Ухвала суду № 137668818, 24.06.2026, Шполянський районний суд Черкаської області

Справа №705/2159/19

Номер провадження 4-с/710/4/26

УХВАЛА

іменем України

24.06.2026 м. Шпола

Суддя Шполянського районного суду Черкаської області Сивокінь С.С. розглянувши заяву скаржника ОСОБА_1 про відвід головуючого у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Шполянського районного суду Черкаської області перебуває справа за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання.

Розгляд скарги призначено на 29.06.2026 о 16:00 год.

24.06.2026 (документ сформовано в системі «Електронний суд») до Шполянського районного суду Черкаської області від скаржника ОСОБА_1 , надійшла заява про відвід головуючому судді Сивоконю С.С. на підставі п 5 ч.1 ст.36 ЦПК України. В заяві про відвід заявник вказує: Судами апеляційної та касаційної інстанції, неодноразово, встановлено систематичне порушення норм процесуального та матеріального права з боку судді С.Сивоконя на стадії судового контролю за виконанням рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17.03.2025 р. та постанови Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 р. у цивільній справі №705/2159/19. Незабезпечення верховенства права, справедливості та законності з боку судді С.Сивоконя відносно Скаржника, зумовлене неприязним ставленням судді, що відображається в систематичному вчинення дій спрямованих на недопуск до правосуддя, незабезпечення права на справедливий судовий розгляд. Кропивницьким апеляційним судом у постанові від 27.05.2026 р. у цивільній справі №705/2159/19 встановлено порушенням норм процесуального та матеріального права суддею С.Сивоконем під час дослідження обставин неповного виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 р. у виконавчому провадженні НОМЕР_1, а саме:: «Відмовляючи у задоволені скарги, місцевий суд дійшов висновку, що рішення суду виконане боржником належним чином і в повному обсязі, зокрема, правильність утримання податків підтверджується наданими ПП «Центр-Монтаж-Енерго» доказами: відповіддю Пенсійного фонду України, платіжними інструкціями від 06.01.2026 № 453, від 06.01.2026 № 450, від 06.01.2026 № 451, від 06.01.2026 № 452, податковим розрахунком. Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком не погоджується з огляду на таке. Закон № 1404-VIII, а також затверджена на його виконання наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/2 Інструкція з організації примусового виконання рішень не містять норм, які б встановлювали обов`язок виконавця контролювати правильність нарахування, утримання та сплати податків боржником податковим агентом під час виконання рішення суду про стягнення на користь стягувача оподатковуваного доходу. Однак, Закон № 1404-VII покладає на виконавця обов`язок вжити всіх заходів для повного виконання рішення суду згідно з виконавчим документом. Згідно з рішенням суду у справі 705/2159/19 з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу в розмірі 693 751,08 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті. З матеріалів справи вбачається, що до відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2, а саме 06.01.2026, боржник ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 у справі № 705/2159/19 здійснив грошовий переказ коштів в сумі 534188,34 грн на користь ОСОБА_1 - виплата середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підтверджується платіжною інструкцією від 06.01.2026 № 453 (том 1, а. с. 111 на звороті). Також згідно з платіжною інструкцією від 06.01.2026 № 450 ПП «Центр-Монтаж Енерго» сплатило до бюджету 34687,55 грн - військовий збір з середньої заробітної плати згідно постанови Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 у справі № 705/2159/19 (том 1, а. с. 112). Ця обставина підтверджується також відомостями про суму нарахованого, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору (том 1, а. с. 118, 119). Шляхом простого розрахунку (пропорції) можна визначити, що виконуючи рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 693 751,08 грн, ПП «Центр-Монтаж-Енерго» утримало з цієї суми та сплатило до бюджету військовий збір у розмірі 5% від вказаної суми: 34687,55 х 100/693 751,08 = 5. З постанови Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 у справі № 705/2159/19 вбачається, що середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 стягується за період 04.07.2019 - 17.03.2025 (том 1, а. с. 109, абз. 3). Згідно з листом Головного управління ДПС у Черкаській області від 06.02.2026 № 1832/6/23-00-24-01-04, у відповідь на запит ПП «Центр-Монтаж-Енерго» про те, яку ставку військового збору потрібно застосовувати при нарахуванні заробітної плати за період 04.07.2019 - 30.11.2025, якщо нарахування та виплата здійснюється у 2026 році, повідомлено, що дохід за періоди минулих років, нарахований та виплачений за рішенням суду на користь фізичної особи після 01.12.2024 оподатковується військовим збором за ставкою 5 відсотків, незалежно за які періоди такий дохід нараховується (том 1, а. с. 135, 136). Проте, колегія суддів не бере до уваги доказ - лист Головного управління ДПС у Черкаській області від 06.02.2026 № 1832/6/23-00-24-01-04 зважаючи на таке. Згідно з п. 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Відповідно до п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Згідно з п.п. 162.1.1. п. 162.1 ст. 162 ПК України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Відповідно до п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Згідно з п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту). Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 цього пункту - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 цього підпункту (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України). Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10.10.2024 № 4015-IX, який набрав чинності 01.12.2024, збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб. При цьому п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4015-ІХ встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України. Лист Головного управління ДПС у Черкаській області від 06.02.2026 № 1832/6/23- 00 24-01-04, на явний у суді посилався боржник, не містить посилання та аналізу п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4015-ІХ. До того ж він має лише інформаційний характер, а не стосується конкретного випадку оподаткування присудженої стягувачу суми середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу. Оскільки відповідно до постанови Кропивницького апеляційного суду від 05.11.2025 у справі № 705/2159/19 з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 04.07.2019 - 17.03.2025, то дохід за частину цього періоду з 04.07.2019 по 30.11.2024 оподатковуються за ставкою військового збору що діяла в цей період, тобто 1,5% від оподатковуваного доходу фізичної особи. За таких обставин, дії ПП «Центр-Монтаж-Енерго» щодо нарахування та утримання військового збору у розмірі 5% з присудженої на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за період 04.07.2019 - 30.11.2024 не відповідає п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4015-ІХ та очевидно що має наслідком зменшення суми фактично сплачених стягувачу коштів і неповне виконання рішення суду. Зі змісту скарги ОСОБА_1 вбачається, що ця обставина стала підставою для пред`явлення нею виконавчого листа до виконання, оскільки боржник добровільно рішення суду виконав не в повному обсязі. Про цю обставину вона повідомила державного виконавця, що не було спростовано суб`єктом оскаржуваного рішення (див. відзив на скаргу, том 1, а. с. 83 - 87). Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ОСОБА_1 довела факт неповного та неналежного виконання боржником ПП «Центр Монтаж-Енерго» рішення суду про стягнення з нього на її користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 693 751,08 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті . » Верховний Суд Касаційний цивільний суд у постанові від 29 квітня 2026 року у цивільній справі № 705/2159/19 провадження № 61-15100св25 встановив порушення юрисдикції судом першої інстанції, а саме: «ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 25 червня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року в частині вирішення вимог скарги Приватного підприємства «Центр-Монтаж Енерго» про:- визнання протиправною бездіяльність головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Паливоди Олени Петрівни, яка полягає у винесенні постанови про накладення штрафу від 10 червня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 (ідентифікатор доступу: 9ББДБ045ВГАД) без належних правових підстав, а також у здійсненні попередження директора Приватного підприємства «Центр-Монтаж Енерго» про можливу кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення, попри факт його добровільного виконання;- зобов`язання головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Паливоди Олени Петрівни скасувати постанову про накладення штрафу від 10 червня 2025 року у ВП № НОМЕР_3 та скасувати відповідне попередження про кримінальну відповідальність, скасувати. Провадження у справі за скаргою Приватного підприємства «Центр-Монтаж Енерго» в частині вирішення вищевказаних вимог закрити. Повідомити Приватне підприємство «Центр-Монтаж-Енерго», що розгляд цієї справи в частині вищезазначених вимог скарги віднесений до юрисдикції адміністративного суду». Верховний Суд Касаційний цивільний суд у постанові від 03 червня 2026 року у цивільній справі № 705/2159/19 провадження № 61-16523св25 встановив порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а саме: «Відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 суди мотивували тим, що звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням є правом державного виконавця. Законом № 1404-VIII не встановлено спеціальних строків розгляду державним виконавцем заяви стягувача про вчинення відповідної виконавчої дії. Станом на дату подання скарги місячний термін, встановлений статтею 20 Закону № 393/96-ВР, для розгляду заяви від 30 травня 2025 року не сплинув, тому відсутні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Паливоди О. П. Верховний Суд із такими висновками погодитися не може. Відповідно до змісту скарги ОСОБА_1 вона просила визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Паливоди О. П. у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду щодо поновлення її на роботі в цілому, а не лише з підстав нереагування на її звернення щодо тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника. Заявниця посилалася на те, що станом на 19 червня 2025 року їй не забезпечено робоче місце й доступ до комп`ютера, тобто не відбулося фактичного виконання рішення суду. Подавала докази про те, що такі обставини продовжуються й існують станом на 17 липня 2025 року (т. 1, а. с. 198-зворот, 201-202, 204 зворот, 205). До суду першої інстанції ОСОБА_1 подавала відповідь від 12 червня 2025 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області, де зазначено, що 29 травня 2025 року державним виконавцем здійснено перевірку виконання рішення суду від 17 березня 2025 року та встановлено, що боржником рішення суду не виконано (т. 1, а. с. 167-168). Суди не розглянули скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця у повному обсязі та подані нею на підтвердження таких обставин докази не досліджували, зосередившись лише на заяві стягувачки щодо тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника-юридичної