Рішення № 137635149, 23.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.06.2026Справа № 910/3782/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕРП"

до Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ"

про стягнення 974 980,05 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

О.Ю. Мороз

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ШЕРП" (далі - позивач, ТОВ "ШЕРП") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (далі - відповідач, ДП "УКРАВТОГАЗ") про стягнення 974 980,05 грн, з яких: заборгованість за Договором про надання послуг зберігання майна №211-21-У від 30.08.2021 в розмірі 697 272,78 грн, 84 128,98 грн інфляційного збільшення, 26 701,15 грн 3% річних, 132 013,53 грн пені, 34 863,61 грн штрафу у розмірі 5%.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору №211-21-У від 30.08.2021 щодо оплати наданих позивачем послуг зі зберігання майна за період з вересня 2023 року по 23.02.2026 року включно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/3782/26 позовну заяву ТОВ "ШЕРП" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

15.04.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі на виконання ухвали суду від 06.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 постановлено прийняти позовну заяву ТОВ "ШЕРП" до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/3782/26, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/3782/26.

18.05.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем без поважних причин не були вчинені дії, встановлені Договором про надання послуг зберігання майна №211-21-У від 30.08.2021, без вчинення яких відповідач не міг виконати свій обов`язок зі сплати послуг зберігання майна.

Відповідач зазначив, що згідно Договору про надання послуг зберігання майна №211-21-У від 30.08.2021 саме Акт приймання-передачі наданих послуг є підставою виникнення у відповідача зобов`язання сплатити за надані послуги та визначає момент відліку терміну, протягом якого це зобов`язання має бути виконане.

Відповідач стверджує, що з вересня 2023 року і по цей час Акти наданих послуг за Договором про надання послуг зберігання майна №211-21-У від 30.08.2021 від позивача не надходили до відповідача ні в паперовому, ні в електронному вигляді.

Відповідач вважає, що позивач в односторонньому порядку порушив умови Договору про надання послуг зберігання майна №211-21-У від 30.08.2021 щодо надсилання відповідачу вказаних актів, тому позивачем неправомірно нараховано суми заборгованості, інфляційного збільшення, 3% річних, пені та штрафу.

21.05.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

22.05.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач стверджує, що позиція відповідача у відзиві на позовну заяву не відповідає фактичним обставинам, та зазначив наступне:

- відповідач не заявляв про припинення Договору про надання послуг зберігання майна №211-21-У від 30.08.2021, не повідомляв про відмову від послуг зберігання, не вимагав повернення майна та не висував позивачу претензій щодо фактичного надання послуг;

- починаючи з жовтня 2023 року відповідач припинив оплачувати рахунки позивача за Договором про надання послуг зберігання майна №211-21-У від 30.08.2021 за зберігання майна у період з вересня 2023 року по теперішній час;

- позивач неодноразово надсилав відповідачу Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) засобами поштового зв`язку, додатково направляючи засобами електронного зв`язку на електронну пошту, з прикладанням рахунків;

- разом із направленням відповідачу Актів позивач також здійснював реєстрацію відповідних податкових накладних, відтак відповідач був обізнаний про реєстрацію податкових накладних і з урахуванням його обізнаності про наявність майна у позивача, минулих аналогічних операцій та надсилання відповідачу актів мав чітку обізнаність про існування відповідних господарських операцій;

- після того, як вісім Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), направлених позивачем відповідачу, не були підписані відповідачем та не були повернуті позивачу із будь-якими мотивованими зауваженнями чи запереченнями, позивач припинив реєстрацію податкових накладних за наступні періоди.

Після відкриття провадження у справі № 910/3782/26, судом встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у п. 3, 5 ч. 3 ст. 162, ч. 2 ст. 164 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕРП" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

01.06.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких відповідач зазначив, що згідно з Договором про надання послуг зберігання майна №211-21-У від 30.08.2021 надавались виключно послуги комерційного складу, послуги митного ліцензійного складу відповідач не отримував.

Відповідач також зауважив, що позивачем не надані будь-які докази на підтвердження направлення відповідачу Актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за період з травня 2024 року по цей час.

На думку відповідача, позивач з вересня 2023 року припинив виконувати свої договірні зобов`язання щодо оформлення і надсилання відповідачу Актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), які визначені сторонами як єдина та безумовна підстава для здійснення відповідачем розрахунків за надані послуги зі зберігання майна.

03.06.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі на виконання ухвали від 28.05.2026.

