Рішення № 137650956, 09.06.2026, Березанський районний суд Миколаївської області

09.06.2026 Справа № 469/59/19

2/469/9/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Якубець С.В.

учасники справи та їхні представники:

прокурор Обращенко Ю.В.,

представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Березанська селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_4 , про витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

Прокурор 18 січня 2019 року звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 11 травня 2017 року №14-5924/14-17-СГ про надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Березанської селищної ради Миколаївської області, для ведення особистого селянського господарства;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14 вересня 2017 року №14-12488/14-17-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 2,00 га кадастровий номер 4820955000:19:000:0269 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Березанської селищної ради Миколаївської області;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №22718546 від 05 жовтня 2017 року про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_4 ;

- витребувати від ОСОБА_3 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області вказану земельну ділянку.

На обгрунтування заявлених вимог прокурор зазначав, що відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області надано земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 , який вже використав таке право і не мав права безоплатно отримувати земельну ділянку у власність.

30 січня 2019 року суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та задовільнив заяву прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки та заборони ОСОБА_3 вчиняти із земельною ділянкою кадастровий номер 4820955000:19:000:0269, площею 2 га, розташованою на території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області, дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки.

21 квітня 2020 року суд закрив підготовче провадження та перейшов до судового розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 16 грудня 2025 року задоволено клопотання прокурора про повернення у справі до стадії підготовчого провадження.

Заявою від 05 грудня 2025 року прокурор, зокрема, змінив підстави позову та зазначив, що ОСОБА_4 відчужив спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу під час дії так званого мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, який припинив свою дію з 01 липня 2021 року.

13 січня 2026 року суд за заявою прокурора закрив провадження у частині вимог керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 11 травня 2017 року №14-5924/14-17-СГ та від 14 вересня 2017 року №14-12488/14-17-СГ та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №22718546 від 05 жовтня 2017 року про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_4 ; змінив процесуальний статус відповідачів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_4 на третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог, на стороні відповідача; залучив до участі у справі Березанську селищну раду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та постановив продовжити розгляд справи за вимогами керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Березанська селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_4 , про витребування земельної ділянки.

24 лютого 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні прокурор Обращенко Ю.В. заявлені вимоги підтримала у повному обсязі.

У відповіді на відзив Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області прокурор Рябий Є. зазначав, зокрема, що існує пряма норма законодавства, яка вказує на недопустимість подвійного надання громадянам земель одного й того ж виду використання; органи державної влади, в першу чергу відповідні розпорядники земель, повинні запобігати та не допускати таких порушень законодавства (ч.4 ст.116 ЗК України) з метою збереження земель, як основного національного багатства Українського народу; незважаючи на відсутність нормативно-правових актів, які б регулювали порядок перевірки отримання громадянами земель відповідного виду використання, органи державної влади повинні забезпечити законне надання земель та запобігати подвійному отриманню громадянами земельних ділянок. Головне управління ДГК в області, окрім того, що розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, ще є органом контролю, а, отже, зобов`язане вжити всіх заходів щодо недопущення порушень вимог законодавства, у тому числі у своїй діяльності. Головне управління має доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому мало можливість первірити та надати належну оцінку дійсному волевиявленню громадянина в отриманні спірної земельної ділянки та запобігти незаконному вибуттю земель з державної власності. Крім того, наявність у громадянина самого права на отримання ділянки у власність необхідно встановлювати безпосередньо під час розгляду клопотання особи про надання дозволу, тобто до початку процедури безоплатної приватизації земельної ділянки.

