Рішення № 137635640, 22.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026 Справа № 914/850/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу

за позовом: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос»

про: стягнення 191 064,25 грн.

без виклику учасників,

ВСТАНОВИВ

20.03.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» про стягнення 191 064,25 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Дана ухвала суду була надіслана позивачу та відповідачу в їх електронний кабінет, про отримання якої матеріали справи містять відповідну довідку, підписану відповідальним працівником.

Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.

Отже, судом було вчинено всіх можливих за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.

23.04.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№11551/26).

30.04.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№12238/26).

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позов обгрунтовано тим, що у будинку № 78 на вул. Героїв УПА у м. Львові знаходиться нежитлове приміщення першого поверху під індексами 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, загальною площею 209,7 м2 (далі - приміщення), яке перебуває у власності Львівської МТГ в особі Львівської міської ради.

Про те, що ці приміщення використовуються відповідачем без укладення договору оренди нежитлового приміщення, як вказує позивач, підтверджено рішенням суду у справі № 914/2670/24, яке набрало законної сили.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.01.2025р. по 31.01.2026р. у розмірі 191 064,25 грн.

Відповідач вважає що правових підстав сплачувати кошти немає, так як не володіло та не користувалось зазначеним приміщенням на законних підставах у спірний період, воно не є суб`єктом, на якого може бути покладено обов`язок з оплати теплової енергії, витраченої на це приміщення чи на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем.

Відповідач вказав на те, що станом на 23 квітня 2026року, власником нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 78, загальною площею 209,7 кв.м. є Львівська міська рада (на підставі рішення 355 від 14.05.2021року).

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.03.2025р. у справі №914/2670/24 позов задоволено повністю, зокрема, суд ухвалив виселити Приватне акціонерне товариство «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» (адреса: 79013, м. Львів, вул. Японська, 7, ідентифікаційний код 02470371) із самовільно зайнятого нежитлового приміщення першого поверху під індексами 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, загальною площею 203,7 м2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 78.

Вказане рішення суду набрало законної сили 14.04.2025р.

У вказаному рішенні суду встановлено те, що матеріалами справи не підтверджується укладення договору оренди нежитлового приміщення між позивачем, як орендодавцем нежитлового приміщення та відповідачем, як користувачем (орендарем).

Так, у вказаному рішенні суду також зазначено наступне:

Листом від 09.10.2024р. №3029 ПрАТ «Бібльос» повідомило ЛКП «Ліхтар», що правомірно перебуває у Приміщеннях та надало фотокопії відповідних документів. Проте, долучені документи не підтверджують правомірність перебування ПрАТ «Бібльос» у Приміщенні, а лише незаконне їх займання, оскільки ці Приміщення знаходяться у власності територіальної громади міста Львова згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

11.10.2024р. листом № 4-3502-13214 ЛКП «Львівський Ліхтар» повідомило управління комунальної власності, що станом на жовтень 2024 року приміщення, першого поверху загальною площею 203,7 м2 використовується-ПрАТ «Бібльос», як бібліотека.

Листом №08-12977-10/24 ЛМКП «Львівтеплоенерго» повідомило, що укладено договір про надання послуг з постачання теплової енергії №4678Ф з ПрАТ «Бібльос», боргу станом на 01.10.2024р. за користування спірними приміщеннями немає.

Відповідач подав Акт приймання-передачі від 22.12.1997р. про приймання на баланс ВАТ «Львівська фабрика паперово - білових виробів «Бібльос» з балансу ВАТ «Кінескоп» приміщення І-го поверху будинку, який знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Тургенєва, 78. Загальна площа приміщень -227,1 кв.м.

Позивач вказує, що станом на момент подання позовної заяви до господарського суду, відповідач і надалі займає згадані приміщення та відповідно користується послугами позивача, за які не сплатив заборгованість.

На підтвердження обсягу поставленої теплової енергії позивачем надано до матеріалів справи акти включення системи теплопостачання та відповідні рахунки за спірний період, які містяться в матеріалах справи, які надсилались позивачем на адресу відповідача, що підтверджується реєстром відправленої кореспонденції.

Відповідно до розрахунків заборгованість за надані послуги позивача за період з 01.01.2025р. по 31.01.2026р. складає 191 064,25 грн., в тому числі: 181 863,80 грн. основна заборгованість, пеня - 2 665,85 грн., інфляційні втрати - 4345,83 грн., 3%річних - 2 188,77грн.

Дана обставина не сплати заборгованості стала підставою для позивача для звернення до господарського суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про теплопостачання», «Правилами користування тепловою енергією».

В розумінні Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

З 01.05.2019р. введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - закон), згідно із статтею 5 якого, комунальною послугою є послуга з постачання теплової енергії.

