Рішення № 137634886, 22.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.06.2026Справа № 911/665/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

до Фізичної особи-підприємця Шаманського Сергія Олександровича, Київська область, м. Васильків

про стягнення 24 290,52 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шаманського Сергія Олександровича (відповідач) суми заборгованості в розмірі 19 669,12 грн, суми штрафу в розмірі 2 950,36 грн, суми пені в розмірі 1 375,70 грн, суми 3% річних в розмірі 134,54 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 160,80 грн, у зв`язку з непроведенням відповідачем розрахунку за надані позивачем послуги згідно Договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності в територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу №2750/19 від 08.10.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.03.2026 позовну заяву було направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2026 року позовні матеріали передано на розгляд судді Морозову С.М.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 21.04.2026 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 21.04.2026 року міститься в матеріалах справи).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 06.05.2026 року (включно).

Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений судом строк, не скористався.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.10.2021 року між Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ФОП Шаманським Сергієм Олександровичем укладено Договір №2750/19 на тимчасове користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва для розміщення рекламного засобу (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого на підставі відповідного наказу Робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), рекламорозповсюджувачеві надається право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу (далі - право тимчасового користування).

Відповідно до п. 1.2 Договору рекламорозповсюджувач зобов`язується прийняти в платне користування місце та користуватись наданим йому місцем добросовісно і розумно відповідно до загальних вимог законодавства України, правил щодо благоустрою населених пунктів, умов цього договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2019 №207, зареєстрованого в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 25.02.2019 за №34/2211, своєчасно та у повному обсязі відповідно до договору здійснювати оплату за тимчасове користування місцем, сумлінно виконувати усі свої обов`язки за цим договором, самостійно нести відповідальність за технічний стан рекламного засобу (далі - РЗ), порушення вимог техніки безпеки під час розташування та експлуатації РЗ, утримання місця у належному санітарному стані відповідно до законодавства.

Дія та умови цього договору розповсюджується на усі встановлені за рекламорозповсюджувачем пріоритети та надані дозволи на розміщення зовнішньої реклами. Встановлення/продовження будь-якого пріоритету та надання/продовження будь-якого дозволу на розміщення зовнішньої реклами, внесення до них змін, анулювання/припинення здійснюється на підставі відповідного наказу робочого орган розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). (п. 3.1. Договору).

Згідно з п. 3.2. Договору робочий орган та/або КП "Київреклама" здійснюють облік місць для розміщення РЗ, на які поширюється пріоритет рекламорозповсюджувача, та на які рекламорозповсюджувачу надано дозволи на розміщення зовнішньої реклами, здійснюють контроль за строками дії пріоритету та дозволу шляхом формування адресних переліків та внесення до них змін.

Умовами пп. 4.1.1. п. 4.1. Договору передбачено, що робочий орган має право на підставі відповідних рішень робочого органу про встановлення/продовження пріоритету та рішень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу нараховувати та вимагати спати за тимчасове користування місцем, змінювати розмір нарахувань за тимчасове користування місцем у разі змін в технологічній (конструктивній) схемі РЗ, площі РЗ, зонального коефіцієнту та базового тарифу.

Робочий орган зобов`язаний формувати рахунки на оплату за тимчасове користування місцем, інших платежів, штрафних санкцій (пп. 4.2.1. п. 4.2. Договору).

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. Договору рекламорозповсюджувач зобов`язаний добросовісно, в повному обсязі та своєчасно виконувати умови договору, дотримуватись вимог Порядку, положень законодавства, що регулює відносини, які виникають у процесі розповсюдження реклами та благоустрою населених пунктів.

Рекламорозповсюджувач зобов`язаний: не пізніше 20-го числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за тимчасове користування місцем, у тому числі уразі встановлення/продовження пріоритету; у повному обсязі та у встановлені строки без пред`явлення претензії (вимоги) сплачувати штрафні санкції у разі прострочення строків (порушення термінів) сплати та вчинення інших порушень умов договору (пп. 5.2.3 та пп. 5.2.4. п. 5.2. Договору).

У п. 6.1. Договору сторони погодили, що ціною цього договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках.

Підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення рекламорозповсюджувачем плати є рішення робочого органу про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти (вчинки рекламорозповсюджувача щодо фактичного користування місцем для розміщення РЗ) відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (п. 6.3. Договору).

