Рішення № 137659002, 23.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 рокусправа № 380/3953/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (далі позивач, ТОВ «УспіхІмпорт») з позовом до Львівської митниці (далі відповідач, митний орган), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000271/2 від 23.02.2026;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000278/2 від 24.02.2026.

Посилається на те, що при митному оформленні товару, який ввозився на територію України, позивач визначив його митну вартість за основним методом ціною договору (контракту), вказавши її у декларації митної вартості, до якої підприємством було також додано документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України (далі МК України). На думку позивача, митний орган безпідставно не визнав заявлену митну вартість та незаконно прийняв рішення про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товару та коригування його митної вартості, застосувавши резервний метод. Позивач не погоджується із зазначеними в рішенні про коригування митної вартості доводами митного органу та стверджує, що подані підприємством до митного оформлення та додатково на вимогу митного органу документи містять достатньо відомостей, що визначають та підтверджують числові значення складових митної вартості товару. На підставі наведеного вважає, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 09.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.

Ухвалою суду від 23.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Вказав, що необхідність витребування документів є передусім способом упевнитися в тому, що декларант правильно визначив митну вартість. У спірному випадку, подані позивачем до митного оформлення документи містили розбіжності та не містили всіх необхідних відомостей для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару. Вважає що витрати на правову допомогу є неспівмірними. Зважаючи на викладене, вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів є правомірними і підстав для їх скасування немає. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій навів доводи аналогічні тим, які викладені в позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив таке:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (місце знаходження: 79047, Львівська область, м. Львів, проспект Чорновола В., буд. 63а, офіс 313А, код ЄДРПОУ 45834390) зареєстроване як юридична особа 03.06.2025. Основним видом економічної діяльності вказаного підприємства є неспеціалізована оптова торгівля (46.90).

17.10.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (далі по тексту ТОВ, покупець) та компанією «YONGKANG BOMO FITNESS EQUIPMENT CO.,LTD», China (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №F202510RS0, відповідно до якого Продавець поставляє та передає у власність Покупця батути, а також їх комплектуючі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

На виконання вимог зовнішньоекономічного Контракту №F202510RS0, згідно рахунку-фактури (інвойсу) №F20251014RS02-3 від 11.12.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 26 818,60 доларів США.

Позивач, з метою митного оформлення вказаного товару 23.02.2026 подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №26UA209170014725U4, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації, зокрема на які прийняті оскаржувані рішення (тов. 1 - Інвентар та обладнання для заняття фізкультурою, гімнастикою або для гри на свіжому повітрі.)

Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №26UA209170014725U4 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: зовнішньоекономічний договір (контракт) №F202510RS0 від 17.10.2025; рахунок-проформа №F20251014RS02-3 від 17.10.2025; рахунок-фактура (інвойс) №F20251014RS02-3 від 11.12.2025; пакувальний лист б/н від 11.12.2025; банківський платіжний документ, щодо товару №105 від 22.10.2025; банківський платіжний документ, щодо товару №204 від 12.01.2026; договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №K010725-22 від 01.07.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №202 від 16.02.2026; коносамент №BW25120330 від 14.12.2025; накладна УМВС №1326014 від 13.02.2026; автотранспортна накладна №9291 від 20.02.2026; митна декларація країни відправлення №310120250514438548 від 10.12.2025.

За результатами опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала вимогу в якій просила надати додаткові документи, що підтверджують митну вартість відповідно до статті 53 Митного кодексу України. У відповідь на вимогу позивач просив підтвердити митну вартість товарів та провести митне оформлення згідно наявних документів та на вимогу надав наступні документи: - прайс-лист; - інтернет пропозиція.

12.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (далі по тексту ТОВ, покупець) та компанією «BAZHOU YOYO INTERNATIONAL TRADE CO., LTD», China (виробник-постачальник) укладено зовнішньоекономічний Контракт №TNZ062025, відповідно до якого Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

На виконання вимог зовнішньоекономічного Контракту №TNZ062025, згідно рахунку-фактура №TNZ25072945 від 01.12.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 13 623 доларів США.

