Рішення № 137673424, 17.06.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №487/1750/26

Провадження №2/487/1836/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2026 м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Щербини С.В.,

за участю секретаря судового засідання Брижатої А.С.,

позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

представника відповідача Лунгул Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, в режимі відео конференції, позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору профспілковий комітет локомотивного депо Миколаїв, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнені, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Укрзалізниця), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору профспілковий комітет локомотивного депо Миколаїв, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнені, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди.

Обгрунтовуючи позовні вимоги вказував, що у період з 02 лютого 1989 року по 24 грудня 2024 року він знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посадах дублера помічника машиніста тепловоза, помічником машиніста тепловоза, дублером машиніста тепловоза, машиністом тепловоза Виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» (який реорганізовувався та змінював назву).

Зазначає, що 24 грудня 2024 року згідно наказу № 184/ос від 19 грудня 2024 року про припинення трудового договору (контракту) він був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до ст. 38 КЗпП.

Відповідно до вказаного наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 19 грудня 2024 року на підставі п. 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011-2015 роки, позивачу була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків, виплату роботодавець мав провести до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця».

Звертає увагу, що в день його звільнення відповідач письмово в наказі повідомив про всі нараховані суми належні при звільненні, зокрема про право позивача на виплату 10 середньомісячних заробітків передбачених п. 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011-2015 роки та не здійснив виплату коштів на які він мав право, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки відповідача про середню зарплату за 2 місяці, середньомісячна заробітна плата позивача склала 26388,26 грн. За таких обставин, сума заборгованості, передбачена п. 4.17 колективного договору складає 263882.60 грн (26388.26 грн х 10), що також підтверджується протоколом комісії з установлення трудового стажу від 19 грудня 2024 року. До дня звернення до суду вказана виплата проведена не була.

Строк затримки виплати належних позивачеві при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення 24 грудня 2024 року, не проведення розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців тобто не пізніше ніж 24 червня 2025 року становить 6 місяців (з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст. 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), що з урахуванням розміру середньомісячної зарплати позивача на день звільнення в сумі 26388,26 грн свідчить про те, що розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ст. 117 КЗпП України) становить 158329,56 грн. (26388,26 грн. х 6 місяців).

Отже, загальна сума заборгованості станом на дату подання позову до суду становить 422212,16 грн (263882,60грн.+158329,56грн.)

Звертає увагу на підставу невиплати 10 посадових окладів, якою відповідач керується, а саме на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, ухвалене на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, яким призупинено працівникам АТ «Укрзалізниця» додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема посадових окладів при виході на пенсію, матеріальної допомоги, окрім матеріальної допомоги на лікування та поховання.

Також наголошує, що він зазнав моральної шкоди, яка була завдана порушенням його прав у вигляді несвоєчасної виплати належних грошових сум на час звільнення у сумі 263882 грн, отже, порушення трудових прав позивача призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя позивача, зокрема він перебував у постійному пошуку додаткових засобів існування, вживав зусилля, для відновлення своїх порушених трудових прав зокрема витрату часу на пошуку грошових коштів для здійснення правового захисту, при цьому позивача постійно тривожили та тривожать думки про те, що він все своє життя віддав підприємству, яке обіцяло «вихідну допомогу», якої б вистачило для адаптації після виходу на пенсію, але це підприємство залишило його ні з чим враховуючи принцип розумності та справедливості позивач має право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 тис. грн.

Враховуючи вищевикладене, просив стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь заробітну плату (грошові кошти), невиплачену при звільненні у розмірі 422212 грн 16 грн, з яких: заборгованість з виплати одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 (десяти) середньомісячних заробітків (посадових окладів), передбачену п. 4.17 колективного договору в сумі 263882 грн 60 коп, середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 158329 грн 56 коп.