Згідно п. 6.4. Договору плата щомісячно перераховується рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов договору. У разі прострочення термінів сплати, визначених договором, розмір несплаченої суми плати коригується з урахуванням штрафів, пені та індексу інфляції, відповідно до умов договору та законодавства (п. 6.17 Договору).

Пунктом 6.5. Договору передбачено, що рекламорозповсюджувач не звільняється від плати при відсутності РЗ на місці щодо якого виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення про надання/продовження дозволу.

Плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету, надання дозволу. При продовженні строку дії пріоритету, продовжені строку дії дозволу плата нараховується з дати, з якої продовжено строк дії пріоритету або дозволу (п. 6.6. Договору).

Пунктом 6.8. Договору передбачено, що плата за тимчасове користування місцем нараховується: до дати закінчення строку дії дозволу (пп. 6.8.1.); до дати прийняття розпорядження виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про анулювання дозволу у разі звернення рекламорозповсюджувача із заявою про анулювання дозволу (пп. 6.8.2.).

Відповідно до п. 6.9. Договору у разі зміни розміру оплати, а також інших тарифів, що впливають на розмір плати за тимчасове користування місцем, робочий орган повідомляє про це рекламорозповсюджувача протягом 15 календарних днів з дня прийняття відповідного рішення шляхом направлення відповідного повідомлення та примірника додаткової угоди для підписання. При цьому протягом 15 календарних днів з дня отримання рекламорозповсюджувачем такого повідомлення він зобов`язаний підписати додаткову угоду до договору (Адресний перелік). У разі ненадання робочому органу підписаної рекламорозповсюджувачем додаткової угоди це не звільняє його від сплати за зміненими розмірами плати за тимчасове користування місцем.

Рекламорозповсюджувач сплачує новий розмір плати за тимчасове користування місцем з дати набрання чинності відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у незалежності від отримання повідомлення про зміну розмірів плати.

Відповідно до п. 6.13. Договору розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць.

Умовами п. 6.14. Договору передбачено, що плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується робочим органом щомісячно та переказуються рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця, виключно на зазначений казначейський рахунок для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва, в розмірах, зазначених у рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє рекламорозповсюджувача від здійснення плати.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ протягом строку встановленого пріоритету та/або дозволу, а також протягом строку фактичного користування місцем. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ у разі наявності у рекламорозповсюджувача інших чинних пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього Договору в цілому (п. 8.1. Договору).

Згідно з пунктом 8.2. Договір припиняється внаслідок, зокрема: анулювання (припинення) усіх дозволів, наданих рекламорозповсюджувачу; втрати (скасування) пріоритету на місце розміщення РЗ, у разі, якщо на інші місця пріоритет надано не було; не переоформлення дозволу у встановлених законодавством випадках та порядку; в інших випадках, передбачених цим Договором та чинним законодавством.

08.10.2021 сторонами було підписано Адресний перелік № 1, що є Додатком № 1 до Договору, згідно з яким рекламорозповсюджувачу надано право тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламного засобу за адресами:

1. Подільський район, вул. Вишгородсьа,45-а/5 Літ. А (№ дозволу 91690-21); тип (вид) РЗ - спеціальна рекламна конструкція на фасаді будинку (будівлі) розміри 10.550х1.290; площа 13.9065; розмір плати за місяць 4 184,92 грн; дата початку пріоритету з 13.08.2021 по 12.11.2021.

22.12.2021 сторонами було підписано Адресний перелік №2, що є Додатком № 2 до Договору, згідно з яким рекламорозповсюджувачу надано право тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламного засобу за адресами:

1. Подільський район, вул. Вишгородсьа,45-а/5 Літ. А (№ дозволу 93199-21); тип (вид) РЗ - спеціальна рекламна конструкція на фасаді будинку (будівлі) розміри 10.550х1.290; площа 13.9065; розмір плати за місяць 4 184,92 грн; дата початку пріоритету з 07.12.2021 по 06.03.2022.

07.08.2023 сторонами було підписано Адресний перелік №3, що є Додатком № 3 до Договору, згідно з яким рекламорозповсюджувачу надано право тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламного засобу за адресами:

1. Подільський район, вул. Вишгородсьа,45-а/5 Літ. А (№ дозволу 93199-21); тип (вид) РЗ - спеціальна рекламна конструкція на фасаді будинку (будівлі) розміри 10.550х1.290; площа 13.9065; розмір плати за місяць 4 184,92 грн; дата початку пріоритету з 31.07.2023 по 30.07.2028.

