Рішення № 137648140, 12.06.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/56800/20-ц

пр. 2-1488/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Соколово О. М.,

при секретарі судового засідання Птащуку Є. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державного бюро розслідувань, про відшкодування шкоди, спричиненої органом державної влади,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органу досудового розслідування.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що посадовими особами Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62020140000000141 від 05.02.2020 допущено тривалу протиправну бездіяльність та прийнято низку незаконних процесуальних рішень, які в подальшому неодноразово скасовувалися слідчими суддями.

Зокрема, позивач посилається на те, що відомості за його заявами про кримінальні правопорушення не були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у строки, визначені статтею 214 КПК України, у зв`язку із чим він був змушений звертатися зі скаргами до слідчих суддів. Крім того, слідчим неодноразово приймалися постанови про відмову у визнанні його потерпілим та постанови про відмову у задоволенні його клопотань, які у подальшому визнавалися судами необґрунтованими та скасовувалися.

На думку позивача, внаслідок таких дій та бездіяльності органу досудового розслідування він був позбавлений можливості ефективно реалізовувати свої процесуальні права, протягом тривалого часу перебував у стані правової невизначеності, був змушений неодноразово звертатися до суду для поновлення своїх прав, що спричинило йому моральні страждання, душевні переживання, почуття безпорадності та розчарування у діяльності державних органів. Розмір моральної шкоди позивач оцінив у 800 000 грн.

У поданому відзиві на позовну заяву представники відповідачів проти задоволення позову заперечували, посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів заподіяння позивачу моральної шкоди, недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між діями органу досудового розслідування та негативними наслідками, на які посилається позивач, а також зазначали, що сам по собі факт скасування окремих процесуальних рішень слідчого не свідчить автоматично про виникнення права на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.01.2021 провадження у справі відкрито, та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче засідання у справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.11.2021 цивільну справу № 757/56800/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державного бюро розслідувань про відшкодування шкоди, спричиненої органом державної влади, прийнято до провадження судді Печерського районного суду м. Києва Соколова О.М.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2025 закрите підготовче провадження у цивільній справі № 757/56800/20-ц та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судові засідання не з`являвся. З метою забезпечення реалізації його процесуальних прав та доступу до правосуддя судом неодноразово організовувалася участь позивача у судових засіданнях у режимі відеоконференції, про що останній був належним чином повідомлений. Однак у призначений час позивач до відеоконференцій не підключався, причин своєї неявки суду не повідомляв.

Інші учасники судового провадження у судове засідання не з`явились.

Враховуючи тривалий строк перебування справи у провадженні суду, неодноразове відкладення її розгляду, належне повідомлення сторін про дату, час та місце судових засідань, а також те, що матеріали справи містять позовну заяву, відзиви відповідачів, додаткові письмові пояснення сторін та інші докази, необхідні для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами та ухвалення рішення на підставі наявних доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, оцінивши їх відповідно до законодавства, приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що organs державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, а також у приниженні честі, гідності та ділової репутації.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини такого органу.

Судом встановлено, що ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 30.01.2020 у справі № 463/717/20 уповноважених осіб Територіального управління ДБР у місті Львові було зобов`язано внести відомості до ЄРДР за заявою позивача від 30.10.2019.

Також ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 09.09.2020 у справі № 463/4168/20 уповноважених осіб ДБР було повторно зобов`язано внести відомості до ЄРДР за заявами позивача.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що у межах кримінального провадження № 62020140000000141 слідчими суддями неодноразово скасовувалися постанови слідчого про відмову у визнанні позивача потерпілим та про відмову у задоволенні його клопотань, а саме ухвалами від 15.05.2020, 02.09.2020, 02.10.2020, 19.10.2020 та 12.11.2020.

Суд погоджується з доводами відповідачів про те, що зазначені ухвали слідчих суддів не мають преюдиційного значення у розумінні частини шостої статті 82 ЦПК України, однак такі судові рішення є належними письмовими доказами, які підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

З аналізу змісту зазначених судових рішень вбачається, що процесуальні рішення слідчих неодноразово визнавалися необґрунтованими, а орган досудового розслідування неодноразово зобов`язувався вчинити дії, передбачені кримінальним процесуальним законом.

Наведене свідчить про те, що позивач протягом тривалого часу був змушений використовувати механізми судового контролю, передбачені главою 26 КПК України, для поновлення своїх процесуальних прав та забезпечення належного виконання органом досудового розслідування своїх обов`язків.

Оцінюючи доводи відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву, суд виходить із такого.

Відповідачі посилалися на те, що позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди, відсутні належні докази її настання, а ухвали слідчих суддів про скасування процесуальних рішень та зобов`язання вчинити певні процесуальні дії самі по собі не є підставою для стягнення моральної шкоди.

Суд частково погоджується із зазначеними доводами.

Дійсно, сам факт скасування процесуального рішення слідчого або прокурора не породжує автоматичного права на відшкодування моральної шкоди. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, для застосування відповідальності держави необхідним є встановлення факту порушення права особи, наявності негативних наслідків для цієї особи та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою органу державної влади та такими наслідками.

Разом із тим суд не може погодитися з доводами відповідачів про відсутність будь-яких негативних наслідків для позивача.

Матеріалами справи підтверджено, що протягом тривалого часу позивач був змушений неодноразово звертатися до слідчих суддів зі скаргами на бездіяльність органу досудового розслідування та прийняті процесуальні рішення. Судовими рішеннями неодноразово встановлювалися порушення вимог кримінального процесуального закону, скасовувалися постанови слідчого та покладався обов`язок на уповноважених осіб ДБР вчинити передбачені законом процесуальні дії.

За таких обставин твердження відповідачів про повну відсутність негативних наслідків для позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

З аналізу наведених норм права вбачається, що для покладення на державу обов`язку відшкодувати моральну шкоду необхідним є встановлення таких юридично значущих обставин: протиправності рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади;

наявності шкоди; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Оцінюючи склад цивільного правопорушення у контексті положень статті 1173 ЦК України, суд наголошує, що законодавець звільняє позивача від обов`язку доводити вину державного органу чи його посадових осіб, оскільки в даній категорії справ діє принцип безвинної відповідальності держави. Це повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, згідно з якою обов`язок держави відшкодувати шкоду за спеціальними деліктами виникає незалежно від наявності умислу чи особистої провини конкретного слідчого чи іншої посадової особи. Для застосування відповідальності держави правове значення має виключно сам факт протиправної поведінки органу влади та наявність негативних наслідків, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з такою поведінкою, відтак вина державного органу чи його службовців доказуванню не підлягає.

Судом встановлено, що ухвалами слідчих суддів Личаківського районного суду м. Львова від 30.01.2020 року, 09.09.2020 року, 15.05.2020 року, 02.09.2020 року, 02.10.2020 року, 19.10.2020 року та 12.11.2020 року були скасовані окремі процесуальні рішення слідчих ДБР та покладено обов`язок на уповноважених осіб органу досудового розслідування вчинити передбачені законом процесуальні дії. Зазначені судові рішення свідчать про те, що позивач неодноразово був вимушений звертатися до суду для відновлення своїх процесуальних прав, а діяльність органу досудового розслідування піддавалася неодноразовому судовому контролю.

Отже, суд приходить до висновку, що у даному випадку встановлено факт неправомірної процесуальної поведінки посадових осіб органу досудового розслідування, яка полягала у невиконанні окремих вимог кримінального процесуального закону та прийнятті рішень, що надалі були скасовані судом, що є самостійною та достатньою підставою для покладення на державу обов`язку компенсувати завдані громадянину моральні страждання.

Судом встановлено, що ухвалами слідчих суддів Личаківського районного суду м. Львова від 30.01.2020 року, 09.09.2020 року, 15.05.2020 року, 02.09.2020 року, 02.10.2020 року, 19.10.2020 року та 12.11.2020 року були скасовані окремі процесуальні рішення слідчих ДБР та покладено обов`язок на уповноважених осіб органу досудового розслідування вчинити передбачені законом процесуальні дії.

Зазначені судові рішення свідчать про те, що позивач неодноразово був вимушений звертатися до суду для відновлення своїх процесуальних прав, а діяльність органу досудового розслідування піддавалася неодноразовому судовому контролю.

Отже, суд приходить до висновку, що у даному випадку встановлено факт неправомірної процесуальної поведінки посадових осіб органу досудового розслідування, яка полягала у невиконанні окремих вимог кримінального процесуального закону та прийнятті рішень, що надалі були скасовані судом.

Вирішуючи питання про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями органу досудового розслідування та моральною шкодою, суд враховує правові висновки Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17 зазначено, що моральна шкода може полягати у стражданнях, приниженні, відчутті несправедливості, тривозі, занепокоєнні, розчаруванні та інших негативних переживаннях, які виникають у зв`язку з порушенням прав особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 року у справі № 216/3521/16-ц також звернула увагу на те, що порушення прав особи з боку суб`єкта владних повноважень об`єктивно викликає негативні емоції та може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Суд вважає доведеним, що неодноразове звернення позивача до суду зі скаргами на бездіяльність органу досудового розслідування, необхідність домагатися виконання вимог закону через механізм судового контролю та тривале перебування у стані невизначеності щодо реалізації своїх процесуальних прав об`єктивно могли спричинити негативні переживання та душевний дискомфорт.

Суд враховує, що необхідність неодноразового звернення до суду, підготовки скарг, участі у судових засіданнях та очікування результатів їх розгляду об`єктивно створювала для позивача стан правової невизначеності, викликала негативні переживання, почуття розчарування, занепокоєння та потребувала додаткових зусиль для організації свого життя.

Водночас суд не встановив причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та тими обставинами, на які посилається позивач як на загрозу його життю, переслідування чи інші виняткові наслідки. Такі твердження ґрунтуються виключно на особистих припущеннях позивача та не підтверджені належними доказами у розумінні статей 76-81 ЦПК України.

Тому причинно-наслідковий зв`язок суд визнає доведеним лише у частині негативних переживань, пов`язаних із порушенням процесуальних прав позивача та необхідністю їх судового захисту.

Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд враховує положення статті 23 ЦК України, відповідно до яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення; глибини фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка завдала шкоду (якщо вина є підставою відповідальності); інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування суд також враховує вимоги розумності, справедливості та співмірності.

Суд бере до уваги, що встановлені порушення мали тривалий характер, повторювалися протягом певного часу та вимагали від позивача неодноразового звернення до суду.

Разом із тим суд зазначає, що сам по собі факт порушення прав особи не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди у будь-якому заявленому розмірі.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наступ для позивача винятково тяжких або тривалих негативних наслідків, зокрема істотного погіршення стану здоров`я, необхідності медичного чи психологічного лікування, звернення за психологічною чи психіатричною допомогою, втрати працездатності або інших обставин, які б свідчили про значний рівень моральних страждань та обґрунтовували стягнення компенсації у розмірі 800 000 грн. За таких обставин суд вважає заявлений розмір відшкодування явно завищеним та таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Суд також відхиляє доводи позивача щодо загрози його життю, намірів посадових осіб органу досудового розслідування здійснити щодо нього протиправний вплив або іншим способом, оскільки такі твердження не підтверджені жодними належними та допустимими доказами та мають характер суб`єктивних припущень.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17, згідно з якою компенсація моральної шкоди не повинна призводити до безпідставного збагачення потерпілого та має бути співмірною характеру порушеного права.

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/2261/19 суд вважає частково обґрунтованим, оскільки у зазначеній постанові дійсно сформульовано правовий висновок про те, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає у невчиненні обов`язкових дій, які він був зобов`язаний та мав можливість вчинити. Зазначений висновок кореспондується з установленими у даній справі обставинами щодо неодноразового невиконання вимог кримінального процесуального закону.

Також суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.11.2019 року у справі № 750/6330/17, відповідно до яких неналежне виконання органами державної влади своїх повноважень може свідчити про порушення прав людини та бути підставою для компенсації моральної шкоди.

Разом із тим суд звертає увагу, що жодна із наведених позивачем постанов Верховного Суду не містить висновку про автоматичне стягнення моральної шкоди лише з підстави скасування процесуального рішення чи встановлення факту бездіяльності органу влади. Навпаки, Верховний Суд у своїй сталій практиці виходить із необхідності встановлення конкретних негативних наслідків для особи та визначення справедливого розміру компенсації залежно від обставин кожної конкретної справи.

Таким чином, наведена позивачем практика Верховного Суду підтверджує саму можливість відшкодування моральної шкоди за незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади, однак не підтверджує обґрунтованість заявленого до стягнення розміру 800 000 грн.

З урахуванням установлених обставин справи, характеру порушень, їх тривалості, кількості судових втручань для поновлення прав позивача, відсутності доказів винятково тяжких наслідків та керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що належним та достатнім способом відновлення порушених немайнових прав позивача є стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 35 000 грн, а в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. 3, 19, 56 Конституції України, статтями 23, 1167, 1173 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 35 000 (тридцять п`ять тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Соколов О. М.