Ухвала суду № 137651688, 24.06.2026, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/10807/25

провадження №6/489/236/26

УХВАЛА

24 червня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

за участю секретаря судового засідання Воробйова В.В.,

в присутності:

представника Інгульського ВДВС Тарасенка К.В.,

представника прокуратури Ярош Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотильчук Юлія Ігорівна, про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 30.12.2025 по справі № 489/10907/25,

встановив:

У червні 2026 року представник заявника через систему «Електронний суд» звернулася до суду із заявою в якій просить скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, встановлене ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 30.12.2025 р. по справі № 489/10807/25 (провадження №6/489/309/25).

В обґрунтування заяви вказано, що на виконані в Інгульському відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Інгульський ВДВС) знаходиться зведене виконавче провадження №75969971, до складу якого входять: виконавче провадження № 75683792 з примусового виконання наказу № 487/6852/21 виданого 08.07.2024 Господарським судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Миколаївської міської ради безпідставно збережені кошти 214059,58 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 1609 кв. м. з кадастровим номером 4810136300:12:018:0002 по м. Миколаїв, вул. Курортна, 3 та виконавче провадження № 75608891 з примусового виконання наказу № 487/6852/21 виданого 08.07.2024 Господарським судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури 3210,89 грн. судового збору за подання позовної заяви, 3981,37 грн. за подання апеляційної скарги.

Під час здійснення виконавчого провадження, за поданням державного виконавця ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30.12.2025 встановлено ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до виконання зобов`язання за наказом Господарського суду Миколаївської області по справі №487/6852/21, виданого 08.07.2024 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Миколаївської міської ради безпідставно збережені кошти 214059,58 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 1609 кв. м. з кадастровим номером 4810136300:12:018:0002 по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 жодним чином не ухиляється від виконання судового наказу. Наразі вона офіційно працевлаштована в Чеській Республіці. Зважаючи на те, що вона є єдиним годувальником для своєї доньки, вона не має об`єктивної фінансової можливості погасити всю суму боргу єдиним платежем. Проте, з її закордонних доходів вона регулярно направляє частину коштів на погашення заборгованості у виконавчому провадженні.

У зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, постійними ракетними обстрілами українських міст військами рф та реальною загрозою життю і здоров`ю мирного населення, ОСОБА_1 була змушена залишити територію України. Вона не перебуває в офіційному шлюбі та самостійно утримує і виховує неповнолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Забезпечення безпеки дитини та права на життя стало головною причиною переміщення ОСОБА_1 до Чеської Республіки, де вона із дитиною отримали тимчасовий захист.

Наразі ОСОБА_1 з донькою офіційно проживають в Чеській Республіці. Донька інтегрована в місцеве суспільство та офіційно здобуває освіту в чеському навчальному закладі.

Наявність заборони на виїзд з України створює ситуацію, за якої ОСОБА_1 позбавлена можливості в`їхати на територію України (для вирішення юридичних, майнових чи родинних питань, або візиту до виконавця), оскільки в разі в`їзду вона не зможе повернутися до Чехії. Це призведе до неминучого розлучення з її неповнолітньою дитиною, яка залишиться за кордоном сама. Така ситуація прямо перешкоджає ОСОБА_1 виконувати її конституційний та сімейний обов`язок щодо утримання та виховання дитини, а також грубо порушує статтю 3 Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Посилаючись на відсутність умислу в діях ОСОБА_1 щодо невиконання судового рішення, представник заявника звернулася до суду з вказаною заявою.

Окружна прокуратура міста Миколаєва, у наданих 19.06.2026 через систему «Електронний суд» запереченнях, у задоволенні заяви просить відмовити.

У запереченнях вказано, що на виконанні в Інгульському ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № 75969971, до складу якого входять виконавчі провадження № 75683792 та № 75608891 з примусового виконання наказів Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2024, виданих у справі № 487/6852/21, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Миколаївської міської ради 214 059,58 грн безпідставно збережених коштів та на користь Миколаївської обласної прокуратури 7 192,26 грн судового збору.

