Рішення № 137647422 від 24.06.2026 , Господарський суд м. Києва

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2026Справа № 910/14083/25Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ" (бульв. Шевченка Тараса, 33Б, оф. 38, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 30944148)

до Держави - агресора російська федерація (119991, російська федерація, м. москва, вул. житня, 14) в особі Генеральної прокуратури російської федерації (російська федерація, ГСП-3, 125993, м. москва, вул. велика дмитрівка, 15а, будівля 1)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815)

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ КАРГО" (01032, Україна, місто Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок, 33 Б, інше нежитлове приміщення 38, ідентифікаційний код 41429938)

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" (01033, Україна, місто Київ, вул. Жилянська, будинок 43, ідентифікаційний код 35912126)

про стягнення 274 740 042,00 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи-1: Шукліна О.В.

Від третьої особи-2: не з`явився

Від третьої особи-3: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави - агресора російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації про стягнення збитків у розмірі 274 740 042,00 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.11.2025 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

20.11.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/14083/25 здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Акціонерне товариство "Українська залізниця", підготовче засідання у справи № 910/14083/25 призначено на 17.12.2025.

03.12.2025 через підсистему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла заява про продовження процесуального строку на подачу для подання пояснень у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2025 задоволено заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" про продовження встановленого судом процесуального строку; продовжено Акціонерному товариству "Українська залізниця" встановлений ухвалою від 26.11.2025 Господарського суду міста Києва строк на подання до суду письмових пояснень на 8 днів, до 11.12.2025.

09.12.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника третьої особи надійшли письмові пояснення по суті спору, які залучено до матеріалів справи.

17.12.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення доказів направлення копії позовної заяви з додатками на адресу третьої особи. Дані документи залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 17.12.2025 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості представити суду додаткові пояснення на виконання вимог ухвали суду, просив задовольнити дане клопотання.

Представник третьої особи поставив вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.

Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 17.12.2025 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 відкладено підготовче засідання на 28.01.2026.

27.01.2026 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо перебування вагонів на окупованій території. Дані пояснення залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 28.01.2026 присутніми представниками позивача та третьої особи надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 28.01.2026 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.03.2025.

02.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів (додаткових угод).

У засіданні суду 04.03.2026 представник позивача підтримав подане клопотання про долучення доказів, просив його задовольнити.

Представник третьої особи заперечень щодо задоволення даного клопотання не навів.

Розглянувши дане клопотання позивача про долучення додаткових доказів, суд протокольною ухвалою відмовив у його задоволенні, оскільки позивачем не наведено жодних обґрунтованих підстав пропуску строку на подачу даних доказів.

У засіданні суду 04.03.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

У судовому засіданні 04.03.2026 судом поставлено на обговорення питання щодо доцільності залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ КАРГО".

Представник позивача пояснив, що рішення у даній справі не може вплинути на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ КАРГО".

Представник третьої особи надав усні пояснення щодо залучення до участі у справі вказаної третьої особи.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 04.03.2026 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

З огляду на предмет та підстави позовних вимог, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, суд визнав за необхідне за власною ініціативою залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ КАРГО", оскільки останнє є орендарем залізничного рухомого складу, про що укладено додаткові угоди.

Отже рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ КАРГО".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2026 постановлено повернутися до розгляду справи № 910/14083/25 у підготовчому провадженні; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ КАРГО" та відкладено підготовче засідання на 11.03.2026.

09.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли докази направлення копії позовної заяви на адресу третьої особи, які залучено до матеріалів справи.

11.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від третьої особи надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 11.03.2026 судом поставлено на обговорення питання щодо доцільності залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ".

Представник позивача поставив вирішення даного питання на розсуд суду.

Відповідач та третя особа 2 участь своїх представників у засідання суду 11.03.2026 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

З огляду на предмет та підстави позовних вимог, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, суд визнав за необхідне за власною ініціативою залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ", оскільки вагони були набуті у власність позивачем за договорами фінансового лізингу, які укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" .

Отже рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2026 залучено до участі у справі № 910/14083/25 Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та відкладено підготовче засідання на 01.04.2026.

19.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача та третьої особи 1 надійшли клопотання про долучення доказів направлення копії позовної заяви та письмових пояснень на адресу Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ". Дані документи залучено до матеріалів справи.

