Рішення № 137635055, 20.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.05.2026Справа № 910/15502/25

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Самошиній І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Київської міської прокуратури

вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150

в інтересах держави в особі Київської міської ради

вул. Хрещатик 36, м. Київ, 01044

до Приватного підприємства "Нафтагазсистема"

вул. Оноре де Бальзака, 8-г, м. Київ, 02225

про зобов`язання вчинити певні дії

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Київська міська прокуратура (далі-прокуратура) в інтерсах держави в особі Київської міської ради (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Нафтогазсистема" про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по вул. Оноре де Бальзака, 8-Г у Деснянському районі міста Києва, в якому просить суд:

1.1 Скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Соколянського Д.В. від 24.03.2014 індексний номер 11871262 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Приватного підприємства "Нафтагазсистема" (код ЄДРПОУ 24571150, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 8-Г, 02225) на автостоянку № 15, контрольно-пропускний пункт літ. "А" по АДРЕСА_1 , загальною площею 106,8 кв.м, з одночасним припиненням права власності ПП "Нафтагазсистема" на нього.

1.2 Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С.А. від 31.03.2017 індексний номер 34563955 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Приватного підприємства "Нафтагазсистема" (код ЄДРПОУ 24571150, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 8-Г, 0225) на гараж № 3 по вул. Оноре де Бальзака, 8-Г у Деснянському районі міста Києва площею 51,1 кв.м, з одночасним припиненням права власності ПП "Нафтагазсистема" на нього.

1.3 Закрити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділ та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна - гараж площею 51,1 кв.м по вул. Оноре де Бальзака, 8-Г у Деснянському районі міста Києва з реєстраційним номером 913341880000, відомості про відкриття якого внесено до Реєстру на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Володковича В.В. від 28.04.2016 індексний номер 29458499.

1.4 Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.12.2018 на вул. Оноре де Бальзака, 8-Г у Деснянському районі м. Києва з кадастровим номером Документ сформований в системі "Електронний суд" 12.12.2025 30 8000000000:62:701:0019 площею 0, 5804 га, укладений між Київською міською радою (код ЄДРПОУ 22883141, вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044), та Приватним підприємством "Нафтагазсистема" (код ЄДРПОУ 24571150, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 8-Г, 02225), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за номером 1396.

1.5 Зобов`язати Приватне підприємство "Нафтагазсистема" (код ЄДРПОУ 24571150, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 8-Г, 02225) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, вул. Хрещатик, 365, м. Київ, 01001) земельну ділянку площею 0, 5804 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0019) з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованих на ній будівель і споруд.

Позов обґрунтовано тим, що прокуратурою установлено, що власником земельної ділянки площею 0, 5804 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0019) є територіальна громада міста Києва в силу норм ст. 83 Земельного кодексу України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.12.2025 № 455994412 право власності на зазначену земельну ділянку 19.03.2028 зареєстровано за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру України вказана земельна ділянка віднесена до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення та має цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Проте, за доводами прокуратури, на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташована автомобільна стоянка, яка огороджена парканом та бетонними плитами. На території стоянки розміщена двоповерхова нежитлова будівля - контрольно-пропускний пункт, гараж, інші об`єкти нерухомості чи малі архітектурні форми на земельній ділянці відсутні, що підтверджується протоколом огляду місця події від 14.11.2025, проведеного в рамках кримінального провадження № 42021102070000082.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

26.12.2025 Київською міською радою подано пояснення щодо позову, в яких вказано, що ПП «Нафтагазсистема» не набуло відповідно до законодавства право власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна - контрольно-пропускний пункт та гараж у визначеному законом порядку у зв`язку з відсутністю дозвільних документів на будівництво та відведення земельної ділянки, а на автостоянку № 15 - у зв`язку з тим, що вона не є об`єктом нерухомості.

20.01.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав необґрунтованості та безпідставності.

30.01.2026 прокуратурою подано до суду відповідь на відзив.

25.02.2026 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 25.02.2026 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.03.2026.

25.03.2026 судом заслухано вступне слово учасників справи, досліджено наявні у матеріалах справи та відкладено розгляд справи по суті на 15.04.2026.

Судом відкладено розгляд справи по суті 15.04.2026 під час стадії судових дебатів до 06.05.2026.

Судом відкладено розгляд справи по суті 06.05.2026 під час стадії судових дебатів до 20.05.2026.

У судове засідання, призначене на 20.05.2026 з`явились представники учасників справи. Представник прокуратури та представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

У судовому засіданні 20.05.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду із позовом, прокурор вказує, що на наслідками отримання доказів у рамках кримінального провадження № 42021102070000082 виявлено факт порушення інтересів держави при розпорядженні комунальною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , що обґрунтовується наступними обставинами.

Установлено, що власником земельної ділянки площею 0, 5804 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0019) є територіальна громада міста Києва в силу норм ст. 83 Земельного кодексу України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.12.2025 № 455994412 право власності на зазначену земельну ділянку 19.03.2018 зареєстровано за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру України вказана земельна ділянка віднесена до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення та має цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. На земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташована автомобільна стоянка, яка огороджена парканом та бетонними плитами. На території стоянки розміщена двоповерхова нежитлова будівля - контрольно-пропускний пункт, гараж, інші об`єкти нерухомості чи малі архітектурні форми на земельній ділянці відсутні, що підтверджується протоколом огляду місця події від 14.11.2025, проведеного в рамках кримінального провадження № 42021102070000082.

Також встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 380-1/1814 між Київською міською радою та Деснянською районною у місті Києві державною адміністрацією 16.12.2003 укладено договір оренди № 62-6-00102 на 5 років зазначеної земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки (№15) на вул. Оноре де Бальзака вздовж лінії швидкісного трамваю (ТроєщинаОсокорки) у Деснянському районі м. Києва. Після закінчення договору оренди земельної ділянки в Міському земельному кадастрі спірна земельна ділянка обліковувалася як міські землі, не надані у власність чи користування.