Постановами державного виконавця від 24.07.2024 відкрито відповідні виконавчі провадження, якими боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У ході виконавчого провадження державним виконавцем вживалися заходи щодо встановлення майнового стану боржника.

Станом на час звернення державного виконавця до суду доходів, коштів або майна боржника, на які можливо звернути стягнення, у ході виконавчого провадження не виявлено.

Згідно з інформацією ДПС України від 16.12.2025 встановлено, що ОСОБА_1 12.08.2025 виїхала за межі України

Після виїзду за межі України боржник не повідомила орган державної виконавчої служби про своє місце перебування, не подала декларацію про доходи та майно, не надала відомостей про належні їй доходи чи майно, а також не вжила заходів щодо виконання рішення суду.

Крім того, державним виконавцем 10.11.2025 та 08.12.2025 на адресу реєстрації боржника та адресу, зазначену у виконавчому документі, направлялися виклики щодо явки для надання пояснень стосовно причин невиконання рішення суду, однак будь-яких відомостей чи пояснень від боржника до органу державної виконавчої служби не надходило.

Сукупність дій боржника тривале невиконання рішення суду, відсутність декларування майнового стану, неявка до державного виконавця, відсутність системних платежів та виїзд за межі України свідчить про свідоме ухилення від виконання зобов`язань.

Реалізовуючи надані законом повноваження та з огляду на встановлені обставини, які свідчили про ухилення ОСОБА_1 від виконання судового рішення, державний виконавець звернувся до Інгульського районного суду міста Миколаєва з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Так, ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 30.12.2025 у справі № 489/10807/25 задоволено подання державного виконавця Інгульського відділу ДВС та встановлено ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до виконання зобов`язання покладених на неї наказом № 487/6852/21, виданим 08.07.2024 Господарським судом Миколаївської області про стягнення з неї на користь Миколаївської міської ради безпідставно збережених коштів в розмірі 214 059, 58 грн за безоплатне користування земельною ділянкою площею 1609 кв.м з кадастровим номером 4810136300:12:018:0002 по АДРЕСА_2 .

Під час розгляду подання державного виконавця судом було встановлено, що боржник належним чином повідомлена про відкриття виконавчих проваджень, однак не подала декларацію про доходи та майно, не з`являлася на виклики державного виконавця, не повідомляла про причини неявки, за місцем реєстрації та фактичного проживання не перебувала, а рішення суду тривалий час не виконувала.

Суд дійшов висновку про наявність ознак ухилення від виконання рішення суду. Вказані обставини були предметом судового дослідження та отримали належну правову оцінку в ухвалі від 30.12.2025.

За приписами пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

За змістом частин п`ятої,восьмої статті 441 ЦПК України підставою для скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Отже, ключовою умовою для скасування обмеження є доведення зміни поведінки боржника та фактичного припинення ухилення від виконання рішення суду.

Наказ Господарського суду Миколаївської області видано 08.07.2024, однак тривалий час рішення суду не виконувалося.

Згідно з додатків до заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, боржником здійснено лише два платежі: 26.03.2026 та 01.05.2026 по 1000,00 грн. кожний, загалом 2000,00 грн., що є неспіврозмірною частиною заборгованості у розмірі 214059,58 грн.

Водночас, незважаючи на офіційне працевлаштування боржника за межами України з 06.01.2026, останньою здійснено лише два несистемні платежі, що не свідчить про реальне, системне чи добросовісне виконання рішення суду. Зазначені дії мають поодинокий характер та не підтверджують зміну поведінки боржника або усунення обставин, які стали підставою для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Окрім того, вказані платежі здійснені через тривалий час після відкриття виконавчого провадження та вже після застосування судового обмеження, що свідчить про відсутність добровільного та своєчасного виконання рішення суду.

Окремо слід зазначити, що після винесення наказу 08.07.2024 боржник неодноразово виїжджала за межі України, зокрема 16.08.2024 та 12.08.2025, при цьому тривалий час не вживала жодних дій щодо виконання рішення суду, не подавала декларацію про доходи та майно, не з`являлася на виклики державного виконавця та не здійснювала системного погашення боргу.