Позивач, з метою митного оформлення вказаного товару 24.02.2026 подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №26UA209170015112U2, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації, зокрема на які прийняті оскаржувані рішення (тов. 1 - Меблі металеві для столових та житлових кімнат).

Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №26UA209170015112U2 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025; рахунок-проформа №TNZ25072945 від 07.08.2025; рахунок-фактура (інвойс) №TNZ25072945 від 01.12.2025; пакувальний лист б/н від 01.12.2025; банківський платіжний документ, щодо товару №167 від 09.12.2025; банківський платіжний документ, щодо №27 від 08.08.2025; договір транспортного експедирування №09/07/2025-2 від 09.07.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №7 від 12.02.2026; коносамент №WMSS25112894 від 08.12.2025; накладна УМВС №1226028 від 11.02.2026; автотранспортна накладна №00106 від 23.02.2026; митна декларація країни відправлення №021720250000355417 від 03.12.2025.

За результатами опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала вимогу в якій просила надати додаткові документи, що підтверджують митну вартість відповідно до статті 53 Митного кодексу України. У відповідь на вимогу позивач просив підтвердити митну вартість товарів та провести митне оформлення згідно наявних документів та на вимогу надав наступні документи: - прайс-лист; - інтернет пропозиція.

Львівською митницею прийняті рішення про коригування митної вартості товарів:

- щодо МД №26UA209170014725U4 прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000271/2 від 23.02.2026 загальна сума коригування щодо товару №1 складає 66 435,38 дол. США, а також оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000199. Внаслідок прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000271/2 від 23.02.2026, позивачем сплачено податків на загальну суму 919 990,76 грн - інформація відображена у графі В митної декларації №26UA209170014854U6, яка подана позивачем на виконання відповідного рішення митного органу та з метою випуску товарів у вільний обіг. Як наслідок різниця між сумою митних платежів, що повинен був сплатити позивач при оподаткуванні товару та сплатив, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, становить 503 783,28 грн.

- щодо МД №26UA209170015112U2 прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000278/2 від 24.02.2026 загальна сума коригування щодо товару №1 складає 41 037,26 дол. США, а також оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000204. Внаслідок прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000278/2 від 24.02.2026, позивачем сплачено податків на загальну суму 375 463,14 грн - інформація відображена у графі В митної декларації №26UA209170015286U8, яка подана позивачем на виконання відповідного рішення митного органу та з метою випуску товарів у вільний обіг. Як наслідок різниця між сумою митних платежів, що повинен був сплатити позивач при оподаткуванні товару та сплатив, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, становить 214 800,17 грн.

Рішення митного органу №UA209000/2026/000271/2 від 23.02.2026 у графі 33 вмотивовано тим, що Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. За результатами проведеного опрацювання встановлено:

«- у п.1.2 Контракту від 17.10.2025 №F202510RS0 (далі - Контракт) вказано, що Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця. Такого замовлення до митного оформлення подано не було.

- п. 11 Контракту від 17.10.2025 №F202510RS0 передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов`язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов`язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст.180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів.

Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 22.10.2025 №105, від 12.01.2026 №204, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком; Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар.

Відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 CMR-зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №9291 від 20.02.2026 р. у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника.

Митна декларація країни експорту від 10.12.2025 №310120250514438548 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 262862011D, який до митного оформлення не подано.

На вимогу митного органу декларантом подано інформацію з інтернет видань та прайс-лист. Надіслані на вимогу митного органу додатково надані документи не усувають та не пояснюють встановлених розбіжностей. Інших документів на вимогу не надано.»

Щодо обраного методу коригування митної вартості у оскаржуваному рішенні зазначено: «Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №209230/2025/79023 від 22.08.2025, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (інвентар та обладнання для занять фізкультурою, для гри на свіжому повітрі: батути із сіткою, та ручкою...) становила 3,75 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі».

Рішення митного органу №UA209000/2026/000278/2 від 24.02.2026 у графі 33 вмотивовано тим, що Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. За результатами проведеного опрацювання встановлено:

«- п.11 Контракту від 12.06.2025 №TNZ062025 передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов`язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов`язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів.

Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 09.12.2025 №167, від 08.08.2025 №27, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком;

Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар.

Відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 СМР-зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №00106 від 23.02.2026 у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника.

Митна декларація країни експорту від 03.12.2025 №021720250000355417 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 264913797, який до митного оформлення не подано.

На вимогу митного органу декларантом подано інформацію з інтернет видань та прайс-лист. Надіслані на вимогу митного органу додатково надані документи не усувають та не пояснюють встановлених розбіжностей. Інших документів на вимогу не надано.»

Щодо обраного методу коригування митної вартості у оскаржуваному рішенні зазначено: «Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ ІІІ. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №209170/2026/451 від 05.01.2026, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (інші меблі металеві, столи розкладні з металевою основою та стільницею...) становила 4,01 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі».

Вважаючи протиправними рішення відповідача про коригування митної вартості товарів позивач звернувся до суду

При вирішенні спору по суті, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 49 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною другою статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації.

Частиною першою статті 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Відповідно до частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частина третя статті 53 МК України визначає, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Як передбачено ч.5 цієї статті, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною п`ятою статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Як передбачено ч.1 ст.57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Як передбачено ч.3 ст.57 МК України, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (частина друга статті 58 МК України).

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (частина третя статті 58 МК України).

Згідно положень ч.1 ст.64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Частиною другою статті 64 МК України передбачено, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Наведені норми у своїй сукупності дозволяють прийти до таких висновків:

- основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору;

- повноваження митного органу при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів обмежуються перевіркою числового значення заявленої митної вартості;

- наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів (п.52 постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справа № 200/6508/20-а);

- сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (п.53 постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справа № 200/6508/20-а);

- митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності (п.54 постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справа № 200/6508/20-а), що відповідає принципу «належного урядування»;

- необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість, та буде переслідувати легітимну мету;

- застосування чи не застосування інших методів визначення митної вартості має бути обґрунтованим.

При цьому, етапи формування та перевірки митної вартості умовно можна розділити на такі:

- визначення митної вартості декларантом;

- перевірка визначеної митної вартості митним органом, яка включає:

наявність обґрунтованих сумнівів;

надіслання вимоги, задля усунення таких сумнівів та упевнення у тому, що декларант правильно визначив митну вартість;

- обґрунтування обраного методу визначення митної вартості.

Щодо визначення митної вартості за основним методом та наявності у митного органу обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Перелік поданих позивачем документів, що наведений судом вище, відповідає переліку документів, передбачених ст.53 МК України та підтверджує числові значення заявленої митної вартості у згаданих митних деклараціях.

При цьому, судом вважаються необґрунтованими мотиви відповідача з приводу наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, з урахуванням такого.

Щодо зауважень зазначених у рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2026/000271/2 від 23.02.2026, а саме:

«- у п.1.2 Контракту від 17.10.2025 №F202510RS0 (далі - Контракт) вказано, що Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця. Такого замовлення до митного оформлення подано не було.»

Суд зазначає, що така заявка не є первинним документом, який підтверджує ціну товару, оскільки може містити лише інформацію про асортимент та кількість продукції. При цьому законодавством України, зокрема положеннями ст.53 МК України, не передбачено обов`язку подання замовлення як документа, що підтверджує митну вартість товарів.

Судом встановлено, що відповідно до п. 1.3 Контракту №F202510RS0 від 17.10.2025 найменування, асортимент, кількість та ціна товару узгоджуються сторонами на кожну партію та зазначаються у проформах-інвойсах, які є невід`ємною частиною контракту. Таким чином, саме проформа-інвойс та подальший комерційний інвойс є документами, що фіксують погоджені сторонами істотні умови поставки.

Матеріалами справи підтверджено, що під час митного оформлення декларантом подано рахунок-проформу №F20251014RS02-3 від 17.10.2025, комерційний інвойс, а також банківські платіжні документи, які в сукупності містять усі необхідні відомості щодо ціни, фактично сплаченої за товар.

