Рішення № 137633385, 16.06.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" червня 2026 р. Cправа № 902/271/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМШЛЯХБУД" (с. Дружелюбівка, Запорізький район, Запорізька область, 70053)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-Монтажна Фірма "ЕТАЛОН-БУД" (вул. Зодчих(пн), буд. 20, прим. 134, "Поділля" район, м. Вінниця, 21005)

про стягнення 360 571,18 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 09.02.2026 (вх. № 300/26 від 06.03.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМШЛЯХБУД" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-Монтажна Фірма "ЕТАЛОН-БУД" про стягнення основного боргу в розмірі 360 571,18 грн.

Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2026, вказану позовну заяву розподілено судді Матвійчуку В.В.

Суд за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/271/26 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 07.04.2026, про що 10.03.2026 було постановлено відповідну ухвалу.

23.03.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 25 від 23.03.2026 (вх. № 01-30/2886/26 від 23.03.2026).

30.03.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 30.03.2026 (вх. № 01-30/3138/26 від 30.03.2026). Крім того, до зазначеної відповіді додано клопотання № б/н від 30.03.2026 (вх. № 01-30/3477/26 від 30.03.2026), в якому позивач просив визнати поважними причини пропуску строку для подання доказів, поновити такий строк і долучити копії відповідних документів до матеріалів справи.

Суд відклав підготовче засідання на 05.05.2026. Крім того, дослідивши клопотання позивача № б/н від 30.03.2026 (вх. № 01-30/3477/26 від 30.03.2026) про визнання поважними причин пропуску процесуального строку, його поновлення та долучення доказів до матеріалів справи, суд, врахувавши наведене заявником обґрунтування причин пропуску такого строку, а також керуючись необхідністю забезпечення повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зазначеного клопотання, поновлення пропущеного процесуального строку та долучення поданих доказів до матеріалів справи.

Відповідну ухвалу постановлено 07.04.2026.

Суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 16.06.2026, про що 05.05.2026 постановив відповідну ухвалу.

12.06.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання № б/н від 12.06.2026 (вх. № 01-30/6048/26 від 12.06.2026), у якому останній просив долучити до матеріалів справи докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

15.06.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява № 41 від 15.06.2026 (вх. № 01-30/6118/26 від 15.06.2026) відповідача про здійснення розгляду справи за відсутності представника останнього.

На визначений час у судове засідання 16.06.2026 повідомлені належним чином сторони не з`явилися, у зв`язку з чим фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У судовому засіданні 16.06.2026 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

У позовній заяві позивач зазначає, що на виконання умов Договору поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025 ТОВ "РЕМШЛЯХБУД" поставило на користь ТОВ "Будівельно-Монтажна Фірма "ЕТАЛОН-БУД" товар на загальну суму 9 919 837,44 грн. Водночас відповідачем було здійснено оплату поставленого товару в межах зазначеного Договору на суму 9 559 266,26 грн.

Таким чином, заборгованість ТОВ "Будівельно-Монтажна Фірма "ЕТАЛОН-БУД" перед ТОВ "РЕМШЛЯХБУД" за Договором поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025 становить 360 571,18 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем надано до суду видаткові накладні на загальну суму 9 919 837,44 грн, тоді як предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 360 571,18 грн. При цьому в позовній заяві не конкретизовано, за якими саме видатковими накладними або поставками утворилася заявлена заборгованість, а також не наведено доказів несплати саме за тими документами, на які посилається позивач.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не подано банківських виписок, платіжних доручень чи інших належних доказів фактичного руху коштів за Договором, які б підтверджували відсутність оплати саме за поставками, щодо яких заявлено вимоги. На думку відповідача, за відсутності таких доказів неможливо достовірно встановити факт існування заборгованості у сумі 360 571,18 грн та визначити обсяг поставленого, але неоплаченого товару. Самі лише видаткові накладні, без підтвердження проведених або непроведених розрахунків між сторонами, не свідчать про безспірність заявленої до стягнення суми.

Також відповідач вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів направлення на адресу відповідача претензії (досудової вимоги), а також доказів її отримання останнім. У зв`язку з цим відповідач був позбавлений можливості ознайомитися зі змістом вимог позивача та надати свої заперечення чи врегулювати спір у досудовому порядку.

