Рішення № 137633490, 09.06.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026м. ДніпроСправа № 904/1124/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. за участю секретаря судового засідання Цибульської К.С. розглянув за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-Паливо" (49018, м. Дніпро, вул. Упертий тупік, буд. 17; ідентифікаційний код 42283109)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовіва" (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 2124 ідентифікаційний код 36162854)

про стягнення 358 661 грн. 54 коп.

Представники:

від позивача: Смольнякова А.І. - адвокат;

від відповідача: представник не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

ПРОЦЕДУРА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія-Паливо" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.894/26 від 06.03.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовіва" про стягнення 555 029 грн. 77 коп., що складає 190 000 грн. 00 коп. - основного боргу за товар, поставлений за договором від 12.04.2024 №120424-1 поставки нафтопродуктів, 66 469 грн. 18 коп. - інфляційних нарахувань, 29 122 грн. 99 коп. - 3% річних та 269 437 грн. 60 коп. - пені.

Також просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 15 000 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, яке відбудеться 07.04.2026 о 12:00 год.

Позивач у клопотанні (вх.№16485/26 від 07.04.2026) про долучення копії документа до матеріалів справи просить долучити до матеріалів справи №904/1124/26 копію платіжної інструкції Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовіва" від 06.04.2026 №395624478, надати позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергія-Паливо" строк для підготовки заяви про уточнення позовних вимог у справі №904/1124/26, наступне судове засідання у справі №904/1124/26 призначити після 01.05.2026 у зв`язку з вибуттям представника позивача адвоката Смольнякової А.І. у відпустку у період з 17.04.2026 по 30.04.2026, а також зазначає, що відповідач сплатив частину заборгованості у розмірі 190 150 грн. 00 коп.

У судове засідання 07.04.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 продовжено підготовче провадження в межах розумного строку, відкладено підготовче засідання (загальне позовне провадження) на 05.05.2026 о 12:30 год.

Позивач у заяві (вх.№17591/26 від 13.04.2026) про уточнення (зменшення) позовних вимог просить прийняти заяву ТОВ "Енергія-Паливо" про уточнення (зменшення) позовних вимог до розгляду, задовольнити позовні вимоги ТОВ "Енергія-Паливо" про стягнення заборгованості з ТОВ "Автовіва" в повному обсязі, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовіва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-Паливо" заборгованість у загальному розмірі 358 661,54 грн. за Договором поставки нафтопродуктів від 12.04.2024 №120424-1, з них: - 70 583,85 грн. втрат від інфляції; - 29 572,72 грн. 3% річних; - 258 504, 97 грн. пені. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовіва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-Паливо" судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 5 379,92 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у попередньому розмірі 15 000,00 грн., постановити ухвалу про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергія-Паливо" надміру сплачений судовий збір у сумі 2945,53 грн. та зазначає, що: - 06.04.2026 відповідач сплатив частину заборгованості у розмірі 190150,00 грн.; - на даний час ТОВ "Автовіва" повністю сплатило суму основного боргу за товар у розмірі 190 000,00 грн., натомість залишились несплаченими штрафні санкції; - відповідач 06.04.2026, крім основної суми боргу, сплатив додатково 150,00 грн. на цю суму позивачем зменшено розмір інфляційних втрат, 3% річних та пені (на 50,00 грн. кожен вид), крім того, у зв`язку зі спливом строку спеціальної позовної давності 1 (один) рік, встановленої пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України при уточненні розрахунку суми позову до заборгованості відповідача позивачем не включена пеня за прострочення оплати за рахунками: № 583 від 23.08.2024 у розмірі 1816,76 грн., № 638 від 10.09.2024 у розмірі 5093,07 грн., № 763 від 25.10.2024 у розмірі 3972,80 грн.; - станом на 13.04.2026 загальний розмір заборгованості ТОВ "Автовіва" за Договором від 12.04.2024 №120424-1 дорівнює 358 661,54 грн., з них: інфляційні втрати 70 583,85 грн., 3 % річних 29 572,72 грн., пеня 258 504,97 грн.

У судове засідання 05.05.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (загальне позовне провадження) на 03.06.2026 о 15:00 год.

У судове засідання 03.06.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2026 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті (загальне позовне провадження) на 09.06.2026 о 15:30 год.

У судове засідання 09.06.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом слід зазначити таке.

Пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 212; на яку і була направлена кореспонденція господарського суду відповідачу (а.с. 151).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід відзначити, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду, були повернуті за зворотною адресою з довідками АТ "Укрпошта" форми 20, а саме:

- ухвала від 11.03.2026 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі була повернута на адресу суду з довідкою від 26.03.2026 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 158-161);

- ухвала від 07.04.2026 була повернута на адресу суду з довідкою від 18.04.2026 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 179-1182).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням АТ "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі №911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі №923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України визначено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

При цьому, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Слід відзначити, що після відкриття провадження у справі ухвалу суду від 05.05.2026 та від 03.06.2026 у справі, що розглядається, направлено до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які містяться в матеріалах справи, а саме:

- ухвала суду від 05.05.2026 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті доставлена до електронного кабінету відповідача 12.05.2026 о 10:02 год.;

- ухвала суду від 03.06.2026 доставлена до електронного кабінету відповідача 09.06.2026 о 09:12 год.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 11.03.2026, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 09.06.2026 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Також суд звертає увагу, що 17.04.2026 на веб-порталі судової влади України було опубліковано оголошення щодо часу та місця судового засідання у справі №904/1124/26 (а.с.178).