Позивач зазначає, що у відповідача наявна заборгованість в розмірі 19 669,12 грн по оплаті нарахованої за Договором за період з 01.09.2025 по 23.02.2026 плати за користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів.

З огляду на те, що відповідач не здійснив в повному обсязі оплату за право тимчасового користування місцями розміщення РЗ, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 19 669,12 грн, штраф в сумі - 2 920,36 грн, пеню в сумі - 1 375,70 грн, інфляційні втрати в сумі 160,80 грн та 3% річних в сумі 134,54 грн.

Відповідач правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву не скористався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та є фактично за своєю правовою суттю договором купівлі-продажу.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 914/4127/21.

За визначенням, наведеним у пункті 9 статті 1 Закону України "Про рекламу", зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламо носіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг

Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу").

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами, які регулюють відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами (далі - Правила).

Згідно з пунктом 2 Правил місце розташування рекламного засобу - це площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою); спеціальні конструкції - це тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами.

Зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності". Справляння плати за видачу зазначених дозволів виконавчими органами сільських, селищних, міських рад забороняється (пункт 3 Правил).

Відповідно до пункту 4 Правил на територіях, будинках і спорудах зовнішня реклама розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб) з урахуванням архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних чинників, типології елементів місцевого середовища та з додержанням правил благоустрою територій населених пунктів.

За змістом пунктів 24, 32 Правил виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу. Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Порядок внесення плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, визначено в Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2019 №207 (далі - Порядок).

Відповідно до підп. 2.11.1. п. 2.11. Порядку підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення РЗ (далі - плата) та внесення розповсюджувачем зовнішньої реклами відповідної плати є розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання (продовження) дозволу та укладений договір на право тимчасового користування місцем.

Згідно з підпунктами 2.11.2., 2.11.3. пункту 2.11. Порядку плата зараховується до бюджету міста Києва в порядку, встановленому Київською міською радою. Розмір плати та порядок її нарахування визначається виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією).

Разом із тим, передача в оренду майна, яке є комунальною власністю, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання такого майна, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Особливість таких відносин полягає у відповідній процедурі передачі такого майна в оренду, характерних ознаках об`єкта оренди, проведенні обов`язкової оцінки об`єкта оренди за відповідною методикою, відповідності договору оренди в частині істотних умов (у тому числі орендної плати, встановленої за відповідною методикою) типовому договору оренди певного майна, визначенні орендаря на конкурсних засадах та інше.

Аналіз наведених норм матеріального права та умов договору, укладеного сторонами у справі, яка розглядається, дає підстави для висновку, що відносини, які виникають з тимчасового користування місцем розташування рекламних засобів не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди комунального майна, оскільки розміщення зовнішньої реклами проводиться за окремою процедурою, відмінною від процедури передачі в оренду комунального майна, на підставі дозволів, що надаються виконавчим комітетом відповідних рад у порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України; договір на тимчасове користування такими місцями укладається без проведення конкурсів, а сам об`єкт - місця розташування рекламних засобів - площа зовнішньої поверхні будівлі або споруди, елемента вуличного обладнання тощо - не входить до переліку об`єктів оренди, визначеного у статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 905/542/15, від 26.04.2017 у справі № 905/544/15).

При цьому відносини у сфері розміщення зовнішньої реклами регулюються спеціальними нормами Закону України "Про рекламу", постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" від 29.12.2013 №2067, а питання щодо правових наслідків порушення зобов`язання та відповідальності за його порушення унормовано загальними положеннями цивільного законодавства та умовами самого договору і не потребує субсидіарного застосування норм про оренду майна в цій частині.

З урахуванням наведеного, суд, проаналізувавши зміст Договору, спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством в сфері рекламної діяльності в Україні, а також загальними положеннями Цивільного кодексу України про зобов`язання (глави 47 - 51 Цивільного кодексу України) та про договір (глави 52 - 53 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи встановлено, що 12.03.2020 сторонами було підписано Адресні переліки, що є Додатками до Договору, згідно з яким рекламорозповсюджувачу надано право тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламного засобу.