У подальшому, рішенням Київської міської ради від 11.10.2018 № 1873/5937 ПП «Нафтагазсистема» передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0, 5804 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0019) для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_1 » із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (свідоцтво про право власності від 24.03.2014 індексний номер 19459131, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.06.2017 № 89272082).

На підставі зазначеного рішення між Київською міською радою та ПП «Нафтагазсистема» 21.12.2018 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0, 5804 га для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 8-Г, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1396 (далі - Договір оренди).

Згідно з п. 2.1 Договору оренди об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:62:701:0019; місце розташування - АДРЕСА_1 ; цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства; категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання - для експлуатації та обслуговування автостоянки; розмір (площа) - 0, 5804 га.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.12.2025 № 455994101 на підставі рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління у м. Києві Соколянського Д.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24.03.2014 № 11871262 за ПП «Нафтагазсистема» 21.03.2014 зареєстровано право власності на автостоянку № 15 та контрольно-пропускний пункт літ. «А» загальною площею 106, 8 кв.м по АДРЕСА_1 . Для здійснення державної реєстрації права власності подано свідоцтво про право власності від 24.03.2014 № 19459131, видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві.

Крім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.12.2025 № 455993655 на підставі рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління у м. Києві Володковича В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 28.04.2016 № 29458499 за ОСОБА_1. зареєстровано право власності на гараж № НОМЕР_1 площею 51, 1 кв.м по АДРЕСА_1 . Державна реєстрація права власності здійснена на підставі довідки від 22.04.2016 № 33, виданої «Нафтагазсистема» автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва» та технічного паспорту від 22.04.2016, виданого ПП ПКБ «Хебітет».

У подальшому, право власності на цей гараж перейшло до ПП «Нафтагазсистема» на підставі договору купівлі-продажу від 30.03.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 980, про що 30.03.2017 внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.03.2017 № 34563955).

Звертаючись до суду із позовом, прокуратура вказує, що станом на даний час, на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , 8-Г розташована автостоянка, на території якої знаходиться двоповерхова будівля - контрольно-пропускний пункт та гараж, які зареєстровані за ПП «Нафтагазсистема» та за твердженням позивачів є об`єктами самочинного будівництва.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 14.11.2025, проведеного в рамках кримінального провадження № 42021102070000082, на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0019) розташована автомобільна стоянка, яка огороджена парканом та бетонними плитами. На території стоянки розміщена двоповерхова нежитлова будівля - контрольно-пропускний пункт, гараж, інші об`єкти нерухомості чи малі архітектурні форми на земельній ділянці відсутні.

За доводами прокуратури, вказане підтверджується також наданими Національним центром управління та випробувань космічних засобів супутниковими фотознімками земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:701:0019 за період 2010-2023 років (лист від 21.11.2025 № 4866-5-04.02-2025).

Водночас встановлено, що Київська міська рада станом на час реєстрації права власності ПП «Нафтагазсистема» на автостостоянку № 15 і контрольно-пропускний пункт загальною площею 106, 8 кв.м (21.03.2014) та на гараж №3 за ОСОБА_1 (28.04.2016), а в подальшому за відповідачем (30.03.2017) по АДРЕСА_1 , не приймала рішень щодо передачі (надання) вказаної земельної ділянки товариству чи ОСОБА_1 .

Так, відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), наданої листом від 11.11.2025 № 057-14401, до квітня 2018 року звернення ОСОБА_1 чи інших фізичних і юридичних осіб щодо передачі спірної земельної ділянки до Департаменту не надходило.

Отже, на переконання прокуратури, указані об`єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зведені на земельній ділянці, яка не надавалася відповідачу у власність чи користування для будівництва, а також є самочинним.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закон прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Так, як вже зазначалося, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 Господарського процесуального кодексу України вимагає вказувати в господарському позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

У даній справі прокурор в позові зазначив, що захисту потребують майнові права територіальної громади міста Києва, як власника земельної ділянки.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною 1 статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 статті 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За змістом статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені територіальної громади виконує відповідна рада.

Тобто економічні інтереси держави полягають в законному та ефективному використанні об`єктів, що є комунальною власністю - для задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування.

Прокурор зазначає, що, у даному випадку, внаслідок безпідставної державної реєстрації за ПП «Нафтагазсистема» права власності на об`єкти самочинного будівництва, а саме на автостостоянку № 15 і контрольно-пропускний пункт загальною площею 106,8 кв.м та на гараж № НОМЕР_1 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:701:0019, Київська міська рада позбавлена можливості вільно розпоряджатися цією ділянкою, оскільки наявність зареєстрованого права на майно наділяє його власника привілейованим правом на земельну ділянку, а отже необхідність захисту порушеного права є очевидною.

На території міста Києва правомочності власника нерухомого майна від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада.

Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі №911/620/17 дійшов висновку, що у правовідносинах, що стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади інтереси держави та позивача - місцевої ради, яка представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.

Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

З огляду на зазначене суд відзначає, що Київська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади, а тому має бути позивачем у справі.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначає, що Київська міська рада станом на час реєстрації права власності ПП «Нафтагазсистема» на автостостоянку № 15 і контрольно-пропускний пункт загальною площею 106, 8 кв.м (21.03.2014) та на гараж №3 за ОСОБА_1 (28.04.2016), а в подальшому за відповідачем (30.03.2017) по АДРЕСА_1 , не приймала рішень щодо передачі (надання) вказаної земельної ділянки товариству чи ОСОБА_1 . Таким чином, указані об`єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зведені на земельній ділянці, яка не надавалася відповідачу у власність чи користування для будівництва, а також є самочинним.

