Ухвала суду № 137650407, 23.06.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/359/26

Провадження № 1-кп/147/254/26

УХВАЛА

іменем України

23 червня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040000932 від 04.03.2025 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України,

в с т а н о в и в:

У провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області знаходиться зазначене вище кримінальне провадження.

Ухвалою суду від 19 лютого 2026 року призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 02 березня 2026 року призначено судовий розгляд у кримінальному провадженні та продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 30 квітня 2026 року включно.

Ухвалою суду від 27 квітня 2026 року продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 25 червня 2026 року.

22 червня 2026 року від прокурора Тростянецького відділу Гайсинської окружної прокуратури надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою. У поданому клопотанні прокурор просить задовольнити клопотання та продовжити застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Холмське Болградського району Одеської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, без права внесення застави. В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що у даному кримінальному провадженні існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, та є достатні підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою. На думку прокурора, ОСОБА_4 може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також те, що запобігти вказаним ризикам неможливо шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу. Також прокурор посилається на положення ч. 8 ст. 176 КПК України, відповідно до якого, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини 1 цієї статті. У зв`язку з наведеним, враховуючи суспільний резонанс дій ОСОБА_4 , а також те, що у зв`язку із тяжкістю інкримінованого злочину він може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у вчиненні якого він обвинувачується, прокурор просить продовжити строк тримання під вартою.

23 червня 2026 року від захисника адвоката ОСОБА_5 надійшли заперечення на клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою. Зокрема просить: визнати, що подальше тримання під вартою є непропорційним втручанням у право на свободу; відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_4 ; звільнити ОСОБА_4 з-під варти в залі суду; застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , із покладенням обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. В обґрунтування клопотання посилається на те, що клопотання прокурора необґрунтоване, не відповідає вимогам ст. 177, 178, 183, 194, 199, 331 КПК України, ст. 29 Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому воно підлягає відхиленню. Зазначає, що прокурором не доведено існування жодного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. У клопотанні прокурор лише формально зазначає, що ОСОБА_4 може переховуватися від суду, може вчинити інше кримінальне правопорушення, а також може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Разом з тим, клопотання не містить жодного конкретного факту, жодного доказу чи будь-якої об`єктивної інформації, яка б підтверджувала існування таких ризиків саме на час його розгляду. Посилається на практику ЄСПЛ, а саме справи «Харченко проти України», «Єлов проти України», «Бужадзі проти Республіки Молдова». Фактично прокурор просить продовжити найсуворіший запобіжний захід виключно на підставі власних припущень. Наголошує, що ОСОБА_4 утримується під вартою з 05.01.2026, тобто шість місяців. Стверджує, що прокурором не виконано обов`язок доказування, передбачений ст. 199 КПК України. Прокурор у клопотанні зазначає, що ОСОБА_4 перебуваючи на волі, нібито може розголосити відомості, які становлять державну таємницю, однак такий довід є надуманим та не підтверджений жодним доказом. Прокурор посилається на «суспільний резонанс», однак положеннями ст. 177 КПК України не передбачено такого ризику. Питання про позбавлення особи свободи повинно вирішуватися виключно на підставі закону та доказів, а не виходячи із суспільних настроїв. Нарешті, прокурором не доведено неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу. На думку захисника навіть гіпотетичні ризики можуть бути повністю усунути шляхом застосування цілодобового домашнього арешту, із покладенням обов`язків передбачених ст. 194 КПК України.

У судовому засіданні прокурор подане клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 підтримала покликаючись на доводи, викладені в ньому, а також зазначила, що ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу та його продовження не змінилися і підстави для застосування запобіжного заходу у більш м`якому виді відсутні.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого заперечували, зазначили, що ризики відсутні, водночас просили застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту. У разі, якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, захисник просив визначити розмір застави, як альтернативний запобіжний захід.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо поданого клопотання, дослідивши їх доводи, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому та відповідно задоволення клопотання прокурора з огляду на таке.

