Рішення № 137634856, 10.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2026Справа № 910/3764/26Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства «Мотор Січ»

до 1. Фонду державного майна України

2. Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія Ейр Оушен Ейрлайнс»

про витребування майна

Представники учасників справи:

від позивача: Фофанов Я.Л.;

від відповідача 1: Пономаренко В.С.;

від відповідача 2: Чубенко К.М.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.04.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Мотор Січ» з вимогами до Фонду державного майна України та Міністерства юстиції України про визнання права власності та витребування майна.

В обґрунтування позовних вимог заявник стверджує, що рішенням Вищого антикорупційного суду від 15.05.2024 у справі №991/11220/23 застосовано санкцію до Акціонерного товариства «Ільюшин Фінанс Ко.» у вигляді стягнення в дохід держави літаків Ан-148, на яких були встановлені двигуни, належні на праві власності позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 позовну заяву Акціонерного товариства «Мотор Січ» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 07.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 відкрито провадження у справі №910/3764/256, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.05.2026, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія Ейр Оушен Ейрлайнс», встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

06.05.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, який суд долучив до матеріалів справи.

08.05.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, який суд долучив до матеріалів справи.

11.05.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

13.05.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.05.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 27.05.2026.

26.05.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 27.05.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.06.2026.

У судовому засіданні 10.06.2026 представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні 10.06.2026 надали усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечили.

Представник третьої особи у судове засідання 10.06.2026 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У судовому засіданні 10.06.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.07.2021 між Акціонерним товариством «Мотор Січ» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія Ейр Оушен Ейрлайнс» (замовник) укладено Договір №9083/21-К(УЕР), відповідно до умов якого замовник доручає і оплачує, а виконавець приймає на себе підтримання робочого стану двигунів на період дії даного договору, всіх видів інспекцій двигунів та інші роботи.

Відповідно до п. 2.2 Розділу 1 Договору №9083/21-К(УЕР) від 26.07.2021 серійні номери двигунів, на які поширюється дія даного договору, перераховані в Додатку №1 до даного договору.

Згідно з п. 9.1 Розділу 1 Договору №9083/21-К(УЕР) від 26.07.2021 строк його дії встановлено з дати підписання та до 31.12.2027, а в частині зобов`язань - до повного їх виконання.

У п. 5.1 Розділу 2 Договору №9083/21-К(УЕР) від 26.07.2021 визначено, що виконавець за запитом замовника буде інформувати замовника про наявність запасних двигунів та сприятиме їх оренді у випадку необхідності.

26.07.2021 між Акціонерним товариством «Мотор Січ» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія Ейр Оушен Ейрлайнс» (замовник) укладено Договір №9084/21-К(УЕР), відповідно до умов якого замовник доручає і оплачує, а виконавець приймає на себе підтримання робочого стану місць встановлення допоміжних двигунів на літаках замовника.

Згідно з п. 9.1 Розділу 1 Договору №9084/21-К(УЕР) від 26.07.2021 строк його дії встановлено з дати підписання та до 31.12.2027, а в частині зобов`язань - до повного їх виконання.

У п. 5.1 Розділу 2 Договору №9083/21-К(УЕР) від 26.07.2021 визначено, що виконавець за запитом замовника буде інформувати замовника про наявність запасних двигунів та сприятиме їх оренді у випадку необхідності.

13.08.2021 між Акціонерним товариством «Мотор Січ» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія Ейр Оушен Ейрлайнс» (орендар) укладено Договір оренди №97-67/21-К(УЕР), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду технічно справний допоміжний двигун АИ-450-МС для подальшої експлуатації у складі літака Ан-148.

Відповідно до п. 1.3 Договору оренди №97-67/21-К(УЕР) від 13.08.2021 двигун передається в оренду на строк, встановлений у п. 3.1 договору.

Приймання-передача двигуна в оренду та з оренди відбувається за Актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін (п. 1.4 Договору оренди №97-67/21-К(УЕР) від 13.08.2021).

20.10.2021 сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору оренди №97-67/21-К(УЕР) від 13.08.2021, в якій погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає в оренду технічно справний допоміжний двигун АИ-450-МС №22545025МС117.

23.12.2021 сторони уклали Додаткову угоду №2 до Договору оренди №97-67/21-К(УЕР) від 13.08.2021, в якій погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає в оренду технічно справний допоміжний двигун АИ-450-МС №22545025МС118.

За Актом №1 від 23.10.2021 приймання-передачі двигунів орендодавець передав орендарю двигун АИ-450-МС №22545025МС117.

Щодо двигуна АИ-450-МС №22545025МС118 позивач у позовній заяві пояснив, що відповідно до Договору 9767/21-К(УЭР) від 13.08.2021 було надано в оренду двигун АИ-450-МС №22545016МС132, який через декілька годин напрацювання вийшов із ладу та був повернутий позивачу.

Відтак, сторони уклали Додаткову угоду №2 від 23.12.2021 та на заміну двигуна АИ-450-МС №22545016МС132 було направлено двигун №АИ-450-МС №22545025МС118.

Додатковою угодою №2 від 23.12.2021 сторони узгодили, що у зв`язку із необхідністю надання в оренду другого двигуна АИ-450-МС АТ «Мотор Січ» (орендодавець) передає, а ТОВ «Авіакомпанія ЕЙР ОУШЕН ЕЙРЛАЙНС» (орендар) приймає в оренду технічно справний допоміжний двигун АІ-450-МС №22545025МС118.

Отже, двигун АИ-450-МС №22545025МС117 та двигун АИ-450-МС №22545025МС118, власником яких є Акціонерне товариство «Мотор Січ», були передані в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія Ейр Оушен Ейрлайнс».

Вказані обставини опосередковано підтверджуються також наказами Акціонерного товариства «Мотор Січ» про передачу двигунів АИ-450-МС №22545025МС117 та АИ-450-МС №22545025МС118 в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія Ейр Оушен Ейрлайнс», пакувальними листами та накладними на відпуск матеріальних цінностей, а також не заперечувались сторонами при вирішення судом даного спору.

Втім, рішенням Вищого антикорупційного суду від 15.05.2024 у справі №991/11220/23, яке залишене без змін постановою апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27.06.2024, застосовано до Акціонерного товариства «Ільюшин Фінанс Ко.» санкцію, передбачену пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції». Стягнуто у дохід держави активи: 1) повітряне судно (літак) АН-148-100Е та 2) повітряне судно (літак) АН-148-100Е.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що двигуни АИ-450-МС №22545025МС117 та АИ-450-МС №22545025МС118 були встановлені саме на цих літаках (які стягнути в дохід держави). Однак, санкції були застосовані до Акціонерного товариства «Ільюшин Фінанс Ко.», а не до Акціонерного товариства «Мотор Січ», тоді як фактично позивач позбавили права власності на майно.

Зважаючи на викладені обставини, позивач просить суд:

1) витребувати з чужого незаконного володіння Фонду державного майна України, яке здійснюється без достатньої правової підстави, на користь Акціонерного товариства «Мотор Січ» авіаційний двигун АИ-450МС №22545025МС117, який знаходився на повітряному судні АН-148-100Е із заводським (серійним) номером №27015041011 (UR-CTC), стягнутого у дохід держави на підставі рішення Вищого антикорупційного суду у справі №991/11220/23;

2) витребувати з чужого незаконного володіння Фонду державного майна України, яке здійснюється без достатньої правової підстави, на користь Акціонерного товариства «Мотор Січ» авіаційний двигун АИ-450МС №22545025МС118, який знаходився на повітряному судні АН-148-100Е із заводським (серійним) номером №27015042014 (UR-CTF), стягнутого у дохід держави на підставі рішення Вищого антикорупційного суду у справі №991/11220/23.

Відповідачі проти задоволення позову заперечили, вказавши, що двигун є невід`ємною частиною літака, а з огляду на наявність судового рішення про стягнення літаків у власність держави позовні вимоги Акціонерного товариства «Мотор Січ» є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приписами статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а суб`єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Водночас, усі суб`єкти права власності є рівними перед законом (стаття 318 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 321 Цивільного кодексу України зазначено, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. (ч. 2, 3 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння.

Стаття 5 Закону України «Про санкції» передбачає можливість стягнення в дохід держави виключно активів особи, щодо якої застосовано санкції, та не допускає стягнення майна третіх осіб.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), споживачів (стаття 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (стаття 55).

Стаття 41 Конституції України гарантує право кожного володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, включаючи результати інтелектуальної діяльності, та проголошує приватну власність непорушною. Ніхто не може бути протиправно позбавлений майна, а примусове відчуження допускається лише у виняткових випадках, встановлених законом.

Приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах.

Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня Документ сформований в системі «Електронний суд» 11.05.2026 6 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, зважаючи на предмет та підстави позову, позивач повинен довести суду належними та допустимими доказами, що двигуни АИ-450-МС №22545025МС117 та АИ-450-МС №22545025МС118 були встановлені (знаходились) на літаках АН-148-100Е, які належали підсанкційній особі - Акціонерному товариству «Ільюшин Фінанс Ко.», та які (літаки) були стягнуті в дохід держави рішенням Вищого антикорупційного суду від 15.05.2024 у справі №991/11220/23.

Однак, таких доказів позивачем суду не надано.

Так, позивач надав суду докази, які підтверджують в своїй сукупності передачу в оренду двигунів АИ-450-МС №22545025МС117 та АИ-450-МС №22545025МС118 Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія Ейр Оушен Ейрлайнс» (акти приймання-передачі, накладні, накази, тощо).

Однак, позивач не надав жодного доказу, який би підтверджував факт передачі вказаних двигунів безпосередньо підсанкційній особі - Акціонерному товариству «Ільюшин Фінанс Ко.», або факту встановлення вказаних спірних двигунів на літаках Акціонерного товариства «Ільюшин Фінанс Ко.», які були стягнуто в дохід держави.

Такі обставини (знаходження/встановлення/передача двигунів АИ-450-МС №22545025МС117 та АИ-450-МС №22545025МС118 та літаках Акціонерного товариства «Ільюшин Фінанс Ко.») також не встановлені та не досліджувались у рішеннях судів у справі №991/11220/23.

Враховуючи, що саме на позивача у даному спорі покладається тягар доказування суду факту передачі спірного майна Акціонерному товариству «Ільюшин Фінанс Ко.» (на літках якого, за твердженням позивача, були встановлені спірні двигуни), а жодного доказу на підтвердження вказаних обставин позивач суду не надав та матеріали справи не містять, беручи до уваги, що рішення суду не можуть грунтуватись на припущеннях, суд дійшов висновку відмовити у позові Акціонерного товариства «Мотор Січ» про витребування двигунів у зв`язку з недоведеністю.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 22.06.2026.

Суддя О.М. Спичак