У засідання суду 01.04.2026 прибув представник третьої особи 1.

Сторони, третя особа 2 та третя особа 3 участь своїх представників у засідання суду 01.04.2026 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2026 відкладено підготовче засідання на 29.04.2026.

29.04.2026 через підсистему "Електронний суд" від третьої особи 2 надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 29.04.2026 присутніми представниками позивача та третьої особи 1 надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач, третя особа 2 та третя особа 3 участь своїх представників у засідання суду 01.04.2026 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 відкладено судове засідання на 24.06.2026.

24.06.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БГС Рейл» (далі - позивач, ТОВ «БГС Рейл», підприємство) є власником парку залізничних вагонів, що використовуються у господарській діяльності, пов`язаною із перевезенням вантажів залізничним транспортом, а також з передачею рухомого залізничного складу в оренду іншим суб`єктам господарювання.

Після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації (далі - рф, відповідач) проти України, що розпочалася 24.02.2022 року, 93 залізничних вагона позивача опинилися в окупації.

Вказані вагони були набуті ТОВ «БГС Рейл» на підставі наступних договорів:

- договору поставки від 05.06.2020 року № 03/06/20 з ТОВ «Черкаський полімер», специфікації та акту приймання передачі до нього;

- договору поставки від 05.06.2020 року № 05/06/20 з ТОВ «ОВРУЧ СТОУН», специфікації, акту приймання-передачі до нього, а також видаткової накладної від 11.06.2020 року № 319;

- договору поставки від 08.04.2021 року № 01/04/21 з ТОВ «ЛВС ТРАНС» (із врахуванням додаткової угоди), специфікацій та актів приймання-передачі;

- договору поставки від 06.01.2021 року № ДП06012021 із ТОВ «Залізнична Логістика», специфікацій, актів приймання-передачі, а також видаткових накладних від 06.01.2021 року № 4 та від 12.01.2021 року № 5;

- договору поставки від 11.06.2020 року № 105/2020 з ТОВ «ЄВРАЗІЯ ТРАНС СЕРВІС, специфікацій та акту приймання-передачі;

- договору поставки від 10.06.2020 року № 0225-0610 з ТОВ «АЛЬФАРА», специфікації та акту приймання-передачі;

- договору поставки від 12.12.2019 року № 12/12/19 з ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД», специфікації та акти приймання-передачі до нього;

- договору поставки від 12.12.2019 року № 12/12/19-2 з ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД», специфікації та акти приймання-передачі до нього;

- договору фінансового лізингу від 25.08.2015 року № 1856-FL, додаткові угоди до договору, специфікації та актів приймання-передачі до нього;

- договору фінансового лізингу від 25.08.2015 року № 1857-FL, додаткові угоди до договору, специфікації та актів приймання-передачі до нього;

- договору фінансового лізингу від 25.08.2015 року № 1862-FL, додаткові угоди до договору, специфікації та актів приймання-передачі до нього;

- договору фінансового лізингу від 25.08.2015 року № 1863-FL, додаткові угоди до договору, специфікації та актів приймання-передачі до нього;

- договору фінансового лізингу від 25.08.2015 року № 1864-FL, додаткові угоди до договору, специфікації та актів приймання-передачі до нього;

- рамкового договору фінансового лізингу від 26.09.2018 року № 3806-FL, додаткові угоди, протоколи лізингу та акт приймання-передачі до нього;

- рамкового договору фінансового лізингу від 02.09.2021 року № 10922-FL, додаткові угоди, протоколи лізингу і додаткові угоди до протоколів, а також акти приймання-передачі.

Позивач у позовній заяві зазначає, що з метою уточнення дислокації вказаних вагонів, представником останнього в березні 2025 року було направлено адвокатських запит до АТ «Укрзалізниця». У відповідь на вказаний запит було отримано лист АТ «Укрзалізниця», в якому надано інформацію про поточну дислокацію вказаних вище 93-х залізничних вагонів (станом на 10.03.2025 року) на наступних станціях:

- Волноваха, Донецька обл., Волновахський район;

- Карань, Донецька обл., Волноваський район;

- Сартана, Донецька обл., Маріупольський район;

- Велико-Анадоль, Донецької обл., Волноваський район;

- Маріуполь-Сортувальний, Донецька обл., м. Маріуполь;

- Пологи, Запорізької обл., Пологівський район;

- Куп`янськ-Узловий, Харківської обл., Куп`янський район.

Позивач також стверджує, що вказані залізничні станції знаходяться на територіях, де ведуться або велися активі бойові дії і які на даний час є окупованими або до яких (м. Куп`янськ) утруднений доступ внаслідок ведення бойових дій, що підтверджується переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376. Також, неможливість провести огляд станції Куп`янськ-Вузловий внаслідок ведення активних бойових дій, підтверджується листом Куп`янською КМВА від 14.04.2025 року № 1857.

З метою фіксації вказаних фактів, ТОВ «БГС-Рейл» зверталося до органів Служби безпеки України із заявами про вчинення злочинів, що підтверджується витягами із Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо:

- кримінального провадження № 22023080000001565 від 18.08.2023 року;

- кримінального провадження № 22023130000000595 від 23.08.2023 року;

- кримінального провадження № 22023050000003576 від30.08.2023 року.

Так, позивач зазначає, що втрачені залізничні вагони використовувалися останнім у своїй господарській діяльності, з метою отримання прибутку від передання їх в оренду та використання їх для перевезення вантажів залізницею.

З метою визнання розміру збитків, завданих втратою рухомого залізничного складу, ТОВ «БГС Рейл» звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Консалтинг», яке доручило суб`єкту оціночної діяльності Кравченко Олені Володимирівні провести оцінку збитків, завданих ТОВ «БГС Рейл» внаслідок збройної агресії рф.

За результатами проведення оцінки, 22.10.2025 року було складено Звіт про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди, що завдані ТОВ «БГС Рейл», у зв`язку з пошкодженням/втратою/знищенням майна ТОВ «БГС Рейл» внаслідок військової (збройної) агресії російської федерації (далі - Звіт).

Відповідно до Звіту вартість реальних збитків ТОВ «БГС Рейл», спричинених втратою рухомого залізничного складу (93 вагони) становить 155 469 494,00 грн з ПДВ (еквівалент 3 720 247,00 доларів США з ПДВ) з ПДВ.

Більше того, розмір упущеної вигоди ТОВ «БГС Рейл» внаслідок збройної агресії рф, відповідно до Звіту, становить 119 270 548,00 грн (еквівалент 2 854 038,00 грн доларів США) з ПДВ.

Враховуючи зазначене, позивач зазначає, що загальний розмір збитків, спричинених ТОВ «БГС Рейл» внаслідок збройної агресії рф, у вигляді втрати 93-х залізничних вагонів та упущеної вигоди від неможливості використовувати вказаний рухомий склад у господарській діяльності позивача, становить 274 740 042,00 грн (еквівалент 6 754 285,00 доларів США).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем у даній справі є держава - російська федерація.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і російська федерація були учасницями Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - згідно з Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12.01.2023 року № 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023 року) Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

Разом із тим, позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, завдання позивачу шкоди внаслідок збройної агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.

Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу шкоди.

Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.

Відтак, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Як було зазначено вище, за змістом частини 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За умовами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 323 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків та їх розміру;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками;

4) вини.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року в справі № 910/5349/20.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 Цивільного кодексу України).

Разом із тим, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане, обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Так, відповідно до Основного Закону Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Правовий режим воєнного стану діє й на час розгляду даної справи.

У пункті 4 частини 1 статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 року № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 року № 182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі "Про фабрику в Хожуві" (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Судом встановлено, що позивачем були набуті 93 залізничних вагона на підставі наступних договорів:

- договору поставки від 10.06.2020 року № 0225-0610 з ТОВ «АЛЬФАРА», специфікації та акту приймання-передачі;

Листом №ЦЦМ-11/183 від 13.03.2025 АТ «Укрзалізниця» надано інформацію про поточну дислокацію вказаних вище 93-х залізничних вагонів (станом на 10.03.2025 року) на наступних станціях:

- Волноваха, Донецька обл., Волновахський район;

- Карань, Донецька обл., Волноваський район;

- Сартана, Донецька обл., Маріупольський район;

- Велико-Анадоль, Донецької обл., Волноваський район;

- Маріуполь-Сортувальний, Донецька обл., м. Маріуполь;

- Пологи, Запорізької обл., Пологівський район;

- Куп`янськ-Узловий, Харківської обл., Куп`янський район.

Так, судом встановлено, що вказані залізничні станції знаходяться на територіях, де ведуться або велися активі бойові дії і які на даний час є окупованими або до яких (м. Куп`янськ) утруднений доступ внаслідок ведення бойових дій, що підтверджується переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376.

Крім того, неможливість провести огляд станції Куп`янськ-Вузловий внаслідок ведення активних бойових дій, підтверджується листом Куп`янською КМВА від 14.04.2025 року №1857.

З метою фіксації вказаних фактів, ТОВ «БГС РЕЙЛ» зверталося до органів Служби безпеки України із заявами про вчинення злочинів, що підтверджується витягами із Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо:

- кримінального провадження № 22023080000001565 від 18.08.2023 року;

- кримінального провадження № 22023130000000595 від 23.08.2023 року;

- кримінального провадження № 22023050000003576 від30.08.2023 року.

Більше того, судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «БГС Рейл» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БГС Трейдінг», яке в подальшому змінило назву на ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО", було укладено договір оренди залізничного рухомого складу №10/10-ОР строком до 31.12.2021 року.

18.11.2020 року ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО" та ТОВ «БГС РЕЙЛ» уклали додаткову угоду № 111820-01, якою внесли зміни до пунктів 1.3., 2.2. та 5.8. договору оренди.

Також з метою пролонгації договору оренди позивач та третя особа - 2 уклали:

- додаткову угоду від 26.11.2021 року № 112621-01 до договору № 10/10-ОР оренди залізничного рухомого складу від 10.08.2020 року;

- додаткову угоду від 30.12.2022 року № 123022-01 до договору № 10/10-ОР оренди залізничного рухомого складу від 10.08.2020 року;

- додаткову угоду від 29.12.2023 року № 122923-01 до договору № 10/10-ОР оренди залізничного рухомого складу від 10.08.2020 року;

- додаткову угоду від 01.12.2024 року № 011224-02 до договору № 10/10-ОР оренди залізничного рухомого складу від 10.08.2020 року;

- додаткову угоду від 01.11.2025 року № 011125-01 до договору № 10/10-ОР оренди залізничного рухомого складу від 10.08.2020 року.

Судом встановлено, що в рамках договору оренди позивач передав, а ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО" прийняло у тимчасове платне користування рухомий залізничний склад, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, у тому числі вагони, вказані у позовній заяві.

Так, за актом приймання-передачі вагонів в оренду за договором оренди № БР-153-0712 від 07.12.2021 року був переданий вагон № 63991137 - № 7 в акті.

За актом приймання-передачі вагонів в оренду за договором оренди № БР-153- 0712 від 07.12.2021 року був переданий вагон № 59777904 - № 9 в акті.

За актом приймання-передачі вагонів в оренду договором оренди № БР-153- 1112 від 11.12.2021 року був переданий вагон № 64066129 - № 6 в акті.

За актом приймання-передачі вагонів в оренду договором оренди № БР-153- 1212 від 12.12.2021 року був переданий вагон № 59777631 - № 2 в акті.

За актом приймання-передачі вагонів в оренду договором оренди № БР-153- 1312 від 13.12.2021 року був переданий вагон № 55591069 - № 12 в акті.

За актом приймання-передачі вагонів в оренду договором оренди № БР-153- 1412 від 14.12.2021 року були передані:

- вагон № 63618763 - № 12 в акті;

- вагон № 59777888 - № 28 в акті.

За актом приймання-передачі вагонів в оренду договором оренди № БР-153- 2712 від 27.12.2021 року був переданий вагон № 64049836 - № 2 в акті.

За актом приймання-передачі вагонів в оренду договором оренди № БР-155- 0101 від 01.01.2022 року були передані:

- вагон № 55161624 - № 9 в акті;

- вагон № 61516563 - № 22 в акті;

- вагон № 63117089 - № 24 в акті;

- вагон № 63285431 - № 73 в акті;

- вагон № 63618284 - № 33 в акті;

- вагон № 64020563 - № 38 в акті;

- вагон № 64049927 - № 41 в акті;

- вагон № 55081178 - № 56 в акті;

- вагон № 59777656 - № 62 в акті;

- вагон № 59957258 - № 63 в акті;

- вагон № 55080501 - № 73 в акті;

- вагон № 53069456 - № 79 в акті;

- вагон № 54008214 - № 80 в акті;

- вагон № 55119176 - № 82 в акті;

- вагон № 55119309 - № 84 в акті;

- вагон № 59777623 - № 86 в акті;

- вагон № 63375158 - № 90 в акті;

- вагон № 63928600 - № 93 в акті;

- вагон № 55591416 - № 104 в акті;

- вагон № 59957175 - № 110 в акті;

- вагон № 55110183 - № 116 в акті;

- вагон № 63617328 - № 118 в акті;

- вагон № 63619225 - №140 в акті;

- вагон № 64093669 - №141 в акті;

- вагон № 54008164 - №148 в акті;

- вагон № 55461586 - №154 в акті;

- вагон № 59782029 - №160 в акті;

- вагон № 61500302 - №162 в акті;

- вагон № 62904982 - №164 в акті;

- вагон № 63117865 - №167 в акті;

- вагон № 63520282 - №168 в акті;

- вагон № 54008131 - №183 в акті;

- вагон № 63618953 - №187 в акті;

- вагон № 61498515 - №206 в акті;

- вагон № 54008156 - №212 в акті;

- вагон №61498945 - №219 в акті;

- вагон № 63009187 - №222 в акті;

- вагон № 63520472 - №250 в акті;

- вагон № 55162085 - №257 в акті;

- вагон № 55461685 - № 258 в акті;

- вагон № 55081160 - №264 в акті;

- вагон № 63470736 - № 267 в акті;

- вагон № 64020175 - № 270 в акті;

- вагон № 64049976 - № 271 в акті;

- вагон № 55081137 - № 275 в акті;

- вагон № 63857247 - № 288 в акті;

- вагон № 63617542 - № 306 в акті;

- вагон №55119382 - № 309 в акті;

- вагон №58585738 - №312 в акті;

- вагон №55531578 - №315 в акті;

- вагон №55590574 - №316 в акті;

- вагон №63117840 - №321 в акті;

- вагон №63520605 - №324 в акті;

- вагон №63928683 - №330 в акті;

- вагон №63374821 - №351 в акті;

- вагон №56691132 - №358 в акті;

- вагон №56433519 - №362 в акті;

- вагон №63660013 - №369 в акті;

- вагон №63285357 - №383 в акті;

- вагон №63535561 - №385 в акті;

- вагон №63536031 - №387 в акті;

- вагон №63552400 - №389 в акті;

- вагон №63310155 - №409 в акті;

- вагон №64065360 - №430 в акті;

- вагон №53067724 - №432 в акті;

- вагон №67814988 - №435 в акті;

- вагон № 55082193 - № 441 в акті;

- вагон №64065469 - №449 в акті;

- вагон №64093115 - №450 в акті;

- вагон №55293013 - №451 в акті;

- вагон №63285324 - №456 в акті;

- вагон №53067773 - №462 в акті;

- вагон №59777615 - №466 в акті;

- вагон №63535967 - №472 в акті;

- вагон №63679013 - №477 в акті;

- вагон № 55120729 - № 481 в акті;

- вагон № 64049760 - № 503 в акті.

За актом приймання-передачі вагонів в оренду договором оренди № БР-154- 0301 від 03.01.2022 року були передані:

- вагон № 63116032 - № 8 в акті;

- вагон № 63618383 - № 17 в акті.

За актом приймання-передачі вагонів в оренду договором оренди № БР-154- 0501 від 05.01.2022 року був переданий вагон № 63617641 - № 6 в акті.

За актом приймання-передачі вагонів в оренду договором оренди № БР-154- 0701 від 07.01.2022 року були передані:

- вагон № 63552715 - № 2 в акті;

- вагон № 63118459 - № 4 в акті;

- вагон № 61517744 - № 7 в акті;

- вагон № 63618185 - № 8 в акті;

- вагон № 63619233 - № 10 в акті.

Таким чином, в рамках договору оренди ТОВ "БГС РЕЙЛ" передало ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО", зокрема, 93 вагони, які після початку повномасштабної збройної агресії рф, опинилися на окупованій території.

Щодо обставин, за яких вагони опинилися на окупованій території, судом враховано, що 01.01.2022 року між ТОВ «БГС РЕЙЛ КАРГО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШИППИНГ» (далі - ТОВ «МІШ») було укладено договір транспортного експедирування від № МИ 01-01/22, за умовами якого ТОВ «БГС РЕЙЛ КАРГО» взяло на себе зобов`язання виконувати доручення ТОВ «МІШ» з організації перевезень вантажів залізничним транспортом, а ТОВ «МІШ» зобов`язано було прийняти надані послуги та оплатити їх.

Так, в рамках вказаного договору ТОВ «МІШ» направило ТОВ «БГС РЕЙЛ КАРГО» заявку на організацію перевезень в лютому 2022 року за відповідними напрямами.

На виконання Договору 01-01/22 ТОВ «БГС РЕЙЛ КАРГО» здійснило ряд перевезень вантажів наступними вагонами:

- вагон № 59957258 з ПрАТ «АКХЗ» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53007647 від 26.01.2022 року);

- вагон № 64065469 з ПрАТ «АКХЗ» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 530099883 від 01.02.2022 року);

- вагон № 63618383 з ПрАТ «АКХЗ» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53216842 від 07.02.2022 року);

- вагон № 55080501 з ПрАТ «АКХЗ» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53203071 від 09.02.2022 року);

- вагон № 59777888 з ПрАТ «АКХЗ» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53203071 від 09.02.2022 року);

- вагон № 64049760 з ПрАТ «АКХЗ» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53203071 від 09.02.2022 року);

- вагон № 59777631 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53256442 від 10.02.2022 року);

- вагон № 64049760 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53311007 від 14.02.2022 року);

- вагон № 55080501 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53311007 від 14.02.2022 року);

- вагон № 63374821 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53339024 від 16.02.2022 року);

- вагон № 61498515 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53339024 від 16.02.2022 року);

- вагон № 53069456 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53339024 від 16.02.2022 року);

- вагон № 56433519 з ПрАТ «ІНГЗК» до ПрАТ «ММК ім. Ілліча» (Ж\д накладна № 45543527 від 18.02.2022 року);

- вагон № 55531578 з ПрАТ «АКХЗ» до ПрАТ «ММК ім. Ілліча» (Ж\д накладна № 53399093 від 19.02.2022 року);

- вагон № 63552715 з ПрАТ «АКХЗ» до ПрАТ «ММК ім. Ілліча» (Ж\д накладна № 53399093 від 19.02.2022 року);

- вагон № 63618185 з ПрАТ «АКХЗ» до ПрАТ «ММК ім. Ілліча» (Ж\д накладна № 53399093 від 19.02.2022 року);

- вагон № 55110183 з ПрАТ «АКХЗ» до ПрАТ «ММК ім. Ілліча» (Ж\д накладна № 53399093 від 19.02.2022 року);

- вагон № 59777615 з ПрАТ «АКХЗ» до ПрАТ «ММК ім. Ілліча» (Ж\д накладна № 53399093 від 19.02.2022 року);

- вагон № 67814988 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53389334 від 19.02.2022 року);

- вагон № 55590574 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53389334 від 19.02.2022 року);

- вагон № 63935928 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53389334 від 19.02.2022 року);

- вагон № 63285431 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53389334 від 19.02.2022 року);

- вагон № 64065360 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53389334 від 19.02.2022 року);

- вагон № 64049976 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53389334 від 19.02.2022 року);

- вагон № 54008214 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53389334 від 19.02.2022 року);

- вагон № 63116032 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53389334 від 19.02.2022 року);

- вагон № 63991137 з ТОВ «ЗФ «Свято-Варваринська» до АТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53389334 від 19.02.2022 року);

- вагон № 63857247 з ПрАТ «АКХЗ» до ПрАТ «ММК ім. Ілліча» (Ж\д накладна № 53385951 від 19.02.2022 року);

- вагон № 63009187 з ПрАТ «АКХЗ» до ПрАТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53391066 від 19.02.2022 року);

- вагон № 63285324 з ПрАТ «АКХЗ» до ПрАТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53391066 від 19.02.2022 року);

- вагон № 54008164 з ПрАТ «АКХЗ» до ПрАТ «МК «Азовсталь» (Ж\д накладна № 53391066 від 19.02.2022 року);