Лише після застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у грудні 2025 року боржником були здійснені незначні платежі, що свідчить про реакцію на обмеження, а не про добровільне виконання рішення суду.

Інгульський ВДВС через систему «Електронний суд» 22.06.2026 надав відзив на заяву в якому просить відмовити в її задоволенні.

У відзиві вказано, що на виконанні в Інгульському ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № 75969971, щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , до складу якого входить виконавче провадження № 75683792 з примусового виконання наказу № 487/6852/21, виданого 08.07.2024 року Господарським судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Миколаївської міської ради безпідставно збережені кошти 214059,58 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 1609 кв. м. з кадастровим номером 4810136300:12:018:0002 по АДРЕСА_1 .

Виконавче провадження відкрито 02.08.2024. Цього ж дня державним виконавцем винесено постанови про стягнення з боржника про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 300,00 грн., про стягнення виконавчого збору у розмірі 21405,95 грн., стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, яка становить 235765,53 грн.

05.09.2024 державним виконавцем винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження №75969971.

24.06.2025 винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, яка становить 235765,53 грн.

23.04.2026 винесено постанову про арешт майна боржника.

До зведеного виконавчого провадження також входить виконавче провадження № 75608891 з примусового виконання наказу № 487/6852/21 виданого 08.07.2024 року Господарським судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури 3210,89 грн. судового збору за подання позовної заяви, 3981,37 грн. за подання апеляційної скарги, яке було відкрито постановою державного виконавця від 24.07.2024. У цьому виконавчому провадженні, 24.07.2024 державним виконавцем винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 300,00 грн., про стягнення виконавчого збору у розмірі 398,13 грн., постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, яка становить 235765,53 грн.

25.09.2024 винесено постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи боржника у банку для здійснення видаткових операцій, якою постановлено визначити для боржника фізичної особи: ОСОБА_1 дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 адреса: АДРЕСА_3 РНОКПП: НОМЕР_1 , поточний рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Дніпропетровська обласна дирекція АТ «Райффайзен Банк», для здійснення видаткових операцій на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року

У межах зведеного виконавчого провадження державним виконавцем вживали усі необхідні дії для встановлення майна боржника та можливості звернення стягнення на нього, які результатів не надали, а боржник на вимоги та виклики державного виконавця не реагувала.

У зв`язку із цим, за поданням державного виконавця в судовому порядку було встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду закордон до виконання наказів господарського суду.

Жодних дій направлених на виконання рішень судів та законних вимог державного виконавця Лисенко О. А. не здійснювала, окрім написання у вересні 2024 року заяви про визначення поточного рахунку фізичної особи боржника у банку для здійснення видаткових операцій, що було відповідною реакцією на постанову про арешт коштів винесену державним виконавцем. Після визначення такого рахунку державним виконавцем ніяких сплат на протязі 2024, 2025, 2026 років від ОСОБА_1 не надходило, а декілька сум які надійшли від боржника у березні, травні та червні 2026 року у розмірі 3000 грн., здійснені після винесення судом ухвали про обмеження у праві виїзду боржника за межі України, зайвий раз підтверджують той факт, що таке обмеження є єдиним дієвим способом примусу боржника виконати судові рішення, так як будь якого майна та коштів на яке можливо звернути стягнення боржник не має.

Тому, враховуючи те, що як мінімум з вересня 2024 року боржник був обізнаний про наявність судових рішень, відкритих виконавчих проваджень та відсутність будь яких дій з боку боржника, доводить факт ухилення боржника від виконання судових рішень та спростовують позицію заявника, що начебто боржник сумлінно виконує свої зобов`язання щодо погашення заборгованості та здійснює регулярне погашення боргу.

Щодо посилання боржника на рішення Європейського суду з прав людини У розумінні практики Європейського суду, частина перша статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Стаття 6 Конвенції детально описує не тільки процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - та водночас передбачає і виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи конвенцію. Отже, для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19.03.97 у справі «Hornsby v. Greece», п.40).

Тому, стаття 6 Конвенції передбачає не тільки процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а і передбачає виконання судових рішень, яке ОСОБА_1 виконано не було.