У додаткових поясненнях до відзиву представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Грінченко І.В. прокурор Чехліна В.О. зазначала про помилковість посилань представника відповідача на необхідність застосування до спірних відносин абз.3 ч.1 ст.388 України, оскільки наразі судом розглядається справа за вимогами про витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_3 на підставі ст.387 ЦК України, якою передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння у недобросовісного набувача; ОСОБА_4 не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки ділянка вибула з державної власності внаслідок його умисних, свідомих, протиправних дій, що полягали у неповідомленні відповідних органів про попереднє використання права на безоплатну приватизацію. Відчуження спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу свідчить про усвідомлення ним протиправності заволодіння майном та можливості настання для нього негативних наслідків, пов`язаних з необхідністю повернення ділянки до державної чи комунальної власності та ставить під обґрунтований сумнів його добросовісність. У свою чергу, ОСОБА_3 , враховуючи законодавчі обмеження на купівлю земель сільськогосподарського призначення в період дії мораторію, не міг набути ділянку законно у власність та мав розуміти також протиправність своїх дій. Крім того, за добросовісної поведінки, проявивши розумну обачність, придбаваючи земельну ділянку у особи, яка не мала права її відчужувати, ОСОБА_3 мав бути зацікавленим у перевірці правового статусу такої ділянки та міг звернутися до органів Держгеокадастру для отримання та ознайомлення із землевпорядною документацією щодо формування спірної земельної ділянки, щоб прослідкувати історію формування ділянки, відомостей про її попереднього власника, дізнатись про можливі порушення та у разі їх виявлення міг зрозуміти/допустити сумнівність документів/обставин вибуття ділянки, тому ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем, а повернення територіальній громаді земельної ділянки шляхом її витребування у недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Прокурор зазначав, що, оскільки вимоги ч.5 ст.390 ЦК України, на яку посилається представник відповідача, не поширюються на розгляд судом позовів про витребування майна у недобросовісних набувачів, то відсутні підстави для зобов`язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі вартості спірної земельної ділянки.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Грінченко І.В. у судовому засіданні позов не визнала. Надала відзив на позову заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка не може бути витребувана у добросовісного набувача відповідача ОСОБА_3 , оскільки відповідач придбав спірну земельну ділянку законним шляхом, уклавши нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 24 квітня 2018 року з власником ОСОБА_4 та як добросовісний набувач не був зобов`язаний перевіряти правомірність попереднього переходу майна, не знав та не міг знати про повторну безоплатну приватизацію земельної ділянки ОСОБА_4 , тобто як добросовісний набувач не може відповідати за порушення інших осіб. Витребуючи земельну ділянку від відповідача, позивач позбавляє його права власності на спірну земельну ділянку та, втручаючись у мирне володіння майном, взагалі не надав жодного доказу порушення інтересів суспільства, хоча особу може бути позбавлено права власності лише в інтересах суспільства. Як добросовісним набувачем, відповідач використовує спірну земельну ділянку без зміни її цільового призначення, сплачує податки, що відповідає суспільному інтересу. Крім того, згідно з п.2 ч.5 ст.390 ЦК України витребування майна від добросовісного набувача можливе лише за умови попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором. Позивачем не надано всіх необхідних доказів та документів, які б підтверджували порушення прав територіальної громади чи держави унаслідок набуття відповідачем земельної ділянки, тому відповідач вважається таким, що добросовісно набув земельну ділянку. Крім того, у цій справі вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від відповідача, який є добросовісним набувачем, без будь-якої компенсації.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду повідомлений належним чином, надав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначав, що визнає обставини, наведені у позовній заяві, проте не погоджується з правовою оцінкою, наданою цим обставинам позивачем. Зазначає, що виходячи з презумпції добросовісності та розумності поведінки, у Головного управління держгеокадастру не було підстав вважати, що, звертаючись до управління із заявою 14 квітня 2017 року, відповідач ОСОБА_4 зловживає правом на отримання земельних ділянок у власність у межах норм, визначених ЗК України, оскільки в своїй заяв відповідач зазначив, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не використав. Жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку та не зазначено процедури, за якою орган виконавчої влади або місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, встановлених ст.122 ЗК України, може перевіряти обставини щодо дійсності волевиявлення заявника та факт використання особою свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. На підставі наказу від 11 травня 2017 року № 14-5924/14-17-СГ відповідач ОСОБА_4 розробив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, тобто цей наказ, як ненормативний правовий акт індивідуальної дії, вичерпав свою дію унаслідок його виконання та не є рішенням про передачу земельної ділянки у власність (не призводить до зміни правовідносин власності), та не потребує скасування в судовому порядку. Наказ від 14 вересня 2017 року № 14-12488/14-17-СГ прийнятий Головним управлінням під впливом навмисного, цілеспрямованого введення в оману щодо фактів та обставин, які мають істотне значення та які вплинули на його прийняття.

Зважаючи, що інші учасники справи, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання неодноразово не з"явились, суд відповідно до ст.223 ЦПК України ухвалив розглянути справу по суті за їх відсутності, оскільки це не перешкоджає встановленню обставин справи.