Відповідно до ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Так, за змістом ст. 131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Згідно із ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним,обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Так, відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа.

Відповідно до ч 8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.

Відповідно до ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Підставою для продовження запобіжного заходу відповідно до вимог ст. 199 КПК України, є обставини, які свідчать про те, що ризики які виправдовують тримання особи під вартою не зменшились.

До 25.06.2026 закінчити розгляд вказаного вище кримінального провадження неможливо.

Судом встановлено, що з моменту взяття ОСОБА_4 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту та його продовження.

Відповідно до наявних матеріалів вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів (ч. 5 ст. 407 КК України) під час дії воєнного стану, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років. Термін тримання обвинуваченого під вартою спливає, розгляд справи лише розпочато, адже після допиту обвинуваченого змінено обсяг і порядок дослідження доказів, досліджено письмові докази надані стороною обвинувачення та викликано свідків.

Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_4 встановлено слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

ЄСПЛ у своїй практиці вказує, що після обрання запобіжного заходу з плином часу просто обґрунтованої підозри стає недостатньо для його продовження, а тому у процесі вирішення питання про продовження відповідних строків суди мають з`ясувати наявність інших «відповідних» і «достатніх» обставин (Макаренко проти України, справа №622/11). До таких обставин належать ризик переховування від правосуддя, ризик здіи?снення тиску на свідків чи спотворення доказів, ризик змови, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, ризик спричинення громадських заворушень чи необхідність захисту прав затриманоі? особи (справа «Харутюнян проти Вірменії» №629/11).

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

На думку суду, ризиками, які дають підстави суду продовжити обвинуваченій запобіжний захід у виді тримання під вартою потрібно вважати: те, що обвинувачений може ухилятись від суду, адже вчинив тяжкий злочин, за який передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі. Також, враховуючи особу обвинуваченого, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, які мали місце 16.11.2024 та 19.12.2024 та ухилявся від проходження служби до 05.01.2026 коли був затриманий працівниками правоохоронного органу, тобто враховуючи тривале самовільне залишення військової частини, уникнення виконання службових обов`язків та свідоме ухилення від контролю з боку командування, ОСОБА_4 уже продемонстрував здатність і готовність приховувати своє місцезнаходження, уникати взаємодії з органами військового управління та правоохоронними органами, продовжує існувати ризик переховування від суду та продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується. Наведене свідчить про наявність існування ризиків передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Водночас варто зазначити, що суд не погоджується з міркуваннями сторони обвинувачення про вірогідність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки його існування всупереч вимог змагальності кримінального судочинства не доведено жодними фактичними даними.

Разом з тим, будь-яких даних про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, в судовому засіданні не встановлено.

Стосовно доводів захисника про тривале перебування його підзахисного під вартою, суд зазначає, що обставини, які впливають на строки розгляду справи залежать від багатьох факторів, в тому числі і позиції самого обвинуваченого, яка слугувала зміні обсягу і порядку дослідження доказів.

Крім того, відповідно до листа прокурора Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 повідомлено, що вказане кримінальне провадження для подальшого підтримання публічного обвинувачення направлено до Вінницької обласної прокуратури. Наведені обставини не залежать від волі учасників справи, однак впливають на строки розгляду справи.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, серед іншого вчинити інше кримінальне правопорушення, переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Сукупність зазначеного, з урахуванням положень ч. 8 ст. 176 КПК України, вище свідчить, що на даній стадії судового розгляду жоден з більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою не досягне мети застосування запобіжного заходу, визначеної ст. 177 КПК України, оскільки інший запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та не зможе запобігти спробам переховуватися від суду, продовжити вчинення правопорушення у якому обвинувачується, уникнути відповідальності, у зв`язку з чим, суд не вбачає підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який.

Відповідно до норм чинного законодавства право на свободу та особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.

Відповідно до ч. 2 ст.29 Конституції України та ст. 5 пункту 1 підпункту «с» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, а саме законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Практика Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

З огляду на викладене, а також з урахуванням встановлених обставин та положень ч. 8 ст. 176 КПК України до обвинуваченого можливо застосувати виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Тримання обвинуваченого під вартою, в даному випадку, виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, що не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Доказів наявності у обвинуваченого захворювань, які би не давали йому можливості утримуватися під вартою в розпорядження суду не надано.

Сторона захисту заперечила проти застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, однак не надала суду жодних доказів на спростування наявності ризиків передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Все зазначене свідчить, що ризики встановлені судом існують, а достатнім для їх запобігання запобіжним заходом буде тримання обвинуваченого під вартою, оскільки інші запобіжні заходи не будуть гарантувати належної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, не упередять можливість ухилення від суду, продовження вчинення кримінального правопорушення у якому обвинувачується, у зв`язку з чим, дію запобіжного заходу доцільно продовжити на 60 діб, а тому підстави для задоволення клопотання сторони захисту про застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту відсутні та суперечать вимогами ч. 8 ст. 176 КК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя/суд під час постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою має право визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених названим Кодексом.

Абзацом 8 ч.4 ст.183 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Тобто, визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави та її розміру у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 407-408 КК України є дискреційним повноваженням суду. Водночас наявність дискреції має також грунтуватися на позиціях учасників кримінального провадження, висловлених в ході судового розгляду під час обрання/продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Суд враховує в даному випадку те, що сторона захисту просила застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, а прокурор не висловлював жодних заперечень щодо позиції сторони захисту про визначення розміру застави.

Конституційний суд України у рішенні від 19.06.2024 у справі №3-111/2023(207/23, 315/23) зазначив, що виходячи зі змісту приписів статей 3, 8, частин першої, другої статті 29, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України під час застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м`який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у виді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.

Таким чином, вирішення питання про визначення обвинуваченому застави або ж застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави відноситься до повноважень суду, який приймає відповідне рішення за наслідками розгляду клопотання та встановлення наявності чи відсутності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України.

Отже, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, суд дійшов висновку про можливість визначення обвинуваченому ОСОБА_4 застави, як альтернативного запобіжного заходу.

Виходячи зі змісту ч. 4 ст.182 КК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно із п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене та майновий стан обвинуваченого, суд вважає, що з метою надання права на альтернативний вид запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 необхідно визначити заставу в розмірі 70 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначаючи такий розмір застави, суд виходить з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим степенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані стосовно того, що відпали або зменшились ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, отже підстави для зміни запобіжного заходу відсутні, а тому клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого необхідно задовольнити частково, одночасно визначити обвинуваченому розмір застави, як альтернативний запобіжний захід.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 196, ст. 197 КПК України строк тримання під вартою обвинуваченого варто визначити до 24:00 години 21 серпня 2026 року.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

У разі невиконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. 177, 178, 183, 194, 197, 331, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, обвинуваченому ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 60 (шістдесят) днів тобто до 21 серпня 2026 року включно.

Визначити термін дії ухвали до 21 серпня 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 70 (сімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 232960 (двісті тридцять дві тисячі дев`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, після внесення якої обвинувачений звільняється з-під варти під заставу.

Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401, призначення платежу: запобіжний захід застава.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 відповідно до ч.5 ст.194 КПК України наступні обов`язки: прибувати на виклики суду; не відлучатись із населеного пункту, де він проживає без дозволу прокурора чи суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи; уникати спілкування із свідками.

Термін дії обов`язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.

У задоволенні решти вимог клопотання прокурора відмовити.

У задоволенні клопотання захисника про застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту відмовити.

У судовому засіданні оголосити перерву до 12 години 45 хвилин 16 липня 2026 року.

У судове засідання викликати учасників судового розгляду.

Копію ухвали направити прокурору, захиснику та до ІНФОРМАЦІЯ_3 для виконання та вручення обвинуваченому.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали складено та оголошено о 12 годині 50 хвилин 24 червня 2026 року.

Суддя ОСОБА_1