Отже, за доводами прокурора, внаслідок безпідставної державної реєстрації за ПП «Нафтагазсистема» права власності на об`єкти самочинного будівництва, а саме на автостостоянку № 15 і контрольно-пропускний пункт загальною площею 106,8 кв.м та на гараж № НОМЕР_1 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:701:0019, Київська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися вказаною земельною ділянкою на власний розсуд в інтересах територіальної громади міста.

Проте, як зазначає прокурор у позовній заяві, Київська міська рада неналежним чином здійснює повноваження, покладені на неї чинним законодавством, а саме самостійно або через свій виконавчий орган контролювати збереження земельних ділянок територіальної громади міста Києва, відстежувати стан їх використання та перевіряти за допомогою доступних джерел, чи не має порушення прав та інтересів територіальної громади на це майно.

Самочинне будівництво та неправомірна реєстрація за відповідачем права власності на нього безумовно порушує державні інтереси, оскільки наносить непоправимі наслідки для столиці та позбавляє власника землі - територіальну громаду столиці вільно користуватися та розпоряджатись своєю власністю. Надання земельної ділянки без проведення земельних торгів, без наявності на те правових підстав та площею значно більшою ніж розташоване на ній майно, беззаперечно порушує державні інтереси, оскільки нівелює можливість раціонально та з вигодою для держави розпорядитись основним національним багатством - землею, збільшити надходження до бюджету тощо. Більш того, державний інтерес порушено і внаслідок незаконного розпорядження землею на користь особи, яка очевидно вчинила недобросовісні дії з метою отримання у користування землі у позаконкурентний спосіб.

На переконання прокурора, Київська міська рада функції власника щодо спірної ділянки ігнорувала та вчасно не виявила факту безпідставної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, що, у свою чергу, призвело до незаконного використання земельної ділянки комунальної власності, на якій вказане майно розташоване, чим порушено права та охоронювані інтереси держави в особі територіальної громади міста Києва.

Прокурор зауважив, що Київською міською прокуратурою у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листами від 22.09.2025 № 15/1-589вих-25 та від 06.11.2025 № 15/1-720вих-25 повідомлено Київську міську раду про встановлений факт самочинного будівництва нерухомого майна по АДРЕСА_1 , незаконну реєстрацію права власності на нього та протиправного отримання в оренду земельної ділянки без проведення аукціону, а також витребувано інформацію про вжиті заходи цивільно-правового характеру за вказаним фактом.

За дорученням Київської міської ради відповіді на вказані листи надано Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що є структурним підрозділом Київської міської ради (лист від 26.09.2025 № 057-12366, від 11.11.2025 № 057-14401), з якої встановлено, що Київською міською радою заходи цивільно-правового характеру щодо порушених у листі питань не вживалися.

За таких обставин, враховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачем упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у даному випадку, відповідно до статті 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення до суду даного позову в інтересах органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Київської міської ради.

З огляду на те, що Прокурором в позові вказано, які саме інтереси держави порушено, та враховуючи нездійснення компетентними органами упродовж тривалого часу самостійного захисту інтересів держави, суд дійшов висновку про доведеність Прокурором підстав для подання даного позову.

Предметом дослідження у межах цієї справи є відносини щодо речових прав на об`єкти нерухомого майна, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, які регламентовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також земельні відносини, які регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19 та інших.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зазначено, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Щодо можливих способів захисту прав власника (користувача) відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва, суд зазначає, що статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 вчергове нагадала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

З урахуванням наведених положень законодавства суд зазначає, що власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №904/1270/22.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №904/4267/22, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21 та від 23.05.2023 у справі №916/743/20.

Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №911/1375/22, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21 та від 25.05.2021 у справі №910/91/20.

Верховний Суд також зазначає, що підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 904/4267/22, від 04.07.2023 у справі № 914/1770/21, від 07.06.2023 у справі № 904/1270/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини третьої та п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 Цивільного кодексу України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).

Отже, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням від 12.05.1995 №41 Київської ради народних депутатів про внесення змін та доповнень, земельна ділянка була вилучена з користування голів УКБ площею 50.50 га та передана ДКБ «Київелектротранс» для будівництва трамвайної лінії та обслуговуючих споруд.

06.06.1995 року був укладений Договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) в особі Київської міської Ради народних депутатів та Державним комунальним підприємством «Київелектротранс», у відповідності до якого Київська міська Рада народних депутатів на підставі п. 1 Рішення від 12.01.1995 року за №41 передає, а Державне комунальне підприємство «Київелектротранс» приймає у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 34 3123 кв.м, в тому числі за рахунок земель Головного управління капітального будівництва м. Києва площею 34,3123 кв. м.. Земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування (на період будівництва об`єкта) строком на 5 років для прокладання інженерних мереж, організації будівельних робіт та благоустрою прилеглої території при будівництві І черги трамвайної лінії швидкісного руху з житлового масиву Вигурівщина - Троєщина до проспекту Возз`єднання в Ватутінському районі міста Києва.

Відповідно до п. 3.2. Договору на право тимчасового користування землею зазначено, що Землекористувач має право: Самостійно господарювати на землі, відповідно до цільового призначення земельної ділянки; Зводити будівлі та споруди, згідно з проектом та генеральним планом будівництва, затвердженим в установленому законом порядку і при наявності ордеру на виконання будівельних робіт; Поновлювати договір після закінчення строку його дії.