особи за межі України. До суду апеляційної інстанції 12 жовтня 2025 року заявницею подано постанову від 09 жовтня 2025 року № 26/7.2-13 начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Віталія Лаптінова про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_3, в якій встановлено, що всупереч вимогам частин першої-другої статті 18 Закону № 1404-VIII та частини першої статті 63 Закону № 1404-VIII перевірка виконання рішення боржником, яке підлягає негайному виконанню, у визначений Законом № 1404-VIII термін державним виконавцем не здійснена. У матеріалах виконавчого провадження міститься акт державного виконавця від 05 травня 2025 року про те, що боржником рішення суду не виконано, оскільки встановлено факт відсутності у стягувача перепустки для проходження на територію підприємства. Також під час перевірки встановлено відсутність повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, що порушує вимоги частини третьої статті 63 Закону № 1404-VIII. У матеріалах виконавчого провадження міститься акт державного виконавця від 26 травня 2025 року, складений під час перевірки виконання рішення про поновлення на роботі, яким встановлено, що боржником рішення суду не виконано. Також актом державного виконавця від 26 травня 2025 року встановлено факт відсутності у стягувача перепустки для проходження на територію підприємства. Акт складено в присутності стягувача, представника стягувача та представника боржника. 29 травня 2025 року державним виконавцем повторно здійснено перевірку виконання рішення суду. За наслідком перевірки складено акт яким встановлено, що боржником рішення суду не виконано. Констатовано, що державний виконавець Паливода О. П. під час примусового виконання виконавчого провадження № НОМЕР_3 порушив вимоги: частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII щодо строків прийняття рішень, вчинення виконавчих дій; частин першої-другої статті 18 Закону № 1404 VIII щодо несвоєчасного вжиття заходів щодо здійснення заходів примусового виконання рішень в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством; частин першої-третьої статті 63 Закону № 1404-VIII щодо строків перевірки виконання рішення боржником та застосування заходів примусового характеру; частини першої статті 65 Закону № 1404-VIII щодо строків перевірки виконання рішення боржником; частин першої-другої статті 75 Закону № 1404-VIII щодо несвоєчасного та неповного застосування заходів примусового характеру за невиконання рішення. Цією ж постановою начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) визнано дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Паливоди О. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 такими, що вчинені з порушенням частини першої статті 13, частин першої-другої статті 18, частин першої-третьої статті 63, частини першої статті 65, частин першої -другої статті 75 Закону № 1404 VIII; зобов`язано головного державного виконавця привести виконавче провадження відповідно до встановлених законом вимог (т. 2, а. с. 58-60). ПП «Центр-Монтаж-Енерго» до суду апеляційної інстанції було подано постанову про закінчення виконавчого провадження від 06 листопада 2025 року, відповідно до якої рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі виконано згідно з виконавчим документом (т. 2, а. с. 109). Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції. Зі змісту наведеної статті у взаємозв`язку зі статтями 259, 260, 368 ЦПК України усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанці досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу. Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року в справі № 646/8571/18 та не враховані апеляційним судом у цій справі, який не вирішив питання щодо прийняття нових доказів у справі, поданих як стягувачкою, так і боржником. Без оцінки залишилися обставини про те, що дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Паливоди О. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 визнані протиправними у порядку їх оскарження до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня, а виконавче провадження закінчено шляхом повного виконання рішення суду. Порушення прав ОСОБА_1 бездіяльністю державного виконавця суди не перевірили внаслідок порушення процесуальних норм, що є підставою скасування оскаржуваних судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.». Отже, обставини встановлені в цивільній справі №705/2159/19 у вищевикладених рішеннях апеляційної та касаційної інстанції є підтвердженням систематичного незабезпечення верховенства права та законності за участі судді С.Сивоконя, який має упереджене ставлення до Стягувача та її представника. Вважає, що головуючий у справі суддя С.Сивокінь не забезпечить гарантоване право на справедливий судовий розгляд. Відповідно до правової позиції викладеної в рішенні Європейського Суду з прав людини від 10 грудня 2009 року в справі "Мироненко і Мартенко проти України" у кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. Так, у п.п. 66, 69 і 70 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Застосовуючи об`єктивний критерій, слід з`ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Вважає, що численні висновки судів апеляційної та касаційної інстанції про порушення суддею С.Сивоконем норм матеріального та процесуального права є прямим доказом незабезпечення ним права на ефективний судовий захист та справедливий суд. За наявності підстав, що не викликають довіри до складу суду Скаржник виражаю категоричну недовіру складу суду, а завідомо майбутнє рішення у справі в будь якому випадку Скаржником ставиться під сумнів. На підставі викладеного просить відвести суддю Сивоконя С.С. від участі в розгляді справи №705/2159/19.