03.06.2026 до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором №211-21-У про надання послуг зберігання майна від 30.08.2021 у розмірі 697 272,78 грн, та додатково: 102 097,63 грн інфляційного збільшення, 29 853,74 грн 3% річних, 147 803,24 грн договірної пені у розмірі облікової ставки НБУ, 34 863,61 грн договірного штрафу у розмірі 5%, а всього 1 011 891,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2026 продовжено розгляд справи № 910/3782/26, заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог залишено без розгляду.

19.06.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат, відповідно до якої просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу в сумі 50 400,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу свої заперечень та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.11.2016 у справі № 759/15932/16-к накладено арешт на рухоме майно компресори поршневі з приводно-шатунним механізмом продуктивністю понад 120 м/куб. на годину у комплекті з усім стандартним обладнанням, яке на даний час знаходиться на території ТОВ "ІТЦ Оріон-Д" за адресою: Сумська область, м. Суми, пр.-т Курський, 147, і зберігається на складі на відкритому майданчику.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2017 у справі № 759/2470/17 передано на відповідальне зберігання ДП "Укравтогаз" в складському приміщенні за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Антонова, 8 майно на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києві від 24.11.2016 (справа № 759/16110/16-к).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20.06.2017 у справі № 759/8923/17 дозволено переміщення та збереження 26 компресорів поршневих з приводно-шатунним механізмом у комплекті з швидкозношуваними деталями на митний ліцензійний склад за адресою: Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, 27-А та 28.

Судом встановлено, що 30.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ШЕРП" (далі - зберігач) та Дочірнім підприємством "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (далі - поклажодавець) було укладено Договір № 211-21-У про надання послуг зі зберігання майна (далі - Договір), відповідно до якого, на виконання ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва Величко Т.О. від 20.06.2017 № 1-кс/759/2034/17 (№759/8923/17) зберігач зобов`язується надати послуги зі зберігання майна поклажодавця (далі - послуги), яке передане зберігачу поклажодавцем, і повернути це майно поклажодавцю у схоронності, а поклажодавець зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги на умовах, передбачених цим Договором (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 та 1.3 Договору, майно, яке поклажодавець передає на зберігання за цим Договором зберігачу перелічено у додатку №2 до цього Договору та є речовими доказами у кримінальному провадженні.

Згідно з п. 1.4 Договору, послуги, які зберігач надає поклажодавцю за цим Договором включають в себе навантаження/розвантаження/перевезення/переміщення у межах складу майна.

Послуги за цим Договором зберігач надає на митному ліцензійному складі або комерційному складі, що знаходяться за адресою: Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, 27-А.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Нормами ч. 1 ст. 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до умов ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно з п. 1 ст. 943 ЦК України визначено, що зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто.

Відповідно до п. 2.1 Договору, датою початку надання послуг за цим Договором вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін відповідного Акта приймання-передачі майна на зберігання.

Згідно з п. 2.2 Договору, майно вважається переданим поклажодавцем та прийнятим зберігачем на зберігання з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідного акта приймання-передачі майна.

Учасниками справи не заперечується, що на виконання умов Договору, відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання майно, яке визначено в додатку №2 до Договору.

Зберігач зобов`язується, зокрема, прийняти на зберігання майно від поклажодавця шляхом підписання відповідного Акту приймання-передачі майна, забезпечити якісне і надійне зберігання цього майна, і повернути майно поклажодавцю в такому стані, в якому воно було прийнято на зберігання, з урахуванням зміни його природних властивостей (п. 3.1.2 Договору).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання, Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Згідно з п. 4.1 Договору, розмір оплати за надані належним чином послуги визначається на підставі цін і тарифів, зазначених у додатку № 1 до цього Договору, який підписується уповноваженими представниками сторін та є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктом 4.2 Договору, розмір плати за зберігання майна визначається виходячи із розміру фактично займаної майном площі на митному ліцензійному складі або комерційному складі.

Відповідно до п. 3.2.8 Договору поклажодавець зобов`язується, зокрема, забезпечити своєчасну оплату послуг, наданих зберігачем згідно цього Договору.

Згідно з п. 5.1 Договору, фактом, що підтверджує передачу зберігачем та приймання поклажодавцем наданих у повному обсязі послуг за цим Договором, є підписання уповноваженими особами сторін Акт приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що Акт складається зберігачем в 2 оригінальних примірниках, які мають бути підписані, скріплені печаткою зберігача та надані поклажодавцю не пізніше 3 робочих днів з дати підписання.

