Рішення № 137659093, 23.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 рокусправа № 380/7300/26

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в :

Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) звернулася до суду з позовом до Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: 81000, Львівська обл., м. Яворів, вул. Львівська, 2, ЄДРПОУ 34978144), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ВП №80579289 від 25.03.2026 про стягнення виконавчого збору у розмірі 34588 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликається на таке. Постановою державного виконавця від 25.03.2026 відкрито виконавче провадження №80579289 з виконання вказаного рішення суду. Пунктом 3 зазначеної постанови стягнуто з військової частини НОМЕР_1 виконавчий збір у розмірі 34 588 грн. Вищезазначена постанова Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зареєстрована у військовій частині НОМЕР_1 за вх.№928 від 08.04.2026. Крім цього, 25.03.2025 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору. У постанові від 25.03.2026 про стягнення виконавчого збору невірно обрахована сума виконавчого збору - за ч.3 ст.27 Закону (щодо рішення немайнового характеру), в той час як виконавчий збір має бути розрахований у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню (ч.2 ст.27 Закону). Відповідно до довідки - розрахунку коштів Вих.№342/1 від 31.03.2025 для виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 у адміністративній справі №380/23738/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 сума яка підлягає до виплати складає 82011,23 грн. Заявлені позивачем вимоги є грошовими вимогами, що виникли у зв`язку із проходженням позивачем військової служби та виплатою йому грошового забезпечення у розмірі, на думку позивача, меншому, ніж установлено чинним (на момент виникнення спірних правовідносин) законодавством. Наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є нарахування та виплата певної грошової суми на користь позивача та зміна його майнового стану. Таким чином, вимоги щодо нарахування та виплати заробітної плати є майновими позовними вимогами, оскільки їх об`єктом виступає благо, яке підлягає грошовій оцінці. Відповідно розмір виконавчого збору у даному випадку має обраховуватися з урахуванням суми грошового забезпечення, яку рішенням суду зобов`язано перерахувати та виплатити, тобто як зі спору майнового характеру. Натомість вказаною постановою державного виконавця вирішено стягнути із військової частини НОМЕР_1 виконавчий збір у розмірі 34588,00 грн, а саме визначено стягнути виконавчий збір в розмірі 4-х мінімальних розмірів заробітної плати, виходячи з того, що рішення у справі має немайновий характер. Таким чином, дії державного виконавця щодо розрахунку виконавчого збору, як за виконання рішення немайнового характеру є протиправними.

Ухвалою від 22.04.2026 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 05.05.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Зобов`язано Яворівський відділ державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подати до початку судового засідання належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження ВП №80579289.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач не забезпечив участі повноважного представника в судовому засіданні після відкладення розгляду справи, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання. Подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач участі повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання. Клопотань про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, тому керуючись приписами п.10 ч.1 ст.4 та ч.9 ст.205 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 у справі №380/23738/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2021 року (включно) грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, (включно), з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року (включно) грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату належного грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року (включно), а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

28.11.2025 Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи №380/23738/24.

Постановою державного виконавця від 25.03.2026 відкрито виконавче провадження №80579289 з виконання вказаного рішення суду. Пунктом 3 зазначеної постанови стягнуто з військової частини НОМЕР_1 виконавчий збір у розмірі 34 588 грн.

Позивач вважає, що відповідачем невірно розраховано суму виконавчого збору 34 588 грн (щодо рішення немайнового характеру). В той час вважає, що виконавчий збір має бути розрахований у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Вважаючи вищезазначену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, військова частина звернулася до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Статтею 1 Закону №1404-VIII установлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках (пункт 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Частинами 5, 6 статті 26 Закону №1404-VIII унормовано, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII визначені випадки, коли виконавчий збір не стягується.

Згідно із частинами 1, 2 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Особливості виконання рішень немайнового характеру, тобто рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначені Розділом VIII Закону №1404-VIII.

Зокрема, частинами 1, 2, 3 статті 63 Закону №1404-VIII установлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Пунктами 1 та 10 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) установлено, що виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону. У разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону.

За змістом пункту 13 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, при виконанні рішення немайнового характеру у разі, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення.

Якщо після завершення виконавчого провадження за рішенням немайнового характеру виконавчий збір, витрати виконавчого провадження не стягнуто, виконавець вживає заходів щодо їх подальшого виконання у порядку, визначеному пунктом 8 розділу ІІІ та пунктом 2 розділу VI цієї Інструкції.

У свою чергу, пункт 8 розділу ІІІ та пункт 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень визначають, що постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після їх винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Аналізуючи вищенаведені правові норми слід дійти висновку, що виконавчий документ з переліку, зазначеного у статті 3 Закону №1404-VIII, є підставою для початку примусового виконання рішення.