У судове засідання представник заявника не з`явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином. Причину неявки суду не повідомила.

Представники Інгульського ВДВС та прокуратури проти задоволення заяви заперечували з підстав, наведених у їхніх письмовим заявах (відзиву та запереченнях).

Відсутність представника заявника в судовому засіданні не перешкоджає розгляду заяви.

Вислухавши присутніх учасників процесу та дослідивши матеріали заяви, суд дійшов наступного.

Із матеріалів справи встановлено, що в Інгульському ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № 75969971, до складу якого входять:

-виконавче провадження № 75683792 з примусового виконання наказу № 487/6852/21, виданого 08.07.2024 Господарським судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Миколаївської міської ради безпідставно збережені кошти 214059,58 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 1609 кв. м. з кадастровим номером 4810136300:12:018:0002 по АДРЕСА_1 .

Відповідно до статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України «Про виконавче провадження», 02.08.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження ремонтованим листом 16.08.2024 за вих. № 117963;

-виконавче провадження № 75608891 з примусового виконання наказу № 487/6852/21, виданого 08.07.2024 Господарським судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури 3210,89 грн. судового збору за подання позовної заяви, 3981,37 грн. за подання апеляційної скарги.

Відповідно до статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України «Про виконавче провадження», 24.07.2024 винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, якими боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлена сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом 16.08.2024 за вих. №115340.

У ході виконавчого провадження державним виконавцем вживалися заходи щодо встановлення майнового стану боржника, але у результаті проведених виконавчих дій державними виконавцями, майна (коштів) на яке можливо звернути стягнення згідно із законом не виявлено.

Державним виконавцем неодноразово на адресу реєстрації боржника надсилалися виклики щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, однак ОСОБА_1 на виклики не з`явився, про причини неявки не повідомила виконавця.

15.12.2025 року державним виконавцем здійснено вихід з метою перевірки майнового стану боржника за адресою: АДРЕСА_4 . В результаті виходу державним виконавцем встановлено, що боржник ОСОБА_1 за цією адресою не проживає. Зі слів власника квартири ОСОБА_3 , боржник знаходиться за кордоном. Майно, належне боржнику на праві власності, відсутнє, про що складено акт державного виконавця від 15.12.2025.

На запит виконавця Державною прикордонною службою України 16.12.2025 повідомлено про те, що ОСОБА_1 неодноразово перетинала державний кордон України. Згідно наданої відповіді боржник виїжджала за межі України 16.08.2024 о 05:44 годині та 12.08.2025 о 05:55 годині.

З відзиву Інгульського ВДВС також вбачається, що жодних дій направлених на виконання рішень судів та законних вимог державного виконавця Лисенко О. А. не здійснювала, окрім написання у вересні 2024 року заяви про визначення поточного рахунку фізичної особи боржника у банку для здійснення видаткових операцій, що було відповідною реакцією на постанову про арешт коштів винесену державним виконавцем. Після визначення такого рахунку державним виконавцем ніяких сплат на протязі 2024, 2025, 2026 років від ОСОБА_1 не надходило, а декілька сум які надійшли від боржника у березні, травні та червні 2026 року у розмірі 3000 грн., здійснені після винесення судом ухвали про обмеження у праві виїзду боржника за межі України, зайвий раз підтверджують той факт, що таке обмеження є єдиним дієвим способом примусу боржника виконати судові рішення, так як будь якого майна та коштів на яке можливо звернути стягнення боржник не має.

Відсутність умислу в діях ОСОБА_1 в невиконані наказів господарського суду представник заявник обґрунтовує тим, що заявник вимушена була виїхати закордон у зв`язку із військовою агресією рф та для забезпечення безпеки дитини. В шлюбі вона не перебуває, а тому самостійно утримує і виховує неповнолітню дитину, яка здобуває освіту в чеському навчальному закладі.