У пункті 5.3 Договору передбачено, що поклажодавець зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати одержання від зберігача відповідного Акта, підписати його або направити зберігачу письмову мотивовану відмову від прийняття наданих послуг та підписання Акта, із зазначенням переліку зауважень та виявлених недоліків у наданих послугах та/або викладенням обставин, які унеможливлюють підписання Акта. У своїй мотивованій відмові поклажодавець має право визначити строк для усунення зазначених ним недоліків. При цьому визначений поклажодавцем строк є обов`язковим для зберігача.

Належне надання та вартість послуг за цим Договором фіксується зберігачем щомісячно акті наданих послуг, у якому, зокрема, зазначається час надання послуг та всі додаткові умови. Кожна розпочата година надання послуг оплачується як повна година (п. 4.3 Договору).

Відповідно до п. 4.4 Договору, підписаний обома сторонами акт наданих послуг є підставою для оплати послуг, наданих за цим Договором.

На виконання умов Договору, позивачем було складено Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) у період з вересня 2023 року по квітень 2024 року, а саме: Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2341677 від 30.09.2023; Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2341934 від 31.10.2023; Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2342164 від 30.11.2023; Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2440044 від 31.12.2023; Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2440272 від 31.01.2024; Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2440427 від 29.02.2024; Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2440730 від 31.03.2024; Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2341677 від 30.09.2024; Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2440847 від 30.04.2024.

Судом встановлено, що зазначені Акти були підписані тільки з боку позивача. У той же час матеріали справи містять докази направлення цих Актів засобами поштового зв`язку на адресу місцезнаходження відповідача та засобами електронного зв`язку.

Доказів мотивованої відмови від підписання Актів або заперечень до наявних у них відомостей відповідачем до суду не надано.

За таких обставин факт відсутності підпису представника відповідача у вказаних Актах не є підставою для висновку щодо невиконання позивачем своїх зобов`язань за Договором.

Судом також встановлено, що на виконання умов Договору, позивачем було виставлено Рахунки на оплату послуг зі зберігання майна у період з вересня 2023 року по лютий 2026 року на загальну суму 697 272,78 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до п. 4.5 Договору, поклажодавець зобов`язується здійснити оплату належним чином наданих послуг за цим Договором протягом 15 календарних днів, з дати підписання сторонами відповідного акта наданих послуг.

Встановлено, що Рахунки на оплату послуг зі зберігання майна у період з вересня 2023 року по квітень 2024 року було направлено відповідачу засобами поштового зв`язку та засобами електронного зв`язку разом з Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) у вказаний період.

25.02.2025 позивач надіслав відповідачу Претензію №1 про сплату вартості послуг, в якій вимагав сплатити заборгованість за період з вересня 2023 року по квітень 2024 року за Договором. До вказаної претензії позивачем було долучено Рахунки на оплату послуг зі зберігання майна у період з вересня 2023 року по квітень 2024 року.

21.10.2025 позивач надіслав відповідачу Досудове попередження, яким вимагав сплатити заборгованість за зберігання майна. До вказаного досудового попередження позивачем було долучено Рахунки на оплату послуг зі зберігання майна у період з вересня 2023 року по вересень 2025 року.

У відповідь на вказане досудове попередження відповідач надіслав Листа № 942/06-25 від 11.11.2025, яким повідомив, що ДП "УКРАВТОГАЗ" звернулось до Головного слідчого управління Національної поліції України в рамках кримінального провадження, щодо зберігання арештованого майна визнаного речовими доказами, оскільки у випадках якщо речові докази передаються на зберігання в інші установи, підприємства, організації, то витрати покриваються за рахунок держави.

27.02.2026 позивач листом № 23/02/26-01 від 23.02.2026 надіслав відповідачу Рахунки на оплату послуг зі зберігання майна у період з жовтня 2025 року по лютий 2026 року.

23.03.2026 Державною митною службою України було проведено огляд складських приміщень на території ТОВ "ШЕРП", розташованих за адресою: Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, 27-А, з метою перевірки відповідності фактичної кількості ввезених товарів, транспортних засобів комерційного призначення відомостям, зазначеним у митній декларації, за результатами якого було складено Акт про проведення огляду територій та приміщень, складів тимчасового зберігання, митних складів, магазинів безмитної торгівлі, територій вільних митних зон та інших місць, де знаходяться товари, транспортні засоби комерційного призначення, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи.