У пункті 6.6 Договору зазначено, що плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету, надання дозволу. При продовженні строку дії пріоритету, продовженні строку дії дозволу плата нараховується з дати, з якої продовжено строк дії пріоритету або дозволу, а саме з 13.08.2021.

Наведені умови Договору та адресного переліку свідчать про те, що сторони погодили нарахування плати за користування місцем розміщення реклами з дати надання дозволу на таке розміщення.

Згідно з пунктом 32 Правил плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до підп. 5.2.3 п. 5.2 Договору рекламорозповсюджувач зобов`язаний не пізніше 20-го числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за тимчасове користування місцем, у тому числі у разі встановлення/продовження пріоритету.

При цьому, згідно з п. 6.14 Договору, факт неотримання рахунку не звільняє рекламорозповсюджувача від здійснення плати.

У п. 1 адресного переліку визначено розмір плати за місяць, який становить 4 184,92 грн за місяць реклами.

Судом встановлено, що для оплати тимчасового користування місцями Позивачем були сформовані рахунки:

- № 248394 від 05.09.2025 на суму 4 184,92 грн. за період з 01.09.2025 по 30.09.2025 (розрахунок коригування №248395 від 05.09.2025 на суму - 1 046,23 грн);

- №255648 від 13.10.2025 на суму 4 184,92 грн. за період з 01.10.2025 по 31.10.2025 (розрахунок коригування №255649 від 13.10.2025 на суму - 1 046,23 грн);

- №259116 від 10.11.2025 на суму 4 184,92 грн. за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 (розрахунок коригування №259119 від 10.11.2025 на суму - 1 046,23 грн);

- №262695 від 08.12.2025 на суму 4 184,92 грн. за період з 01.12.2025 по 31.12.2025 (розрахунок коригування №262696 від 08.12.2025 на суму - 1 046,23 грн);

- №264935 від 09.01.2026 на суму 4 184,92 грн. за період з 01.01.2026 по 31.01.2026 (розрахунок коригування №265260 від 09.01.2026 на суму - 627,74 грн);

- №268735 від 11.02.2026 на суму 4 184,92 грн. за період з 01.02.2026 по 28.02.2026 (розрахунок коригування №268736 від 11.02.2026 на суму - 627,74 грн).

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п. 6.14 Договору плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується Робочим органом щомісячно та переказуються Рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця, виключно на казначейський рахунок у Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві (отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/50110005 Код ЄДРПОУ 37993783) для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва, в розмірах, зазначених у рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Рекламорозповсюджувача від здійснення плати.

Отже, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

З огляду на відсутність доказів оплат від відповідача у погоджені сторонами строки в межах спірного періоду користування, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Доказів оплати відповідачем користування місцем реклами матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 19 669,12 грн визнається судом обґрунтованою.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 1 375,70 грн за загальний період з 21.09.2025 року по 01.03.2026 року (нарахування здійснено по кожній видатковій накладній окремо) та суму штрафу в розмірі 2 950,36 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Згідно п. 7.2. Договору робочий орган застосовує до рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 7.3. Договору робоча група має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 (одного) місяця, штраф у розмірі 15% простроченої суми.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені та штрафу на відповідність закону, судом встановлено, що розрахунок пені і штрафу є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 1 375,70 грн та сума штрафу в розмірі 2 950,36 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 134,54 грн суми 3% річних та 160,80 грн суми інфляційних втрат за період з 21.09.2025 року по 01.03.2025 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що позивачем він здійснений вірно, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 134,54 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 160,80 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 19 669,12 грн, сума штрафу в розмірі 2 950,36 грн, сума пені в розмірі 1 375,70 грн, сума 3% річних в розмірі 134,54 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 160,80 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 3 328,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шамнаського Сергія Олександровича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 37993783, місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36) основну суму заборгованості в розмірі 19 669,12 грн (дев`ятнадцять тисяч шістсот шістдесят дев`ять гривень 12 копійок), суму штрафу в розмірі 2 950,36 грн (дві тисячі девятсот п`ятдесят гривень 36 копійок), суму пені в розмірі 1 375,70 грн (одна тисяча триста сімдесят п`ять гривень 70 копійок), суму 3% річних в розмірі 134,54 грн (сто тридцять чотири гривні 54 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 160,80 грн (сто шістдесят гривень 80 копійок) та суму судового збору в розмірі 3 328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