Рішення № 137659710, 24.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12755/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 04.05.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій позивач просить суд:

1. Визнати частково протиправними та скасувати протоколи/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії від 07.11.2025, 21.12.2025, 05.01.2026 та 27.02.2026 Головного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо ОСОБА_1 в частині застосування до виплати щомісячної (поточної) пенсії за вислугу років з 06.10.2025 приписів постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень»;

2. Стягнути з Головного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати щомісячної (поточної) пенсії за вислугу років за період з 06.10.2025 по 30.04.2026 в розмірі 109 988, 83 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він у лютому 2016 року отримав пенсію за віком на підставі розпорядження Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області. Внаслідок російської агресії та окупації Маріупольського району Донецької області в березні 2022 року він переїхав до м. Одеси, де у квітні 2022 року став на облік як внутрішньо переміщена особа. З метою виплати пенсії за вислугу років відповідно до рішення суду у справі № 420/13405/2025 з 20.08.2024 відповідач видав протоколи/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії від 07.11.2025, 21.12.2025, 05.01.2026 та від 27.02.2026 (надалі також розпорядження щодо призначення пенсії), в розділі «Особливості» яких встановив, що пенсія за вислугу років виплачується відповідно рішення суду з 20.08.2024 та постанови Кабінету Міністрів України № 821 з 06.10.2025 довічно.

Внаслідок застосування відповідачем приписів постанови Кабінету Міністрів України № 821 замість пенсії за вислугу років до цього часу отримує від відповідача виплати в розмірі пенсії за віком з деякими невеликими доплатами. Що стосується пенсії за минулий час, то внаслідок застосування приписів постанови Кабінету Міністрів України № 821, її майже не отримує. Всього за 2025-2026 роки за минулий час, тобто до 06.10.2025, він отримав 390,50 грн.

Листом від 21.04.2026 відповідач повідомив, що станом на 17.04.2026 сума боргу відповідача з 20.08.2024 по 30.04.2026 складає 351072 грн, яка включена до переліку, сформованого відповідно до виплат Порядку № 821. Відповідно до даних пенсійної справи № 914510129890 станом на 30.04.2026 заборгованість відповідача внаслідок виконання рішення суду у справі № 420/13405/25 складає за минулий час (до дати набрання рішенням законної сили) 249399,72 грн, поточна заборгованість (з дати набрання рішенням законної сили) складає 109 966, 06 грн.

Вважаючи такі дії ГУ ПФУ в Донецькій області протиправними позивач звернувся до суду з зазначеними вище вимогами.

Ухвалою судді від 06.05.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

25.05.2026 суд ухвалив клопотання представника відповідача ГУ ПФУ в Донецькій області (вх. №ЕС/56680/26 від 21.05.2026) про залишення позову без розгляду повернути заявнику без розгляду.

08.06.2026 суд ухвалив у задоволенні клопотання представника відповідача Головного управління ПФУ в Донецькій області (вх. №ЕС/58903/26 від 27.05.2026) щодо зупинення провадження в адміністративній справі № 420/12755/26 відмовити.

21.05.2026 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що видатки здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету та помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, але не перевищують належну до виплати суму, що обліковується в переліку. Головне управління як суб`єкт владних повноважень, не має права на власну дискрецію щодо застосування або незастосування чинної постанови Кабінету Міністрів України. Підкреслює, що спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та має вирішуватися загальними судами у порядку цивільного судочинства.

26.05.2026 до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив у якій позивач на позовних вимогах наполягає.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Рішенням від 18.08.2025 у справі № 420/13405/25 Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позов ОСОБА_1 та дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде - зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про прокуратуру на підставі довідки Донецької обласної прокуратури № 21-323 з 20.08.2024.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі № 420/13405/25 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Тернопільській області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Листом від 21.04.2026 відповідач повідомив, що на виконання рішення суду у справі № 420/13405/25 рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області та розпорядженням відповідача від 07.11.2025 позивача переведено з пенсії за віком на пенсію за вислугу років, яка виплачується відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025.

З метою виплати пенсії за вислугу років відповідно до рішення суду у справі № 420/13405/2025 з 20.08.2024, відповідач видав протоколи/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії від 07.11.2025, 21.12.2025, 05.01.2026 та від 27.02.2026.

Так, розпорядженням щодо призначення пенсії від 07.11.2025 (а.с.16-17) відповідач встановив наступні обставини: вік, стаж роботи, інші підстави розрахунку для пенсії, розрахував розмір пенсії за вислугу років, основний розмір пенсії за вислугу років від середнього заробітку, що складає 28 336 грн, максимальний розмір пенсії, що складає 23 610 грн та інші обставини. Розпорядженням відповідача від 07.11.2025 щодо призначення пенсії в розділі «Особливості» також встановлено, що пенсія за вислугу років виплачується відповідно рішення суду з 20.08.2024 та постанови Кабінету Міністрів України № 821 з 06.10.2025 довічно.