24.07.1995 Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів прийнято Рішення за N229 «Про затвердження скоригованої схеми розміщення в м. Києві гаражів та автостоянок для транспортних засобів індивідуальних власників на період до 2000 року» з метою задоволення зростаючого попиту населення на гаражі та автостоянки Акціонерним товариством «Київпроект» виконано коригування «Схеми» на період 2000 року, яку було затверджено. Встановлено, що по ділянках включених до «Схеми» погодження місця розташування надається міською держадміністрацією за заявками замовників без збору матеріалів попереднього погодження. По ділянкам, не передбачених «Схемою» та запропонованих виконкомом районних Рад народних депутатів в процесі її погодження, питання розміщення гаражів та автостоянок вирішується на загальних підставах. Заборонено виконкомом районних Рад народних депутатів реєструвати колективи громадян з наданням їм статусу кооперативів, якщо збудовані ними гаражі або автостоянки розміщені на ділянках, не відведених у встановленому порядку.

Розпорядженням Київської міської адміністрації від 19.08.1996 №1306 «Про влаштування платних автостоянок вздовж траси Лівобережної лінії швидкісного трамваю: відповідно до п. 2.1. для влаштування автостоянок залучити інвесторів на конкурсній основі у встановленому порядку та укласти договори на облаштування автостоянок.

Відповідно до Договору на право користування земельною ділянкою від 06.06.1995 між Київською міською радою та Державним комунальним підприємством «Електротранс», їх асоційований член ПП «Нафтагазсистема» виграла конкурс на забудову даної земельної ділянки, відповідно до Договору про сумісну діяльність від 01.12.1997 року, де Державне комунальне підприємство «Електротранс» вносить свій вклад в будівництво та облаштування платних автостоянок вздовж Лівобережної лінії швидкісного трамваю, раціонального використання земельних ділянок, як інвестор 30 відсотків вартості понесених витрат, а ПП «Нафтагазсистема», як інвестор 70 відсотків вартості понесених витрат.

Згідно п. 13.1. Договору про сумісну діяльність від 01.12.1997 року їх асоційований член ПП «Нафтагазсистема» залишала за собою право власності приміщення КПП та сітчасту огорожу.

Проект будівництва відкритих автостоянок по вул. Бальзака в місті Києві був в 1997 році виконаний Державним проектно-вишукувальним інститутом «Київгіпротранс». Даний проект був погоджений всіма державними органами. Дозвіл Держархбудконтролю на будівництво робіт був наданий 27.09.1997 року за №344. Будівельно-монтажні роботи були виконані генпідрядником ЧП «МІКЛ» та субпідрядними організаціями, побудований КПП, знятий верхній шар земельної ділянки, засипаний гравієм та покритий шаром асфальто-бетону, зроблена огорожа та обнесена бетонними блоками, встановлені освітлювані опори та все це введено в експлуатацію, відповідно до Акту введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 29.12.1998 року за №411.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ПП «Нафтагазсистема» в законний спосіб набуло право власності на побудоване ним, відповідно до всіх дозвільних документів майно на наданій у відповідності до Договору на право тимчасового користування землею (з дозволом зводити будівлі та споруди, згідно з проектом та генеральним планом будівництва, затвердженим в установленому законом порядку і при наявності ордеру на виконання будівельних робіт) та введено його в експлуатацію 29.12.1998 року.

Після закінчення Договору на право тимчасового користування землею, вказана земельна ділянка не була повернута до Київської міської ради народних депутатів, акти прийому передач земельної ділянки відсутні.

Рішенням Київради від 28.03.2002 N380-1/1814 дана земельна ділянка була передана в оренду Деснянський РДА для експлуатації та обслуговування 16-ти автостоянок.

Відповідно до п. 2 Рішення Київської міської ради 28.03.2002 року за №380-1/1814 «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» визначено: «Затвердити проект відведення земельних ділянок Деснянській районній у місті Києві державній адміністрації .. в короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки загальною площею 13,62 га в межах червоних ліній для експлуатації та обслуговування автостоянок вздовж ліній швидкісного трамваю (Троєщина-Осокорки) по вул. Оноре до Бальзака в Деснянському районі місті Києві за рахунок міської забудови, в тому числі:…. Ділянка №15 - 0,58 га. Деснянській районній у місті Києві державній адміністрації виконувати обов`язки землекористувача, у місячний термін замовити у Київському міському управлінні земельних ресурсів документи, що посвідчують право користування земельними ділянками.

Договір оренди земельної ділянки від 16.12.2003 року між Київською міською радою та Деснянською районною у місті Києві державною адміністрацією у відповідності до якого КМР передає, а Деснянська РДА у місті Києві приймає в короткострокову оренду терміном на 4 роки 11 місяців земельну ділянку площею 5804 кв.м. для експлуатації та обслуговування автостоянки №15 по вулиці Оноре де Бальзака вздовж лінії швидкісного трамваю (Троєщина-Осокорки) в Деснянському районі, які винесені в натуру (на місцевості) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору. Даний Договір оренди земельної ділянки від 16.12.2003 року був зареєстрований Головним управління земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), про що зроблено запис №62-6-00102 від 16.12.2003 року у книзі записів державної реєстрації договорів.

27.01.2003 Розпорядженням Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації за N61, виданим на виконання п. 2 рішення Київради від 28.03.2002 N380-1/1814 для забезпечення прав підприємців - інвесторів, які інвестували у створення автостоянок, було прийнято Рішення про присвоєння побудованим автостоянкам поштові адреси, у відповідності до переліку. Відділу містобудування та архітектури держадміністрації повідомити Головкиївархітектуру та Управління земельних ресурсів про прийняте рішення. Комунальному підприємству «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» присвоїти автостоянкам, вздовж лінії швидкісного трамваю по вул. Бальзака поштові адреси, згідно з додатком. Враховуючи звернення підприємств - інвесторів, що за свої кошти побудували автостоянки вздовж лінії швидкісного трамваю по вул. Бальзака, щодо необхідності їх функціонування присвоєно автостоянкам, вздовж лінії швидкісного трамваю по вул. Бальзака поштову адресу «No15 - ПП «Нафтагазсистема» - вул. Бальзака, 8-Г».