Водночас відповідач посилається на положення розділу 11 Договору поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025, яким сторони погодили обов`язковий досудовий порядок врегулювання спорів шляхом проведення переговорів. На думку відповідача, позивач, звертаючись до суду, не дотримався встановленого Договором порядку врегулювання спору, оскільки не ініціював переговорів, не направив претензію та не надав доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що позивачем порушено погоджений сторонами порядок вирішення спорів, а тому звернення до суду є передчасним.

У відповіді на відзив позивач заперечив доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-Монтажна Фірма "ЕТАЛОН-БУД", викладені у відзиві на позовну заяву, та зазначив, що заявлена до стягнення сума заборгованості у розмірі 360 571,18 грн є непогашеною частиною вартості товару, поставленого за видатковою накладною № 92 від 11.08.2025 на суму 1 783 633,37 грн.

На підтвердження своїх вимог позивач вказує, що згідно із наявними у нього платіжними інструкціями за рахунком № 106 відповідачем було здійснено оплату лише частини вартості поставленого товару на загальну суму 1 423 062,18 грн, а саме: 28.08.2025 - 473 062,18 грн, 29.08.2025 - 900 000,00 грн та 29.10.2025 - 50 000,00 грн. Відтак неоплаченою залишилася сума 360 571,18 грн. При цьому позивач зазначає, що відповідач не надав жодних доказів належного виконання свого обов`язку щодо повної оплати поставленого товару та не заявив про відсутність заборгованості за спірною поставкою.

Щодо доводів відповідача про недотримання досудового порядку врегулювання спору, позивач зазначає, що розділом 11 Договору поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025 дійсно передбачено, що сторони прагнутимуть вирішувати спори та розбіжності, які виникають у зв`язку з виконанням, тлумаченням чи припиненням договору, шляхом переговорів. Водночас цим же розділом встановлено, що у разі недосягнення згоди спір підлягає вирішенню в господарському суді відповідно до правил підсудності, визначених чинним законодавством України.

Позивач стверджує, що з метою дотримання договірного порядку врегулювання спору 11.12.2025 ним було направлено на електронну адресу відповідача - tov_etalon-bud@ukr.net, яку останній зазначив у відзиві як актуальну, вимогу-претензію вих. № 245 з пропозицією добровільно погасити заборгованість протягом десяти календарних днів з моменту її отримання. Однак відповідач не здійснив оплату заборгованості, не надав відповіді на претензію та не висловив будь-яких заперечень щодо заявлених вимог.

За таких обставин позивач вважає своє звернення до суду обґрунтованим та таким, що здійснене з метою захисту порушеного права. Крім того, позивач наголошує, що положення Договору про те, що сторони "будуть прагнути вирішити спір шляхом переговорів", не встановлює обов`язкового досудового порядку врегулювання спору та не визначає конкретної процедури проведення таких переговорів. На думку позивача, відповідач, будучи обізнаним про наявність непогашеного грошового зобов`язання, мав можливість добровільно виконати свій обов`язок незалежно від отримання претензії, однак не зробив цього навіть після її направлення. У зв`язку з цим позивач вважає безпідставними посилання відповідача на передчасність звернення до суду та розцінює такі доводи як спробу уникнення відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 27.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕМШЛЯХБУД" (позивач, за Договором - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-Монтажна Фірма "ЕТАЛОН-БУД" (відповідач, за Договором - Покупець) було укладено Договір поставки № 27/06/25-ДП.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність Покупця, а Покупець - прийняти та оплатити Товар (надалі іменується - "Товар"), вказаний у Специфікації, яка є невід`ємною частиною даного Договору, на мовах та в строки, передбачені Договором.

Пунктами 2.1 та 2.2 Договору передбачено, що кількість та номенклатура Товару вказується у Специфікації (Додаток № 1 до Договору), що є невід`ємною частиною Договору. Фактична кількість та номенклатура Товару, що підлягає поставці Покупцеві, вважається узгодженою Сторонами в момент підписання Специфікації (Додаток № 1 до Договору), що є невід`ємною частиною Договору.

Згідно із п. 4.1 Договору поставка Товару здійснюється окремими партіями, відповідно до наданого Покупцем та схваленого Постачальником замовлення на поставку Товару.

Доставка Товару здійснюється за згодою Сторін. Адреса складу доставки зазначається Покупцем у замовленні або узгоджується Сторонами у відповідному Додатку (п. 5.1 Договору).

Умовами пункту 5.3 Договору передбачено, що поставка Товару здійснюється Постачальником на умовах DDP - склад Покупця (00000 Україна, Дніпропетровська область, автомобільна дорога загального користування державного значення Т-04-45 Синельникове - Славгород - Вільнянськ км 5+208 - км 31+009. Дніпропетровська область) та/або в іншому місці, визначеному за попередньою домовленістю Сторін.