Також просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

27 березня 2026 року представник АТ «Укрзалізниця» направила до суду відзив, у якому вказувала, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, вказували, що відповідно до ст. 11 закону № 2136-ІХ на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 1.1.4 витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком. т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, ухвалено призупинити виплату працівникам інших додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно із рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Дія зазначеного рішення правління розповсюджується на Колективний договір між адміністрацією та дорожнім профспілковим комітетом Одеської залізної дороги на 2011-2015 р.р.

Зазначає, що відповідач в цілому не погоджується із заявленою вимогою, оскільки виплата матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію була призупинена, тобто відтермінована в часі в рамках повноважень, наданих роботодавцю законом № 2136 ІХ, відповідачем не відмовлено в їх виплаті. При стабілізації фінансового стану відповідача, зазначені виплати будуть відновлені першочергово, що також підтверджується в листі від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25.

Відповідач просив урахувати, що у зв`язку з широкомасштабною військовою агресією російської федерації проти України товариство не могло нормально здійснювати роботу з причин, що від нього не залежали. Всі сили та ресурси відповідача спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни. А тому, відповідач заперечує проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в цілому, проте у випадку ухвалення судом рішення про задоволення такої позовної вимоги, просив зменшити його розмірі на 95%.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди вказували, що позивач не доводить належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою позивачем шкодою, її розміром, у задоволенні даної вимоги слід відмовити.

Щодо витрат на правову допомогу вказували на необхідність зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу з огляду на його неспівмірність з складністю справи та виконаних адвокатом робіт.

Зокрема, неспівмірним, на думку відповідача, є розмір витрат на складання позовної заяви у розмірі 5000 грн, оскільки крім зазначеної послуги до витрат включено послуги щодо консультації клієнта, погодження правової позиції з клієнтом на загальну суму 1500 грн та 3500 грн та збір доказів по справі. На думку відповідача, результати зазначених послуг, що передували складанню тексту позовної заяви, значно спростили процедуру її написання, у зв`язку з чим адвокат не потребував додаткового вивчення норм чинного законодавства для надання послуги зі складання позовної заяви.

Більш того, станом на час подання позовної заяви позивачем, в Єдиному державному реєстрі судових рішень вже містилась велика кількість судових рішень щодо відповідача із зазначеної категорії справ, що також спростило процедуру складання тексту позовної заяви.

З огляду на зазначене, вважають, що5 000 грн є неспівмірними із часом, що витратив адвокат, а також завищеними витратами на складання тексту позовної заяви з огляду на надання попередніх змістовних послуг та наявність судової практики з аналогічних питань.

Крім того, вважають витрати у розмірі 3500 грн за збір доказів по справі є необґрунтованими та не повинні бути покладені на іншу сторону по справі, адже отримані за запитом документи повинні бути наявні у позивача (розрахункові листи, наказ про припинення трудового договору, протокол комісії про встановлення трудового стажу тощо).

Враховуючи викладене, просили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. У випадку задоволення позовних вимог повністю або частково, просили суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 95%. У випадку задоволення позовних вимог зменшити розмір витрат на правову професійну допомогу до 3000,0 грн. Судові витрати покласти на позивача.

Також 27 березня 2026 року представник відповідача направила до суду заяву про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.

В обґрунтування вищезазначеної заяви вказувала, що позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі наказу від 19 грудня 2024 року №184/ОС. У день звільнення позивач був ознайомлений з письмовим повідомленням про нараховані і виплачені йому суми, про що є письмова відмітка, зроблена власноруч позивачем на наказі про припинення трудового договору та розрахунку заробітної плати за грудень 2024 року.

Таким чином, строк на звернення до суду з вимогами про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, почав свій перебіг з 25 грудня 2024 року та закінчився 25 березня 2025 року. Проте позивач звернувся з позовними вимогами лише 05 березня 2026 року.

02 квітня 2026 року представник позивача адвокат Проценко О.М. направила до суду відповідь на відзив, у якому не погоджувалась із доводами відзиву представника відповідача.

Так, вказувала, що відповідач, не заперечує у своєму відзиві права позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 10 середньомісячних заробітків.