Суд враховує, що рахунок-проформа за своєю правовою природою є попереднім інвойсом, який використовується для узгодження умов поставки, зокрема ціни та обсягів, і після його погодження сторони оформлюють комерційний інвойс. Отже, надану проформу можна розцінювати як документ, що підтверджує погодження замовлення між сторонами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що подані декларантом документи у своїй сукупності підтверджують заявлену митну вартість товару, містять усі необхідні відомості щодо ціни та умов поставки, а тому у митного органу були відсутні правові підстави для невизнання заявленої митної вартості та її коригування.

«- п. 11 Контракту від 17.10.2025 №F202510RS0 передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов`язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання….»

Суд зазначає, що відповідно до абз. 13 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) є домовленістю двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямованою на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Разом з тим суд звертає увагу, що відповідач у своєму рішенні посилається на норми Господарського кодексу України, який згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 визнано таким, що втратив чинність з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025. Таким чином, формуючи відповідні висновки, митний орган застосував норми нечинного законодавства.

Суд зазначає, що форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), а також права та обов`язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами України. При цьому такий договір може бути визнаний недійсним виключно у судовому порядку у разі його невідповідності вимогам законодавства України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Щодо доводів відповідача про відсутність визначеного строку договору, суд зазначає, що відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права та виконувати свої обов`язки відповідно до договору, а не лише певний момент у часі, як помилково зазначено відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин), і в такому випадку визнання його недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка його вчиняє, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх дітей.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону щодо нотаріального посвідчення договору такий договір є нікчемним. Водночас чинне законодавство не встановлює обов`язку нотаріального посвідчення зовнішньоекономічного договору, укладеного між юридичними особами.

Суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні посадова особа митниці не наводить жодних належних обґрунтувань та не посилається на норми чинного законодавства, які б прямо визначали недійсність спірного договору. У зв`язку з цим слід врахувати положення ст. 204 ЦК України, відповідно до яких правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б свідчила про недійсність укладеного сторонами зовнішньоекономічного договору, а також відсутнє рішення суду про визнання його недійсним, такий договір є правомірним.

Крім того, судом встановлено, що подальші дії відповідача, а саме здійснення митного оформлення товару після винесення оскаржуваних рішень про коригування митної вартості, свідчать про фактичне визнання митним органом зовнішньоекономічного контракту №F202510RS0 від 17.10.2025 як чинного, оскільки будь-які застереження, зокрема картки відмови чи протоколи про порушення митних правил, при випуску товару у вільний обіг відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Суд бере до уваги, що пунктом 11 Контракту «Інші умови договору» передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Водночас пунктом 3 Контракту «Ціна та загальна вартість» визначено, що загальна вартість товару, який постачається за цим контрактом, становить не більше 10 000 000,00 USD.

Таким чином, наведені умови свідчать про те, що Контракт №F202510RS0 від 17.10.2025 є довгостроковим, розрахованим на багаторазові поставки товару до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що повністю відповідає положенням цивільного законодавства України.

«… У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 22.10.2025 №105, від 12.01.2026 №204, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком»

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція повинна містити інформацію, яка дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати платника та отримувача, їх рахунки, надавачів платіжних послуг, суму операції, а також інші реквізити, необхідні для належного виконання платіжної операції.

Частиною сьомою статті 40 зазначеного Закону встановлено, що Національний банк України визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, а також особливості їх оформлення, захисту та прийняття до виконання у відповідних нормативно-правових актах.

Суд враховує, що Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (у редакції постанови від 25.08.2022 №189), а саме пунктом 14 розділу 2, визначено перелік обов`язкових реквізитів платіжної інструкції. Зокрема, підпунктом 10 пункту 14 передбачено, що така інструкція повинна містити призначення платежу.

Відповідно до пункту 15 зазначеного Положення платник заповнює реквізит «Призначення платежу» таким чином, щоб надати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється, при цьому повнота інформації забезпечується платником з урахуванням вимог законодавства України.