Також зазначає, що наявність заборони на виїзд з України створює ситуацію, за якої заявник позбавлена можливості в`їхати на територію України (для вирішення юридичних, майнових чи родинних питань, або візиту до виконавця), оскільки в разі в`їзду вона не зможе повернутися до Чехії. Це призведе до неминучого розлучення з її неповнолітньою дитиною, яка залишиться за кордоном сама. Така ситуація прямо перешкоджає ОСОБА_1 виконувати її конституційний та сімейний обов`язок щодо утримання та виховання дитини, а також грубо порушує статтю 3 Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Робота в Чеській Республіці є на сьогоднішній день єдиним джерелом доходу ОСОБА_1 , за рахунок якого вона утримує дитину та, що критично важливо, здійснює регулярне погашення боргу. Обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду та гіпотетичне блокування на території України призведе до втрати нею роботи за кордоном. Це не лише залишить дитину ОСОБА_1 без засобів до існування, але й зробить фізично неможливим подальше виконання останньою боргових зобов`язань перед стягувачем. Таким чином, збереження цього обмеження суперечить самій меті виконавчого провадження задоволенню вимог стягувача.

На думку представника заявника, ОСОБА_1 сумлінно виконує свої зобов`язання щодо погашення заборгованості.

Правове обґрунтування та мотиви суду.

За приписами частини 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зазначене конституційне положення відображено і у пункті 7 частини 3 статті 2 та статті 18 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Судом встановлено, що ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30.12.2025 задоволено подання державного виконавця та встановлено боржнику ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до виконання зобов`язання покладених на неї наказом № 487/6852/21, виданим 08.07.2024 Господарським судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Миколаївської міської ради безпідставно збережених коштів в розмірі 214059,58 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 1609 кв.м з кадастровим номером 4810136300:12:018:0002 по АДРЕСА_1 .

Зі змісту ухвали вбачається, що таке обмеження застосованого до боржника ОСОБА_1 у зв`язку із доведеністю факту її ухилення від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням.

Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах будь-якої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, який ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.1973, передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, який ратифікований Законом України N 475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997, визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені у пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Тобто, передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Статтею 6 даного Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов`язань.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Законом України «Про виконавче провадження» випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, також визначені у Законі України «Про виконавче провадження».

За змістом пункту 1 частини другої та пункту 19 частини третьої статті 18 цього Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, та під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Так, відповідно до частин першої третьої статті 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28.10.2020 у справі № 331/8536/17-ц (провадження № 61-6899св19).

Відповідно до частини п`ятої статті 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Представник заявника заявляючи про необхідність скасування застосованого судом до ОСОБА_1 обмеження у праві виїзду за межі України не надала суду переконливих доказів, які вказували на відсутність умислу в діях заявника щодо невиконання рішення.

Те що заявник вимушено виїхала з України через військову агресію рф, не перебуває в шлюбі і самостійно утримує неповнолітню дитину, яка отримує освіту чеському закладі освіти, не є підставою для скасування обмеження у праві її виїзду за межі України.

При цьому суд враховує, що заявник не повідомляла орган державної виконавчої служби про виїзд за межі України, своє місце перебування, не надала відомостей про належні їй доходи чи майно, а також не вжила заходів щодо виконання рішення суду, що є її прямим обов`язком згідно частин четвертої, п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо сплати боржником в березні, травні та червні 2026 року 3000,00 грн. на погашення присудженої заборгованості, при розмірі, який перевищує 214059,58 грн., та про примусове виконання судового рішення було відомо з 2024 року, не свідчить про добросовісність дій боржника.

Крім того, часткове погашення боргу відбулося лише після встановлення заявнику в судовому порядку тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Також суд звертає увагу, що на даний час, як слідує із заяви заявник перебуває за межами території України, а тому скасування обмеження у виїзді за межі України заявнику потрібно для вільного перетину кордону України, який неодноразово перетинала до винесення ухвали від 30.12.2025, у разі якщо виявить намір приїхати в Україну.

Враховуючи встановленні обставини та оцінивши наявні докази, суд приходить до висновку про недоведеність заявником підстав для скасування застосованого відносно неї судом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Керуючись статтею 441 ЦПК України, суд

постановив:

Відмовити у зволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотильчук Юлія Ігорівна, про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 30.12.2025 по справі № 489/10907/25.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 24.06.2026.

Суддя І.В.Коваленко