Відповідно до п. 8.1 Договору, цей Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе договірних зобов`язань.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов, яке мало місце під час дії Договору, а також від відповідальності за неналежне виконання взятих по Договору зобов`язань.

Таким чином, враховуючи, що позивач продовжує надавати відповідачу послуги зі зберігання майна, то у відповідача наявний обов`язок зі сплати коштів за надані послуги.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позову повністю та зазначив, що позивачем належним чином не виконано договірні зобов`язання щодо надсилання на адресу відповідача Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 ГПК України).

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15 - 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке:

"8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

8.16. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

8.17. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

8.18. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

8.19. 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

8.20. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатність доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

8.21. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.22. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи наведені сторонами докази та встановлені на їх підставі обставини даної справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що подані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог докази є більш вірогідними, ніж докази, подані відповідачем на їх спростування.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази у порядку статті 86 ГПК України, судом встановлено, що за умовами Договору позивачем було прийнято на зберігання майно, тоді як відповідач не здійснив оплати за надані послуги. Підписані сторонами Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за надані послуги, в матеріалах справи відсутня. Крім того, ні позивачем, ні відповідачем не заперечується зберігання майна за Договором.

Матеріалами справи підтверджується, заборгованість відповідача перед позивачем за послуги зі зберігання майна у період з вересня 2023 року по лютий 2026 року у розмірі 697 272,78 грн, отже суд дійшов висновку, що вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕРП" про стягнення з Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" заборгованості за Договором про надання послуг зберігання майна №211-21-У від 30.08.2021 в розмірі 697 272,78 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 132 013,53 грн пені, 34 863,61 грн штрафу у розмірі 5%, 26 701,15 грн 3% річних та 84 128,98 грн інфляційних втрат.

Відповідно до п. 6.1 Договору, за порушення своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього Договору.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 132 013,53 грн пені та 34 863,61 грн штрафу у розмірі 5% суд зазначає наступне.

За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно п. 6.6 Договору, у разі необґрунтованої відмови в прийнятті наданих послуг, а також несвоєчасної оплати послуг за цим Договором, поклажодавець виплачує зберігачу пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діє у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

У п. 6.7. Договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати наданих послуг за цим Договором строком більше ніж 1 (один) місяць, поклажодавець додатково сплачує зберігачу штраф у розмірі 5% від суми заборгованості щодо якої було допущено прострочення оплати більше одного місяця.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за Договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку штрафу, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення штрафу у сумі 34 863,61 грн є арифметично правильною та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судом встановлено, що позивач здійснив нарахування пені на суму заборгованості за кожним окремим місяцем в якому зберігалося майно з 8 числа наступного місяця, в якому було складено відповідний Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та/або Рахунок і по 30.03.2026.

Пунктом 4.5 Договору сторони погодили, що відповідач зобов`язаний здійснити оплату протягом 15 календарних днів, з дати підписання сторонами відповідного акта наданих послуг.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем помилково визначено періоди нарахування пені, оскільки Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за послуги надані у вересня 2023 року був надісланий позивачем засобами електронного зв`язку 06.10.2023, за послуги надані у жовтні 2023 року - 09.11.2023, за послуги надані у листопаді 2023 року - 12.12.2023, за послуги надані у грудні 2023 року - 05.01.2024, за послуги надані у січні 2024 року - 12.02.2024, за послуги надані у лютому 2024 року - 05.03.2024, за послуги надані у березні 2024 року - 15.04.2024, за послуги надані у квітні 2024 року - 06.05.2024. Крім того, Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за послуги надані у період з травня 2024 року по лютий 2026 року позивачем не складались та не надсилались відповідачу.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" власний розрахунок пені, врахувавши вірно визначений період прострочення, судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 132 013,53 грн, в той час як правильною є сума 165 738,67 грн.

Разом з цим, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність у даному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (пені), з огляду на таке.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання обов`язку боржником. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до умов Договору, прийняв на зберігання майно, у зв`язку з чим відповідач повинен здійснювати своєчасну оплату за надані послуги. В той час у позивача, відповідно до Договору, наявний обов`язок зі складання та направлення відповідачу Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), при цьому у матеріалах справи відсутні Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з травня 2024 року по лютий 2026 року.

Враховуючи викладене, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, при цьому беручи до уваги інтереси обох сторін, суд вважає за можливе на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір пені.