Разом з тим суд звертає увагу, що чинне законодавство України не містить визначення поняття «повнота інформації» у контексті заповнення реквізиту «Призначення платежу», що свідчить про його оціночний характер, а також не встановлює обов`язку зазначення у такому реквізиті конкретно визначених даних, зокрема обов`язкового зазначення реквізитів контракту чи рахунку-проформи.

Судом встановлено, що у банківських платіжних документах №105 від 22.10.2025 та №204 від 12.01.2026, у призначенні платежу наявне посилання на контракт №F202510RS0 від 17.10.2025 та на рахунок-проформу №F20251014RS02-3 від 17.10.2025.

Крім того, зазначені платіжні документи містять відомості про дату здійснення операції, суму платежу в доларах США, реквізити платника та отримувача коштів, а також відмітки банку про виконання платіжних операцій, що узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення. При цьому судом встановлено, що загальна вартість товару за вказаною поставкою у розмірі 26 818,60 доларів США на момент митного оформлення була сплачена у повному обсязі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що подані банківські платіжні документи містять достатній обсяг інформації для ідентифікації відповідних господарських операцій, підтверджують здійснення оплати саме за спірні поставки товару та узгоджуються з іншими документами, поданими до митного оформлення. Відтак зазначені банківські платіжні документи можливо однозначно ідентифікувати із відповідними поставками товарів.

«Відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 CMR-зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №9291 від 20.02.2026 у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника.»

Судом встановлено, що графа 22 поданої до митного оформлення CMR містить надруковані реквізити як відправника, так і перевізника, які дають можливість належним чином ідентифікувати відповідних учасників перевезення. При цьому положення статті 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (CMR) не передбачають наявність підписів чи печаток відправника та перевізника як обов`язкових реквізитів міжнародної товарно-транспортної накладної.

Суд також враховує, що наведені відповідачем зауваження щодо оформлення CMR не свідчать про наявність розбіжностей у документах, поданих до митного контролю. Розбіжності за своєю правовою природою повинні полягати у невідповідності відомостей, що містяться у різних документах, або ж свідчити про наявність ознак їх підробки. Водночас відповідачем не наведено жодних доказів існування таких розбіжностей чи ознак підробки документів.

Крім того, відповідач не зазначає, які саме відомості, необхідні для підтвердження числових значень складових митної вартості товарів або ціни, що була фактично сплачена чи підлягає сплаті за товар, відсутні у поданих документах. Відтак митним органом не доведено, яким саме чином наведені зауваження щодо оформлення CMR можуть впливати на правильність визначення митної вартості товарів.

Отже, наявність або відсутність окремих необов`язкових реквізитів у міжнародній товарно-транспортній накладній сама по собі не впливає на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів. При цьому митним органом не встановлено жодних невідповідностей щодо кількісних, якісних чи інших характеристик товару, зазначених у вантажній накладній.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 року у справі №380/1221/20, у якій зазначено, що предметом доказування у процедурах контролю митної вартості товарів є ціна товару та інші складові митної вартості. Відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів складання вантажної накладної підтверджує укладення договору перевезення. Таким чином, умови міжнародного перевезення товарів безпосередньо не впливають на ціну товару, а тому самі по собі недоліки оформлення вантажних накладних CMR не можуть бути достатньою підставою для виникнення сумнівів щодо правильності визначення митної вартості товарів.

Суд також звертає увагу, що товарно-транспортна накладна (CMR) не належить до документів, визначених частиною другою статті 53 Митного кодексу України як документи, що підтверджують митну вартість товарів. Відтак інформація, зазначена у такій накладній, сама по собі не впливає на підтвердження числових значень складових митної вартості.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що наведені відповідачем зауваження щодо оформлення міжнародної товарно-транспортної накладної CMR не є належним та достатнім обґрунтуванням для невизнання заявленої митної вартості товарів та прийняття рішення про її коригування.

