Рішення № 137658874, 24.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року м. Київ справа №320/58585/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345; 58002, Чернівецька область, м. Чернівці, пл. Центральна, 3), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №262340021879 від 04.11.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області Макаренко Ганні Юріївні;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області врахувати ОСОБА_1 , страховий стаж період роботи з 01.01.1992 року по 01.02.1995 рік та з 15.02.1995 року по 17.05.2000 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона у жовтні 2024 року звернулася повторно до Пенсійного фонду України, із заявою та відповідними документами на призначення пенсії за віком. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надіслало позивачу рішення про відмову у призначенні пенсії, яке було розглянуте за принципом екстериторіальності та повідомило, що пенсія за віком не призначена у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки не враховуються зазначені у ньому періоди роботи, які неможливо перевірити у зв`язку з тим, що деякі дати на номери наказів містять виправлення, які не засвідчені належним чином та відтиск печатки і дати і номери наказів перекреслені.

Проте, як вважає позивач, виправлення та неповність інформації через неналежне заповнення трудової книжки роботодавцем, не може мати наслідком позбавлення його права на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року відкрите провадження у даній адміністративній справі. Справу визначено розглядати одноособово суддею Панченко Н.Д. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 21.01.2025.

Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 05.02.2025.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) досягла 61-річного віку, 28 жовтня 2024 року подала заяву про призначення пенсії за віком через вебпортал електронних послуг Пенсійного Фонду України.

У відповідь на її звернення, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області направило Рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №262340021879 від 04.11.2024 року.

Відповідно до Рішення про відмову у призначенні пенсії № 262340021879 від 04.11.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області:

«Дата звернення до територіального органу Пенсійного фонду України в-28.10.2024 року;

Вік заявника - 61 рік;

Страховий стаж особи - 13 років 2 місяці 27 днів, в тому числі для визначення права 14 років 5 місяців 2 дні;

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 01.01.1992 року по 01.02.1995 рік, оскільки виправлення дати наказу про звільнення внесено з порушеннями вимог Інструкції ведення трудових книжок працівників;

- період роботи з 15.02.1995 року по 17.05.2000 рік, оскільки № та дата наказу про прийняття перекреслено. Необхідно надати уточнюючу довідку.

Прийнято Рішення у призначенні пенсії по віку відмовити, оскільки відсутній необхідний страховий стаж.».

Крім цього, позивачка звертала увагу суду, що під час попереднього звернення до пенсійних органів період з 01.01.1992 року по 01.02.1995 рік їй був зарахований згідно з рішенням ГУ ПФУ у Полтавській області від 15.08.2023 року №262340021879, що свідчить про довільне тлумачення вимог законодавства різними пенсійними органами.

Не погоджуючись із незарахуванням до страхового стажу позивача відповідних періодів роботи та вважаючи протиправним позбавлення права на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII (далі - Закон N 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV (далі - Закон N 1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону N 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно- правового характеру за умови сплати страхових внесків.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Статтею 62 Закону N Закону України Про пенсійне забезпечення N 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок N 637).

Пунктом 1 Порядку N 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм вбачається, що положення Порядку N 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.74 N 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція N 162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції N 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції N 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції N 162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції N 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції N 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58 (далі - Інструкція N 58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі N 687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Судом досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 від 08.09.1980 року, де зазначено, що позивачка ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) працювала з 01.01.1992 року по 01.02.1995 рік на посаді секретаря-референта у ТОВ «Сім`я К і К».

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.09.1980 року, позивачка була прийнята на роботу 01.01.1992 року, що підтверджується записом № 10 (наказ про прийняття № 25 від 01.01.1992 року).

Відповідно до її трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.09.1980 року, вона була звільнена з роботи 01.02.1995 року, що підтверджується записом № 11 (наказ про звільнення № 11 від 01.02.1995 року), у якій наявні трудові відповідні записи.

Також, на сторінці 8 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.09.1980 року стоїть відмітка «виправленому вірити», яка датована 01.02.1995 р. та засвідчена підписом, який відповідає підпису директора ТОВ «Сім`я К і К» ОСОБА_4 .

Отже, записами № 10 та № 11 трудової книжки НОМЕР_2 від 08.09.1980 року підтверджено, що вона дійсно працювала у ТОВ «Сім`я К і К».

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.09.1980 року зазначено, що позивачка працювала з 15.02.1995 року по 17.05.2000 рік на посаді техніка у МПП «Конкур».

Відповідно до її трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.09.1980 року, вона була прийнята на роботу 15.02.1995 року, що підтверджується записом № 12 (наказ про прийняття № 21 від 15.02.1995 року).

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.09.1980 року, позивачка була звільнена з роботи 17.05.2000 року, що підтверджується записом № 14 (наказ про звільнення № 71 від 17.05.2000 року).

