Рішення № 137654913, 18.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м. Київ № 640/16771/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,

за участю представників сторін:

від позивача не з`явились,

від відповідача Олійник Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Служби безпеки України

про визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Служби безпеки України (далі - відповідач, СБУ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та нечинним Положення про спеціально відведені місця для тимчасового тримання (ізолятори тимчасового тримання) Служби безпеки України, затверджене наказом Служби Безпеки України № 40/ДСК від 26.01.2015;

- визнати протиправною та нечинною «Інструкцію про порядок тримання осіб у спеціально відведених місцях для тимчасового тримання (ізоляторах тимчасового тримання) Служби безпеки України» та додатки до неї, затверджену наказом Служби Безпеки України № 589 від 26.07.2008 (із наступними змінами та доповненнями).

Позивач обґрунтовує позов тим, що оскаржуваний наказ СБУ № 40/ДСК та затверджене ним Положення є протиправними і мають бути визнані нечинними. На думку позивача, Служба безпеки України не наділена законом повноваженнями створювати, організовувати та регулювати діяльність ізоляторів тимчасового тримання або спеціально відведених місць для тимчасового тримання осіб, щодо яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Позивач посилається на положення статті 29 Конституції України, відповідно до яких особа може триматися під вартою лише на підставі вмотивованого рішення суду та лише у порядку, визначеному законом. На його переконання, порядок тримання осіб під вартою не може визначатися підзаконним актом СБУ, тим більше актом з грифом обмеження доступу. Крім того, позивач зазначає, що стаття 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення» визначає установи, у яких можуть триматися особи, взяті під варту, однак не наділяє СБУ правом створювати власні ізолятори тимчасового тримання для осіб, щодо яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Позивач також вказує, що наказ № 40/ДСК не було належним чином оприлюднено, хоча він є нормативно-правовим актом і, на думку позивача, визначає права та обов`язки осіб, які перебувають у спеціально відведених місцях СБУ. У зв`язку з цим позивач посилається на статтю 57 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а акти, не доведені до відома населення, є нечинними. Окремо позивач зазначає, що присвоєння акту грифа «ДСК» є необґрунтованим, оскільки Положення, на його думку, не містить інформації, яка може бути віднесена до службової інформації відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2020 відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною та нечинною «Інструкцію про порядок тримання осіб у спеціально відведених місцях для тимчасового тримання (ізоляторах тимчасового тримання) Служби безпеки України» та додатків до неї, затвердженої наказом Служби Безпеки України № 589 від 26.07.2008 (із наступними змінами та доповненнями).

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022 (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 суд прийняв до свого провадження адміністративну справу № 640/16771/20.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 адміністративну справу № 640/16771/20 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду за підсудністю.

На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 640/16771/20, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Пановій Г.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 справу № 640/16771/20 прийнято до провадження судді Панової Г.В., призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Служба безпеки України просить відмовити у задоволенні позову повністю. СБУ зазначає, що наказ від 26.01.2015 №40/ДСК був прийнятий у межах компетенції Служби безпеки України та відповідно до законодавства, яке регулює діяльність СБУ, контррозвідувальну діяльність, попереднє ув`язнення та порядок державної реєстрації нормативно-правових актів. Відповідач посилається на те, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» підрозділи та співробітники СБУ мають право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього місцях осіб, підозрюваних у підготовці чи проведенні розвідувально-підривної, терористичної діяльності та вчиненні інших кримінальних правопорушень, розслідування яких віднесено до компетенції органів СБУ, а також інших осіб у випадках, передбачених законом. Також СБУ вказує, що стаття 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення» допускає тримання осіб, взятих під варту, в ізоляторах тимчасового тримання у разі потреби проведення слідчих дій. Відповідач зазначає, що Положення №40/ДСК не створює нового виду установ попереднього ув`язнення, а визначає організаційні питання діяльності спеціально відведених місць для тимчасового тримання СБУ, функціонування яких випливає з повноважень СБУ, передбачених законом. Щодо доводів про неопублікування акта відповідач зазначає, що наказ №40/ДСК був поданий на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України, пройшов правову експертизу та був зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за №107/26552. За результатами юридичної експертизи Мін`юстом не було виявлено суперечностей чинному законодавству. Крім того, відповідач зазначає, що відомості щодо організації оперативно-службової діяльності СБУ належать до службової інформації, а тому СБУ мала право віднести відповідний акт до документів з обмеженим доступом. Також СБУ вважає, що позивач не довів, які саме положення оскаржуваного Положення № 40/ДСК були застосовані до нього та яким чином вони порушили його права, свободи чи інтереси.

На адресу суду надійшло клопотання представника позивача про проведення розгляду справи без участі позивача та його представника.

Протокольною ухвалою від 14.05.2026 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу по суті заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідача проти позов заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є підозрюваним у кримінальному провадженні № 22019000000000215 від 12.07.2019, яке розслідується Службою безпеки України.

19.06.2020 стосовно позивача було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Місцем тримання позивача під вартою визначено Відділ забезпечення досудових розслідувань Служби безпеки України / спеціально відведене місце для тимчасового тримання СБУ, розміщене у місті Києві.

Позивач зазначає, що діяльність відповідного підрозділу здійснюється, зокрема, на підставі наказу СБУ від 26.01.2015 № 40/ДСК, яким затверджено Положення про спеціально відведені місця для тимчасового тримання / ізолятори тимчасового тримання Служби безпеки України.

Вважаючи, що спірне Положення про спеціально відведені місця для тимчасового тримання (ізолятори тимчасового тримання) Служби безпеки України є протиправним та таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду та лише на підставах і в порядку, встановлених законом.

Частиною першою статті 57 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Відповідно до частин другої, третьої цієї статті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається, у межах визначеної законодавством компетенції, захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про Службу безпеки України» організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.

Статтею 24 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено обов`язки Служби безпеки України, зокрема щодо здійснення інформаційно-аналітичної роботи в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов`язаних з національною безпекою України; здійснення контррозвідувальних заходів; участі у боротьбі з тероризмом та у захисті державної таємниці.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про Службу безпеки України» Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право, зокрема, здійснювати передбачені законом заходи, необхідні для забезпечення державної безпеки України.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6 цього Закону, у ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники Служби безпеки України мають право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього місцях осіб, підозрюваних у підготовці чи проведенні розвідувально-підривної, терористичної діяльності та вчиненні інших кримінальних правопорушень, розслідування яких віднесено до компетенції органів Служби безпеки України, а також інших осіб у порядку, передбаченому законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який застосовується у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, щодо підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення» передбачено, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення» порядок і термін тримання осіб, взятих під варту, в ізоляторі тимчасового тримання, на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України визначаються законодавством України.

Згідно з частиною третьою статті 21 Закону України «Про інформацію» порядок віднесення інформації до службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є службова інформація.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до службової може належати інформація, що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень, а також інформація, зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування».

Відповідно до пункту 4 Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 №736, перелік відомостей, що становлять службову інформацію, складається установою відповідно до частини другої статті 6 та статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», затверджується керівником установи та оприлюднюється на її офіційному веб-сайті, а за відсутності такого веб-сайту - в інший прийнятний спосіб.

Відповідно до пункту 1.1 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Службі безпеки України, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 21.08.2012 № 400, інформація щодо організації оперативно-службової діяльності в системі Служби безпеки України відноситься до інформації для службового користування.

Згідно з Указом Президента України від 03.10.1992 № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.11.1992 №731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Відповідно до пункту 1 Положення №731 державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Пунктом 13 Положення № 731 визначено підстави для відмови у державній реєстрації нормативно-правового акта, зокрема якщо акт не відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства, міжнародним договорам України; виданий з порушенням вимог законодавства або без урахування практики Європейського суду з прав людини; порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов`язки; виходить за межі компетенції органу, що його видав; не відповідає вимогам законодавства про мови; суперечить установленому порядку ведення діловодства; містить норми, що можуть призвести до вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень; не узгоджений із заінтересованими органами у випадках, передбачених законодавством; викладений з порушенням правил правопису та нормопроєктувальної техніки; не узгоджується з дорученням, даним органу, що видав акт.

Судом встановлено, що предметом спору у цій справі є правомірність наказу Служби безпеки України від 26.01.2015 № 40/ДСК, яким затверджено Положення про спеціально відведені місця для тимчасового тримання / ізолятори тимчасового тримання Служби безпеки України.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо відсутності у СБУ повноважень на затвердження Положення № 40/ДСК, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

За змістом статті 29 Конституції України обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність допускається виключно на підставі вмотивованого рішення суду та лише у порядку, встановленому законом. Отже, саме закон визначає правові підстави застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також загальні правила попереднього ув`язнення.

