Ухвала суду № 137656676, 24.06.2026, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/6583/25

1-кп/405/331/25

УХВАЛА

24 червня 2026 року Подільський районний суд міста Кропивницького у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю:

секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисників обвинувачених адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницький у кримінальному провадженні № 12025121010001929 у відношенні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого за ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 125 КК України,

клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинувачених під вартою,

встановив:

Прокурор в судовому засіданні звернувся до суду з клопотаннями про продовження у відношенні обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 строку дії запобіжних заходів у виді тримання під вартою, посилаючись на те, що на даний час не зменшилися ризики, які були встановлені під час обрання останнім запобіжних заходів. В обґрунтування заявлених клопотань прокурор посилається на наявність ризиків можливого переховування обвинувачених від суду з метою ухилитися від кримінальної відповідальності з огляду тяжкість можливого покарання; незаконного впливу на потерпілих, з якими обвинувачені безпосередньо знайомі, та свідків з метою зміни ними раніше наданих показань; вчинення інших кримінальних правопорушень, оскільки ОСОБА_6 раніше вчиняв злочини, передбачені ст. 187 КК України за що відбував покарання у виді позбавлення волі, а ОСОБА_7 схильний до агресії і вчинення насильства, що підтверджується обставинами інкримінованого йому кримінального правопорушення. Враховуючи викладене, прокурор вважає, що обрання обвинуваченим запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, не забезпечить виконання ними покладених на них процесуальних обов`язків та об`єктивно не зможе запобігти наведеним ризикам.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_4 заперечив щодо задоволення клопотання прокурора з посиланням на відсутність перелічених прокурором ризиків. Вказав на тривале тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою та відсутність доказів його вини у скоєнні інкримінованого йому злочину. Вважає, що є підстави для застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашнього арешту з використанням електронних засобів контролю, який достатньою мірою забезпечить виконання покладених на нього процесуальних обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника. Вказав, що прокурором в порушення вимог КПК України постійно подаються шаблонні клопотання без наведення обгрунтувань перелічених ризиків. Наведені прокурором ризики є лише його припущенням. Жодних доказів того, що він вчинив розбійний напад прокурором не надано.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_5 заперечив щодо задоволення клопотання прокурора. Вказав на шаблонність клопотань прокурора та недоведеність наявності зазначених ризиків. Кваліфікація дій ОСОБА_7 не підтверджується дослідженими в ході судового розгляду доказами. Зазначив, що за час тримання під вартою обвинувачений ОСОБА_7 захворів на невиліковну хворобу цукровий діабет 2 типу і в умовах слідчого ізолятора йому не надається належна медична допомога, оскільки не виконується вказівка лікаря щодо щоденного вимірювання рівня цукру в крові. Просив змінити застосований відносно ОСОБА_7 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт з використанням електронних засобів контролю.

Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника.

Заслухавши думку учасників судового провадження, суд дійшов наступного.

Частиною 2 статті 177 КПК України визначено, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Так, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років (п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України) та до раніше судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки (п. 5 ч. 2 ст.183 КПК України).

З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину (ч. 4 ст. 187 КК України), за вчинення якого кримінальним законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 26.07.2025 у відношенні ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 22.09.2025, строк дії якого в подальшому ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 19.09.2025 було продовжено до 25.10.2025.

Ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 11.09.2025 у відношенні ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 25.09.2025, строк дії якого в подальшому ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24.09.2025 було продовжено до 25.10.2025.

Ухвалою Подільського районного суду м. Кропивницького від 05.06.2026 дію запобіжного заходу щодо обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 продовжено по 03.08.2026 включно.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

При цьому, судове провадження триває, наступне судове засідання з урахуванням відпускного періоду призначено на 05 серпня 2026 року, а достатні відомості про усунення та відсутність на теперішній час тих обставин, які раніше стали підставою для обрання та продовження у відношенні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відсутні, підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно останніх судом не встановлено.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Вказане свідчить, що більш м`які запобіжні заходи, зазначені у ст.176 КПК України, не зможуть забезпечити належне виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків, а також запобігти встановленим ризикам, а тому не буде забезпечено виконання завдань кримінального судочинства.

Враховуючи викладене, стадію судового провадження, суд вважає, що залишається достатньо підстав вважати, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яким інкриміновано вчинення особливо тяжкого злочину проти власності, поєднаного із застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров`я особи, опинившись на волі, зможуть перешкодити встановленню істини у справі під час судового провадження з огляду на тяжкість покарання, що загрожує їм в разі визнання їх винуватими у інкримінованому злочині, та беручи до уваги те, що останні офіційно не працевлаштовані, тобто офіційного та постійного джерела доходу не мають, а отже можуть ухилитися від суду та не виконувати його процесуальні рішення (ризик переховування), незаконно впливати на потерпілих та свідків, які ще не допитані судом. Враховуючи наявність у ОСОБА_6 непогашених та не знятих у встановленому законом порядку судимостей, в тому числі за розбійний напад, що вказує на його схильність до вчинення злочинів, останній може вчинити інше кримінальне правопорушення (ризик вчинення іншого кримінального правопорушення).

При цьому, зазначена обставина (тяжкість покарання, що загрожує в разі визнання обвинувачених винуватими у інкримінованому злочині) сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного (обвинуваченого) переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001, в якій зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).

За таких обставин, ризик впливу свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Тобто, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із свідками по справі, обвинувачені можуть здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.

Відсутність у обвинувачених постійного законного джерела доходу може спонукати останніх до вчинення інших кримінальних правопорушень, що свідчить про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.

За сукупності таких обставин, суд вважає за необхідне продовжити дію раніше обраного щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Також, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства України, та зазначає, що утримання під вартою не є передумовою покарання у виді позбавлення волі, але при збереженні розумної підозри відносно затриманої особи у скоєні злочину є умовою законності та відповідає реальним вимогам суспільного інтересу.

Доводи сторони захисту на користь обвинувачених у даному випадку не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпеченні виконання обвинуваченими процесуальних рішень у справі та запобіганні процесуальних ризиків. Тобто в даному випадку наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинувачених.

Щодо доводів сторони захисту про стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_7 суд зазначає наступне.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини, порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може мати місце лише в зв`язку з погіршенням стану здоров`я заінтересованої особи, проте таке порушення може бути в зв`язку з неналежним наданням медичної допомоги (рішення «Мельник проти України»). Хоча статтю 3 Конвенції неможна тлумачити так, ніби вона покладає загальний обов`язок звільнити затриманого за станом здоров`я, вона все ж зобов`язує державу захищати фізичну цілісність осіб, позбавлених свободи, зокрема, надаючи їм необхідну медичну допомогу (рішення «Рівьєр проти Франції»).

При цьому, право осіб, які перебувають під вартою, на надання їм медичної допомоги, гарантовано чинним законодавством України та відповідно до положень ст.ст. 11, 21 Закону України «Про попереднє ув`язнення», обов`язок забезпечити особам, взятим під варту, медичне обслуговування, покладається на адміністрацію місць попереднього ув`язнення, а порядок надання ув`язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув`язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров`я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2.3 затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10.02.2012 № 239/5/104 Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров`я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.

Під час медичного обстеження особи, узятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров`я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.

У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров`я.

Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Відповідно до п. 2.6 затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10.02.2012 № 239/5/104 Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця. Відшкодування витрат, пов`язаних із залученням обраного лікаря-фахівця, здійснюється за рахунок особи, узятої під варту, якій надавалась медична допомога, або її родичів.

Тобто, законодавством чітко визначений порядок надання медичної допомоги особам, узятим під варту (в тому числі особам, стосовно яких не ухвалено вирок суду) і забезпечення виконання зазначеного порядку покладено саме на керівництво СІЗО у взаємодії з закладом охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України та закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту.

Також, суд виходить з того, що стан здоров`я обвинуваченого хоча і є обставиною, яка враховується при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, однак сам по собі не може свідчити про недоцільність тримання обвинуваченого під вартою.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

При цьому, враховуючи висловлені в ході судового засідання скарги сторони захисту щодо ненадання належного лікування обвинуваченому ОСОБА_7 в умовах слідчого ізолятора через незабезпечення виконання вказівок лікаря щодо щоденного вимірювання рівня цукру в крові, а також положення ч. 1 ст. 206 КПК України, відповідно до яких кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи, суд констатує наявність підстав для зобов`язання посадових осіб ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» у взаємодії з Філією Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» в Черкаській та Кіровоградській областях забезпечити належне медичне обстеження та лікування обвинуваченого ОСОБА_7 .

При цьому, відповідно до положень п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважає не можливим визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченими обов`язків, передбачених цим Кодексом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 197, 331, 369 КПК України, суд -

постановив:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинувачених під вартою задовольнити.

Дію запобіжного заходу у відношенні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч. 4 ст. 187 КК України, у виді тримання під вартою продовжити на 60 (шістдесят) днів, тобто з 24 червня 2026 року по 22 серпня 2026 року включно.

Дію запобіжного заходу у відношенні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого за ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 125 КК України, у виді тримання під вартою продовжити на 60 (шістдесят) днів, тобто з 24 червня 2026 року по 22 серпня 2026 року включно.

На підставі ст. 206 КПК України зобов`язати посадових осіб ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» та Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» в Черкаській та Кіровоградській областях забезпечити належне медичне обстеження та лікування обвинуваченого ОСОБА_7 .

Контроль за виконанням ухвали в частині забезпечення належного медичного обстеження та лікування обвинуваченого ОСОБА_7 покласти на процесуального прокурора.

Строк дії ухвали в частині запобіжного заходу визначити по 22 серпня 2026 року включно.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченими - в той самий строк з моменту отримання копії ухвали.

Суддя Подільського районного суду

міста Кропивницького ОСОБА_8