У свою чергу твердження відповідача, щодо призупинення та невиплати позивачу одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію є протиправним з огляду на наступне.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України). Таким чином, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

При цьому, системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24 лютого 2022 року.

Проте, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнятий 15 березня 2022 року набрав чинності 24 березня 2022 року, в той час, як рішення правління АТ «Укрзалізниця», на підставі якого призупинені виплати позивачу, прийняте 14 березня 2022 року.

Відповідно до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Окрім того, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги, на період дії воєнного стану поширюється лише на правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем, і до звільненого працівника не можуть бути застосовані.

Також зазначає, що ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року, зазнала змін і, в редакції на час розгляду справи у суді, дія окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом, може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором.

Пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнано незаконним та скасовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 10 середньомісячних заробітків.

Також вказувала, що зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку на 95% є порушення будь - якого принципу балансу інтересів працівника та роботодавця, позбавляє захисту його на своєчасне отримання коштів та нівелює положення ст. 117 КЗпП та дає роботодавцю маніпулювати правами працівника та не виконувати свої обов`язки.

Звертала увагу, що позивач зазнав моральної шкоди у зв`язку із неотриманням належних йому виплат при виході на пенсію в розмірі 263882,60 грн у формі душевних страждань, які полягають у тому, що дані кошти позивач планував використати на операцію дружини, яка повністю втратила зір

Порушення трудових прав позивача призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя позивача, зокрема він перебував у пошуку додаткових засобів проведення операцій та для існування, прикладав зусилля для відновлення своїх порушених трудових прав зокрема витрату часу на пошук грошових коштів для здійснення правового захисту, при цьому позивача постійно тривожили та тривожать думки про те, що він все своє життя віддав підприємству, яке обіцяло «вихідну допомогу», якої б вистачило для його адаптації після виходу на пенсію, але це підприємство залишило його ні з чим, враховуючи принцип розумності та справедливості позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінює в розмірі 50000,00 грн.

Щодо доводів відзиву про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у зв`язку з їх не співмірність із складністю справи, то вказувала, що представник відповідача не надала належного обгрунтування та доказів неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Таким чином, керуючись принципом співмірності та розумності судових витрат, враховуючи критерій реальності витрат на професійну правничу допомогу, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності досудової підготовки, підготовки позову, процесуальних заяв і значимості таких дій у справі, беручи до уваги складність справи, характер виконаної адвокатом роботи, її обсяг та витрачений час, пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову, вважає обґрунтованими заявлені стороною позивача до відшкодування витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката.

Щодо заяви про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду вказувала, що позивач був звільнений 24 грудня 2024 року. В цей же день він отримав письмове повідомлення роботодавця про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні. Однак, у вказаному повідомленні не вказана сума нарахованої, але не виплаченої одноразової матеріальної допомоги при звільненні в сумі 263882,60 грн. Повідомлення про нараховані, але не виплачені суми при звільненні йому не видавалося.

19 березня 2026 року вона звернулася до керівника правління АТ «Укрзалізниця» з адвокатським запитом, в якому просила надати інформацію: чи нараховувалась та чи виплачувалась одноразова матеріальна допомога в зв`язку з виходом на пенсію, передбачена п.4.17 Колективного договору в розмірі 10 середньомісячних заробітків на підставі протоколу комісії від 18 червня 2024 року з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію машиністу тепловоза Виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 .

Про суму нарахованих, але не виплачених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію позивач дізнався лише з листа від 02 березня 2026 року №ТЧ-13-17/14 «Локомотивного депо Миколаїв», до якого було додано протокол комісії від 18 червня 2024 року з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, де і зазначалася сума матеріальної допомоги в розмірі 263882,60 грн, яка підлягає виплаті. Відповідно до суду позивач звернувся 05 березня 2026 року, тобто строк, передбачений ст. 233 КЗпП України не пропустив.