24.03.2014 ПП «Нафтагазсистема» звернулось до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного Територіального управління юстиції в місті Києві, м. Київ Соколянського Дмитра Вікторовича, надало пакет документів, щодо будівництва та введення 29.12.1998 року, відповідно до Акту введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за №411, за яким була здійснена державна реєстрація нерухомого майна за номером:32142080364, а саме автостоянка №15, контрольно-пропускний пункт, Літ «А», загальною площею 106,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, будинок 8-Г та видано Свідоцтво про право власності за ПП «Нафтагазсистема».

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.03.2014 №19459131 автостоянка №15, контрольно-пропускний пункт, літ. «А» за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, буд.8-г, загальна площа 106,8 кв.м. належить на праві приватної власності ПП «Нафтагазсистема».

При цьому, судом було враховано, що відповідно до абзацу третього додатку "Б" до ДБН В.2.3-15:2007 автостоянка - це спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів. Зазначеними нормами передбачається влаштування тимчасового приміщення для обслуговуючого персоналу, яке може бути демонтовано після припинення права (оренди, користування) на земельну ділянку.

Пунктом 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 передбачено, що у складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути відкриті площадки для стоянки автомобілів, приміщення для чергових і зберігання інвентаря, відповідні елементи інженерного обладнання та благоустрою, а також, за необхідності та технічної можливості, можуть бути - пости технічного огляду та дрібного технічного ремонту і миття автомобілів, включаючи пункти-пости самообслуговування - оглядові ями (естакади), місця чищення салону автомобіля. Такі автостоянки можуть бути обладнані сонцезахисними навісами, вітрозахисними стінками, декоративним сонцезахисним і шумозахисним озелененням.

Пунктом 5.9 вказаних ДБН передбачено, що на автостоянках з 50 і більше місцями постійного та тимчасового зберігання автомобілів при головному в`їзді-виїзді повинен влаштовуватися контрольно-пропускний пункт (приміщення для обслуговуючого персоналу, туалету та інше), обладнаний майданчик для зберігання протипожежного інвентарю, встановлення контейнерів-сміттєзбірників.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (стаття 184 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 188 Цивільного кодексу України, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Виходячи з аналізу положень статей 179, 181, 188 Цивільного кодексу України, ДБН В.2.3-15:2007 та правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 автостоянка не є об`єктом нерухомого майна, оскільки утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу), які не є об`єктами нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України, оскільки вони безпосередньо не пов`язані з земельною ділянкою. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 686/22924/16-ц

Також 31.10.2014 року засновниками ПП «Нафтогазсистема» та двома членами кооперативу був створений «Нафтагазсистема» автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києві обслуговуючий кооператив.

22.04.2016 Державним реєстратором Володковичем Володимиром Володимировичем Державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного Територіального управління юстиції в місті Києві, м. Київ - прийнято рішення, індексний номер 29458499 від 22.04.2016 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 права власності на гараж N3, загальною площею 51.1 кв.м по вулиці Оноре де Бальзака, 8-Г в м. Києві.

Право власності на зазначений об`єкт зареєстровано за вказаною громадянкою на підставі довідки, серії та No33 від 22.04.2016 виданої «Нафтагазсистема» автокооперативом по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва» обслуговуючий кооператив на підставі технічного паспорту: серія та номер-б/н, виданий 22.04.2016 року, видавник ПП ПКБ «Хебітет».

На підставі договору купівлі-продажу від 30.03.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Нафтагазсистема», серії та номер:980, виданий 30.03.2017 року, видавник приватний нотаріус КМНО Михайленко Сергій Анатолійович, Підприємство набуло: гараж №3, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, №8-Г, загальною площею 51,1 кв.м., за адресою: м. Київ, «Нафтагазсистема» автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва» обслуговуючий кооператив, гараж №3. ПП «Нафтагазсистема» набуло право власності на гараж № НОМЕР_1 (три) площею 51,1 кв.м., який розташований в ОК «Нафтагазсистема» (автокооперативі по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району м. Києва) за адресою: м. Київ, Деснянський р-н, вул. Оноре де Бальзака, буд. 8-Г. Дана інформація підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження майна щодо об`єкта нерухомого майна.

12.04.2018 року ПП «Нафтагазсистема» подало до Київської міської ради клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянок по вулиці Оноре де Бальзака, 8-Г. Однак, як вказує відповідач, потягом 40 днів не дочекавшись відповіді на клопотання від Київської міської ради, скориставшись правом мовчазної згоди, ПП «Нафтагазсистема» замовило розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що листом від 12.04.2018 реєстрація дозвільного центру КМР No50005-028/9963-033-03 повідомив Київську міську раду.

У відповідності до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001288932018 від 20.02.2018 спірна земельна ділянка була зареєстрована 29.05.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві.

11.10.2018 Київською міською радою прийнято рішення №1873/5937 «Про передачу Приватному підприємству «Нафтагазсистема» земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_1 », в якому вирішено передати Приватному підприємству «Нафтагазсистема» за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,5804 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0019, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001288932018) для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ, заява ДЦ від 12.04.2018 № 50005-002819963-031-03, справа А-24951). Встановлене цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером №8000000000:62:701:0019 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства та вид використання - для експлуатації та обслуговування автостоянки, відповідає призначенню у договорі оренди, поряд з тим доказів зміни цільового призначення земельної ділянки або використання її ПП «Нафтагазсистема» не за призначенням матеріали справи не містять.