«Митна декларація країни експорту від 10.12.2025 №310120250514438548 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 262862011D, який до митного оформлення не подано»

Щодо посилань відповідача на недоліки митної декларації країни відправлення, слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України така декларація не належить до основних документів, які підтверджують митну вартість товарів. Водночас згідно з пунктом 7 частини третьої статті 53 Митного кодексу України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, який подається декларантом лише за наявності.

Крім того, позивач не впливає на порядок заповнення експортної митної декларації, оскільки вона оформлюється відправником товару відповідно до вимог законодавства країни експорту, а тому подається митному органу в тому вигляді, в якому була отримана. Також позивач не зобов`язаний володіти інформацією щодо особливостей заповнення окремих граф такої декларації.

При цьому відповідач не посилається на жодні норми чинного законодавства Китайської Народної Республіки, які б регламентували порядок заповнення експортної митної декларації, та не обґрунтовує, яким саме чином повинні бути заповнені відповідні графи. Натомість наведені відповідачем доводи ґрунтуються виключно на припущеннях та суб`єктивних сумнівах, без належного нормативного підтвердження.

У рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2026/000278/2 від 24.02.2026 наведених у графі 33:

«- п.11 Контракту від 12.06.2025 №TNZ062025 передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов`язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов`язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів.»

Суд зазначає, що відповідно до абз. 13 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) є домовленістю двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямованою на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Разом з тим суд звертає увагу, що відповідач у своєму рішенні посилається на норми Господарського кодексу України, який згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 визнано таким, що втратив чинність з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025. Таким чином, формуючи відповідні висновки, митний орган застосував норми нечинного законодавства.

Суд зазначає, що форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), а також права та обов`язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами України. При цьому такий договір може бути визнаний недійсним виключно у судовому порядку у разі його невідповідності вимогам законодавства України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Щодо доводів відповідача про відсутність визначеного строку договору, суд зазначає, що відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права та виконувати свої обов`язки відповідно до договору, а не лише певний момент у часі, як помилково зазначено відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин), і в такому випадку визнання його недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка його вчиняє, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх дітей.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону щодо нотаріального посвідчення договору такий договір є нікчемним. Водночас чинне законодавство не встановлює обов`язку нотаріального посвідчення зовнішньоекономічного договору, укладеного між юридичними особами.

Суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні посадова особа митниці не наводить жодних належних обґрунтувань та не посилається на норми чинного законодавства, які б прямо визначали недійсність спірного договору. У зв`язку з цим слід врахувати положення ст. 204 ЦК України, відповідно до яких правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б свідчила про недійсність укладеного сторонами зовнішньоекономічного договору, а також відсутнє рішення суду про визнання його недійсним, такий договір є правомірним.

Крім того, судом встановлено, що подальші дії відповідача, а саме здійснення митного оформлення товару після винесення оскаржуваних рішень про коригування митної вартості, свідчать про фактичне визнання митним органом зовнішньоекономічного контракту №TNZ062025 від 12.06.2025 як чинного, оскільки будь-які застереження, зокрема картки відмови чи протоколи про порушення митних правил, при випуску товару у вільний обіг відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Суд бере до уваги, що пунктом 11 Контракту «Інші умови договору» передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Водночас пунктом 3 Контракту «Ціна та загальна вартість» визначено, що загальна вартість товару, який постачається за цим контрактом, становить не більше 2 000 000,00 USD.

Таким чином, наведені умови свідчать про те, що Контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 є довгостроковим, розрахованим на багаторазові поставки товару до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що повністю відповідає положенням цивільного законодавства України.

«… У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 09.12.2025 №167, від 08.08.2025 №27, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного (их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатись рахунком;»

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція повинна містити інформацію, яка дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати платника та отримувача, їх рахунки, надавачів платіжних послуг, суму операції, а також інші реквізити, необхідні для належного виконання платіжної операції.

Частиною сьомою статті 40 зазначеного Закону встановлено, що Національний банк України визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, а також особливості їх оформлення, захисту та прийняття до виконання у відповідних нормативно-правових актах.