Обов`язком виконавця є вжиття заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».

За умови відсутності підстав для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, у державного виконавця виникає безальтернативний обов`язок винести постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій він зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (у випадку примусового виконання рішення немайнового характеру), а також зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону №1404-VIII.

Обов`язок виконавця зазначити у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону цього ж Закону №1404-VIII є імперативним приписом частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII.

Стягнення з боржника виконавчого збору виконавчого провадження одночасно з відкриттям виконавчого провадження також є безумовним обов`язком державного виконавця та пов`язується з початком примусового виконання, яке, у свою чергу, розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження виконавець зобов`язаний вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

Як видно з матеріалів справи, відповідач відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа, яким боржника зобов`язано вчинити дії. Також відповідач виніс оскаржену у цій справі постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі, визначеному частиною 3 статті 27 Закону №1404-VIII - за примусове виконання рішення немайнового характеру.

Аналогічно, в пункті 3 постанови про відкриття виконавчого провадження виконавець зазначив про стягнення виконавчого збору за виконання рішення немайнового характеру.

Виконавче провадження відкрито з примусового виконання виданого Львівським окружним адміністративним судом виконавчого листа від 28.11.2025 №380/23738/24, яким боржника (ВЧ НОМЕР_1 ) зобов`язано здійснити перерахунок та виплату належного грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Отже, судовим рішенням, яке підлягало примусовому виконанню, зобов`язано боржника здійснити перерахунок та виплату належного грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2021 року грошового забезпечення, тобто вчинити на користь стягувача дії однак без визначення суми, яка підлягає виплаті.

Чинним законодавством регламентовано, що виконавець, здійснюючи примусове виконання рішень, повинен керуватись виключно порядком, встановленим Законом №1404-VIII.

Статтею 27 Закону №1404-VIII встановлено два види обрахунку розміру виконавчого збору: за виконання рішення майнового та немайнового характеру.

Виходячи зі змісту частини другої статті 27 Закону №1404-VIII, у виконавчому провадженні рішення набуває майнового характеру у разі визначення у ньому конкретної суми, яка підлягає стягненню, і лише в цьому випадку виконавець може визначити розмір виконавчого збору - 10 відсотків від цієї суми.

З аналізу частини першої статті 63 Закону №1404-VIII вбачається, що рішення немайнового характеру - це рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

У справі, що розглядається, державний виконавець, приймаючи оскаржену постанову, визначив зобов`язання боржника здійснити перерахунок та виплату належного грошового забезпечення, як зобов`язання немайнового характеру.

Такий висновок державного виконавця є правомірним, оскільки судовим рішенням не зобов`язано стягнути з боржника відповідні суми (дії, що можливо виконати без участі боржника, списавши відповідні суми з рахунку), а зобов`язано здійснити такі дії, які може вчинити виключно боржник (в даному випадку роботодавець стягувача) - здійснити перерахунок та виплату позивачу належного грошового забезпечення за відповідний період.

Окрім того, варто наголосити, що судом як у рішенні, так і у виконавчому документі не було визначено конкретної суми, яка підлягає виплаті та з якої державному виконавцю на час відкриття виконавчого провадження і винесення оскаржуваних постанов можливо було б визначити 10 відсотків виконавчого збору.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду у справі № 420/11248/24 наголосила на неправомірному ототожненні судом апеляційної інстанції поняття «рішення майнового характеру» та «позов/позовна вимога майнового характеру». Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції керувався правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18) та від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200), однак вказані висновки сформовані в контексті визначення майнової та немайнової позовної вимоги для розрахунку судового збору при зверненні до суду. Сплата судового збору урегульована Законом України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» та процесуальними кодексами.

У свою чергу, спірні правовідносини виникли під час примусового виконання судового рішення та унормовані спеціальними правовими нормами - Законом №1404-VIII, яким і передбачені вимоги для майнового та немайнового рішення, для обрахунку саме виконавчого збору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність спірної постанови з урахуванням вищевикладеного, а доводи позивача про те, що на виконанні у органу ДВС перебуває рішення майнового характеру, є помилковим.

При цьому, такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з останньою практикою Верховного Суду викладеною у постанові від 02 лютого 2026 року справа №420/11248/24.

Відтак, суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ВП №80579289 від 25.03.2026 про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначено стягнути виконавчий збір у розмірі 34588 грн та постанова про стягнення виконавчого збору прийняті на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені законодавством України, та обґрунтовано.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 до Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.І. Кузан