Встановлені судом обставини з посиланням на докази, що їх підтверджують

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельна ділянка кадастровий номер 4820955000:19:000:0269, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер 244, посвідченого приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу, належить на праві власності ОСОБА_3 , про що 24 квітня 2018 року до реєстру внесено відповідний запис за № 25862144; 05 жовтня 2017 року на підставі наказу № 14-12488/14-17-СГ, виданого 14 вересня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_4 (т.1, а.с.14-23).

Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо фізичної особи РНОКПП НОМЕР_1 ( ОСОБА_4 ) містить відомості про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер 4820955000:19:000:0269 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 14-12488/14-17/СГ від 14 вересня 2017 року та про припинення права власності ОСОБА_4 у зв"язку з укладенням 24 квітня 2018 року договору купівлі-продажу земельної ділянки; про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку 4823382600:05:000:0569 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах Лиманівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 14-4980/14/17СГ від 21 квітня 2017 року та подальше припинення права власності ОСОБА_4 26 травня 2017 року у зв"язку з повним відчуженням.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 11 травня 2017 року №14-5924/14-17-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану в межах території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області орієнтовним розміром 2,00 га ріллі із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (т.1, а.с.32).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-12488/14-17-СГ від 14 вересня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано ОСОБА_4 на підставі його заяви (т.1, а.с.31) у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, у тому числі ріллі площею 2,0000 га (кадастровий номер 4820955000:19:000:0269) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області (т.1, а.с.30).

У заявах, на підставі яких видано ці накази, ОСОБА_4 вказав, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному призначенню (для ведення особистого селянського господарства) не використовував.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-4980/14-17-СГ від 21 квітня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано ОСОБА_4 на підставі його заяви у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, у тому числі ріллі площею 2,0000 га (кадастровий номер 4823382600:05:000:0569) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Лиманівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (т.1, а.с.30).

24 квітня 2018 року між ОСОБА_5 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 4820955000:19:000:0269, яка розташована в межах Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області, за межами населеного пункту вартістю 23042,00 грн., який посвідчено приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі за № 244 (т.2, а.с.40-41).

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 78 ЗК України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Держава є самостійним суб`єктом права власності на землю, яка реалізує це право через органи державної влади на землі державної власності.

Відповідно до ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно із ч.ч. 1-4 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в»).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Отже, набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_4 повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, що протирічить вимогам закону.

Звертаючись до органів Держгеокадастру за дозволом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_4 діяв неправомірно, неправдиво вказавши, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню він не використав, а тому набув право власності на спірну земельну ділянку за відсутності законних підстав.

Відповідно до ст.ст.76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

На підставі ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною п"ятою статті 390 ЦК України передбачено, що суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Верховним Судом сформовано правову позицію, за якою питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування приписів частини п`ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача (як підстави позову) і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість спірного майна на депозитний рахунок суду.

Подібні висновки у спірних правовідносинах висловлено у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 127/8274/24 (провадження № 61-11478св25), від 01 грудня 2025 року у справі № 354/419/25 (провадження № 61-11906св25), від 10 грудня 2025 року у справі № 354/417/25 (провадження № 61-12635св25), від 10 грудня 2025 року у справі № 354/1754/24 (провадження № 61-12524св25), від 28 січня 2026 року у справі № 363/4768/25.

За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Прокурор при зверненні до суду посилався на наявність підстав для витребування земельної ділянки, передбачених п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, а саме придбання ОСОБА_3 земельної ділянки за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

У заяві від 05 грудня 2025 року прокурор зазначив, що ні первісний, ні наступний власник не є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 388 ЦК України у новій редакції, а належним ефективним способом захисту порушених прав держави є витребування земельної ділянки саме від ОСОБА_3 як останнього набувача на підставі ст.387 ЦК України.

Прокурор вказував, що усі наведені ним обставини свідчать про відсутність волі держави на вибуття земельної ділянки сільськогосподарського призначення з державної у приватну власність, недобросовісність відповідача ОСОБА_3 у спірних правовідносинах.