Також розпорядженням відповідача щодо призначення пенсії за вислугу років від 21.12.2025 (а.с.18-20) встановлені такі ж факти щодо стажу, розміру заробітку та інше, проте змінено максимальний розмір пенсії з 01.01.2026 у зв`язку з масовою зміною прожиткового мінімуму, що складає 25950 грн. В розділі «Особливості» також встановлено, що пенсія виплачується відповідно рішення суду з 20.08.2024 та постанови Кабінету Міністрів України № 821 довічно.

Розпорядженням відповідача щодо призначення пенсії за вислугу років від 05.01.2025 встановлені такі ж факти щодо стажу, розміру заробітку та інше, змінено максимальний розмір пенсії з 01.01.2026 у зв`язку з масовою зміною прожиткового мінімуму, який складає 25950 грн. В розділі «Особливості» також встановлено, що пенсія виплачується відповідно рішення суду з 20.08.2024 та постанови Кабінету Міністрів України № 821 довічно.

Також розпорядженням відповідача щодо призначення пенсії за вислугу років від 27.02.2026 (а.с.21-22) встановлені такі ж факти, що і в попередніх розпорядженнях, зокрема, основний розмір моєї пенсії від середнього заробітку складає 28 336, 00 грн та розмір пенсії у зв`язку з індексацією заробітку, що складає 25950 грн. Розпорядженням відповідача щодо нарахування пенсії в розділі «Особливості» встановлено, що пенсія за вислугу років виплачується відповідно рішення суду з 20.08.2024 та постанови Кабінету Міністрів України № 821 довічно.

Листом від 21.04.2026 відповідач повідомив, що станом на 17.04.2026 сума боргу відповідача перед позивачем з 20.08.2024 по 30.04.2026 складає 351 072 грн, яка включена до переліку, сформованого відповідно до виплат Порядку № 821.

Відповідно до даних пенсійної справи № 914510129890 станом на 30.04.2026 заборгованість відповідача внаслідок виконання рішення у справі № 420/13405/25 складає за минулий час (до дати набрання рішенням законної сили) складає 249399,72 грн, поточна заборгованість (з дати набрання рішенням законної сили) складає 109966,06 грн.

Вважаючи спірні рішення протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 126 Основного Закону незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Судом встановлено, що Рішенням від 18.08.2025 у справі № 420/13405/25 Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позов ОСОБА_1 та дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде - зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки Донецької обласної прокуратури № 21-323 з 20.08.2024.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі № 420/13405/25 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Тернопільській області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Проте, на теперішній час означене судове рішення не виконується у повному обсязі у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025, про що позивачу було повідомлено листами ГУ ПФУ в Донецькій області.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень»:

1. Затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.

2. Установлено, що видатки на виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, які набрали законної сили після набрання чинності цією постановою, здійснюються після введення в експлуатацію доопрацьованої Пенсійним фондом України інформаційної системи для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування.

3. Пенсійному фонду України доручено не пізніше ніж до 1 вересня 2025 р. забезпечити доопрацювання інформаційних систем для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування.

Затвердженим цією постановою Порядком, згідно з пунктом 1, визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

У пункті 2 зазначено, що у цьому Порядку терміни вживаються у такому значенні:

судові рішення - рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких стягувачу призначено (перераховано) пенсію (щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці);

перераховані пенсії за рішенням суду - сума пенсії або щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), визначена як різниця між розміром призначеної/перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів.

Інші терміни у цьому Порядку вживаються у значенні, наведеному в Законах України «Про виконавче провадження», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до пункту 3 Порядку судові рішення та виконавчі документи, що надходять на виконання до Пенсійного фонду України та його територіальних органів реєструються та зберігаються відповідно до правил, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 23, ст. 770).

Облік нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час та перерахованих пенсій за рішенням суду ведеться в базах даних одержувачів відповідних виплат (електронних пенсійних справах/електронних справах одержувачів) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про призначення (перерахунок) відповідних виплат та у сформованому на їх підставі переліку одержувачів виплат на виконання судових рішень (далі - перелік).