Крім того, рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат № 1-7/2024 (337/24) від 11.12.2025р. , визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу 233 Кодексу законів про працю України статті в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У резолютивній частині рішення зазначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Аналіз наведених норм права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

07 квітня 2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Вказані заперечення обґрунтовані тим, що позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі наказу від 19 грудня 2024 року №184/ОС.

У день звільнення, 24 грудня 2024 року, позивач був ознайомлений з письмовим повідомленням про нараховані і виплачені йому суми, про що є письмова відмітка, зроблена власноруч позивачем на наказі про припинення трудового договору та розрахунку заробітної плати за грудень 2024 року. Саме від дня отримання письмового повідомлення починається перебіг строку звернення до суду відповідно до ст.233 Кодексу законів про працю України. У разі незгоди позивача з сумами, які були вказані у повідомленні, він мав право звернутися до суду у тримісячний строк з дня його отримання для захисту своїх прав, що не було зроблено. Саме з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, законодавець пов`язує перебіг трьохмісячного строку для звернення з позовом до суду.

Таким чином, строк на звернення до суду з вимогами про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, почав свій перебіг з 25 грудня 2024 року та закінчився 25 березня 2025 року. Проте позивач звернувся з позовними вимогами лише 05 березня 2026 року.

Правовідносини, що є предметом спору по справі №487/1750/26, врегульовані ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, в якій зазначене про наступне «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 )

Таким чином, строк на звернення до суду є пресічним та міг бути поновлений судом у разі звернення позивачем до суду до 24 грудня 2025 року, а отже не підлягає поновленню.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди то вказувала, що розмір моральної шкоди на рівні 50000,0 грн є завищеним та необґрунтованим. При звільненні позивач отримав компенсацію невикористаних днів відпустки на загальну суму 48428,44 грн. Тобто, частково роботодавець виконав свої зобов`язання, враховуючи те фінансове становище, в якому опинився відповідач у зв`язку з військовою агресією проти України.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та наголошували на необхідності їх задоволення.

Представник відповідача не погодився з позовними вимогами та просив у їх задоволенні відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився про причини своєї неявки не повідомив.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та кожний доказ окремо, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02 лютого 1989 року по 24 грудня 2024 року перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 виданої на ім`я ОСОБА_3 .

Згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

24 грудня 2024 року ОСОБА_3 був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до ст. 38 КЗПП України, згідно наказу № 184-ос від 19 грудня 2024 року (а.с.53).

Відповідно до вказаного наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 19 грудня 2024 року на підставі п. 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011-2015 роки, позивачу була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (40 років 02 місяці 28 днів), виплату роботодавець тимчасово призупинив до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця».

В день звільнення позивач отримав розрахунковий лист, але не виплачені суми при звільненні позивачу у повній мірі не видавалися, а саме одноразова матеріальна допомога при звільненні у розмірі 10 середньомісячних заробітків.

Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію позивач дізнався лише з листа від 02 березня 2026 року №ТЧ-13-17/14 «Локомотивного депо Миколаїв», до якого було додано протокол комісії від 18 червня 2024 року з установлення трудового стажу у залізничній галузі, де і зазначений розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 263882,60 грн, яка підлягає виплаті позивачу.

Як встановлено судом, матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 10 середньомісячних заробітків позивачу не виплачена як в день звільнення, так і наразі.

Відповідно до копії Витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, п.1.1.4 передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно із рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Згідно з копією повідомлення АТ «Укрзалізниця» від 06 вересня 2022 року № Ц/3-91/1459/ЦПРОФ/30-22, роз`яснено, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. Протоколом від 19 грудня 2024 року, встановлено, що стаж ОСОБА_1 становить 40 років 2 місяці 28 днів, що дає право на отримання основнім одноразової грошової допомоги в розмірі десяти середньомісячних заробітків згідно з п. 4.17 Колективного договору.

Згідно з копією витягу з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року, на засіданні правління ухвалили виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості згідно з пунктом 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення.