На переконання суду, таке зменшення відповідає принципу збалансованості інтересів сторін, є справедливим, доцільним, обґрунтованим і таким, що цілком відповідає принципу верховенства права та узгоджується з рядом правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування приписів частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині пені та стягнення з відповідача на користь позивача 30 000,00 грн пені.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 26 701,15 грн та інфляційних втрат у розмірі 84 128,98 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений Договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" власний розрахунок 3% річних, врахувавши вірно визначений період прострочення, судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 26 701,15 грн, в той час як правильною є сума 16 843,08 грн.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" власний розрахунок інфляційних втрат, врахувавши вірно визначений період прострочення, судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 84 128,98 грн, в той час як правильною є сума 61 862,97 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 974 980,05 грн, з яких: 697 272,78 грн заборгованість за Договором, 132 013,53 грн пені, 34 863,61 грн штрафу у розмірі 5%, 26 701,15 грн 3% річних та 84 128,98 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.

З Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕРП" підлягають стягненню 697 272,78 грн заборгованості за Договором, 30 000,00 грн пені, 34 863,61 грн штрафу у розмірі 5%, 16 843,08 грн 3% річних та 61 862,97 грн інфляційних втрат. В частині стягнення з відповідача пені у розмірі 102 013,53 грн, 3% річних у розмірі 9 858,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 22 266,01 грн суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 11 699,76 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 400,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.10.2019 у справі №910/143/19, від 10.03.2021 у справі №904/5702/19, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21, стосовно того, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у сумі 9 300,69 грн за подання позовної заяви покладається: на відповідача - в сумі 11 314,28 грн, на позивача - в сумі 385,48 грн.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано копії:

- Договору № 01/11/2025 про надання професійної правничої допомоги від 13.11.2025 укладеного між ТОВ "ШЕРП" та адвокатом Мусієнко В.І.,

- Додатку №1 до Договору № 01/11/2025 про надання професійної правничої допомоги від 13.11.2025;

- попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат у справі;

- детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Мусієнком В.І. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які позивач ТОВ "ШЕРП" фактично поніс у зв`язку з розглядом справи № 910/3782/26 в Господарському суді міста Києва за позовом до ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України";

- Рахунку № 01/11/2025/03 від 31.03.2026, Рахунку № 01/11/2025/04 від 18.06.2026;

- платіжної інструкції №730 від 01.04.2026, платіжної інструкції №1361 від 18.06.2026;

- Акту прийому-передачі наданих послуг № 01/11/2025/03 від 31.03.2026, Акту прийому-передачі наданих послуг № 01/11/2025/04 від 18.06.2026;

- ордеру серії АІ № 2162663 від 26.03.2026;

- свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю №2446/10 від 25.12.2003.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Суд звертає увагу, що за змістом ст. 126, 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно з ч.4 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до положень ч. 5 ст 126 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Суд, дослідивши матеріали справи, щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, вважає, що заявлена відповідачем сума є необґрунтованою.

Аналогічна правова позиція щодо застосування критерію необґрунтованості та неспівмірності заявленої до стягнення суми витрат із реальністю таких витрат, з посиланням зокрема, на незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у господарському суді та на тривалість судових засідань міститься у Додатковій ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2020 у справі 915/1654/19.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зменшити заявлену до відшкодування суму за надання правничої допомоги позивачу до 22 000,00 грн.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 81, 86, 165, 123, 124, 129, 165, 236-238, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (Україна, 03134, місто Київ, ВУЛ. ГРИГОРОВИЧА-БАРСЬКОГО , будинок 2; ідентифікаційний код: 36265925) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕРП" (Україна, 03195, місто Київ, вул.Рудницького Степана, будинок 2-В, нежитлове приміщення 24; ідентифікаційний код: 39278015) 697 272,78 грн (шістсот дев`яносто сім тисяч двісті сімдесят дві гривні 78 коп.) заборгованості, 30 000,00 грн (тридцять тисяч гривень 00 коп.) пені, 34 863,61 грн (тридцять чотири тисячі вісімсот шістдесят три гривні 61 коп.) штрафу, 16 843,08 грн (шістнадцять тисяч вісімсот шістдесят три гривні 61 коп.) 3% річних, 61 862,97 грн (шістдесят одну тисячу вісімсот шістдесят дві гривні 97 коп.) інфляційних втрат, 11 314,28 грн (одинадцять тисяч триста чотирнадцять гривень 28 коп.) судового збору та 22 000,00 (двадцять дві тисячі гривень 00 коп.) витрат на професійну правову допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.06.2026.

Суддя Оксана ГУМЕГА