Суд враховує, що Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (у редакції постанови від 25.08.2022 №189), а саме пунктом 14 розділу 2, визначено перелік обов`язкових реквізитів платіжної інструкції. Зокрема, підпунктом 10 пункту 14 передбачено, що така інструкція повинна містити призначення платежу.

Відповідно до пункту 15 зазначеного Положення платник заповнює реквізит «Призначення платежу» таким чином, щоб надати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється, при цьому повнота інформації забезпечується платником з урахуванням вимог законодавства України.

Разом з тим суд звертає увагу, що чинне законодавство України не містить визначення поняття «повнота інформації» у контексті заповнення реквізиту «Призначення платежу», що свідчить про його оціночний характер, а також не встановлює обов`язку зазначення у такому реквізиті конкретно визначених даних, зокрема обов`язкового зазначення реквізитів контракту чи рахунку-проформи.

Судом встановлено, що у банківських платіжних документах №167 від 09.12.2025 та №27 від 08.08.2025, у призначенні платежу наявне посилання на контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 та на рахунок-проформу №TNZ25072945 від 07.08.2025.

Крім того, зазначені платіжні документи містять відомості про дату здійснення операції, суму платежу в доларах США, реквізити платника та отримувача коштів, а також відмітки банку про виконання платіжних операцій, що узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення. При цьому судом встановлено, що загальна вартість товару за вказаною поставкою у розмірі 13 623 доларів США на момент митного оформлення була сплачена у повному обсязі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що подані банківські платіжні документи містять достатній обсяг інформації для ідентифікації відповідних господарських операцій, підтверджують здійснення оплати саме за спірні поставки товару та узгоджуються з іншими документами, поданими до митного оформлення. Відтак зазначені банківські платіжні документи можливо однозначно ідентифікувати із відповідними поставками товарів.

«Відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 СМР-зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №00106 від 23.02.2026 у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника.»

Судом встановлено, що графа 22 поданої до митного оформлення CMR містить надруковані реквізити як відправника, так і перевізника, які дають можливість належним чином ідентифікувати відповідних учасників перевезення. При цьому положення статті 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (CMR) не передбачають наявність підписів чи печаток відправника та перевізника як обов`язкових реквізитів міжнародної товарно-транспортної накладної.

Суд також враховує, що наведені відповідачем зауваження щодо оформлення CMR не свідчать про наявність розбіжностей у документах, поданих до митного контролю. Розбіжності за своєю правовою природою повинні полягати у невідповідності відомостей, що містяться у різних документах, або ж свідчити про наявність ознак їх підробки. Водночас відповідачем не наведено жодних доказів існування таких розбіжностей чи ознак підробки документів.

Крім того, відповідач не зазначає, які саме відомості, необхідні для підтвердження числових значень складових митної вартості товарів або ціни, що була фактично сплачена чи підлягає сплаті за товар, відсутні у поданих документах. Відтак митним органом не доведено, яким саме чином наведені зауваження щодо оформлення CMR можуть впливати на правильність визначення митної вартості товарів.

Отже, наявність або відсутність окремих необов`язкових реквізитів у міжнародній товарно-транспортній накладній сама по собі не впливає на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів. При цьому митним органом не встановлено жодних невідповідностей щодо кількісних, якісних чи інших характеристик товару, зазначених у вантажній накладній.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 року у справі №380/1221/20, у якій зазначено, що предметом доказування у процедурах контролю митної вартості товарів є ціна товару та інші складові митної вартості. Відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів складання вантажної накладної підтверджує укладення договору перевезення. Таким чином, умови міжнародного перевезення товарів безпосередньо не впливають на ціну товару, а тому самі по собі недоліки оформлення вантажних накладних CMR не можуть бути достатньою підставою для виникнення сумнівів щодо правильності визначення митної вартості товарів.

Суд також звертає увагу, що товарно-транспортна накладна (CMR) не належить до документів, визначених частиною другою статті 53 Митного кодексу України як документи, що підтверджують митну вартість товарів. Відтак інформація, зазначена у такій накладній, сама по собі не впливає на підтвердження числових значень складових митної вартості.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що наведені відповідачем зауваження щодо оформлення міжнародної товарно-транспортної накладної CMR не є належним та достатнім обґрунтуванням для невизнання заявленої митної вартості товарів та прийняття рішення про її коригування.