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Отже, суд вважає, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів оплати заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Справа відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія-Паливо", як постачальником, та відповідачем - Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовіва", як покупцем, було укладено договір поставки нафтопродуктів від 12.04.2024 №120424-1 (надалі - Договір) (а.с. 18-21).

Згідно пункту 1.1 Договору постачальник передає у власність покупцю нафтопродукти (далі - товар), а покупець приймає і сплачує їх вартість. Кількість, асортимент, ціна та інші необхідні для поставки партії товару дані визначаються у заявках, вкладаються покупцем в електронному вигляді та надсилаються на електронну адресу постачальника на умовах даного Договору.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що ціна товару, що поставляється, узгоджується сторонами для кожної партії товару окремо у заявках покупця та вказується у рахунках постачальника та накладній.

Відповідно до пункту 6.2 Договору ціна та кількість товару за даним Договором складається з загальної вартості і кількості товару, що поставляється за даним Договором протягом терміну його дії.

Покупець зобов`язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати на підставі рахунку-фактури постачальника протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку-фактури постачальника або з дати фактичної поставки товару, при цьому порядок оплати конкретної партії товару визначається у заявці покупця. Рахунок може бути направлений на електронну адресу покупця, яка зазначена в цьому договорі. Днем отримання рахунку покупцем вважається день направлення такого рахунку постачальником електронною поштою (пункт 6.3 Договору).

Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 6.4 Договору).

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у випадку ненадходження від покупця повної оплати за відвантажений товар протягом 3-х календарних днів, та з урахуванням ч. 2. ст. 551 Цивільного кодексу України постачальник має право нарахувати, а покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставку НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата штрафу покупцем не звільняє останнього від сплати інших штрафних санкцій (пені) та обов`язкових фінансових зобов`язань за цим Договором (пункт 7.10 Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами Договору, та діє до 31 грудня 2024 року в частині поставок, а в частині здійснення грошових розрахунків - до повного виконання грошових зобов`язань (пункт 11.1. Договору).

Пунктом 11.2 Договору визначено, що договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення строку його дії ні від однієї зі сторін не надійшло письмового повідомлення про бажання припинити договірні відносини.

Згідно пункту 11.3. Договору припинення договору не позбавляє права на стягнення стороною понесених збитків, в тому числі не отримані доходи, які він одержав би, якби зобов`язання покупцем було виконано своєчасно, а також пені, штрафів, передбачених даним Договором.

За період з 23.08.2024 по 19.05.2025 позивачем відвантажено, а відповідачем прийнято товар "Дизельне паливо" у загальному обсязі 115 860 л на загальну суму 5 164 363 грн. 44 коп., що підтверджується рахунками на оплату, видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи.

На момент звернення позивача з позовом до суду відповідачем було частково проведено оплату позивачу за поставлений товар загальну суму 4 934 636 грн. 44 коп., що підтверджується платіжними інструкціями, які містяться в матеріалах справи.

В подальшому позивачем було направлено лист від 16.07.2025 №203 про погашення заборгованості за Договором від 12.04.2024 №120424-1 засобами поштового зв`язку, електронного зв`язку та через програмне забезпечення "M.E.Doc".

Під час розгляду справи позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з частковим погашенням заборгованості відповідачем, а саме 06.04.2026 відповідач сплатив частину заборгованості у розмірі 190 150 грн. 00 коп.

Позивач стверджує, що поставив відповідачу товар, проте відповідачем своєчасно не виконувались договірні зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 258 504 грн. 97 коп., 3% річних у розмірі 29 572 грн. 72 коп. та інфляційних нарахувань у розмірі 70 583 грн. 85 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог); зазначене стало причиною виникнення спору та звернення позивача з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Як вбачається у даному випадку між сторонами виникли зобов?язання з договору поставки нафтопродуктів.

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов?язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов?язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов?язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов?язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов?язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов?язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов?язань є підставою для застосування, передбачених законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу передбачено, що зобов?язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплатити неустоку.

В силу положень статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до пункту 7.3 Договору передбачено, що у випадку ненадходження від покупця повної оплати за відвантажений товар протягом 3-х календарних днів, та з урахуванням частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України постачальник має право нарахувати, а покупець зобов?язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставку НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання грошового зобов`язання.

З урахуванням наведених умов Договору позивачем нараховано пеню за порушення строків оплати за поставлений товар з 10.03.2025 по 06.04.2026 в сумі 258 504 грн. 97 коп.

За результатами перевірки розрахунку пені судом встановлено що її нарахування проведено арифметично правильно.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається позивачем здійснене нарахування інфляційних у розмірі 70 583 грн. 85 коп. (вересень 2024 - квітень 2026) та 3% річних у сумі 29 572 грн. 72 коп. (з 23.08.2024 по 06.04.2026).

Суд погоджується зі здійсненими нарахуваннями інфляційних та річних, вважає їх нарахування арифметично правильними.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається, судовий збір становить 5 379 грн. 92 коп. (358 661,54 х 1,5%).

Проте, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 8 325 грн. 45 коп. (платіжна інструкція від 05.03.2026 №5515), що є більшим, від встановленого законодавством розміру судового збору на 2 945 грн. 53 коп. (8 325 грн. 45 коп. - 5 379 грн. 92 коп.).

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 5 379 грн. 92 коп. - витрат на сплату судового збору.

Позивач просить повернути йому з Державного бюджету судовий збір в розмірі 2 945 грн. 53 коп., що є правомірним та підлягає задоволенню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини 1 статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно з частинами 1-2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами; для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, частинами 4-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес до справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається позивачем надано докази витрат на професійну правничу допомогу, а саме:

- копію Договору від 02.02.2026 №3/2026 про надання правничої допомоги з копією Додаткової угоди від 05.03.2026 до Договору про надання правничої допомоги №3/2026 від 02.02.2026 (а.с. 138-140);

- копію ордера від 05.03.2026 на надання правничої допомоги (а.с. 142);

- копію Акту про прийняття-передачу наданої правничої допомоги за Договором від 02.02.2026 №3/2026 про надання правничої допомоги (а.с. 141);

- платіжну інструкцію від 06.03.2026 №5525 про сплату 15 000 грн. 00 коп. за підготовку позову до ТОВ "Автовіва" згідно акту №1 від 04.03.2026 (а.с. 143).

Як вбачається, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія-паливо", як клієнтом та адвокатом Смольняковою Аллою Іванівною, як адвокатом, було укладено Договір від 02.02.2026 про надання правничої допомоги (надалі - Договір про надання правничої допомоги), відповідно до пункту 1.1 якого адвокат зобов`язується надавати правничу допомогу для захисту у разі порушення, невизнання чи оспорювання прав, свобод та законних інтерсів клієнта відповідно до діючого законодавства, а клієнт зобов`язується оплатити адвокату гонорар (винагороду) за надання правової допомоги (в тому числі додаткову винагороду, додаткові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги) відповідно до цього Договору.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до акту №1 про прийняття-передачу наданої правничої допомоги за Договором від 02.02.2026 №3/2026 про надання правничої допомоги адвокатом були надані позивачу юридичні послуги з підготовки позовної заяви до ТОВ "АВТОВІВА" про стягнення заборгованості за Договором поставки нафтопродуктів від 12.04.2024 №120424-1 на суму 15 000 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, у відповідності до вказаних вище норм, дослідивши документи, на підставі яких позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу, господарський суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожен має право на професійну правничу допомогу; у випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу; для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура; забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом; витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" унормовано види адвокатської діяльності, а саме серед іншого: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що сума 15 000 грн. 00 коп. на професійну правничу допомогу є співмірною з вартістю витрат позивача на професійну правничу допомогу і підлягає стягненню з відповідача.

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-Паливо" (49018, м. Дніпро, вул. Упертий тупік, буд. 17; ідентифікаційний код 42283109) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовіва" (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 2124 ідентифікаційний код 36162854) про стягнення 358 661 грн. 54 коп. - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовіва" (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 2124 ідентифікаційний код 36162854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-Паливо" (49018, м. Дніпро, вул. Упертий тупік, буд. 17; ідентифікаційний код 42283109) 258 504 (двісті п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот чотири) грн. 97 коп. - пені, 70 583 (сімдесят тисяч п`ятсот вісімдесят три) грн. 85 коп. - інфляційних нарахувань, 29 572 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят дві) грн. 72 коп. - 3% річних, 5 379 (п`ять тисяч триста сімдесят дев`ять) грн. 92 коп. - витрат по сплаті судового збору та 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, про що видати наказ.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергія-Паливо" (49018, м. Дніпро, вул. Упертий тупік, буд. 17; ідентифікаційний код 42283109) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 945 (дві тисячі дев`ятсот сорок п`ять) грн. 53 коп., сплачений відповідно до платіжної інструкції від 05.03.2026 №5515 про сплату судового збору на загальну суму 8 325 грн. 25 коп., копія якої міститься в матеріалах справи, про що постановити ухвалу.

Для фактичного здійснення повернення судового збору з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергія-Паливо" необхідно подати до суду заяву встановленої форми з відповідними реквізитами.

Наказ та ухвалу видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

22.06.2026