Рішення № 137659147, 24.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 рокусправа № 380/6770/26

Львівській окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить суд:

- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 29 січня 2026 року №064050007181 щодо не зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 період навчання з 01.09.1991 року по 30.06.1992 року та періодів роботи з 09.07.1992 року по 12.11.1992 року з 13.11.1992 року по 01.07.1993 року та не призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи».

-Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, зарахувати загального страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 період навчання з 01.09.1991 року по 30.06.1992 року та періодів роботи з 09.07.1992 року по 12.11.1992 року з 13.11.1992 року по 01.07.1993 року.

-Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Львівській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. - Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» з 29 січня 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та має статус потерпілого 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 26.10.2009 року. Позивач вказує, що станом на 01.01.1993 року він постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю понад 4 роки, що додатково підтверджується довідкою Миколаївського старостинського округу Ємільчинської селищної ради № 11 від 12.01.2026 року. Представник Позивача зазначає, що за наявності страхового стажу тривалістю 29 років 10 місяців 25 днів, Позивач набув беззаперечне право на призначення пенсії за віком із пільговим зниженням віку на 5 років. Відмову Відповідача, оформлену спірним рішенням, вважає протиправною, такою, що суперечить положенням ст. 55, 65 Закону України № 796-XII та принципу юридичної визначеності. Щодо незарахованого стажу в Республіці Білорусь, Позивач посилається на записи у трудовій книжці та неможливість отримання додаткових довідок у зв`язку з військовою агресією та фактичним закриттям кордонів. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою від 10.04.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву.

На адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву(вх.№34115 від 24.04.2026) в якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказує, що розгляд заяви здійснювався за принципом екстериторіальності. До страхового стажу не зараховано спірні періоди навчання та роботи в Республіці Білорусь, оскільки Позивачем не долучено документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат відповідно до постанови КМУ № 562 від 16.05.2025 року, а міжнародні угоди з Білоруссю припинили дію. Крім того, територія проходження військової служби не підтверджена як така, що належить до зони забруднення, через що документально підтверджений строк проживання у зоні становить лише 2 роки 11 місяців 2 дні, що є недостатнім для зниження віку за ст. 55 Закону № 796-XII. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 , згідно з копією дубліката посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Житомирською обласною державною адміністрацією від 26.10.2009 року, має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (Категорія 4). На звороті посвідчення зазначено, що його пред`явник має право на пільги та компенсації за умови, що він на 1 січня 1993 року прожив або відпрацював у цій зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до довідки Миколаївського старостинського округу Ємільчинської селищної ради Житомирської області № 11 від 12.01.2026 року, Позивач був зареєстрований і постійно проживав у с. Осівка Звягельського (Ємільчинського) району Житомирської області у періоди з 26.04.1986 року по 21.02.1991 року, а також з 06.12.1996 року по теперішній час. Даний населений пункт згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 року відносився до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Згідно з копією військового квитка серії НОМЕР_2 , Позивач проходив дійсну військову службу у період з 22.12.1988 року по 15.11.1990 року.

У трудовій книжці Позивача серії НОМЕР_3 наявні такі записи про спірні періоди навчання та роботи:

з 01.09.1991 по 30.06.1992 року навчання в Мозирському середньому ПТУ-84 (Республіка Білорусь), що також підтверджується тимчасовим посвідченням від 09.03.1992 року;

з 09.07.1992 по 12.11.1992 року робота помічником бурильника у Північно-Мозирській нафторозвідці;

з 13.11.1992 по 01.07.1993 року робота на підприємстві в Республіці Білорусь, звільнений за власним бажанням.

21 січня 2026 року Позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України № 796-XII.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 064050007181 від 29.01.2026 року Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Рішення обґрунтоване тим, що підтверджений стаж проживання у зоні радіоекологічного контролю становить лише 2 роки 11 місяців 2 дні (період військової служби не враховано через відсутність даних про дислокацію частини). Крім того, не зараховано вищевказані періоди навчання та роботи в Білорусі на підставі Постанови КМУ № 562 від 16.05.2025 року та ст. 24-1 Закону № 1058-IV.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керується таким.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (надалі Закон № 1058-IV), Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII (надалі Закон № 796-XII) та іншими підзаконними актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ст. 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону №796-ХІІ).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 14 цього Закону особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.

Статтею 65 Закону № 796-XII визначено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Аналогічна правова позиція викладена у зразковій справі Верховного Суду та багатьох його постановах (зокрема, від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23), де зазначено, що саме посвідчення відповідної категорії є єдиним та ключовим документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами, зокрема, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Довідки про період проживання є лише підставою для видачі такого посвідчення.

Як встановлено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4-ї категорії.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 65 Закону №796-ХІІ посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами, встановленими цим Законом.

Отриманню особою відповідного посвідчення передує перевірка компетентними органами наявності підстав для встановлення такого статусу, зокрема щодо проживання, роботи або навчання на територіях радіоактивного забруднення у визначені законодавством періоди.

Суд наголошує, що видане Позивачу посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (Категорія 4) серії НОМЕР_1 є чинним, не скасованим і не вилученим. Факт проживання Позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 року тривалістю не менше 4 років уже перевірявся уповноваженими державними комісіями при видачі цього посвідчення, що кореспондується з вимогами Порядку № 551 та Порядку № 501.