Суд, розглянувши заяву про відвід, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Підстави для відводу передбачені ст. 36, 37 ЦПК України.

Згідно ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

2. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

3. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

4. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Згідно ч. 3 ст. 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб`єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (іі) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.

Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.

Не можуть бути підставами для відводу судді заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами , а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів), у зв`язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов`язані з прийняттям суддями рішень з інших справ, у тому числі подібних (Рішення ЄСПЛ у справі «Мироненко і Мартенко проти України», «Олександр Волков проти України»).

Законодавство, наділяючи учасника справи достатньо широким спектром процесуальних повноважень, зокрема і правом на відвід судді, разом з тим зауважує на недопустимості зловживання наданими процесуальними правами, оскільки необґрунтований відвід може сприяти безпідставному усуненню та ухиленню судді від розгляду справи, що суперечить завданню цивільного судочинства і зазіхає на саму сутність правосуддя, як такого.

Відвід має бути обґрунтований посиланням на факти, які вказують на залежність, упередженість або необ`єктивність судді щодо сторін чи будь-кого з них. Лише за таких обставин відвід буде правомірним і убезпечить сторони від залежного, упередженого або необ`єктивного суду.

Підстави для відводу (самовідводу) судді можна поділити на безумовні (чітко визначені законом) та оціночні (вимагають оцінки). Оціночними є обставини, які можуть свідчити про особисту, пряму чи побічну зацікавленість у результаті справи, інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

Для визначення упередженості потрібні докази, які свідчили б про наявність заінтересованості в результатах розгляду справи.

Будь-яких посилань на наявність суб`єктивного критерію, тобто вчинення суддею Сивоконем С.С. дій, які б свідчили про прояви упередженості чи необ`єктивності, заявником не зазначено. Заявлені підстави для відводу фактично є незгодою з процесуальними рішеннями судді.

Разом із тим, процесуальні дії суду (судді) та судові рішення підлягають оскарженню в передбаченому процесуальним законодавством порядку. Наявність у осіб, які приймають участь у справі, заперечень, сумнівів щодо правильності та відповідності процесуальних дій судді протягом розгляду справи чинному законодавству України не можуть бути підставою для відводу судді, і всі заперечення можуть бути викладені в апеляційній скарзі у разі незгоди з прийнятим судовим рішенням у справі.

Зміна або скасування судового рішення судом вищої інстанції не свідчить про упередженість і не є підставою для відводу судді.

У заяві про відвід головуючого судді не наведено жодних фактів особистої упередженості судді чи фактів, які можуть ставити під сумнів його безсторонність, а твердження про упередженість судді є надуманими та необґрунтованими.

Згідно з Бангалорськими принципами діяльності судді, затвердженими резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя повинен виконувати свою професійну функцію незалежно, виходячи з власної оцінки фактів та відповідно до свідомого розуміння закону, незважаючи при цьому на будь-які зовнішні впливи, стимули, тиски, загрози чи втручання, прямі або непрямі, хоч би від кого вони йшли і хоч би якими були їх причини.

Самоусунення від здійснення правосуддя суперечить основоположним принципам судочинства.

Таким чином, обставини, які зазначені в заяві про відвід судді Сивоконя С.С., не можуть розцінюватись як підстава для відводу, оскільки вони не містять обґрунтувань, які б вказували на, упередженість або необ`єктивність судді при розгляді справи, а тому заявлений відвід є необґрунтованим.

Керуючись ст. 33, 36, 37, 39, 40 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

Заяву скаржника ОСОБА_1 про відвід головуючого судді у цивільній справі №705/2159/19 - визнати необґрунтованою та передати на вирішення іншому судді, визначеному в порядку, передбаченому ст.33 ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Суддя С.С. Сивокінь