Відповідно до копії звіту Київської школи економіки «Звіт про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії Росії проти України станом на листопад 2024 року», станом на кінець 2024 року прямі збитки залізниці оцінюються в 4,3 мільярди доларів.

Відповідно до копії листа АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 у зв`язку з погіршенням фінансового стану товариства та проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-ІХ, яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».

У частинах першій та другій Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У справі, що переглядається право позивача на одержання ним від відповідача основного грошового посібника та доданого грошового посібника в розмірі 10 середньомісячних заробітків, у зв`язку з виходом на пенсію уперше, передбаченого п.4.17. Колективного договору та не заперечується жодною із сторін. Водночас, відповідачем АТ «Укрзалізниця» зазначені виплати були призупинені на період дії воєнного стану в Україні. Вказане рішення було прийнято відповідачем на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, що підтверджується наявним у справі витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року при перегляді справи № 211/7338/23, залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким власне визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

У вказаній постанові суд касаційної інстанції виснував, що «товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Натомість вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи».

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не виплатив всі суми, які підлягали виплаті, у зв`язку з виходом на пенсію, розмір яких відповідно до розрахунку становить 263882,26 грн, тому вказана вимога підлягає задоволенню у повному обсязі

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, суд констатує наявність вини роботодавця - відповідача АТ «Укрзалізниця» у невиплаті належних звільненому працівникові - позивачу ОСОБА_1 у день його звільнення коштів у виді одноразової грошової допомоги у зв`язку із виходом на пенсію вперше (п. 4.17 Колективного договору) сумі 263882,26 грн, що також свідчить про наявність у відповідача обов`язку по виплаті останньому середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільнені, але не більше як за шість місяців, в сумі 156686,48 грн.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами (далі - Порядок).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом абз. 2 п. 3 Порядку суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно розрахунку оплати середньої зарплати, який міститься в матеріалах справи, за жовтень 2024 року та листопад 2024 року, ОСОБА_1 отримав 51997,58 грн заробітної плати та сумарно відпрацював 347,79 год, що свідчить про застосування погодинної оплати праці робітника ОСОБА_1 .

Відтак, середьогодинна заробітна плата ОСОБА_1 , за останні два місця, що передували звільненню, становить 149,51 грн (51997,58/347,79 год).

Оскільки відповідача було звільнено 24 грудня 2024 року то період затримки розраховується з наступного дня після звільнення (з 25 грудня 2024 року) і обмежується 6 місяцями та з урахуванням 40-годинного робочого тижня становить 1048 робочих годин.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких, встановлених судом обставин справи, враховуючи, що строк затримки виплати належних ОСОБА_1 при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення 24 грудня 2024 року, не проведення повного розрахунку, але не більш як шести місяців - становить 131 дні (з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст. 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), що з урахуванням розміру його середньогодинної заробітної плати та 8 годинного робочого дня становить 1196,08 грн свідчить про те, що розмір середнього заробітку останнього за вказаний період становить 156686,48 грн, а не 158329,56 грн, які розраховані позивачем шляхом множення середньомісячного розрахунку на кількість місяців.

Відповідно до роз`яснень пленуму Верховного Суду України наведених у п. 6 постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 13.10.2020 у справі № 712/9213/18, визначена судом сума середнього заробітку підлягає стягненню з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Таким чином, суд визначає суму, що підлягає стягненню без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку є обов`язком роботодавця та працівника.

При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача та зменшення середнього заробітку, оскільки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, суд вважає, що обсяг відповідальності відповідача перед позивачем є пропорційним наслідкам порушення та має виключно компенсаційний характер. Сума середнього заробітку в розмірі 156686,48 грн є справедливою та співмірною зі встановленим розміром заборгованості на день звільнення. Водночас, сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Щодо доводів заяви представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2ст. 233 КЗпП України та ст.ст.1,12 Закону України «Про оплату праці»; роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення невиплачених коштів при звільненні у зв`язку виходом на пенсію та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Оскільки одноразовий грошовий посібник, який передбачений п. 4.17 Колективного договору є грошовою виплатою та входить до структури заробітної плати, позовні вимоги щодо її виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Що стосується пропуску строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з того, що порушення обов`язку роботодавця провести повний розрахунок при звільненні є триваючим, а отже, перебіг строку звернення до суду починається з моменту фактичного проведення повного розрахунку, а не з дати звільнення працівника.