Прокурор посилався на те, що добросовісність відповідача ОСОБА_3 виключається, оскільки враховуючи законодавчі обмеження на купівлю земель сільськогосподарського призначення в період дії мораторії, не міг набути земельну ділянку законно у власність та мав розуміти також протиправність своїх дій; відповідач, проявивши розумну обачність, міг звернутися до ораганів Держгеокадастру для отримання та ознайомлення із землевпорядною документацією щодо формування спірної земельної ділянки, щобю прослідкувати історію її формування, відомостей про її попереднього власника та дізнатись про можливі порушення, а у разі виявлення спірних/неоднозначних обставин міг зрозуміти/допустити сумнівність документів/обставин вибуття ділянки.

Підпунктом "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (в редакції, що діяла на момент укладення договору купівлі-продажу від 24 квітня 2018 року) передбачалось, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Як вбачається зі змісту зазначеної норми, вона стосується відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв).

Разом з тим, як вбачається зі змісту наказу ГУ ДГК у Миколаївській області від 14 вересня 2017 року № 14-12488/14-17-СГ, спірна земельна ділянка надана у власність ОСОБА_4 у порядку ст.ст.116, 118, 122 ЗК України у межах норм безоплатної приватизації із земель державної власності, а не у процесі паювання земель відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".

Таким чином, встановлені підпунктом "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України обмеження щодо відчуження земель сільськогосподарського призначення не поширювались на спірну земельну ділянку.

Суд зважає також на те, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення" від 31 березня 2020 року № 552-IX, тобто з 01 липня 2021 року фізичні особи набули права відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Отже, у цій справі прокурор не довів наявності передбачених ст.387 ЦК підстав для витребування земельної ділянки від ОСОБА_3 , як не довів і недобросовісності відповідача ОСОБА_3 .

Таким чином, встановивши добросовісність набувача, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, оскільки прокурор попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.

При ухваленні рішення суд враховує також релевантну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Космацька проти України» (заява № 9953/16) від 04 грудня 2025 року встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном). Суд визнав незаконним позбавлення заявниці земельних ділянок, які вона придбала законно, і наголосив, що держава не може перекладати на добросовісного покупця наслідки своїх помилок. Суд також наголосив, що органи влади не довели недобросовісність покупця, у справі немає доказів, що заявниця знала про махінації з паспортами під час приватизації 2008 року. Суд вказав на помилку національних судів, які застосували ст. 387 ЦК України (віндикація від незаконного володільця), адже заявниця набула землю на підставі офіційних договорів купівлі-продажу та зареєструвала її. Оскільки причетність заявниці до шахрайства не встановлена (що підтвердив і ВС в іншій справі № 360/625/16-ц), підстави для застосування ст. 387 ЦК України були явно відсутні.

Також ЄСПЛ визнав «очевидно сумнівним» застосування п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, оскільки ця норма стосується безоплатного отримання майна, тоді як заявниця придбала землю за договорами купівлі-продажу, тобто відплатно. Суд зауважив, що національні суди ігнорували ст. 140 ЗК України, яка містить вичерпний перелік підстав припинення права власності, жодна з яких не підходила до ситуації заявниці.

Суд вказав і на суспільний інтерес питання повернення державі незаконно відчуженої землі. Зазначив, що відновлення Державою своїх прав власності на незаконно відчужену землю може бути виправданою підставою для позбавлення власності, а належне управління землею, що служить інтересам суспільства та конкретної місцевої громади, є метою, що відповідає суспільним інтересам у значенні другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо пропорційності Суд підкреслив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб будь-яке втручання було пропорційним між засобами, що застосовуються, та метою, що переслідується. Суд не вважав виправданим з урахуванням необхідної пропорційності втручання та необхідності збереження справедливого балансу між інтересами, що стоять на кону, вимагати від заявниці подати позов проти первинних власників зазначеної землі з метою отримання компенсації. З цього випливає, що втручання у майнові права заявниці не може бути визнане пропорційним заходом.

ЄСПЛ встановив у даній справі, що визнання недійсним права заявниці на 28 га землі без компенсації було непропорційним заходом. Тому він вважав, що існує прямий причинно-наслідковий зв`язок між встановленим порушенням і вимогою заявниці про відшкодування вартості майна. З огляду на вищевикладене, Суд дійшов висновку, що втручання у майнові права заявниці, окрім того, що викликає сумніви щодо його законності, наклало на неї непропорційний тягар…..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя