Рішення № 137648655, 23.06.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

23 червня 2026 року Справа № 926/2038/26

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Швеця Миколи Васильовича, за участі секретаря судового засідання Галак А. В., розглянувши матеріали справи

за позовом Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мамаївської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ МАРКЕТ"

про стягнення коштів до бюджету в сумі 2687471,11 грн

Представники:

від прокурора Маріуца Р.А.

від позивача не з`явився

від відповідача - Вітович О.Я. (в режимі відеоконференції)

І. Стислий виклад позовних вимог.

Чернівецька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Мамаївської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ МАРКЕТ" про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в сумі 2687471,11 грн, з яких 1436800,80 грн кошти пайової участі, 1040700,59 грн - інфляційні втрати та 209969,72 грн - 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач повинен був сплатити кошти пайової участі у розвиток інфраструктури Мамаївської територіальної громади у зв`язку із будівництвом об`єкта до введення його в експлуатацію, тобто, до 17.05.2021 року (дата видачі сертифіката № № ІУ122210429745) в сумі 1436800,80 грн, проте, відповідачем зазначені кошти не були сплачені. Також, прокурором на підставі ст. 625 ЦК України нараховано за період з 18.05.2021 року по 31.03.2026 року 1040700,59 грн - інфляційних втрат та 209969,72 грн - 3 % річних.

ІI. Стислий виклад заперечень проти позовних вимог.

У своєму відзиві на позов відповідач посилається на відсутність підстав для сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з огляду на наступне.

Відповідно до сертифікату № ІУ122210429745 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів від 17.05.2021 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" у період із 22.12.2020 року по 17.05.2021 року здійснено будівництво об`єкта: "Нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів в с. Мамаївці, вул. Шевченка, 31-А Кіцманського району Чернівецької області". Як зазначено у сертифікаті, він виданий на підставі акту готовності об`єкта до експлуатації від 09.04.2021 року. У п. 12. зазначеного акту вказано, що кошти пайової участі не залучались, згідно п.п. 2. пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №132-IX від 20.09.2019 р. Відповідно до п.п. 2. пункту 2 Розділу II вказаного закону, пайова участь не сплачується у разі будівництва, зокрема: об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.

Законодавство не містить вичерпного переліку об`єктів соціальної інфраструктури, однак виходячи із загальновідомих знань, до об`єктів соціальної інфраструктури належать будівлі, що забезпечують ефективну життєдіяльність населення: житлово-комунальне господарство, культурні об`єкти, школи, дитячі садки та заклади охорони здоров`я, готелі, санаторії, торгово-розважальні комплекси, ресторани, кафе та окремі роздрібні магазини. ТОВ "АТБ-МАРКЕТ" експлуатує приміщення, розташоване в с. Мамаївці, вул. Шевченка, 31-А Кіцманського району Чернівецької області як магазин, продовольчих та непродовольчих товарів із помірними цінами (дискаунтер), магазин ТОВ "АТБ МАРКЕТ" забезпечує доступ населення відповідної громади до продуктів високої якості за помірними цінами, тобто даний магазин сам по собі є об`єктом соціальної інфраструктури, і відповідно сплачувати пайову участь на розвиток інфраструктури за розміщення такого об`єкту не потрібно.

Під час повномасштабної війни, магазини мережі ТОВ "АТБ МАРКЕТ" мають особливу життєзабезпечувальну роль, що включає в себе серед іншого, наприклад, пункти підзарядки мобільних гаджетів, що особливо актуально під час відключень електроенергії через ворожі обстріли. ТОВ "АТБ-Маркет" має статус критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (даний статус щорічно підтверджує Міністерство економіки, останній наказ - від 03 грудня 2025 року № 2527). Акт готовності, та виданий на його підставі сертифікат №ІУ122210429745 від 17.05.2021 р. є чинними не визнавалися недійсним та не оспорювалися, отже відомості, що містяться у відповідних дозвільних документах є достовірними. Визнаючи акт готовності об`єкту та видаючи сертифікат, держава в особі її уповноважених органів підтвердила наявність підстав для звільнення від сплати.

Також, відповідач заявляє про застосування строку позовної давності до вимоги про сплату 1436800,80 грн пайової участі у судовому порядку.

Крім того відповідач зазначає, що з 04.09.2025 року не існує норми, яка б продовжувала строки позовної давності на час воєнного стану, а тому стягнення 3 % річних та інфляційних втрат має обмежуватися останніми трьома роками, що передували поданню позову. ТОВ "АТБ-МАРКЕТ" цим заявляє про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення інфляційних та 3 % річних у зв`язку із чим подано свій розрахунок, згідно якого період нарахування 3% річних та інфляційних складає з 18.05.2023 року по 31.03.2026 року, враховуючи наведене, суму заявленого позивачем зобов`язання та період, інфляційні втрати могли складати лише 382970,09 грн, а 3 % річних 123761,69 грн (загалом 506731,78 грн).

У своїй відповіді на відзив прокурор зазначає, що твердження представника відповідача про звільнення від сплати коштів пайової участі безпідставні, оскільки згідно роз`яснення Міністерства регіонального розвитку, будівництву, та житлово-комунального господарства України звільнення від сплати коштів пайової участі замовників об`єктів будівництва можливе за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури. Об`єктом будівництва у спірних правовідносинах є споруда, яка відповідно до ДКБС має код 1230.1 "Торгові центри, універмаги, магазини", а одночасно з будівництвом об`єкта на земельній ділянці відповідачем не споруджено об`єкта соціальної інфраструктури за погодженням із органом місцевого самоврядування, то підстави для звільнення відповідача від сплати коштів пайової участі за об`єкт будівництва "Нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів в с. Мамаївці, вул. Шевченка, 31-А Кіцманського району Чернівецької області" відсутні.

У своїх запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача зазначає, що магазини мережі ТОВ "АТБ-МАРКЕТ" забезпечують соціальні запити населення у сфері торгівельного обслуговування із посиланням на пункт 3.59 ДБН Б.2.2-12:2019 «ПЛАНУВАННЯ ТА ЗАБУДОВА ТЕРИТОРІЙ» затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 р. № 104 у якому наведено наступне визначення соціальної інфраструктури: "Комплекс закладів, установ та підприємств обслуговування, які забезпечують соціальні запити населення у сфері охорони здоров`я, виховання й освіти, культури, фізичної культури та спорту, торгівлі , побутового, житлово-комунального обслуговування". Також, відсутні жодні підстави вважати що строки позовної давності були саме зупиненими та наводить аргументи зазначені у відзиві на позов.

III. Процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 18.05.2026 року позовну заяву передано на розгляд судді Швецю М.В.

Ухвалою суду від 20.05.2026 року постановлено відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 04.06.2026 року о 12:00 год.

01.06.2026 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача Вітовича О.Я. надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 2232) в якій просить провести судове засідання по справі № 926/2038/26, що призначено на 04.06.2026 року о 12:00 год., а також всіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 04.06.2026 року задоволено заяву вх. № 2232 постановлено проводити всі судові засідання по справі (в т.ч. призначене на 04.06.2026 року о 12:00 год.) у режимі відеоконференції з представником позивача Вітович О.Я. поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

29.05.2026 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позов вх. № 2537 з доказами надсилання в електронний кабінет прокурора та позивача.

Ухвалою суд від 04.06.2026 року постановлено відкласти розгляд справи в підготовчому засіданні 16.06.2026 року о 13:20.

05.06.2026 року через систему "Електронний суд" від прокурора надійшла відповідь на відзив вх. № 2697 з доказами надсилання в електронний кабінет сторін.

09.06.2026 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив вх. № 2754 з доказами надсилання в електронний кабінет прокурора та позивача.

Ухвалою суду від 16.06.2026 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 23.06.2026 року о 14:10 год.

В судовому засіданні 23.06.2026 року прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд їх задовільнити, представник відповідача просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову. Позивач явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету.

IV. Фактичні обставини справи встановлені судом.

Відповідно до інформації розміщеної на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відповідно до сертифікату № ІУ122210429745 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів від 17.05.2021 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" у період із 22.12.2020 року по 17.05.2021 року здійснено будівництво об`єкта: "Нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів в с. Мамаївці, вул. Шевченка, 31-А Кіцманського району Чернівецької області".

Будівництво здійснено на земельній ділянці за кадастровим номером 7322586500:03:004:0210, площею 0,2292 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, яка на праві приватної власності належить Забудовнику на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки від 27.04.2020 №1888, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Коваленко Л.О.

09.11.2020 року відповідно до наказу № 2 відділу земельних ресурсів містобудування та архітектури Мамаївської сільської ради Чернівецької області Забудовнику видані містобудівні умови та обмеження на забудову земельної ділянки за кадастровим номером 7322586500:03:004:0210 (реєстраційний номер ЄДЕССБ - MU01:8610-3189-9837-3911).

22.12.2020 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України виданий Дозвіл на виконання будівельних робіт за № ІУ012201221401 щодо об`єкта будівництва "Нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів в с. Мамаївці, вул. Шевченка, 31-А Кіцманського району Чернівецької області", код об`єкту 1230.1 Торгові центри, універмаги, магазини.

17.05.2021 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України виданий Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за № ІУ122210429745 щодо вказаного об`єкта будівництва.

Згідно з відомостями Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за № ІУ122210429745 у розділі "Об`єкт будівництва" зазначено назву об`єкту "Нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів в с. Мамаївці, вул. Шевченка, 31-А Кіцманського району Чернівецької області", загальна кошторисна вартість будівництва становить 35920,02 тис. грн.

Згідно основної інформації, яка розміщена на Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва по вказаному об`єкту будівництва, пайова участь Забудовником до місцевого бюджету не сплачувалася на підставі пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ від 20.09.2019 року.

12.04.2018 року сесією Мамаївської сільської ради прийнято рішення № 10506/18 "Про затвердження Положення про порядок залучення пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури території населених пунктів Мамаївської сільської ради" (далі Положення).

Відповідно до пункту 4.5. Положення розмір пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури громади визначається у відповідності до пунктів 4.2 і 4.3 цього Порядку і становить у разі будівництва (реконструкції):

4.5.1 нежитлових будівель та споруд (за винятком тих, що перелічені у п. 3.5 цього Порядку) 10% загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

4.5.2 житлових будинків (за винятком тих, що перелічені у п. 3.5 цього Порядку) 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Відповідно до пункту 3.5 Положення до пайової участі у розвитку інфраструктури громади не залучаються замовники у випадку здійснення будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

21.04.2026 року Мамаївська сільської ради Чернівецького району листом № 438 повідомила прокуратуру, що між Забудовником та сільською радою не укладався договір про пайову участь на вказаний об`єкт будівництва, заява від Забудовника щодо визначення розміру пайової участі по вказаному об`єкту будівництва до Мамаївської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області не надходила, кошти Забудовник до бюджету не сплачував, підстави для звільнення Забудовника від сплати коштів пайової участі або зменшення розміру відсутні. Мамаївська сільська рада листом від 02.07.2021 року за № 1349 зверталась до Забудовника про обов`язок сплати коштів пайової участі за вищезазначений об`єкт будівництва, який залишився без реагування Забудовника.

Враховуючи те, що відповідачем кошти пайової участі у розвиток інфраструктури Мамаївської сільської ради у зв`язку із будівництвом об`єкта до введення його в експлуатацію, тобто, до 17.05.2021 року (дата видачі сертифіката № ІУ122210429745) в сумі 1436800,80 грн не були сплачені прокурор на підставі ст. 1212 ЦК України просить їх стягнути. Також, прокурором на підставі ст. 625 ЦК України нараховано за період з 18.05.2021 року по 31.03.2026 року 1040700,59 грн - інфляційних втрат та 209969,72 грн - 3% річних.

V. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.

Щодо підстав звернення прокурора з позовом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру":

- представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 3);

- прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4).

Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, aлe яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Положеннями ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.

Відповідно до ст. 10 вказаного Закону України сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Згідно з ч. 4 ст. 71 Бюджетного кодексу України бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів. До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать зокрема надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів (ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України, надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають, зокрема кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.

Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, зазначив, що "інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи".

Згідно з ч. 10 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

16.04.2026 року Чернівецька обласна прокуратура направила лист № 52-650 Вих-26 до Мамаївської сільської в якому просила повідомити: чи звертався Забудовник до сільської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вказаного об`єкта будівництва та чи укладався відповідний договір (з наданням копій підтверджуючих документів у разі звернення); чи наявні підстави для звільнення Забудовника від сплати коштів пайової участі або зменшення розміру, якщо так - зазначити які саме; чи сплатив Забудовник кошти пайової участі, а у разі не сплати - повідомити чи вживались та чи будуть вживатись у майбутньому органом місцевого самоврядування заходи щодо стягнення коштів пайової участі до бюджету, у тому числі у судовому порядку.

21.04.2026 року Мамаївська сільська рада листом № 3370-26 повідомила прокуратуру, що не має можливості вживати заходи представницького характеру шляхом пред`явлення позовної заяви про стягнення не сплачених сум пайової участі ТОВ "АТБ-МАРКЕТ" з причин відсутності в сільському бюджеті коштів, передбачених на сплату судового збору, а також відсутності документів, що підтверджують будівництво даного об`єкту. Також повідомила, що Мамаївська сільська рада не буде заперечувати щодо застосування прокурором представницьких повноважень згідно вимог статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

13.05.2026 року Чернівецька обласна прокуратура листом № 52831 Вих-26 повідомила Мамаївську сільську раду про наявність підстав для звернення з позовом до суду про стягнення коштів пайової участі до бюджету.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Чернівецька обласна прокуратура звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Мамаївської сільської ради належним чином обґрунтувала наявність у неї підстав для представництва інтересів держави у суді.

Щодо суті позовних вимог.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI (далі Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно статті 1 вказаного Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку ним відповідного будівництва діяли положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-ІХ).

До 01.01.2020 року відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону № 3038-VI замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 3038-VI полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ята статті 40 Закону № 3038-VI).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі №904/2258/20.

За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

01 січня 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20 вересня 2019 року (далі Закон № 132-IX), яким з 01.01.2020 виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Згідно Закону № 132-ІХ та прикінцевих і перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020 року.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

У певних випадках після скасування нормативного акту має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання.

Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Підпунктами 3, 4, 5, 6 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень № 132-IX унормовано, що замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Отже, наведеними положеннями Закону № 132-IX визначено обов`язок замовника будівництва сплатити пайову участь до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, а також розмір пайової участі і порядок її сплати для:

1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних випадках в силу імперативної норми закону замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та в 2020 році та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Законом № 132-ІХ обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Матеріалами справи встановлено, що між Мамаївською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста не укладався, грошові кошти до бюджету на виконання вимог Закону №132-IX відповідачем не сплачувались.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2020 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України виданий Дозвіл на виконання будівельних робіт за № ІУ012201221401 щодо об`єкта будівництва "Нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів в с. Мамаївці, вул. Шевченка, 31-А Кіцманського району Чернівецької області", код об`єкту 1230.1 Торгові центри, універмаги, магазини.

Отже, враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкту розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 в подібних правовідносинах.

Відтак, з огляду на наведені вище законодавчі положення відповідач, як замовник будівництва, зобов`язаний взяти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплатити кошти пайової участі до прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію.

Однак, з матеріалів справи слідує, що в указаний термін відповідач не сплатив кошти пайової участі, що є порушенням вимог підпункту 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX.

Відповідно до підпункту 1 частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків, у зв`язку із чим саме фактор будівництва нежитлового приміщення, має місце й у даному конкретному випадку і є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні розміру розрахунку величини пайової участі.

12.04.2018 року сесією Мамаївської сільської ради прийнято рішення № 10506/18 "Про затвердження Положення про порядок залучення пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури території населених пунктів Мамаївської сільської ради (далі Положення).

Відповідно до пункту 4.5. Положення розмір пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури громади визначається у відповідності до пунктів 4.2 і 4.3 цього Порядку і становить у разі будівництва (реконструкції):

4.5.1 нежитлових будівель та споруд (за винятком тих, що перелічені у п. 3.5 цього Порядку) 10% загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

4.5.2 житлових будинків (за винятком тих, що перелічені у п. 3.5 цього Порядку) 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Відповідно до пункту 3.5 Положення до пайової участі у розвитку інфраструктури громади не залучаються замовники у випадку здійснення будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Отже, відсоток встановлений органом місцевого самоврядування є більшим, ніж встановлено Законом, а тому в даному випадку необхідно застосовувати розміри встановлені Законом.

Суд зазначає, що прокурором вірно визначено, розмір коштів пайового внеску в сумі 1436800,80 грн ((3592020,00 грн (кошторисна вартість об`єкту) х 4 % = 1436800,80 грн)) такий розрахунок є обґрунтованим, арифметично правильним та таким, що відповідає приписам підпункту 1 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, таким чином зазначені кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України підлягають стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача на звільнення від сплати коштів пайової участі суд зазначає наступне.

22.12.2020 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України виданий Дозвіл на виконання будівельних робіт за номером № ІУ012201221401 щодо об`єкта будівництва "Нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів в с. Мамаївці, вул. Шевченка, 31-А Кіцманського району Чернівецької області", код об`єкту 1230.1 Торгові центри, універмаги, магазини.

Відповідно до листа Міністерства регіонального розвитку, будівництву, та житлово-комунального господарства України від 22.07.2011 року № 23-11/6294/0/6-11 "Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів" надано роз`яснення щодо звільнення від сплати коштів пайової участі замовників об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури. Зокрема зазначено, що зазначена норма застосовується у випадку, коли замовник |будівництва об`єкта основного призначення на виділеній йому під таке будівництво земельній ділянці одночасно з будівництвом об`єкта споруджує на цій земельній ділянці об`єкт соціальної інфраструктури, який призначений для обслуговування мешканців відповідного мікрорайону чи району - дошкільний чи навчальний заклад, заклади медичного чи оздоровчого призначення, центри соціальної реабілітації чи соціальної допомоги, інтернати, будинки пристарілих, соціальні аптеки, будівлі побутового обслуговування, громадського харчування тощо, які замовник будівництва погоджується збудувати добровільно за погодженням із органом місцевого самоврядування в рамках планового забезпечення відповідної території (мікрорайону, району) необхідним елементом соціальної інфраструктури згідно з відповідною затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні (генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території).

Враховуючи те, що об`єктом будівництва у спірних правовідносинах є споруда, яка відповідно до ДКБС має код 1230.1 "Торгові центри, універмаги, магазини", а одночасно з будівництвом об`єкта на земельній ділянці відповідачем не споруджено об`єкта соціальної інфраструктури за погодженням із органом місцевого самоврядування, то підстави для звільнення відповідача від сплати коштів пайової участі за об`єкт будівництва "Нове будівництво магазину продовольчих та непродовольчих товарів в с. Мамаївці, вул. Шевченка, 31-А Кіцманського району Чернівецької області" - відсутні.

Відповідач не спростував належними та допустимими доказами відсутності в нього обов`язку визначеного Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" щодо перераховування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Щодо застосування наслідків пропущення строку позовної давності до вимоги про стягнення коштів пайової участі.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Законом України Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" п. 19 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України викладений в наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", яким передбачено виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення".

Закон № 4434 набрав чинності 04.09.2025, тому саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 04.09.2025 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Оскільки строк виконання зобов`язання наступив під час дії карантину, відповідно перебіг 3 річного строку позовної давності було продовжено на час дії карантину, а в подальшому - продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 04.09.2025 року і на даний час 3 річний строк позовної давності не минув, таким чином прокурором не пропущено строк звернення до суду з вимогою про стягнення коштів пайової участі, оскільки позов було подано 18.05.2026 року.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Прокурором за безпідставне збереження коштів пайової участі на підставі ст. 625 ЦК України нараховано за період з 18.05.2021 року по 31.03.2026 року 1040700,59 грн - інфляційних втрат та 209969,72 грн - 3 % річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, від 17 жовтня 2018 року у справі № 908/2552/17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) вказала, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 по справі № 903/602/24зазначила, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, які виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Ключовою характеристикою є те, що ці суми нараховуються незалежно від вини боржника та зупинення виконавчого провадження або виконання судових рішень про стягнення грошових сум.

Це означає, що об`єктивний факт прострочення сам собою генерує право кредитора на їх стягнення, без необхідності доказування вини боржника або причин затримки. За загальним правилом, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 роз`яснила темпоральні межі цього регулювання. Якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року (дата набрання чинності Законом про продовження строків під час карантину), то строк звернення до суду було: - спочатку продовжено на період дії карантину до 30 червня 2023 року; - надалі продовжено на період дії воєнного стану до 29 січня 2024 року; - з 30 січня 2024 року перебіг строку зупинено на період дії воєнного стану. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

Підсумовуючи Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.

Закон України від 14 травня 2025 року №4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" скасовує норму про загальне зупинення строків позовної давності на період воєнного стану. Закон набрав чинності 4 вересня 2025 року, тобто з цієї дати строки позовної давності відновили свій перебіг, що безпосередньо впливає на можливість стягнення 3% річних від простроченої суми та індексації боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за ст. 625 ЦК України.

Отже, прокурором правомірно нараховано інфляційні втрати та 3% річних за період з 18.05.2021 року по 31.03.2026 року тобто без обмеження останніми трьома роками що передували подачі позову, що узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 903/602/24 від 02 липня 2025 року.

Враховуючи зазначене, суд приходить висновку, що наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов`язання, яке виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 18.05.2021 року по 31.03.2026 року суд зазначає, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а відтак вимога про стягнення 1040700,59 грн - інфляційних втрат та 209969,72 грн - 3 % річних підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України", Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

VI. Розподіл судових витрат.

Судовий збір за приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України у зв`язку із задоволенням позову покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" (49000, м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 40; код 30487219) на користь Мамаївської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області (59343, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, с. Мамаївці, вул. Шевченка, 156; код 04417518) кошти в сумі 2687471,11 грн (з яких сума боргу 1436800,80 грн, інфляційні втрати - 1040700,59 грн, 3% річних 209969,72 грн, на р/р у форматі IBAN UA948999980314161921000024345, МФО банку - 899998, Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код платежу 24170000, одержувач Чернів.ГУК / Мамаївська ТГ / 24170000 "надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту".

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" (49000, м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 40; код 30487219) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58001, м. Чернівці, вул. Кордуби, буд. 21 А; код 02910120), судовий збір в сумі 32249,65 грн на р/р у форматі IBAN UA378201720343110001000004946, банк ДКСУ м Київ, МФО 820172.

Повне судове рішення складено 24.06.2026 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя Микола ШВЕЦЬ