Отже, як встановлено судом, внаслідок прийняття зазначеного рішення, між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки від 21.12.2018. Таким чином, Київською міською радою було надано спірну земельну ділянку відповідачеві під уже збудоване на ній нерухоме майно.

Матеріалами справи підтверджується, що контрольно-пропускний пункт літ. «А» площею 106,8 кв. м був введений в експлуатацію ще 29.12.1998 на підставі акта введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 411, а право власності на нього у встановленому законом порядку зареєстроване за ПП «Нафтагазсистема» 24.03.2014. Гараж № 3 площею 51,1 кв. м також є окремим об`єктом нерухомого майна, право власності на який було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в подальшому набуте ПП «Нафтагазсистема» на підставі договору купівлі-продажу від 30.03.2017.

Доказів скасування чи визнання незаконними рішень про державну реєстрацію права власності на зазначені об`єкти, визнання недійсними правовстановлюючих документів або встановлення факту їх самочинного будівництва матеріали справи не містять. Навпаки, на момент прийняття Київською міською радою рішення від 11.10.2018 № 1873/5937 право власності ПП «Нафтагазсистема» на вказані об`єкти нерухомого майна існувало та було належним чином зареєстроване.

Отже, відсутні підстави вважати контрольно-пропускний пункт літ. «А» площею 106,8 кв. м та гараж № 3 площею 51,1 кв. м самочинним будівництвом, а передача земельної ділянки в оренду ПП «Нафтагазсистема» була здійснена правомірно з урахуванням наявності на ній об`єктів нерухомого майна, право власності на які було набуте та зареєстроване у встановленому законом порядку.

Посилання прокуратури на супутникові фотознімки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:701:0019, надані Національним центром управління та випробувань космічних засобів листом від 21.11.2025 № 4866-5-04.02-2025, не підтверджують доводів про самочинне будівництво спірних об`єктів.

Навпаки, із зазначених фотознімків вбачається послідовна наявність забудови на спірній земельній ділянці протягом тривалого часу, починаючи щонайменше з 2010 року. Таким чином, наведені матеріали не свідчать про раптове чи несанкціоноване виникнення на земельній ділянці нових об`єктів нерухомості, а підтверджують фактичне існування будівель та споруд упродовж багатьох років.

При цьому самі по собі супутникові фотознімки не є доказом самочинності будівництва, оскільки не містять відомостей ані про дату спорудження конкретних об`єктів, ані про наявність чи відсутність дозвільної документації, ані про правові підстави їх будівництва та експлуатації. Відтак такі знімки не можуть підтверджувати жодної з ознак самочинного будівництва, визначених статтею 376 ЦК України.

Твердження про незаконність набуття ПП «Нафтагазсистема» права користування земельною ділянкою з огляду на нібито самочинний характер розташованих на ній об`єктів нерухомості є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи.

Так, контрольно-пропускний пункт літ. «А» площею 106,8 кв. м введений в експлуатацію на підставі акта введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 411 від 29.12.1998, а право власності на нього зареєстроване у встановленому законом порядку. Право власності на гараж № 3 площею 51,1 кв. м також виникло та перейшло до ПП «Нафтагазсистема» на підставі належних правовстановлюючих документів із внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу того, що вказані об`єкти були збудовані без відповідного дозволу, на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без затвердженого проєкту чи з істотним порушенням будівельних норм і правил, тобто за наявності обставин, які відповідно до статті 376 ЦК України є обов`язковими ознаками самочинного будівництва.

Більше того, відсутні будь-які судові рішення, якими контрольно-пропускний пункт літ. «А» або гараж № 3 визнавалися б самочинним будівництвом, скасовувалися правовстановлюючі документи на них чи визнавалися незаконними рішення про державну реєстрацію права власності на зазначені об`єкти. Навпаки, на момент прийняття Київською міською радою рішення про передачу земельної ділянки в оренду право власності на вказані об`єкти існувало, було чинним, зареєстрованим та користувалося презумпцією правомірності.

Отже, будь-які доводи про самочинність контрольно-пропускного пункту літ. «А» площею 106,8 кв. м та гаража № 3 площею 51,1 кв. м ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки жодна з передбачених статтею 376 ЦК України ознак самочинного будівництва щодо цих об`єктів не встановлена та належними доказами не підтверджена.

Водночас, зі змісту наданих Київською міською радою пояснень на позовну заяву прокурора вбачається, що позивач, керуючись принципом реєстраційного підтвердження володіння, відповідно до наданих їй повноважень розпорядилася спірною земельною ділянкою шляхом передачі її в оренду Приватному підприємству «Нафтагазсистема», з урахуванням положень ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 Господарського процесуального України.

Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного закону України, указав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, в контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).

Принцип правової визначеності передбачає, зокрема, те, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтею першою якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію "законів". Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20.05.2010 "Україна-Тюмень" проти України"; від 25.06.1996 "Амюр проти Франції" (Amuur v. France); "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece); "Малама проти Греції" (Malama v. Greece).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" виклав правову позицію, відповідно до якої принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Суд зазначає, що виникненню права власності у відповідача на контрольно-пропускний пункту літ. «А» площею 106,8 кв. м та гараж № 3 площею 51,1 кв. м, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права на новостворене нерухоме майно, слугувала та передувала активна участь в такому процесі держави в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю, які спочатку надали дозвіл на будівництво, процес якого вони були уповноважені контролювати, а потім прийняли до експлуатації закінчений після будівництва об`єкт. Ураховуючи, що право власності на контрольно-пропускний пункту літ. «А» площею 106,8 кв. м та гараж № 3 площею 51,1 кв. м було набуте відповідачем у результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, відповідальність за вказані процедури не може покладатися на такого власника, який розраховував на їх належність та легітимність.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

За наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі "Tregubenko v. Ukraine" від 02.11.2004).

