прав та порушить права іншого власника земельної ділянки, а саме відповідача ОСОБА_4 , яка згідно правовстановлюючих документів також є власником частини земельної ділянки (в межах накладки).

Так, за змістом ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_3 не може зареєструвати у встановленому законом порядку із присвоєнням кадастрового номеру належну йому на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 14192 від 20.03.1997 року земельну ділянку площею 0,1024 га, розташовану на території с. Черкаси Дмитрівської сільської ради для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, у зв`язку із її перетином із суміжною земельною ділянкою площею 0,2180 га, кадастровий номер 4623682600:02:001:0045, розташовану у с. Черкаси Пустомитівського (Львівського) р-ну, Львівської обл., для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, належним способом захисту прав ОСОБА_3 є звернення в суд із віндикаційним позовом.

За статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Крім цього, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 року у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Крім цього, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 року у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Оскаржуване рішення Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 262 від 26.11.2009 року «Про передачу безкоштовно у приватну власність земельної ділянки» ОСОБА_4 площею 0,2180 га у селі Черкаси Пустомитівського (Львівського) району Львівської області вичерпало свою дію, оскільки на його підставі ОСОБА_4 видано Державний акт серії ЯМ № 538584 від 18.12.2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,2180 га, кадастровий номер 4623682600:02:001:0045, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована у селі Черкаси Пустомитівського (Львівського) району Львівської області, яка 18.12.2012 року зареєстрована за нею у Державному земельному кадастрі.

Крім цього, визнання недійсним Державного акту серії ЯМ № 538584 від 18.12.2012 року на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 у селі Черкаси Дмитрівської сільської ради Пустомитівського (Львівського) району Львівської області за кадастровим номером 4623682600:02:001:0045, скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі та закриття поземельної книги щодо відомостей про земельну ділянку ОСОБА_4 площею 0,2180 га, кадастровий номер 4623682600:02:001:0045, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована у селі Черкаси Пустомитівського (Львівського) району Львівської області, скасування державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно та анулювання рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_4 у селі Черкаси Пустомитівського (Львівського) району Львівської області за кадастровим номером 4623682600:02:001:0045, з одночасним припиненням всіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо згаданої вище земельної ділянки, не є належним способом захисту прав ОСОБА_3 , оскільки при зверненні до суду із віндикаційним позовом та у випадку підставності такого, його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 та постанові від 15 березня 2023 року по справі №725/1824/20, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Приймаючи до уваги встановлені обставини справи та враховуючи норми законодавства, що регулюють наявні між сторонами спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про те, що обставини, якими позивач мотивував позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому у задоволенні таких слід відмовити.

Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності варто вказати, що згідно приписів ст.ст. 214, 215 ЦПК України суд в обов`язковому порядку спочатку має встановити чи були порушені невизнані або оспорені права позивача, а вже потім вирішувати чи підлягає порушене право до захисту, чи слід застосувати строк позовної давності. Недоведеність позову є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.

Аналогічні роз`яснення містить п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З огляду на те, що позовні вимоги позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, суд вважає за доцільне відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позову, не вирішуючи питання про застосування строку позовної давності.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються у випадку відмови у задоволенні позовних вимог.

Що стосується покликань сторони відповідача в частині недоліків, виявлених у висновку експерта № 09/25 від 12.11.2025 року, слід вказати, що такий не покладався в основу судового рішення, яким встановлено обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Окрім наведеного, судом не встановлено наявності вжитих заходів забезпечення позову в межах розгляду даної справи, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 82, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321, 387, 388, 391, 396 ЦК України, ст.ст. 78, 91, 152 ЗК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту, скасування державної реєстрації в державному земельному кадастрі і скасування державної реєстрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мусієвський В.Є.