Статтею 48 КЗпП України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (в редакції Закону станом до 10.06.2021 року), статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Лише у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній порядок підтвердження наявного трудового стажу встановлюється Кабінетом Міністрів України, тобто Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637). До того ж, і пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

В пункті 3 Порядку № 637 зазначається, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи (це вичерпна умова), для підтвердження стажу роботи приймаються інші документи. Тобто, за приписами наведеної норми інші будь-які документи для підтвердження трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці або містяться неправильні чи неточні записи саме про періоди роботи, а не відомості та записи, що містяться в інших графах трудової книжки. Відповідна правова позиція викладена у п. 29 постанови Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі №159/4315/16-а. Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VI11 висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначав пенсійний орган у своєму рішенні до страхового стажу не враховані періоди роботи згідно з записами у трудовій книжці, оскільки виправлення дати наказу про звільнення внесено з порушеннями вимог Інструкції ведення трудових книжок працівників; № та дата наказу про прийняття перекреслено.

В той же час, на сторінці 8 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.09.1980 року стоїть відмітка «виправленому вірити», яка датована 01.02.1995 та засвідчена підписом, який відповідає підпису директора ТОВ «Сім`я К і К» ОСОБА_4 .

Також, трудова книжка містить перекреслення печатки напроти запису №13 трудової книжки, згідно з яким 11.03.1998 вона переведена з посади техніка на посаду техніка І категорії відповідно до наказу №45 від 10.03.1998 року у МПП «Конкур», що узгоджується із загальним періодом роботи у МПП «Конкур» з 15.02.1995 по 17.05.2000.

При цьому, із записів в трудовій книжці можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про прийняття на роботу та звільнення; підставу переведення, звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці тощо.

Водночас на працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі 687/975/17 (реєстраційний номер у ЄДРСР 72366973). (ВС/КАС у справі N 127/9055/17 від 06 березня 2018 р.).

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо вищезазначених спірних періодів роботи.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі N 754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі N 490/12392/16-а.

Також, позивачка зазначала, що не має можливості надати додаткові підтверджуючі довідки з МПП «Конкур», оскільки відповідне підприємство знаходиться на тимчасово окупованій території України та вона не має з ним жодного зв`язку.

За таких обставин, доводи відповідача щодо не підтвердження страхового стажу, у зв`язку з тим, що в трудовій книжці позивача міститься виправлення, які не засвідчені належним чином або міститься нечіткий відбиток печатки, відсутні відомості про код ЄДРПОУ - спростовано матеріалами справи, а отже неврахування відповідачем до страхового стажу вищезазначених періодів його роботи підтвердженого Трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 08.09.1980 року є необґрунтованими та протиправними.

За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

При цьому, пенсійні органи наділені правом та повноваженням здійснювати запити та уточнювати і перевіряти подані громадянами документи.

Які дії вчиняв пенсійний орган для з`ясування виниклих у нього сумнівів щодо їх спростування чи підтвердження відповідач не зазначив.

Необхідно зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Як зазначалося вище, Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а зазначав, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення тощо, у трудовій книжці.

Окрім цього відповідачем не вказано жодних інших підстав, за яких оформлення записів у трудовій книжці робить їх недійсними або сумнівними.

Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оскаржуваних періодів роботи позивача до його страхового стажу.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач надав докази, які не спростовані відповідачем, про те що періоди його роботи 01.01.1992 року по 01.02.1995 рік та з 15.02.1995 року по 17.05.2000 рік підлягають зарахуванню до страхового стажу та мають бути враховані органом Пенсійного фонду України при вирішенні питання щодо призначення пенсії.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Підсумовуючи викладене, з урахуванням положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №262340021879 від 04.11.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області Макаренко Ганні Юріївні.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку N 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 N 25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У зв`язку із чинністю вказаної норми Порядку N 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №262340021879 від 04.11.2024 ОСОБА_1 за віком, проте обов`язок виплати пенсії у разі її призначення, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера.

Окрім того, і за приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також необхідно зазначити, що за приписами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини " суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п. п. 28-36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку N 11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

"Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх."

"Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують."

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (N 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polanda N 30210/96).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі N 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі N 805/5133/18-а.

Так, Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245). У цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу вищезазначений спірний період роботи (01.01.1992 року по 01.02.1995 рік та з 15.02.1995 року по 17.05.2000 рік) згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 08.09.1980 року, а також зобов`язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, яку останній подавав у 28.10.2024 року, з урахуванням висновків суду, зроблених під час розгляду даної справи.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування основної частини позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 1211,20 грн згідно з квитанцією від 20.11.2024 року № 0.0.4020721868.1, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №262340021879 від 04.11.2024 року, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345; 58002, Чернівецька область, м. Чернівці, пл. Центральна, 3) врахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ), страховий стаж за період роботи з 01.01.1992 року по 01.02.1995 рік, з 15.02.1995 року по 17.05.2000 рік та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, подану 28.10.2024 року, з урахуванням висновків суду, зроблених під час розгляду даної справи.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345; 58002, Чернівецька область, м. Чернівці, пл. Центральна, 3).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.06.2026.

Суддя Панченко Н.Д.