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

Також суд відзначає, що будь-яка вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва має оцінюватися на предмет додержання позивачем вимог добросовісності та розумності. Зокрема, істотне значення має те чи надавав власник земельної ділянки в будь-якій формі згоду на використання спірної земельної ділянки для експлуатації розміщених на ній будівель. Якщо така згода мала місце, то дії землевласника мають оцінюватися на предмет відповідності доктрині заборони суперечливої поведінки, яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами.

У постановах від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 та від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що в праві України доктрина "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

З цих причин не може бути задоволений також відповідний позов землевласника (землекористувача) і в тому випадку, коли прямо він не давав згоди здійснення самочинного будівництва на належній йому земельній ділянці, що перебувала у сфері його володіння та актуального контролю, але, будучи обізнаним про таке будівництво (а також у разі, коли він повинен був знати про це), протягом розумного строку не вжив заходів щодо перешкоджання йому.

Натомість, в межах заявленого позову, судом встановлено, що власник спірної земельної ділянки в особі Київської міської ради не лише не вживав жодних дій з метою усунення стверджуваного прокурором порушення, але й легітимізував використання відповідачем спірної ділянки, уклавши договір оренди від 21.12.2018.

Окрім того, суд зауважує, що оспорюваний договір оренди був укладений у позаконкурентний спосіб на підставі ч. 2 ст. 124 та ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, з огляду на розміщення на земельній ділянці зареєстрованого за відповідачем на праві власності нерухомого майна, про що заявляє сам позивач.

Як було зазначено судом, державними реєстраторами неодноразово здійснювалась державна реєстрація права власності на автостоянка №15, контрольно-пропускний пункт, літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 106,8 кв.м. та гараж №3. Окрім того, відповідач не є першим зареєстрованим власником гаража №3, оскільки з 22.04.2016 по 30.03.2017 гараж №3 був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 .

Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Таким чином, держава, в особі реєстраторів (нотаріусів) протягом тривалого періоду часу неодноразово здійснювала державну реєстрацію прав на майно, яке стало власністю відповідача.

Суд не може залишити поза увагою той факт, що право власності на розташовані на спірній земельній ділянці об`єкти нерухомого майна неодноразово було предметом державної реєстрації та перевірки уповноваженими державними реєстраторами. Так, у 2014 році у встановленому законом порядку було зареєстровано право власності ПП «Нафтагазсистема» на контрольно-пропускний пункт літ. «А» площею 106,8 кв. м, у 2016 році здійснено державну реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 площею 51,1 кв. м за фізичною особою, а у 2017 році право власності на зазначений гараж було зареєстровано за ПП «Нафтагазсистема» на підставі договору купівлі-продажу.

Крім того, у 2018 році Київська міська рада, розглянувши подані документи та врахувавши наявність у відповідача зареєстрованих речових прав на об`єкти нерухомого майна, прийняла рішення про передачу земельної ділянки в оренду. Відтак протягом тривалого часу державні органи та органи місцевого самоврядування не ставили під сумнів правовий статус зазначених об`єктів, не виявляли порушень при реєстрації речових прав на них та не вживали жодних заходів щодо оскарження відповідних реєстраційних дій чи правовстановлюючих документів.

За таких обставин посилання прокурора на самочинний характер спірних об`єктів фактично ґрунтуються на припущеннях та суперечать багаторічному офіційному визнанню державою існування зазначених об`єктів нерухомості та зареєстрованих прав на них.

У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (див. рішення у справі "МПП "Фортеця" проти України").

Зазначені висновки також узгоджуються з рішенням ЄСПЛ у справі "ТОВ "Одеська Бутербродна Компанія" проти України".

Визначаючи наявність порушеного права, за захистом якого прокурор звернувся до суду, необхідно враховувати поведінку як відповідача, так і позивача.

Відповідно до встановлених судом обставин, ПП «Нафтагазсистема» у період 1996- 1998 років за власні кошти здійснило будівництво автостоянки та приміщення контрольно-пропускного пункту для забезпечення їх подальшої експлуатації. Будівництво здійснювалося на земельній ділянці, яка була виділена Київською радою народних депутатів для відповідних цілей, із дотриманням вимог чинного на той час законодавства у сфері містобудування та земельних відносин, із розробленням необхідної проектної документації та отриманням дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

Після завершення будівництва створений об`єкт був прийнятий в експлуатацію, що підтверджується актом введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 29.12.1998 № 411. Надалі ПП «Нафтагазсистема» правомірно використовувало зазначене майно за його цільовим призначенням, а право власності на нерухоме майно було зареєстровано у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому звернення прокуратури із запитами до окремих державних органів та установ, створених значно пізніше після здійснення будівництва та набуття права власності на відповідне майно, не може свідчити про незаконність такого будівництва або наявність ознак самочинного будівництва.

Так, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва здійснює свою діяльність лише з 12.10.2016, тобто майже через 20 років після введення об`єкта в експлуатацію, у зв`язку з чим відсутність у нього відомостей щодо подій 1996- 1998 років не може підтверджувати будь-яких порушень під час будівництва.

Так само посилання на відсутність реєстраційних відомостей у КП КМР «КМ БТІ» є безпідставним, оскільки зазначене підприємство здійснювало реєстрацію прав власності лише до 2013 року, тоді як право власності ПП «Нафтагазсистема» на відповідні об`єкти було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у 2014 та 2017 роках, тобто після припинення КП КМР «КМ БТІ» повноважень щодо такої реєстрації.

Крім того, Державна інспекція архітектури та містобудування України розпочала здійснення своїх повноважень лише з 16.09.2021, а тому не могла володіти інформацією щодо будівництва, завершеного та введеного в експлуатацію у 1998 році. Відсутність у сучасного органу відповідних відомостей не може бути ототожнена із відсутністю законних підстав для будівництва.