Оскільки відповідач повний розрахунок з позивачем не здійснив, строк звернення до суду не був пропущений, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Також помилковими є посилання представника відповідача, що повідомлення роботодавця про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні позивач отримав 24 грудня 2024 року.

Як убачається з матеріалів справи, 24 грудня 2026 року позивач отримав розрахунок заробітної плати за грудень 2026 року у якому спірна сума зазначена не була.

Про нараховані та невиплачені суми при звільненні було повідомлено листом відповідача №ТЧ-13-17/14 від 02 березня 2026 року.

Таким чином строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем не пропущено.

Щодо стягнення моральної шкоди

Відповідно до вимог статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Відшкодування моральної шкоди здійснюється з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 127/937/17 (провадження № 61-10602св21), від 02 лютого 2022 року у справі № 757/55300/18-ц (провадження № 61-11023св21), від 04 січня 2024 року у справі № 638/2156/21 (провадження № 61-14178св23).

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, стягнення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті працівника та з урахуванням інших обставин.

Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено як один із способів захисту цивільних прав та інтересів.

У відповідності до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під час розгляду справи судом встановлено встановлено факт порушення прав позивача у трудових відносинах, зокрема права на отримання належних при звільненні виплат.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Позивач обґрунтовує завдання йому моральної шкоди порушенням з боку відповідача його законних прав на отримання всіх сум при звільненні, що призвело до тривалих моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя позивача, зокрема він перебував у пошуку додаткових засобів існування, прикладав зусилля для відновлення своїх порушених трудових прав зокрема витрату часу на пошук грошових коштів для здійснення правового захисту, при цьому позивача постійно тривожили та тривожать думки про те, що він все своє життя віддав підприємству, яке обіцяло «вихідну допомогу», якої б вистачило для адаптації після виходу на пенсію, але це підприємство залишило його ні з чим. Також, вказував, що грошові кошти позивач планував витрати на проведення операцій дружині, яка повністю втратила зір.

Враховуючи викладені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт заподіяння йому моральної шкоди неправомірними діями роботодавця, який не здійснював виплату заробітної плати, а також тривалий час обмежував права позивача на отримання належних йому сум при звільненні згідно з вимогами трудового законодавства, що призвело до моральних страждань і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд вважає за потрібне стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

При цьому суд не приймає до уваги надані представником позивача документи на підтвердження витрат на проведення операцій дружині, яка повністю втратила зір, оскільки матеріали справи не містять доказів шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а надані договори укладені саме з останньою.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Звертаючись до суду з позовом позивач просив стягнути на його користь з АТ «Укрзалізниця» судові витрати, пов`язані із розглядом справи у суді у розмірі 14 373,57 грн, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 2331,60 грн та сервісний збір за оплату судового збору в сумі 41,97 грн.

Представник відповідача клопотав про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та зазначив, що справа є нескладною, розглядається у порядку спрощеного позовного провадження та в Єдиному державному реєстрі судових рішень вже містилась велика кількість судових рішень із зазначеної категорії справ.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 756/15736/18.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (висновки постанови Верховного Суду від 22.10.2018 у справі № 826/856/18).

На підтвердження представництва інтересів ОСОБА_1 у Заводському районному суді міста Миколаєва адвокат Проценко О.М. надала копію ордеру Серія ВА №1143072 від 05 березня 2026 року та копію договору про надання правової допомоги № б/н від 12 лютого 2026 року.