«Митна декларація країни експорту від 03.12.2025 №021720250000355417 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 264913797, який до митного оформлення не подано.»

Щодо посилань відповідача на недоліки митної декларації країни відправлення, слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України така декларація не належить до основних документів, які підтверджують митну вартість товарів. Водночас згідно з пунктом 7 частини третьої статті 53 Митного кодексу України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, який подається декларантом лише за наявності.

Крім того, позивач не впливає на порядок заповнення експортної митної декларації, оскільки вона оформлюється відправником товару відповідно до вимог законодавства країни експорту, а тому подається митному органу в тому вигляді, в якому була отримана. Також позивач не зобов`язаний володіти інформацією щодо особливостей заповнення окремих граф такої декларації.

При цьому відповідач не посилається на жодні норми чинного законодавства Китайської Народної Республіки, які б регламентували порядок заповнення експортної митної декларації, та не обґрунтовує, яким саме чином повинні бути заповнені відповідні графи. Натомість наведені відповідачем доводи ґрунтуються виключно на припущеннях та суб`єктивних сумнівах, без належного нормативного підтвердження.

Щодо зобов`язання митного органу зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Зміст частини 3 статті 53 МК України вказує на те, що письмова вимога надсилається за умови наявності розбіжності у поданих документах, наявності ознаки підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як було встановлено судом вище законодавчо визначених умов для надіслання вимоги у відповідача не було, оскільки подані позивачем документи до митної декларації у своїй сукупності підтверджували числові значення задекларованої митної вартості.

Разом з тим, наведений порядок є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість, що є легітимною метою.

В цьому контексті слід також зазначити і про те, що орган митної служби у вимозі повинен конкретизувати документи, надання яких може усунути сумніви достовірності відомостей, які зазначені у первинно поданих документах.

Надіслання письмових вимог, які містять загальний перелік документів, передбачений ч.3 ст.53 МК України, без конкретизації тих, які можуть усунути сумніви, буде порушувати такі складові принципу «належного урядування» як послідовність, ясність дій митного органу та юридичну визначеність у спірних правовідносинах.

Крім того, у всіх наведених вище спірних рішеннях відповідач зазначив, що неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №209230/2025/79023 від 22.08.2025, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (інвентар та обладнання для занять фізкультурою, для гри на свіжому повітрі: батути із сіткою, та ручкою...) становила 3,75 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №209170/2026/451 від 05.01.2026, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (інші меблі металеві, столи розкладні з металевою основою та стільницею...) становила 4,01 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі.

Щодо застосування чи не застосування інших методів визначення митної вартості має бути обґрунтованим.

У відповідності до положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17 Верховний Суд зазначив наступне: «… рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.».

Застосовуючи наведений висновок до спірних правовідносин, суд зазначає, що спірні рішення не містять жодних пояснень щодо зроблених контролюючим органом коригувань на обсяги партій ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, тощо.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Контролюючий орган не вказав переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.

Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб`єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи встановлено невідповідність спірних рішень митного органу критеріям правомірності передбачених п.1 та п.3 ч.2 ст.2 КАС України.

Відтак, суд прийшов до висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 8 623,45 грн. Саме таку суму судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на правову допомогу. Суд зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи надано Договір №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24.10.2025, Додаткова угода №16 від 27.02.2026 до Договору №2-24/10/25 від 24.10.2025 р. та опис виконаних робіт.

Суд звертає увагу, що при встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи №200/14113/18-а.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, суд вважає, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 6000,00 грн, саме ця сума судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає присудженню на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів прийняте Львівською митницею №UA209000/2026/000271/2 від 23.02.2026.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів прийняте Львівською митницею №UA209000/2026/000278/2 від 24.02.2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (ЄДРПОУ 45834390) 8623 (вісім тисяч шістсот двадцять три) грн 45 коп сплаченого судового збору, 6000 (шість тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.