Рішення № 137652696, 23.06.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 червня 2026 року

м. Одеса

Справа № 521/4018/26

Провадження № 2/521/4355/26

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Гуревського В.К.

за секретаря Турава Н.М.,

Позивач ОСОБА_1

Відповідач ОСОБА_2

Третя особа - Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації

Одеської міської ради.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и в :

До Пересипського районного суду міста Одеси з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за місцем його реєстрації та фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в зв`язку з не підтриманням сторонами подружніх відносин з березня 2022 року та виїздом ОСОБА_2 до Німеччини, при цьому син проживає з батьком, відповідач стосовно цього факту заперечень не має.

Ухвалою Пересипського районного суду міста Одеси від 27.02.2026 року цивільну справу з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини передано на розгляд за підсудністю до Хаджибейського районного суду міста Одеси (вул. Василя Стуса, буд. 1-А, м. Одеса, 65033).

Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17.03.2026 року справу передано до розгляду судді Гуревському В.К.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 18.03.2026 року прийнято цивільну справу № 523/4006/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - до провадження.

Роз`єднано позовні вимоги, прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу в порядку спрощеного позовного провадження та 01.05.2026 ухвалено рішення, яким шлюб між сторонами розірвано.

Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини матеріали виділеної цивільної справи передано для реєстрації справи в порядку автоматичного розподілу.

Матеріали виділеної цивільної справи №521/2018/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2026 року передано до розгляду судді Гуревському В.К.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 26.03.2026 року відкрито провадження у справі. Залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради. Витребувано з Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради письмовий висновок щодо розв`язання спору між батьками про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На виконання ухвали суду заступник голови Хаджибейської районної адміністрації Євген ОМЕЛЬЧУК 06.04.2026 року повідомив, що неповнолітньому ОСОБА_3 наразі більше 14-ти років, він може сам визначатись з ким він хоче проживати. На підставі вищевикладеного, орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради не має правових підстав надати до суду відповідний висновок.

Позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив слухати справу за його відсутності, свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 надала до суду заяву про визнання позову, розгляд справи просила провести за її відсутності, позовні вимоги позивача підтримала у повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не з`явились.

Щодо визнання позову відповідачем.

За постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року по справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17), відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.03.2004 року.

У сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , актовий запис № 908 (а. с. 6).

У шлюбних відносинах сторони перебували до 2022 року, тобто до виїзду відповідача за межі України до Федеративної Республіки Німеччини. З цього часу проживання сторін однією сім`єю фактично припинилося.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 01.05.2026 року шлюб між сторонами розірвано.

Син ОСОБА_4 перебуває на утриманні батька ОСОБА_1 , проживає разом батьком, проходить навчання в місті Одесі (довідка щодо навчання а. с. 10). Спору у позивача із відповідачем щодо аліментів, щодо інших витрат на утримання та виховання дитини немає.

ОСОБА_1 до позовної заяви було долучено нотаріально завірену заяву ОСОБА_3 , в якій він зазначив, що обирає місцем свого проживання квартиру за адресою: АДРЕСА_1 разом з його батьком ОСОБА_1 .

Листом заступника голови Хаджибейської районної адміністрації Є. Омельчука повідомлено, що неповнолітньому ОСОБА_3 наразі є більше 14-ти років, він може сам визначатись з ким він хоче проживати. На підставі вищевикладеного, орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради не має правових підстав надати до суду відповідний висновок.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

У справі, яка розглядається судом, предметом спору є визначення місця проживання дитини.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частинах четвертій та п`ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд враховує, що ще до звернення позивача до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що син ОСОБА_4 проживатиме разом із батьком, що також не заперечувалось відповідачем, яка не надала суду заперечень проти позову.

Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. У матеріалах справи відсутні докази того, що мати дитини вимагала та вимагає зміни місця проживання сина.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом із батьком, оскільки позивач не довів, що його права порушені, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.

З урахуванням наведеного, суд керується тим, що ОСОБА_1 не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. При цьому, встановлення відсутності між батьками спору щодо місця проживання дитини у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24).

Крім того, судом враховано, що на момент ухвалення рішення дитині ОСОБА_3 виповнилося повних 17 років.

Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У статті 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України. У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді першої інстанції йому виповнилося 14 років. Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства він може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині. Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, колегія суддів Верховного Суду вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22)», від 02 листопада 2023 року у справі № 592/7624/22 (провадження № 61-7545св23).

Вказані обставини в їх сукупності дають суду підстави вважати, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та таким в задоволенні якого належить відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 19, 160, 161 СК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 82, 89, 133, 141, 263-265 ЦПК України, СУД, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ В. К. Гуревський

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради: м. Одеса, вул. Євгенія Танцюри, буд. 22; ЄДРПОУ - 26303175.

Рішення суду у повному обсязі складено 23 червня 2026 року.