У пункті 5.5 Договору визначено, що терміни поставки всієї кількості Товару визначеного в Специфікації до даного Договору - до 30.08.2025 включно.

Відповідно до п. 6.2 Договору датою поставки і переходу права власності та всіх ризиків є: при передачі Товару на складі Постачальника або Покупця - дата накладної на відпуск Товару Покупцю, яка видається Постачальником.

Приймання-передача Товару здійснюється представниками обох Сторін на складі доставки згідно наданих Постачальником супроводжуючих документів на Товар із підписанням відповідних накладних (п. 6.3 Договору).

Положенням пункту 7.1 Договору передбачено, що поставка Товару здійснюється за цінами, визначеними у Специфікації до Договору і включають всі податки, збори й інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші витрати, пов`язані з поставкою Товару.

Згідно із п. 7.2 Договору сторони підписанням цього Договору підтверджують, що ціни на Товар є звичайними для Товару такого асортименту, якості та споживчих властивостей, які склалися на даному ринку Товару. Ціна на Товар встановлюється в національній валюті України, є договірною і вказується в рахунках - фактурах на проведення оплати до цього Договору, які є його невід`ємною частиною та за попередньою домовленістю Сторін. Загальна ціна (вартість) цього Договору складає 9 655 962,99 грн, в тому числі ПДВ 20% - 1 609 327,16 грн і на протязі строку його дії може корегуватися. Загальна ціна (вартість) цього Договору узгоджена Сторонами на момент підписання Договору і наведена у Додатку № 1 до Договору, що є невід`ємною частиною даного Договору.

У пункті 7.5 Договору сторони погодили, що оплата за Товар здійснюється Покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний розрахунковий рахунок Постачальника не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки на підставі отриманого від Постачальника відповідного рахунку на проведення оплати, у разі надходження відповідних коштів на рахунок Замовника від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 25843931) по Договору № П-Т-04-45 "Поточний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Т-04-45 Синельникове - Славгород - Вільнянськ км 5+208 км 31+009 (окремими ділянками), Дніпропетровська область (45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь)" від 17.06.2025.

Договір вступає в дію з дати його укладання обома Сторонами і діє до 31 грудня 2025 року (п. 12.1 Договору).

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Відповідно до Специфікації № 1 від 27.06.2025, що є Додатком № 1 до Договору поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025, сторони погодили поставку товару на загальну суму 9 655 962,57 грн, у тому числі ПДВ, а саме:

доменний (металургійний) шлак у кількості 663,3 т на суму 651 111,20 грн з ПДВ;

щебенево-піщану суміш С7 у кількості 511,7 т на суму 482 107,37 грн з ПДВ;

бітумну емульсію ЕКШ-60 у кількості 3,926 т на суму 127 353,54 грн з ПДВ;

асфальтобетонну суміш АСГ.ДР. Щ.А. НП.І на модифікованому полімерами бітумі у кількості 1 020,6 т на суму 7 623 906,49 грн з ПДВ;

асфальтобетонну суміш АСГ.ДР.Б.НП.1 на бітумі БНД у кількості 134,64 т на суму 771 483,97 грн з ПДВ.

Пунктом 2 Специфікації № 1 сторони погодили, що поставка товару має бути здійснена до 30.08.2025.

Згідно із пунктом 3 Специфікації місцем поставки визначено склад Покупця за адресою: автомобільна дорога загального користування державного значення Т-04-45 Синельникове - Славгород - Вільнянськ, км 5+208 - км 31+009, Дніпропетровська область, Україна.

Відповідно до пункту 4 Специфікації поставка товару здійснюється за рахунок Постачальника.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025 позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 9 919 837,44 грн, у тому числі ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними.

Зазначені видаткові накладні містять підписи уповноважених представників сторін та свідчать про факт здійснення поставки товару позивачем і його прийняття відповідачем без зауважень щодо кількості, асортименту та якості поставленого товару.

Позивач зазначає, що сума грошових коштів, фактично сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-Монтажна Фірма "ЕТАЛОН-БУД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМШЛЯХБУД" у межах Договору поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025, становить 9 559 266,26 грн.

Відповідно, за розрахунком позивача, заборгованість ТОВ "Будівельно-Монтажна Фірма "ЕТАЛОН-БУД" перед ТОВ "РЕМШЛЯХБУД" за вказаним Договором становить 360 571,18 грн.

Позивач також зазначає, що заявлена до стягнення сума 360 571,18 грн є частиною вартості поставленого товару за видатковою накладною № 92 від 11.08.2025 на загальну суму 1 783 633,37 грн та становить суму недоплати за вказаною поставкою.

Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем здійснено не було, позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 360 571,18 грн в примусовому порядку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки № 27/06/25-ДП від 27.06.2025.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 Цивільного кодексу України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем у порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором не здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 360 571,18 грн.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не подано банківських виписок, платіжних доручень чи інших належних доказів фактичного руху коштів за Договором, які б підтверджували відсутність оплати саме за поставками, щодо яких заявлено позовні вимоги, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, відповідно до якої обов`язок доведення факту здійснення оплати заборгованості, заявленої позивачем до стягнення, покладається саме на відповідача, а не на позивача.

Оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів проведення розрахунків за поставлений товар у спірній сумі, його доводи щодо ненадання позивачем банківських виписок, платіжних доручень чи інших доказів фактичного руху коштів є необґрунтованими та відхиляються судом.

В силу приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 7.5 Договору сторони погодили, що оплата за Товар здійснюється Покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний розрахунковий рахунок Постачальника не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки на підставі отриманого від Постачальника відповідного рахунку на проведення оплати, у разі надходження відповідних коштів на рахунок Замовника від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 25843931) по Договору № П-Т-04-45 "Поточний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Т-04-45 Синельникове - Славгород - Вільнянськ км 5+208 км 31+009 (окремими ділянками), Дніпропетровська область (45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь)" від 17.06.2025.

Судом установлено, що матеріали справи містять видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками сторін, які підтверджують факт поставки позивачем товару відповідачу.

Відтак прострочення виконання відповідачем обов`язку щодо оплати вартості отриманого товару настає після спливу 30 календарних днів з моменту його прийняття, що підтверджується датою підписання відповідної видаткової накладної та узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на те, що позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необґрунтованим, оскільки кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Згідно із ст. 19 ГПК України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Таким чином, недотримання процедури досудового врегулювання спору, передбаченої законом, іншими нормативно-правовими актами чи договором, не позбавляє суб`єкта господарювання права на звернення до суду за вирішенням господарської спору, а суд відповідно не має права відмовити у вирішенні такого спору, посилаючись на недотримання процедури його досудового врегулювання.

Отже, сторона, що постраждала, може звернутися за вирішенням господарського спору безпосередньо до суду, не дотримуючись жодної процедури його досудового врегулювання, за винятком випадків, коли обов`язковість дотримання процедури досудового врегулювання спору передбачено ратифікованим Україною міжнародним договором. Аналогічні правова позиція висловлена послідовно у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 27.12.2018 у справі № 127/8837/16-ц, від 25.04.2019 у справі № 175/1387/16-ц, від 22.05.2019 у справі № 569/2609/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 2-2550/09.

З огляду на викладене, враховуючи положення чинного законодавства України та встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 360 571,18 грн основного боргу є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають до задоволення, з наведених вище мотивів.

Вирішуючи питання судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 5 408,57 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн суд зазначає таке.

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц).

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, а відтак, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 "Послуги. Загальні положення" цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Предметом договору про надання правової (правничої) допомоги є надання адвокатом послуг, зокрема, у зв`язку з вирішенням спору в суді.

У відповідності до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з аналізу положень ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

З матеріалів справи вбачається, що 09.02.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕМШЛЯХБУД" (Клієнт) та адвокатом Вишняковою Іриною Олександрівною (Адвокат) було укладено Договір про надання правничої допомоги, відповідно до п. 1.1 якого Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені Сторонами.

У п. п. 3.1, 4.1, 4.2 Договору визначено, що за правничу допомогу, передбачену в п.п. 1.2 Договору, Клієнт сплачує Адвокату винагороду в розмірі, що визначається відповідними додатками до цього Договору. Розмір оплати праці адвоката при наданні правничої допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього Договору. За домовленістю сторін, оплата правничої допомоги може здійснюватись також у вигляді передоплати або авансу.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у межах даної справи становить 20 000,00 грн, що підтверджується Актом № 1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 12.06.2026.

Відповідно до зазначеного Акта, адвокатом виконано наступні роботи:

09.02.2026 - ознайомлення з матеріалами справи та документами, переданими клієнтом (1 год) - 2 000,00 грн;

09.02.2026 - складання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості (3 год) - 6 000,00 грн;

30.03.2026 - складання та подання відзиву (2 год) - 4 000,00 грн;

30.03.2026 - складання та подання клопотання про долучення доказів (1 год) - 2 000,00 грн;

12.06.2026 - складання та подання клопотання про долучення доказів (1 год) - 2 000,00 грн;

16.06.2026 - представництво інтересів у судовому засіданні (фіксована вартість) - 4 000,00 грн.

Окрім того, у матеріалах справи міститься ордер серії АР № 1300533 від 09.02.2026, яким підтверджуються повноваження адвоката Вишнякової Ірини Олександрівни на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМШЛЯХБУД", а також копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 001095 від 29.09.2015, виданого Вишняковій Ірині Олександрівні.

Суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача та третьої особи були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Верховний Суд також зазначив, що у такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як убачається з Акта № 1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 12.06.2026, сторонами погоджено надання клієнту правничої допомоги, що, зокрема, включало складання та подання клопотання про долучення доказів від 30.03.2026, вартість яких визначено у сумі 2 000,00 грн за 1 годину роботи.

Суд враховує, що подання зазначеного клопотання було зумовлено виключно процесуальною поведінкою позивача, оскільки докази, про долучення яких заявлено, з огляду на їх характер, мали бути подані одночасно з позовною заявою відповідно до вимог статті 164 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин витрати, пов`язані зі складанням та поданням клопотання про долучення доказів від 30.03.2026, не можуть вважатися необхідними витратами, обумовленими належним здійсненням захисту прав сторони у справі, а тому не підлягають покладенню на іншу сторону спору.

Аналізуючи заявлені витрати у розмірі 2 000,00 грн за складання та подання клопотання про долучення доказів від 12.06.2026, суд враховує правову позицію, викладену об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, відповідно до якої заява про стягнення (розподіл) судових витрат фактично є заявою про подання доказів щодо витрат, понесених стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

З огляду на наведене, оскільки подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, пов`язаними з розглядом справи по суті спору, суд дійшов висновку, що витрати у розмірі 2 000,00 грн за складання та подання клопотання про долучення доказів від 12.06.2026 не підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони та залишаються за позивачем.

Щодо витрат на представництво інтересів у судовому засіданні (фіксована вартість) у розмірі 4 000,00 грн, суд враховує, що судові засідання у даній справі відбувалися за відсутності уповноважених представників сторін, що підтверджується відповідними протоколами судових засідань. Відтак витрати у зазначеному розмірі не є фактично понесеними у зв`язку з участю представника у судових засіданнях та залишаються за стороною позивача.

Щодо решти заявлених витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов висновку, що вони є обґрунтованими, співмірними, документально підтвердженими та безпосередньо пов`язаними з розглядом даної справи, а тому підлягають відшкодуванню.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-Монтажна Фірма "ЕТАЛОН-БУД" витрат у розмірі 12 000,00 грн, тоді як решта витрат у сумі 8 000,00 грн залишаються за позивачем.

Разом із тим суд зазначає, що наведені висновки не свідчать про безпідставність визначеного сторонами розміру винагороди адвоката або про відсутність у клієнтів обов`язку щодо її сплати. Суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та клієнтом і не надає оцінку погодженому ними розміру гонорару як такому. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд оцінює виключно наявність підстав для покладення відповідних витрат у заявленому розмірі на іншу сторону спору з урахуванням критеріїв, визначених процесуальним законом.

При цьому суд враховує усталену правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої витрати на професійну правничу допомогу за умови підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу незалежно від того, чи були такі витрати фактично сплачені стороною на момент вирішення питання про їх розподіл, чи лише підлягають сплаті в майбутньому. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18 та від 19.07.2022 у справі № 910/6807/21.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-Монтажна Фірма "ЕТАЛОН-БУД" (вул. Зодчих(пн), буд. 20, прим. 134, "Поділля" район, м. Вінниця, 21005; код ЄДРПОУ 41925143) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМШЛЯХБУД" (с. Дружелюбівка, Запорізький район, Запорізька область, 70053; код ЄДРПОУ 20488682) 360 571 грн 18 коп - основного боргу; 5 408 грн 57 коп - витрат зі сплати судового збору та 12 000 грн 00 коп - витрат на правничу допомогу.

Примірник повного судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 23 червня 2026 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи