Рішення № 137646740, 24.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2026Справа № 910/3552/26Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторське бюро «АТЕЙ»

до Фізичної особи-підприємця Сенюкова Костянтина Юрійовича

про стягнення 273 882,37 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторське бюро «АТЕЙ» до Фізичної особи-підприємця Сенюкова Костянтина Юрійовича про стягнення 273 882,37 грн, з яких: заборгованість у розмірі 228 000,00 грн, пеня у розмірі 35 049,53 грн, інфляційні втрати у розмірі 7384,73 грн та 3% річних у розмірі 3448,11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов`язань із поставки товару за договором поставки від 18.09.2025 № 18/09/2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

08.04.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено також заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, розміщені на банківських рахунках Фізичної особи-підприємця Сенюкова Костянтина Юрійовича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та майно, яке належить Сенюкову Костянтину Юрійовичу в межах суми 273 882,37 грн до набрання рішенням у справі законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2026 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторське бюро «АТЕЙ» про забезпечення позову відмовлено.

Іншою ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2026 відкрито провадження у справі № 910/3552/26, її розгляд вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно з ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом на адресу відповідача, що визначена матеріалами справи: м. Київ, вул. Вербицького, 4-А, кв. 122. Ухвала направлена на дану адресу, оскільки відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, що підтверджується відповіддю №33169467.

Так, копія ухвала суду про відкриття провадження у даній справі, яка була направлена відповідачу, повернулася до суду не врученою, із зазначенням причини повернення «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

Враховуючи викладене вище, оскільки судом вжито всіх можливих заходів про повідомлення відповідача про розгляд справи, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 13.04.2026 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

18.09.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНСТРУКТОРСЬКЕ БЮРО «АТЕЙ» (надалі - позивач, покупець) та Фізичною особою-підприємцем Сенюковим Костянтином Юрійовичем (надалі - відповідач, постачальник) був укладений договір поставки товару №18/09/2025 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору відповідач зобов`язується поставити позивачу товар: Пропелери GEMFAN Cinelifter Glass Fiber Nylon 1050-3 (CW/CCW) 2 пари у кількості 400 шт., а позивач - прийняти і оплатити такий товар (специфікація №1 - додаток 1 до цього договору).

Загальна ціна Договору становить 228 000,00 грн без ПДВ (п. 3.1 договору).

Оплата товару за цим договором здійснюється позивачем на умовах:

оплата у розмірі 100%, що становить 228 000,00 грн. протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання цього договору (п. 4.1.1 договору).

Строк поставки товару визначено в п. 5.1 договору - на протязі 3 робочих днів з моменту внесення оплати у розмірі, вказаному у п. 4.1. цього договору, за товар згідно специфікації. Днем повної оплати товару є день надходження коштів на рахунок відповідача.

Пунктом 5.4. договору визначено, що перехід права власності на товар відбувається в момент його приймання за місцезнаходженням покупця та підписання сторонами видаткової накладної на товар.

Відповідно до п. 6.3. договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.11.2025 (п. 10.1. договору).

Додатком 1 до договору є Специфікація, у якій сторони погодили найменування товару, що має бути поставлений, його кількість та вартість.

На виконання умов договору, відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 130 від 18.09.2025 на суму 228 000,00 грн.

Так, платіжною інструкцією № 542 від 19.09.2025, позивач перерахував відповідачу кошти у розмірі 228 000,00 грн за договором. У призначенні платежу вказаної платіжної інструкції вказано: «Сплата за пропелери згідно рах.№ 130 від 18.09.2025р., без ПДВ».

Звертаючись із даним позовом, позивач зазначив, що з урахуванням п. 5.1. договору відповідач мав поставити товар протягом трьох робочих днів з моменту внесення оплати, тобто, до 24.09.2025. Однак, відповідач поставку позивачу товару не здійснив, грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд встановив, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки, за яким згідно зі ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання із передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як встановлено судом, позивач перерахував відповідачу кошти за договором у розмірі 228 000,00 грн за платіжною інструкцією №542 від 19.09.2025, відповідно до п. 4.1.1 договору.

Строк поставки товару визначено в п. 5.1 договору - протягом трьох робочих днів з моменту внесення оплати у розмірі, вказаному у п. 4.1. цього договору, за товар згідно специфікації. Днем повної оплати товару є день надходження коштів на рахунок відповідача.

Втім, доказів здійснення відповідачем поставки товару на суму коштів 228 000,00 грн матеріали справи не містять.

Суд встановив, що позивач звертався до відповідача із листом № 01/10 від 06.10.2025, у якому просив повернути отриману оплату в розмірі 228 000,00 грн протягом 10 робочих днів.

Відповідач відповіді на даний лист не надав, грошові кошти позивачу не повернув.

14.11.2025 позивач потворно направив на адресу відповідача лист - претензію №1 щодо повернення коштів/відвантаження товару. Дану претензію відповідач також залишив без задоволення та відповіді.

Ураховуючи викладене, оскільки сума неповернутої відповідачем попередньої оплати складає 228 000 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про повернення цих коштів позивачу або поставки товару на вказану суму, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача даної суми попередньої оплати, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 7 384,73 грн інфляційних втрат за період з 01.10.2025 по 28.02.2025; 3 448,11 грн - 3% річних за період з 25.09.2025 по 27.03.2026.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем оплати заборгованості за загальний період прострочки з 25.09.2025 р. по 27.03.2026 р. у розмірі 3 448,11 грн. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки розрахунок здійснено вірно.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних за загальний період прострочки з 01.10.2025 по 28.02.2026 у розмірі 7 384,73 грн. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 35 049,53 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В той же час, суд не вбачає достатніх правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 35 049,53 грн, оскільки умовами договору сторонами не узгоджено нарахування пені за порушення відповідачем строків неповернення попередньої оплати. При цьому, у п. 7.1 Договору сторони передбачили відповідальність за порушення своїх зобов`язань за цим договором, яка має бути визначена цим договором та чинним законодавством України. Будь-яких інших умов, які б визначали можливість нарахування пені за несвоєчасне повернення попередньої оплати, її розміру та порядку нарахування, договір не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 вказала, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

При цьому, позивачем не зазначено та судом не встановлено наявності спеціального нормативного акта, який би регулював правовідносини сторін за договором.

Таким чином, оскільки договір умов про стягнення пені не містить, а саме не встановлено розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, вимога позивача про стягнення пені у розмірі 35 049,53 грн є безпідставною, тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Приписами ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі, - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему Електронний суд до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 3 286,59 грн (4 108,24 грн. х 0,8).

Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом позивач сплатив 4 108,24 грн судового збору.

Таким чином, суд звертає увагу позивача, що з відповідача на його користь підлягатиме стягненню судовий збір у розмірі, визначеному законом, та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, а саме - 2 866,00 грн, тоді як позивач не позбавлений права на звернення до суду із відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору (821,65 грн.) при зверненні із даним позовом до суду.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сенюкова Костянтина Юрійовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро "АТЕЙ" (вул. Кониського Олександра, буд. 16, офіс 1, м. Київ, 01054, код ЄДРПОУ 40611993) суму основного боргу у розмірі 228 000 грн. 00 коп., 7 384 грн. 73 коп. - інфляційні, 3 448 грн. 11 коп. - 3% річних та судовий збір у розмірі 2 866 грн. 00 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24.06.2026.

СуддяТрофименко Т.Ю.