Агрегована та знеособлена інформація з переліку, що містить відомості про вид пенсії (іншої виплати), суму, що належить до виплати, та джерела фінансування відповідних витрат, розміщується у загальному доступі на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України із актуалізованою інформацією станом на 1 число кожного місяця, а також в особистому кабінеті стягувача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Згідно з пунктом 4 Порядку видатки на виплату нарахованих пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за рішеннями суду за минулий час (тобто за період, визначений за рішеннями суду, які набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень2, на виконання яких визначено зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити нарахування/перерахунок/виплату сум пенсії, доплат, надбавок тощо до пенсії, довічного грошового утримання суддям у відставці, за час, що передує даті набрання законної сили такими рішеннями суду) та перерахованих пенсій за такими рішеннями суду здійснюються за окремими напрямами, передбаченими в бюджеті Пенсійного фонду України на таку мету, за джерелами виплати відповідних сум, визначених законодавством.

Пунктами 5, 6 Порядку визначено, що виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. На забезпечення таких виплат щомісяця спрямовується частина бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

Видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата.

Відповідно до пунктів 7-9 Порядку для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку.

Інформація про видатки на виплату нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час та перерахованих пенсій за рішенням суду відображається у звіті про виконання бюджету та у фінансовій звітності відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419 (Офіційний вісник України, 2000 р., № 9, ст. 344).

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що Порядком № 821 врегульовано механізм виплати нарахованої (перерахованої) пенсії на виконання рішення суду.

Ключовим питанням, на яке повинен дати відповідь суд, є правомірність застосування до позивача Постанови №821.

У цьому контексті слід звернути увагу на те, що після набрання рішенням законної сили право особи на перераховану пенсію вже не є просто елементом загальної соціальної політики держави, оскільки воно трансформується у конкретизоване, індивідуалізоване і підтверджене судом суб`єктивне право вимоги до держави.

Водночас за результатами аналізу положень Порядку № 821, суд зауважує, що зазначеними положеннями змінюється сама природа судового захисту, оскільки надає категорії «перераховані пенсії за рішенням суду» не суто обліково-інформаційного значення, а наділяє її практичним та функціональним навантаженням, позаяк вона використовується не для обліку вже належних до виплати сум, а для відокремлення їх від звичайної пенсійної виплати і підпорядкування спеціальному режиму часткової, відстроченої та асигнувально залежної виплати.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до положень статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення політики у сферах соціального захисту.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України від 27.02.2014 №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон №794-VII).

Положеннями статті 1 Закону №794-VII визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону №794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України (частини перша та друга статті 4 Закону №794-VII).

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення праві і свобод людини та громадянина, запобігання та протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

За приписами пункту 3 частини першої статті 20 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 49 вказаного Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Отже, за змістом наведених норм матеріального права Уряд України в межах визначених Законом №794-VII повноважень здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками, та при реалізації цих повноважень останній у своїй діяльності має керуватися Конституцією України, законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

При цьому, постанови Кабінету Міністрів України повинні відповідати законам України, оскільки постанови мають підзаконний характер, тобто приймаються на основі та на виконання законів. Це означає, що будь-який нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів повинен узгоджуватися з Конституцією, законами та чинними міжнародними договорами, які мають вищу юридичну силу.

Постанови Кабінету Міністрів видаються саме для реалізації та виконання законів, а не для їх зміни чи суперечності їм.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2025 у справі №320/31536/23.

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначені норми Основного Закону України знайшли свої відображення у процесуальному законодавстві, зокрема у статті 14 КАС України, відповідно до положень якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що принцип обов`язковості судових рішень як одну з основних засад судочинства закріплено також у статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Означений принцип поширюється на осіб, що брали та не брали участь у справі, якщо судове рішення впливає на їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Відповідно до §§ 51, 52 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рябих проти Росії» принцип обов`язковості виконання судових рішень входить до вимоги про юридичну визначеність. У § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» вказано, що виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу, бо право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Войтенко проти України» (§ 39), «Immobiliare Saffi v. Italy» (§ 66) додатково уточнено, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення було виконане без невиправданих затримок.

Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі №281/1820/14-а, від 07.02.2018 у справі №803/3805/15.

Конституційний Суд України у пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 30.06.2009 №16-рп/2009 зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання. Обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя. Виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

У Рішенні від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

Набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23.11.2018 №10-р/2018).

Невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

З метою реалізації положень статті 129-1 Конституції України Верховною Радою України прийнято, зокрема, закони України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту також Закон №1404-VIII) та Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі по тексту також Закон №4901-VI).

З огляду на викладене, суд зауважує, що законодавець делегував Уряду повноваження на забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту, але не надавав Уряду повноважень щодо встановлення механізму виконання судових рішень, які набрали законної сили, оскільки такий механізм визначений, як вже зазначалось судом Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а обов`язковість виконання судових рішень визначена Конституцією України та Законом України «Про судоустрій та статус суддів».