Згідно розрахунку витрат на правничу допомогу, вартість наданих позивачу адвокатом послуги складає 12000,00 грн 1500,00 грн. - усні консультації та узгодження правової позиції по справі, 3500,00 грн. збір доказів по справі, шляхом подання адвокатських запитів, 5000,00 грн. - підготовка позовної заяви, в тому числі розрахунків суми заборгованості, 2000,00 грн. супроводження справи під час розгляду її в суді першої інстанції

Платіжною інструкцією №2.532329307.1 підтверджується сплата адвокату Проценко О.М. 12000 грн за правову допомогу за договором б/н від 12 лютого 2026 року.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України») зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 490/7096/21 та від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц також зауважено, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Отже, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги складність справи, наявність судової практики, розумність та співмірність ціни позову з витратами на правничу допомогу, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

З врахуванням положень статті 141 ЦПК України, позивачу підлягають відшкодуванню витрати понесені на сплату судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі у розмірі 2331,60 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції.

Звертаючись із позовом позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 472212,16 грн (263882,60+158329,56+50000).

Так як позивач звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення одноразової матеріальної допомоги (263882,60 грн.) інші вимоги, які мають майновий характер (158329,56 грн. середнього заробітку та 50000,00 грн. моральної шкоди), підлягають оплатою судовим збором відповідно до підпункту 1 пункт 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», тобто в розмірі 1666,64 грн. (208329,56 х 1% х 0,8).

Отже переплата судового збору становить 664,96 грн., які може бути повернуто відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» за клопотанням позивача.

Таким чином, відповідно пропорційно задоволеним вимогам (77,61%) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1293,47 грн.

Щодо стягнення витрат зі сплати сервісного збору за сплату судового збору в сумі 41,97 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Докладніше кожна з категорій цих витрат конкретизована у ст. 137 ,138, 139, 140 ЦПК України:

1) витрати на професійну правничу допомогу (ст. 137 ЦПК України);

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду (ст. 138 ЦПК України);

3) витрати, пов`язані із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз (ст. 139 ЦПК України);

4) витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ст. 140 ЦПК України).

Вжитий у ст. 140 ЦПК України термін «інших дій, необхідних для розгляду справи» стосується вчинення учасниками справи, або особами, які не є учасником судового процесу, дій, пов`язаних саме з процесом доказування (збір доказів, їх огляд та забезпечення) у справі.

Разом з цим, комісія банку за сплату судового збору не відноситься до судових витрат, передбачених зазначеним вище переліком, а тому такі витрати не можуть бути предметом відшкодування за наслідками розгляду судової справи, оскільки вимоги цивільного процесуального законодавства України не передбачають їх відшкодування. Відтак, заявлені позивачем вимоги про відшкодування понесених нею витрат на оплату сервісного збору при сплаті судового збору в сумі 41,97 грн задоволенню не підлягають.

Так як позивач при пред`явленні позову щодо стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні звільнений від сплати судового збору, то на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір, з урахування коефіцієнту 0,8 у сумі 2111,06 грн (263882,60 х 1%х0,8).

Керуючись статями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору профспілковий комітет локомотивного депо Миколаїв, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнені, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, у розмірі 420568 (чотириста двадцять тисяч п`ятсот шістдесят вісім) грн 08 коп із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, яка складається із: заборгованості з виплати одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 (десяти) середньомісячних заробітків (посадових окладів), що складає 263882,60 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 156685,48 грн.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 (п`ять тисяч) грн.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 1293 (одну тисячу двісті дев`яносто три) грн 47 коп судового збору та 8000 (вісім тисяч) грн витрат на правову допомогу.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 2111 (дві тисячі сто одинадцять) грн 06 коп судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: м.Київ, вул. Єжи Гедройця,5.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Профспілковий комітет Локомотивного Депо Миколаїв, код ЄДРПОУ 25873169, місцезнаходження: м. Миколаїв, пл. Привокзальна, 1.

Повний текст рішення складено 22 червня 2026 року.

Суддя С.В. Щербина