Водночас, із наведеного не випливає заборона для компетентного державного органу врегульовувати внутрішні організаційні питання діяльності підрозділів, у яких забезпечується тимчасове тримання осіб у випадках, прямо передбачених законом.

Статтею 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення» передбачено, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, а в окремих випадках, що визначаються потребою у проведенні слідчих дій, такі особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.

Таким чином, законодавець допускає можливість перебування осіб, щодо яких застосовано тримання під вартою, в ізоляторах тимчасового тримання у разі наявності відповідної потреби, зокрема пов`язаної з проведенням слідчих дій.

Крім того, пунктом 7 частини першої статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» прямо передбачено, що для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6 цього Закону, у ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники СБУ мають право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього місцях осіб, підозрюваних у підготовці чи проведенні розвідувально-підривної, терористичної діяльності та вчиненні інших кримінальних правопорушень, розслідування яких віднесено до компетенції органів СБУ, а також осіб у порядку, передбаченому законами України.

З аналізу зазначених норм суд дійщов висновку, що СБУ як державний орган спеціального призначення із правоохоронними функціями має законодавчо визначені повноваження щодо затримання та тримання окремих категорій осіб у спеціально відведених місцях у випадках та порядку, передбачених законом.

Тому сам по собі факт затвердження СБУ Положення, яке визначає організаційні засади діяльності спеціально відведених місць для тимчасового тримання, не свідчить про вихід відповідача за межі наданих йому законом повноважень.

Доводи позивача про те, що СБУ фактично створила незаконну установу попереднього ув`язнення, суд відхиляє, позаяк Положення №40/ДСК не встановлює новий вид запобіжного заходу, не визначає самостійних підстав для тримання особи під вартою, не підміняє собою кримінальне процесуальне законодавство і не скасовує необхідності наявності судового рішення про тримання особи під вартою.

Положення №40/ДСК за своїм змістом має переважно організаційно-службовий характер, оскільки визначає порядок організації діяльності спеціально відведених місць для тимчасового тримання СБУ, їх завдання, структуру та порядок роботи відповідних посадових осіб. Водночас позивачем не доведено, що саме оскаржуване Положення встановлює такі обмеження його прав, які не передбачені законом або судовим рішенням про застосування запобіжного заходу.

Суд також враховує, що наказ СБУ від 26.01.2015 №40/ДСК був поданий на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та зареєстрований 30.01.2015 за №107/26552.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, державна реєстрація нормативно-правового акта передбачає проведення правової експертизи на відповідність Конституції України, актам законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини, а також вимогам нормопроектувальної техніки.

Сам факт державної реєстрації нормативно-правового акта не звільняє суд від обов`язку перевірити його відповідність актам вищої юридичної сили, однак є обставиною, яка підтверджує дотримання відповідачем передбаченої процедури подання акта на державну реєстрацію та проходження ним правової експертизи у Міністерстві юстиції України.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами юридичної експертизи Міністерством юстиції України не було виявлено суперечностей наказу СБУ №40/ДСК Конституції України чи чинному законодавству, у зв`язку з чим акт був зареєстрований у встановленому порядку.

Суд зазначає, що сама лише незгода позивача із фактом існування спеціально відведених місць для тимчасового тримання СБУ або із доцільністю врегулювання їх діяльності окремим відомчим актом не може бути достатньою підставою для висновку про протиправність такого акта.

Щодо доводів позивача про незаконність неопублікування тексту наказу №40/ДСК суд зазначає таке.

Відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом.

Разом із тим, стаття 57 Конституції України підлягає застосуванню у системному зв`язку з положеннями законодавства про інформацію та доступ до публічної інформації, які допускають існування інформації з обмеженим доступом, зокрема службової інформації.

Згідно з частиною третьою статті 21 Закону України «Про інформацію» порядок віднесення інформації до службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Пунктом 3 частини першої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що службова інформація належить до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до статті 9 цього Закону до службової може належати, зокрема, інформація, що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, пов`язана з організацією оперативно-службової діяльності відповідних органів, якщо її розголошення може завдати шкоди охоронюваним законом інтересам.

Суд враховує, що Положення № 40/ДСК стосується організації діяльності спеціально відведених місць для тимчасового тримання СБУ, порядку функціонування таких місць, службової діяльності відповідних підрозділів та організації їх роботи. Такі питання безпосередньо пов`язані з діяльністю Служби безпеки України як спеціального органу, а тому можуть містити службову інформацію.

Крім того, відповідно до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Службі безпеки України, інформація щодо організації оперативно-службової діяльності в системі СБУ відноситься до інформації для службового користування.

Отже, надання наказу № 40/ДСК грифа обмеження доступу саме по собі не свідчить про його незаконність і не є безумовною підставою для визнання його протиправним та нечинним.

Суд також бере до уваги, що позивач, посилаючись на незаконність неопублікування Положення, не довів належними та допустимими доказами, що спірна інформація є такою, суспільний інтерес у доступі до якої переважає потенційну шкоду від її поширення, як це передбачено статтею 29 Закону України «Про інформацію».

Суд не заперечує, що позивач, перебуваючи у спеціально відведеному місці для тимчасового тримання СБУ, може вважатися особою, яка є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується оскаржуване Положення.

Водночас, сама наявність у позивача процесуального права на звернення до суду не свідчить про обґрунтованість позовних вимог та не доводить протиправність нормативно-правового акта.

Водночас, за змістом частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Позивач обґрунтовує наявність права на звернення тим, що він перебуває в установі СБУ, діяльність якої пов`язує з оскаржуваним Положенням. Проте, самі по собі такі обставини не звільняють позивача від обов`язку довести, що саме норми Положення № 40/ДСК, а не ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу чи положення кримінального процесуального законодавства, є джерелом порушення його прав.

Суд зазначає, що тримання позивача під вартою здійснюється не на підставі наказу СБУ № 40/ДСК, а на підставі відповідного рішення у межах кримінального провадження.

Натомість, оскаржуване Положення визначає організаційні аспекти функціонування спеціально відведених місць СБУ, а тому доводи позивача фактично зводяться до незгоди з існуванням відповідного підрозділу СБУ та режимом його функціонування, однак не підтверджують протиправності самого нормативно-правового акта.

Суд також враховує, що під час державної реєстрації наказу № 40/ДСК, Міністерство юстиції України перевіряло його відповідність актам вищої юридичної сили, у тому числі Конституції України, законам України та міжнародним договорам України. Позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які б спростовували висновки такої правової експертизи або свідчили про наявність підстав, передбачених пунктом 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади № 731, для відмови у державній реєстрації цього нормативно-правового акта.

Суд не приймає доводи позивача про те, що сам факт наявності грифа «ДСК» автоматично свідчить про незаконність акта. Законодавство не містить заборони на існування нормативно-правових актів з обмеженим доступом, якщо відповідний акт містить службову інформацію або інформацію, пов`язану з організацією діяльності органу спеціального призначення, а доступ до нього обмежений відповідно до закону.

Так само необґрунтованими є доводи про те, що Положення № 40/ДСК не могло бути зареєстроване Міністерством юстиції України через його службовий характер.

З матеріалів справи вбачається, що спірний наказ був поданий на державну реєстрацію, пройшов відповідну правову експертизу та набув чинності в установленому порядку.

При цьому позивач не довів наявності обставин, які б свідчили, що оскаржуване Положення суперечить Конституції України, прийняте СБУ поза межами компетенції, встановлює нові підстави або порядок тримання особи під вартою всупереч закону, незаконно покладає на громадян обов`язки, не передбачені законом, було прийняте з порушенням процедури державної реєстрації, підлягало обов`язковому оприлюдненню у повному обсязі попри наявність у ньому службової інформації.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наказ СБУ від 26.01.2015 № 40/ДСК та затверджене ним Положення прийняті відповідачем у межах наданих повноважень, у спосіб, передбачений законом, пройшли державну реєстрацію та не суперечать актам вищої юридичної сили.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та нечинним Положення про спеціально відведені місця для тимчасового тримання/ізолятори тимчасового тримання Служби безпеки України, затвердженого наказом СБУ від 26.01.2015 № 40/ДСК, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 264, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 24 червня 2026 р.