Крім того, факт постійного проживання Позивача з 26.04.1986 по 21.02.1991 року в с. Осівка підтверджується належною та допустимою довідкою органу місцевого самоврядування № 11 від 12.01.2026 року, виданою на підставі погосподарських книг. Весь цей період (від моменту аварії на ЧАЕС 26.04.1986 до лютого 1991 року) становить 4 роки 9 місяців 25 днів, що само по собі перевищує встановлений законом мінімум у 4 роки.

Той факт, що в межах цього періоду Позивач проходив строкову військову службу (з 22.12.1988 по 15.11.1990), не перериває строку його постійного проживання в зазначеному селі, оскільки призов на військову службу є обов`язком громадянина, під час якого за особою зберігається її постійне місце проживання (реєстрація). Отже, станом на 01.01.1993 року Позивач беззаперечно прожив у зоні посиленого радіологічного контролю понад 4 роки.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем не надано належної оцінки поданим позивачем документам щодо його навчання у населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, а також не наведено мотивів неприйняття таких документів як доказів перебування позивача на території радіоактивного забруднення.

Крім того, у спірному рішенні відсутній аналіз усіх наданих позивачем документів та не зазначено, які саме періоди проживання, роботи чи навчання були враховані пенсійним органом, а які не були враховані та з яких підстав.

Суд зазначає, що обов`язок щодо повного, всебічного та об`єктивного розгляду поданої особою заяви покладається саме на суб`єкта владних повноважень.

Натомість оскаржуване рішення містить лише загальний висновок про відсутність підтвердження трирічного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 без належного обґрунтування такого висновку та без аналізу всіх поданих позивачем доказів.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є документом, який підтверджує відповідний статус особи та надає право на користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, тоді як документи про проживання, роботу або навчання на забруднених територіях є підставою для визначення такого статусу.

Таким чином, суд доходить висновку, що під час розгляду заяви позивача відповідачем не було здійснено належної оцінки усіх поданих документів та не наведено достатніх мотивів для висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Як уже зазначалося, суд не є органом, уповноваженим на призначення пенсії, та не може підміняти собою орган Пенсійного фонду України при вирішенні питання щодо наявності у особи права на пенсійне забезпечення.

Водночас суд уповноважений перевіряти законність та обґрунтованість прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення.

З урахуванням початкової величини зниження віку на 2 роки та додатково 1 року за кожні 3 роки проживання, Позивач отримав право на зниження пенсійного віку на 5 років. На момент звернення (21.01.2026) Позивачу виповнилося 55 років, він має понад 29 років страхового стажу, що є цілком достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII. Тому рішення ПФУ про відмову у призначенні пільгової пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо врахування стажу, набутого на території республіки білорусь, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 №562 у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Законом України №2102-IX від 24.02.2022 затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, що триває і дотепер.

Станом на 24.02.2022 перелічені вище документи, видані на території білорусії, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022, а тому надані позивачем документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).

Тож відповідач безпідставно не зарахував періоди роботи позивача на території білорусії з 09.07.1992 по 12.11.1992, з 12.11.1992 по 01.07.1993.

Крім того, суд зазначає, що надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу лише з тих міркувань, що через військову агресію РФ припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення/перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Записи трудової книжки є чіткими, зрозумілими, містять відбиток печатки підприємства, а тому мали бути враховані відповідачем до страхового стажу при вирішення питання про призначення пенсії за віком позивачу.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

01.12.2022 прийнято Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" №2783-IX (надалі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в білорусії.

Крім цього, період навчання Позивача в Мозирському ПТУ-84 з 01.09.1991 по 31.12.1991 року відноситься до періоду існування колишнього Союзу РСР (до 1 січня 1992 року).

Відповідно до прямої норми частини 1 статті 24-1 Закону № 1058-IV, цей період (в межах 1991 року) підлягає безумовному зарахуванню до страхового стажу Позивача на підставі записів у трудовій книжці та тимчасового посвідчення про навчання.

Оскільки суд встановив, що відповідач протиправно не зарахував позивачу до його страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 31.12.1991 та період роботи з 09.07.1992 по 12.11.1992, з 12.11.1992 по 01.07.1993, то належить зобов`язати відповідача вказані періоди роботи позивача зарахувати до його страхового стажу, а позовну вимогу в цій частині задовольнити.

Суд критично оцінює твердження Відповідача про дискреційність його повноважень.

У випадку, коли особа надала всі необхідні документи та відповідає критеріям закону, у пенсійного органу виникає єдиний варіант правомірної поведінки призначити пенсію.

Оскільки суд встановив наявність у Позивача права на пенсію зі зниженням віку з дати звернення, належним та ефективним способом захисту прав відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України є зобов`язання Відповідача призначити Позивачу таку пенсію з 29.01.2026 року (з дати винесення протиправного спірного рішення).

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.

Зважаючи на положення ч.1 ст.139 КАС України, сплачений за подання цього позову судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Позов ОСОБА_1 ( адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016 ЄДРПОУ 13814885), про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії- задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 29 січня 2026 року №064050007181 щодо не зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 період навчання з 01.09.1991 року по 30.06.1992 року та періодів роботи з 09.07.1992 року по 12.11.1992 року з 13.11.1992 року по 01.07.1993 року та не призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи».

3. Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, зарахувати загального страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 період навчання з 01.09.1991 року по 30.06.1992 року та періодів роботи з 09.07.1992 року по 12.11.1992 року з 13.11.1992 року по 01.07.1993 року.

4.Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Львівській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. - Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» з 29 січня 2026 року

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у сумі 1311 (одна тисяча триста тридцять одну) грн. 20 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.

СуддяГрень Наталія Михайлівна