Натомість, положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко та безальтернативно закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.

Суд зазначає, що хоча оскаржувана постанова № 821 формально і називається актом про «здійснення видатків», але затверджений нею Порядок прямо встановлює: переліки одержувачів виплат; обмеження (пропорційність) виплат відповідно до виділених асигнувань; перенесення невиплачених сум на наступний бюджетний період тощо.

Отже, наведені приписи по суті встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що зміщує баланс від обов`язкового виконання у бік виконання за бюджетною можливістю. Такий підхід суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом.

Також суд критично оцінює посилання відповідача на підпункт 2 пункту 22 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з яким в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Отже, наведена норма стосується порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, а не встановлення спеціального режиму виплати сум, вже присуджених або визначених на виконання судового рішення.

Таким чином, норма підпункту 2 пункту 22 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не делегує Кабінету Міністрів України повноваження змінювати порядок виконання остаточних судових рішень чи ставити його в залежність від фінансового ресурсу держави, а тому навіть за її наявності Кабінет Міністрів України зобов`язаний діяти лише в межах Конституції та законів, не втручаючись у сферу, яка за Конституцією України врегульована законом.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, сформульовану у справі №640/5248/19 щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України №649, в якій Суд вказує на неприпустимість встановлення Кабінетом Міністрів України підзаконним нормативним актом механізму, який фактично створює нову модель погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість/переліки/обмеження асигнувань, якщо такий механізм призводить до відтермінування або частковості виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення.

Наведене узгоджується з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), практикою застосування Конвенції Європейським судом із прав людини, який, зокрема, зазначав, що право на доступ до суду має бути «реальним та дійовим», а не «теоретичним або ілюзорним», та наголошував, що «це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, визначених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд [рішення у справі «Zubac v. Croatia» від 5 квітня 2018 року (заява № 40160/12), § 77]. Європейський суд з прав людини послідовно акцентував на тому, що право на доступ до суду не є абсолютним, проте його обсяг треба розуміти в контексті позитивного обов`язку держави надавати засоби юридичного захисту прав людини дійово й практично в розумінні статті 13 Конвенції, яка встановлює: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на дійовий засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». У рішенні у справі «Aksoy v. Turkey» від 18 грудня 1996 року (заява № 21987/93) Європейський суд з прав людини наголосив, що стаття 13 Конвенції «гарантує наявність на національному рівні засобів для забезпечення по суті прав і свобод, гарантованих Конвенцією, у якій би формі вони не були визначені в національному праві. Наслідком статті 13, отже, є вимога забезпечити національні засоби юридичного захисту задля розв`язання «спірної скарги» по суті згідно з Конвенцією та відповідне відшкодування, хоча Договірним державам надано простір обдумування щодо способу виконання своїх обов`язків згідно з Конвенцією відповідно до цього припису . Обсяг обов`язків відповідно до статті 13 є різним залежно від характеру скарги заявника згідно з Конвенцією . А втім засіб захисту, що його вимагає стаття 13, має бути «дійовим» на практиці, а також у нормативних актах; зокрема, у тому сенсі, що його застосування не має бути безпідставно ускладненим діями або бездіяльністю органів держави-відповідача» (§ 95).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Luciano Rossi v. Italy» від 15 листопада 2002 року (заява № 30530/96) зазначив: «Право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване статтею 6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень, які в державах, що визнають верховенство права (правовладдя) («states that accept the rule of law»), не можуть залишатись невиконаними на шкоду будь-якій зі сторін. Отже, виконання судового рішення не може здійснюватись із непомірним зволіканням» (§ 33).

Європейський суд з прав людини також зазначав, що «не можна припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції ґрунтовно описував процесуальні гарантії, що їх надано учасникам судового процесу, а саме справедливий, прилюдний і швидкий розгляд справи, не охоплюючи виконання судових рішень; якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується лише доступу до суду та здійснення судочинства, це означало б привести до стану, несумісного з принципом правовладдя, що його Договірні держави зобов`язалися додержувати, ратифікувавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невіддільна частина «судового розгляду» для цілей статті 6» [рішення у справі Шмалько проти України / Shmalko v. Ukraine від 20 липня 2004 року (заява № 60750/00), § 43]; «право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна юридична система Високої Договірної Сторони уможливлювала, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Дійовий доступ до суду включає право на виконання судового рішення без безпідставних зволікань» [рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04), § 51].

