Ухвала суду № 137676135, 23.06.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/5360/26

Провадження №1-кс/463/5598/26

УХВАЛА

слідчого судді

23 червня 2026 року місто Львів

Слідча суддя Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , власника майна ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025140000000213 від 09.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України,-

встановила:

Прокурор відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025140000000213 від 09.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, про накладення арешту.

В обґрунтування клопотання прокурор покликався на те, що слідчим відділом Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025140000000213 від 09.10.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи Львівського національного університету ім. Івана Франка неналежно виконуючи свої службові обов`язки, організували та здійснили ряд тендерів за завищеними цінами. При цьому, останні, розуміючи вимоги законодавства, що регламентують проведення на території України державних закупівель, не здійснили моніторинг ринку потрібних товарів та не здійснили аналіз ціновий пропозицій. У результаті вчинення таких дій завдано майнової шкоди у великих розмірах, в умовах воєнного стану.

Так, 12.06.2026 на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду Львова ОСОБА_1 від 05.06.2026 проведено обшук в приміщенні службового кабінету проректора Львівського національного університету ім. Івана Франка (код ЄДРПОУ 02070987) ОСОБА_4 , що за адресою: м. Львів, вул. Університетська, б. 1, у ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон марки IPhone 13 ProMax IMEI 1: НОМЕР_1 IMEI 2: НОМЕР_2 , код НОМЕР_3 , що належить останньому.

При цьому, вказаний начальний заклад відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є юридичною особою державної форми власності, а також згідно з інформацією, отриманою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а земельна ділянка, на якій розташовані приміщення Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою проведення обшуку, перебуває у державній власності - власником земельної ділянки є держава в особі органу державної влади Львівської обласної державної адміністрації.

З огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення, на даний час в органу досудового розслідування існує сукупність підстав вважати, що вилучені, предмети є речовими доказами у вказаному вище кримінальному провадженні, оскільки містять інформацію щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 подане клопотання підтримав, просив його задовольнити.

Власник майна ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання, просив відмовити у його задоволенні. У своїх поясненнях зазначив, що не має відношення до обставин кримінального провадження, водночас сприяє органу досудового розслідування, добровільно надає доступ до інформації, що міститься на мобільному пристрої, зокрема паролі до нього, не перешкоджає проведенню слідчих (розшукових) дій та забезпечує можливість огляду і копіювання відповідних даних.

Заслухавши пояснення учасників справи, оглянувши матеріали клопотання та додані до нього письмові документи, слідча суддя вважає, що клопотання не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Слідчою суддею встановлено, що в провадженні СВ Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025140000000213 від 09.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи Львівського національного університету імені Івана Франка, неналежно виконуючи свої службові обов`язки, організували та здійснили ряд тендерних процедур за завищеними цінами. При цьому, усвідомлюючи вимоги законодавства, що регулює проведення державних закупівель на території України, вони не здійснили моніторинг ринку необхідних товарів та аналіз цінових пропозицій. Унаслідок таких дій завдано майнової шкоди у великих розмірах в умовах воєнного стану.

Так, 12.06.2026 на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 05.06.2026 проведено обшук у приміщенні службового кабінету проректора Львівського національного університету імені Івана Франка (код ЄДРПОУ 02070987) ОСОБА_4 , що за адресою: м. Львів, вул. Університетська, буд. 1, у ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон марки iPhone 13 Pro Max, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , код НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_4 .

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 05 червня 2026 року надано дозвіл на проведення обшуку.

Факт проведення обшуку підтверджується долученою до матеріалів клопотання копією протоколу обшуку від 12 червня 2026 року.

Постановою прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 від 12 червня 2026 року вилучені під час обшуку речі та предмети визнано речовими доказами.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження

Положення ч. 3 ст. 132 КПК України встановлюють те, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Як зазначено вище, згідно ч.ч. 1, 2, 3, 4, 10 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з клопотанням про арешт майна, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Так, на правову підставу для звернення з клопотанням прокурор посилається на п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, згідно якого арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як визначено у ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Разом з тим, жодних об`єктивних даних, які б підтверджували, що вилучене під час обшуку майно є предметом чи знаряддям кримінального правопорушення, доказом злочину, набуте злочинним шляхом або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, з наданих слідчому судді матеріалів клопотання не вбачається.

Прокурор не навів у клопотанні та не надав жодного належного і допустимого доказу того, що вилучене під час обшуку майно дійсно може бути речовим доказом у кримінальному провадженні, яке здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, при цьому повідомлення про підозру на даний момент жодній особі не вручено.

Крім цього, з долученого до клопотання наказу ЛНУ ім. І.Франка від 04.07.2025 року ОСОБА_4 переведений на посаду проректора лише з 09.07.2025 року, а події, які стали підставою для внесення відомостей до ЄРДР мали місце у 2022 та 2023 роках, що ставить під сумнів його причетність до вчиненого кримінального правопорушення.

Крім цього, прокурором у судовому засіданні підтверджено, що ним проведено огляд зазначеного мобільного телефону, надано доручення слідчим СБУ на огляд такого телефону, яке мало бути виконано до 22.06.2026 року.

Заборона або обмеження користування та розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі наявності обставин, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, переміщення або передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).

Прокурор обґрунтовував необхідність арешту вилученого мобільного телефону потребою проведення його експертного дослідження. Водночас слідча суддя встановила, що власник майна сприяє проведенню досудового розслідування, добровільно надає доступ до інформації, що міститься на мобільному пристрої, не перешкоджає слідчим (розшуковим) діям та забезпечує можливість огляду і копіювання відповідних даних.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, який може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Однак прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.

Вказане свідчить, що всупереч доводам прокурора, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна і при вказаних обставинах явно порушуватиметься справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на вилучене майно з метою забезпечення збереження речових доказів.

Як визначено у ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Таким чином, слідча суддя дійшла висновку, що в задоволенні клопотання про арешт майна необхідно відмовити, оскільки слідчою суддею не встановлено яким саме критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, у кримінальному провадженні, в межах якого подано клопотання, відповідає майно. З наданих слідчому судді матеріалів не вбачається зв`язку між обставинами, які розслідуються у кримінальному провадженні, та майном, на яке накладається арешт з метою збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 170-175, 309, 372, 392, 532 Кримінального процесуального кодексу України, -

постановила:

у задоволенні клопотання прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025140000000213 від 09.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали оголошено 24 червня 2026 року о 14 год. 00 хв.

Слідча суддя ОСОБА_5