Ухвала суду № 137663941, 24.06.2026, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/7608/26

1-кс/296/2841/26

УХВАЛА

Іменем України

24 червня 2026 року м.Житомир

Слідчий суддя Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчої ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі клопотання старшої слідчої СУ ГУНП в Житомирській області Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області ОСОБА_3 про арешт майна, погодженого прокурором Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_4 , поданого в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025060000000208 від 04.03.2025 за ч. 5 ст. 191, ч.1 ст. 366, ч. 2 ст. 367 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Слідча звернулася до слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира із клопотанням в якому просить накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізюм Харківської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 а саме: на 1 частку квартири, загальною площею 50,6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на праві спільної сумісної власності громадянки України ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 (розмір частки 1), громадянину України ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 (розмір частки 1), громадянину України ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 (розмір частки 1) та громадянину України ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_4 (розмір частки 1).

В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що слідчим управлінням ГУНП в Житомирській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12025060000000208 від 04.03.2025, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та за підозрою ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 367 КК України.

13.02.2026 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у службовій недбалості, тобто у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

В ході досудового розслідування кримінальному провадженні потерпілою стороною Департамент регіонального розвитку Житомирської обласної військової адміністрації (ЄДРПОУ 39932654) заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди на суму 713 051 гривень 41 копійок, завданої у результаті вчинення ОСОБА_5 та ОСОБА_9 кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 367 КК України, а тому є підстави для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна підозрюваного ОСОБА_5 , з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, номер інформаційної довідки № 479827322 від 01.06.2026 ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належить квартира, загальною площею 50,6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 1 частка (свідоцтво про права власності на нерухоме майно серія та номер: 29 від 21.02.2002).

З метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, слідча просить накласти арешт на вказане майно.

Слідча також зазначає, що оскільки є обґрунтовані підстав вважати, що вказане майно може бути перереєстроване (відчужене) до моменту прийняття рішення по справі, вказане клопотання має розглядатися без виклику підозрюваного ОСОБА_5 .

Слідча в судовому засіданні клопотання підтримала та просила задовольнити.

На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, слідчий суддя визнав за можливе розглянути клопотання за відсутності володільця майна, оскільки це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступних висновків.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 131 КПК України визначено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості провадження. Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном.

Частиною другої цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві".

Як вбачається з матеріалів клопотання, а саме відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, майно, щодо якого слідча просить накласти арешт, перебуває у спільній сумісній власності підозрюваного ОСОБА_5 та інших співвласників ( ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ), тобто без визначення конкретниї часток.

Також матеріали клопотання не містять жодних відомостей (витягів з реєстрів, інвентаризаційних справ, договорів тощо) щодо розміру частки підозрюваного у цьому майні.

За таких обставин накладення арешту на майно в цілому неминуче потягне за собою протиправне обмеження прав та законних інтересів інших співвласників, які не є підозрюваними (обвинуваченими) у даному кримінальному провадженні. Арешт майна всупереч вимогам ст. 170 КПК України фактично призведе до позбавлення третіх осіб права користування та розпорядження їхньою власною часткою.

Також слідчою не доведено, що майно може бути відчужене, з огляду на його місцезнаходження поблизу ведення бойових дій.

Окрім того, будь-який захід забезпечення кримінального провадження, в тому числі арешт майна, має відповідати вимогам співмірності, що включає розумний баланс між потребами досудового розслідування та правами/інтересами власника майна (ст. 132 КПК України).

Враховуючи, що органом досудового розслідування не встановила вартість майна, слідчий суддя позбавлений можливості перевірити, чи є такий захід найменш обтяжливим способом забезпечення, та чи не призведе накладення арешту до надмірного, непропорційного втручання у право власності особи, гарантоване ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.»

Згідно з практикою ЄСПЛ (зокрема рішеннями у справах "Споррон і Льонн проти Швеції" та "Бакланов проти Росії"), будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності та забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи. Обмеження прав осіб, які не причетні до кримінального правопорушення, є порушенням вказаного балансу.

Беручи до уваги наведене вище та оскільки слідчою (прокурором) не доведено та не конкретизовано розмір майнової частки, що належить підозрюваному, накладення арешту на об`єкт нерухомості/майно в повному обсязі є необґрунтованим та таким, що порушує права інших співвласників, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

З огляду на вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку про недоведеність слідчим можливості накладання арешту на майно, а тому у задоволенні клопотання слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 98, 131-132,170-172, 369-372 Кримінального процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання старшої слідчої СУ ГУНП в Житомирській області Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області ОСОБА_3 про арешт майна - відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1