Між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини. Об`єкт теплопостачання - нежитлове приміщення, першого поверху під індексами 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, загальною площею 203,7 м2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 78.

Відповідач займає вказане приміщення без належної правої підстави, що встановлено рішенням господарського суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.01.2025р. по 31.01.2026р. є предметом судового розгляду у даній справі.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Правові відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною або юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005р., Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007р. (далі за текстом - Правила користування тепловою енергією) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.

Згідно з п. 3 Правил №1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

З аналізу положень зазначених Правил, зокрема, пункту 44, слідує, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017р. №2189-VІІІ визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до змісту положень статті 5 Закону, до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3)виконавці комунальних послуг.

Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону, індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов`язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Згідно з ч.ч. 2, 3, 6 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. №1198, передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

У статті 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов`язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов`язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Отже, з огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.

Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії згідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією № 1198 визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов`язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.

Відповідно до пункту 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Зважаючи на викладене, відповідач є споживачем теплової енергії, між відповідачем та позивачем є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних послуг з постачання теплової енергії, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги.

У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: «укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період».

Отже, навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання теплової енергії споживачу, останній не звільняється від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

При цьому, суд враховує, що теплопостачання це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо).

Згідно п. 2 «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» від 22.11.2018р. №315, підвальні приміщення є опалюваними приміщеннями, які забезпечуються тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, тобто нежитлове приміщення, яке використовується відповідачем, незалежно від розміщення в будинку, є опалювальними приміщеннями.

За приписами пунктом 3 частини другої статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання загальний обсяг теплової енергії» (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів. Аналогічні положення містяться у Правилах № 630.

Законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов`язує обов`язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020р. у справі № 7128916/17-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №904/2238/17, від 16.10.2018р. у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статей 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Brualla Gomez de La Torre v. Spain» від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v.SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, господарський суд дійшов до висновку, що позивач виконав свої зобов`язання відносно надання послуг з централізованого опалення у заявлений спірний період, а відповідач зобов`язаний їх оплатити.

Вирішуючи спір, суд враховує, що згідно з вищенаведеними приписами законодавства теплопостачання це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання. Споживання та відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відсутність договору купівлі-продажу теплової енергії, обов`язковість укладення якого лежить і на споживачеві і на теплопостачальній організації, при підтвердженні факту її постачання обставинами справи, не виключає можливості та не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію, оскільки між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (абз. 9 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання»).

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

В даному випадку, несплата за фактично отриману теплову енергію підриває гарантії забезпечення населення м. Львова теплом в опалювальний період, призводить до погіршення якості наданих послуг та перешкоджає здійсненню модернізації та ремонту систем теплопостачання.

Відповідно до розрахунків заборгованість за надані послуги позивача за період з 01.01.2025р. по 31.01.2026р. складає 191 064,25 грн., в тому числі: 181 863,80 грн. основна заборгованість, пеня - 2 665,85 грн., інфляційні втрати - 4345,83 грн., 3%річних - 2 188,77грн.

Відповідач зобов`язання по оплаті наданих послуг з теплопостачання не виконав в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість за спірний період. Доказів на спростування заявлених позивачем вимог суду не надано, доказів оплати заборгованості за спожиту теплову енергію матеріали справи не містять.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлені вище обставини, а саме наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат.

З огляду на вимоги статей 79, 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України, господарський суд у вирішенні спору має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Розрахунки основної заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат здійснені арифметично правильно та відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу, інфляційних втрат та річних є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

Позовні вимоги щодо стягнення пені задоволенню не підлягають, так як не базуються на умовах укладеного індивідуального договору.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст.547 ЦК України).

Заперечення відповідача щодо не користування нежитловими приміщеннями до уваги не приймаються судом, матеріали справи не містять доказів виконання рішення господарського суду щодо виселення відповідача із займаних нежитлових приміщень.

Враховуючи викладене, позові вимоги підлягають до задоволення частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №47196501 від 12.03.2026р. на суму 2 662,40 грн.

На підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 622,40 грн. на відшкодування сплаченого судового збору повністю, як зі сторони, через неправильну поведінку якої виник спір. Крім того, розмір судового збору у даному випадку є мінімальним розміром, що підлягав сплаті, виходячи із ціни позову станом на день подання позову.

Керуючись ст. ст. 13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» (адреса: 79013, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Японська, будинок 7; ідентифікаційний код: 02470371) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (адреса: 79040, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Данила Апостола, будинок 1; ідентифікаційний код: 05506460) 181 863,80 грн. основної заборгованості за період з 01.01.2025р. по 31.01.2026р., інфляційних втрат - 4345,83 грн., 3% річних - 2 188,77 грн. та 2 662,40 грн. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя Король М.Р.