Отже, надані прокуратурою відповіді державних органів не містять жодних відомостей про порушення під час будівництва спірних об`єктів, відсутність дозвільної документації чи невідповідність об`єктів вимогам законодавства. Навпаки, наявні у справі документи підтверджують, що будівництво було здійснено законно, об`єкти введені в експлуатацію, а право власності на них набуте та зареєстроване у встановленому законом порядку.

Так, ні Київська міська рада, ні будь-які інші органи державної влади не вживали заходів з метою захисту порушеного права протягом тривалого часу. Навпаки, позивач уклав з відповідачем договір оренди земельної ділянки від 21.12.2018.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частин 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц).

Обґрунтовуючи позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.12.2018, прокурор зазначає, що ПП «Нафтагазсистема», діючи недобросовісно, нібито використало факт державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна - автостоянку № 15, контрольно-пропускний пункт літ. «А» загальною площею 106,8 кв. м та гараж № 3 загальною площею 51,1 кв. м - для отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності без проведення земельних торгів.

При цьому прокурор посилається на те, що зазначені об`єкти нібито є самочинним будівництвом, а тому державна реєстрація права власності на них не могла бути підставою для набуття ПП «Нафтагазсистема» права на отримання земельної ділянки в оренду поза конкурентними засадами.

Разом з тим такі доводи є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, оскільки ПП «Нафтагазсистема» набуло право власності на зазначені об`єкти нерухомого майна у встановленому законом порядку. Контрольно-пропускний пункт літ. «А» загальною площею 106,8 кв. м був введений в експлуатацію на підставі акта введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 29.12.1998 № 411, а право власності на нього зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Право власності на гараж № 3 загальною площею 51,1 кв. м також було зареєстровано у встановленому законом порядку та в подальшому набуте ПП «Нафтагазсистема» на підставі договору купівлі-продажу.

У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №826/1419/18 зазначено, що об`єкт слід вважати самочинним будівництвом, зокрема, за наявності хоча б однієї з таких обставин: 1) об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; 3) об`єкт будується без належно затвердженого проекту з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Жодних доказів того, що вказані об`єкти є самочинним будівництвом, прокурором не надано. Матеріали справи не містять доказів відсутності дозвільної документації на їх будівництво, спорудження на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, або істотного порушення будівельних норм і правил, тобто наявності будь-якої з ознак самочинного будівництва, визначених статтею 376 Цивільного кодексу України.

Отже, державна реєстрація права власності на зазначені об`єкти не була наслідком легалізації самочинного будівництва, а відображала наявність у ПП «Нафтагазсистема» належних правових підстав для набуття права власності на нерухоме майно. Відповідно, наявність у ПП «Нафтагазсистема» зареєстрованого права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти нерухомого майна була законною підставою для прийняття Київською міською радою рішення про передачу земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів.

У постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 Цивільного кодексу України, у тому числі й право володіння.

Відповідно до абз. першого ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

При цьому позивач наголошує, що розпорядження землями комунальної власності міста Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до статті 9 Земельного кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Відповідно до частин першої та другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Відтак, Київська міська рада, в межах своїх повноважень, будучи обізнаною про обставини, якими прокурор обґрунтовує позовні вимоги, уклала договір оренди від 21.12.2018 та передала у користування відповідача спірну земельну ділянку.

Зважаючи на викладене, у суду відсутні підстави вважати, що розміщення на спірній земельній ділянці нерухомого майна відповідача створює будь-які перешкоди у розпорядженні земельною ділянку для її власника, принаймні протягом строку, на який землю передано у користування відповідача.

У свою чергу, дії Київської міської ради, яка підтримує всі позовні вимоги прокурора мають ознаки суперечливої поведінки.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними та необґрунтованими вимоги прокурора про зобов`язання Приватне підприємство «Нафтагазсистема» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0, 5804 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0019) з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованих на ній будівель і споруд та про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності від 24.03.2014 індексний номер 11871262 Приватного підприємства «Нафтагазсистема» на автостоянку № 15, контрольно-пропускний пункт літ. «А» по вул. Оноре де Бальзака, 8-Г у Деснянському районі міста Києва, загальною площею 106, 8 кв.м, з одночасним припиненням права власності ПП «Нафтагазсистема» на нього скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності від 31.03.2017 індексний номер 34563955 Приватного підприємства «Нафтагазсистема» на гараж № 3 по вул. Оноре де Бальзака, 8-Г у Деснянському районі міста Києва площею 51, 1 кв.м, з одночасним припиненням права власності ПП «Нафтагазсистема» на нього. Так само і як і відсутні підстави для задоволення вимоги прокурора про закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна - гараж площею 51, 1 кв.м по вул. Оноре де Бальзака, 8-Г у Деснянському районі міста Києва з реєстраційним номером 913341880000.

Окрім того, відсутні правові підстави й для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.12.2018 на вул. Оноре де Бальзака, 8-Г у Деснянському районі м. Києва з кадастровим номером 8000000000:62:701:0019 площею 0, 5804 га.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає, що оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог по суті у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, правові підстави для застосування позовної давності відсутні.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Дотримуючись наведених приписів процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку про відсутність доказів, які б підтверджували самочинний характер будівництва об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 8-Г, а саме автостоянки № 15, контрольно-пропускного пункту літ. «А» загальною площею 106,8 кв. м та гаража № 3 загальною площею 51,1 кв. м. щодо яких були прийняті спірні рішення про державну реєстрацію права власності та на підставі яких було укладено оспорюваний договір оренди від 21.12.2018.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на прокуратуру.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.06.2026

Суддя М.О. Лиськов