Враховуючи вищенаведене, Конституційний Суд України в рішенні від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024 виснував, що право на судовий захист, установлене частиною першою статті 55 Конституції України, слід розглядати у зв`язку з основними засадами судочинства, визначеними частиною другою статті 129 Конституції України, та з урахуванням права на справедливий суд (складником якого є обов`язок держави виконати судове рішення), гарантованого статтею 6 Конвенції.

За таких обставин, суд зазначає, що закріплене у статті 55 Конституції України право на судовий захист не зводиться до формального отримання судового рішення, а охоплює також стадію їх виконання, а тому введення воєнного стану не може бути підставою для обмеження цього права.

Порядком, затвердженим спірною постановою №821, звужено джерела виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету / помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, що не передбачено положеннями законодавчих актів вищої юридичної сили, а саме: Конституції України та законів №1404-VIІІ та №4901-VI, якими врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган (у даному випадку ПФУ).

Застосування до позивача положень Порядку, затвердженого оскаржуваною Постановою №821, на переконання суду, призводить до обмеження його конституційних прав на соціальний та судовий захист та на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

За такого правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями на встановлення порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень шляхом звуження джерел виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету ПФУ на відповідну мету.

Таким чином, звузивши джерела виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету ПФУ на відповідну мету, Уряд де-факто змінив законодавчо встановлений порядок виконання рішення суду щодо погашення заборгованості з пенсійних виплат, у яких боржником виступає ПФУ, що, у свою чергу, дає підстави для висновку про врегулювання таких питань відповідачем поза межами наданих йому повноважень з огляду на наявність регулюючих такі правовідносини актів.

Згідно з позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 19.08.2022 у справі №160/4933/20 та від 18.12.2025 у справі №320/31536/23, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципів публічного права, зокрема діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Також суд визнає непереконливими посилання відповідача на обмежені фінансові можливості держави як на підставу для прийняття спірної постанови.

З цього приводу суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у низці рішень (зокрема, у справі «Шмалько проти України»; у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»; у справі «Кечко проти України») прямо зазначив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою.

Системна проблема невиконання або тривалого виконання рішень в Україні була також підтверджена в рішенні ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України».

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24.07.2023 у справі №420/6671/18.

Також особливу увагу суд вважає за необхідне звернути на те, що затвердженим спірною постановою Порядком введено таку категорію як «перераховані пенсії за рішенням суду», під якими, згідно з пунктом 2 розуміється сума пенсії або щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, визначена як різниця між розміром призначеної/перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів.

Порядком передбачено, що видатки на такі виплати здійснюються лише в межах бюджетних асигнувань, виплата проводиться пропорційно виділеним асигнуванням, а невиплачені суми переносяться на наступний бюджетний період. Тобто з аналізу конструкції норм Порядку вбачається, що навіть після набрання судовим рішенням законної сили особа після відновлення порушеного права у судовому порядку не набуває права на негайне і повне отримання належної суми пенсії, що зводить нанівець конституційний принцип обов`язковості судового рішення.

На переконання суду, така модель змінює саму природу судового захисту, оскільки якщо особа після відновлення у судовому порядку порушеного права не отримує виконання судового рішення, а лише набуває статус одержувача виплати, що здійснюється пропорційно бюджетному ресурсу, судове рішення перестає бути ефективним способом поновлення порушеного права. У такому разі спір фактично не вирішується остаточно: особа спочатку доводить в суді порушення органом державної влади свого права на отримання пенсії у належному, законодавчо визначеному розмірі, а потім невизначений час очікує, коли держава визнає фінансову можливість це право реалізувати. Такий підхід прямо суперечить позиції Конституційного Суду України стосовно того, що виконання судового рішення не може бути ілюзорним або надмірно відкладеним.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Разом з цим у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Також у постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).

Таким чином, на переконання суду, застосування при перерахунку пенсії постанови Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025, якою змінюються умови та механізм виконання судових рішень, є протиправним.

При цьому, заявлена позивачем вимога щодо стягнення фактично стосується порядку виконання судового рішення. За своєю правовою природою така вимога спрямована на врегулювання питань, пов`язаних із виконанням судового рішення, а не на захист порушеного права в межах нового публічно-правового спору.

Відповідно до статті 378 КАС України питання встановлення чи зміни способу і порядку виконання судового рішення вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не є належним, а заявлена вимога не підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, беручи до уваги часткову виплату позивачу поточної заборгованості, відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та частково задовольнити позовні вимоги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС слід стягнути відповідача на корить позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2129,92 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо ОСОБА_1 в частині застосування з 06.10.2025 до виплати щомісячної (поточної) пенсії за вислугу років приписів постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 06.10.2025 без застосування до виплати постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 2129,92 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА