Рішення № 137631608, 16.06.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/145/25

2/950/377/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

участю секретаря - Гладкової С.В., прокурора Кузьміної Л.О.,

представника першого відповідача Лебединської міської ради - Звоновського Р.А.,

представника другого відповідача ОСОБА_1 - Берестовської С.О. ,

представника третьої особи Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Лебединський агролісгосп» - Кондратенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лебедині цивільну справу за позовом першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури Колобиліна Максима Васильовича, поданим в інтересах держави в особі Сумської обласної ради, до Лебединської міської ради, ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Лебединський агролісгосп», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, з урахуванням заяви про зміну предмета та підстав позову,

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник керівника Сумської окружної прокуратури Колобилін М.В. звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Сумської обласної ради до Лебединської міської ради, ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Лебединський агролісгосп», про захист інтересів держави щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018.

Позов обґрунтований тим, що Сумською окружною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час розпорядження землею, яка за своїм правовим режимом належить до земель лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Лебединський агролісгосп» та належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, управління якою здійснює Сумська обласна рада.

Прокурор зазначив, що рішенням Лебединської міс`ької ради Сумської області восьмого скликання вісімнадцятої сесії № 427-МР від 10 серпня 2021 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у приватну власність громадянам земельні ділянки із земель комунальної власності Лебединської міської територіальної громади. Згідно з додатком до цього рішення ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому 24 вересня 2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Лебединської міської ради Зеленою Л.Б. на підставі зазначеного рішення проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2467206159080, номер відомостей про речове право 44210398.

Крім цього, між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Промінь» укладено договір оренди землі від 22 листопада 2021 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 2,0000 га. Право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 46304063, строк дії договору становить 10 років.

Прокурор вказував, що спірна земельна ділянка у частині площею 1,1713 га накладається на землі лісогосподарського призначення, які за матеріалами лісовпорядкування 2017 року знаходяться в межах кварталу 77, що перебуває у користуванні Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Лебединський агролісгосп». З огляду на це Лебединська міська рада не мала повноважень розпоряджатися відповідною частиною землі як землею сільськогосподарського призначення та передавати її у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.

Первісно прокурор просив усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, скасування рішення Лебединської міської ради в частині передачі земельної ділянки ОСОБА_1 , визнання недійсним договору оренди землі та припинення речових прав.

У подальшому прокурор подав заяву про зміну предмета та підстав позову в порядку статті 49 ЦПК України, пославшись на зміну правового регулювання статей 388, 391 ЦК України Законом України № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». Прокурор зазначив, що після набрання чинності цим Законом спір щодо повернення майна, яке вибуло із державної або комунальної власності внаслідок дій органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, має вирішуватися на підставі статей 387 і 388 ЦК України. У зв`язку з цим прокурор просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Сумської обласної ради частину земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 1,1713 га, яка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018, скасувати державну реєстрацію цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, визнати незаконним і скасувати рішення Лебединської міської ради № 427-МР від 10 серпня 2021 року у відповідній частині, визнати недійсним договір оренди землі від 22 листопада 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Промінь», а також стягнути з відповідачів на користь Сумської обласної прокуратури судові витрати, понесені зі сплати судового збору.

У судовому засіданні прокурор Кузьміна Л.О. позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмета та підстав позову підтримала у повному обсязі. Вона зазначила, що сукупність наданих суду доказів підтверджує накладення частини земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 1,1713 га на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Лебединський агролісгосп». Прокурор наголосив, що такі землі перебувають під особливою охороною держави, є обмежено оборотоздатними, не могли передаватися у приватну власність у порядку безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, а тому право держави в особі Сумської обласної ради підлягає захисту шляхом витребування спірної частини земельної ділянки з незаконного володіння.

Представник першого відповідача Лебединської міської ради Звоновський Р.А. позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві. Він зазначив, що позов не підлягає задоволенню, оскільки, на думку Лебединської міської ради, прокурором не доведено належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та її перебування у користуванні ДП «Лебединський агролісгосп». Представник першого відповідача вважав, що рішення Лебединської міської ради прийняте в межах компетенції органу місцевого самоврядування, а відомості Державного земельного кадастру підтверджують належність земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення.

Представник другого відповідача ОСОБА_1 - адвокат Берестовська С.О. позовні вимоги не визнала. Вона зазначила, що у матеріалах справи, на її думку, відсутні належні графічні плани, схеми земельної ділянки та інші документи, з яких безпосередньо і достовірно було б зрозуміло, що спірна земельна ділянка або її частина належить до земель лісового фонду. Представник другого відповідача також послалася на те, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування, право зареєстроване у встановленому законом порядку, тому підстав для витребування земельної ділянки немає.

Представник третьої особи Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Лебединський агролісгосп» Кондратенко М.М. позовні вимоги підтримав. Він зазначив, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 фактично накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні підприємства, що підтверджується лісовпорядною документацією, матеріалами проекту організації та розвитку лісового господарства, таксаційними описами та інформацією спеціалізованої лісовпорядної організації.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, оцінивши їх у сукупності за правилами статей 76, 77, 78, 80, 81, 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмета та підстав позову підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частина друга статті 4 ЦПК України передбачає, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, коли закон або договір не визначає ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної у позові вимоги може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами першою і третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною третьою статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Судом встановлено, що заява прокурора про зміну предмета та підстав позову подана у письмовій формі, її зміст доведений до відома учасників справи, відповідачі мали можливість надати свої заперечення щодо змінених вимог, що відповідає засадам змагальності та рівності учасників процесу. Зміна способу захисту в цій справі зумовлена зміною правового регулювання статей 388 і 391 ЦК України та не змінює фактичної основи спору, якою є вибуття частини земельної ділянки лісогосподарського призначення зі сфери володіння та розпорядження належного власника.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Ця конституційна норма застосовується у цій справі, оскільки позов подано не в інтересах приватної особи, а в інтересах держави в особі Сумської обласної ради з метою повернення до сфери належного публічного власника земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Частина четверта цієї статті вимагає, щоб прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва.

Судом встановлено, що прокурор до звернення з позовом повідомив Сумську обласну раду про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру. У матеріалах справи наявні лист прокурора до Сумської обласної ради про вжиття заходів, відповідь Сумської обласної ради, а також лист прокурора про намір звернутися до суду. Сумська обласна рада самостійно з відповідним позовом до суду не звернулася. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що прокурор довів наявність підстав для представництва інтересів держави, а тому позов поданий належним суб`єктом.

Щодо встановлених судом обставин суд зазначає таке.

Судом встановлено, що рішенням Лебединської міської ради Сумської області восьмого скликання вісімнадцятої сесії № 427-МР від 10 серпня 2021 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у приватну власність громадянам земельні ділянки із земель комунальної власності Лебединської міської територіальної громади. Цим рішенням, зокрема, затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства.

Зазначене рішення є основним правовстановлюючим актом, на підставі якого ОСОБА_1 набула зареєстроване право приватної власності на спірний кадастровий об`єкт. Суд оцінює це рішення як належний доказ факту розпорядження Лебединською міською радою спірною земельною ділянкою. Разом з тим саме по собі існування рішення органу місцевого самоврядування не підтверджує законність передачі землі у приватну власність, якщо відповідний орган не мав повноважень розпоряджатися такою землею або якщо земельна ділянка належала до категорії земель, які не можуть передаватися у приватну власність у запропонований спосіб.

Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку підтверджує, що земельна ділянка має кадастровий номер 5910500000:05:007:0018, площу 2,0000 га, цільове призначення 01.03 для ведення особистого селянського господарства, категорію земель сільськогосподарського призначення, форму власності приватну, а місцем її розташування зазначено Сумську область, Лебединську міську раду. Суд приймає цей доказ як належний і допустимий для підтвердження факту державної кадастрової реєстрації земельної ділянки, її площі, кадастрового номера та відомостей, внесених до кадастру.

Водночас суд звертає увагу, що відомості Державного земельного кадастру про категорію земель не є безумовним доказом правомірності формування земельної ділянки у відповідній категорії, якщо інші належні докази свідчать про те, що до складу сформованої земельної ділянки включено землі іншого правового режиму. Державний земельний кадастр фіксує внесені відомості, але не легалізує незаконне вилучення земель лісогосподарського призначення з їх фактичного і правового режиму.

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджує, що 24 вересня 2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2467206159080, номер відомостей про речове право 44210398. Підставою внесення запису зазначено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер 60649606 від 29 вересня 2021 року, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Лебединської міської ради.

Суд оцінює зазначений доказ як такий, що підтверджує факт зареєстрованого володіння спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 . Саме ця обставина має правове значення для застосування статей 387 і 388 ЦК України, оскільки у спорах щодо нерухомого майна особа, за якою зареєстровано право власності, вважається фактичним володільцем такого майна, незалежно від того, чи набула вона це право правомірно.

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також підтверджує, що 19 січня 2022 року зареєстровано інше речове право, а саме право оренди земельної ділянки, номер запису 46304063, на підставі договору оренди землі від 22 листопада 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 як орендодавцем та СТОВ «Промінь» як орендарем. Строк дії договору становить 10 років, дата закінчення 22 листопада 2031 року, в оренду передано земельну ділянку загальною площею 2,0000 га. Суд оцінює цей доказ як належний і допустимий для підтвердження факту похідного речового права СТОВ «Промінь» на спірну земельну ділянку.

Рішення Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб, у сукупності з наказом Сумського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс» від 12 липня 2000 року, актами приймання-передачі земель лісового фонду, проектом організації та розвитку лісового господарства і таксаційними описами, свідчить про те, що землі відповідного лісового масиву надавалися у постійне користування дочірнім агролісогосподарським підприємствам, у тому числі Лебединському дочірньому агролісогосподарському підприємству «Лебединський агролісгосп», для ведення лісового господарства.

Суд оцінює рішення Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року як акт компетентного на той час органу щодо надання земель у постійне користування для ведення лісового господарства. Цей доказ має істотне значення, оскільки саме обласна рада відповідно до земельного та лісового законодавства, чинного на момент прийняття такого рішення, була наділена повноваженнями щодо надання земель лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування.

Судом також досліджено проект організації і розвитку лісового господарства ДП «Лебединський агролісгосп», таксаційний опис у кварталі 77, оглядовий план запроектованих господарських заходів та інші планово-картографічні матеріали. Зазначені документи підтверджують, що відповідні землі обліковувалися як землі лісогосподарського призначення у складі лісового фонду, перебували у користуванні ДП «Лебединський агролісгосп», а їх використання пов`язане з веденням лісового господарства.

Суд оцінює планово-картографічні матеріали лісовпорядкування як належні письмові докази у цій категорії спорів. Їх доказове значення прямо випливає із спеціального лісового законодавства, оскільки пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України передбачено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення державними і комунальними лісогосподарськими підприємствами, але не пізніше 1 січня 2027 року, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» від 4 вересня 2024 року з додатком підтверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 2,0000 га за матеріалами лісовпорядкування 2017 року частково знаходиться в межах кварталу 77, який перебуває у користуванні ДП «Лебединський агролісгосп», а площа перетину становить 1,1713 га. Суд оцінює цей доказ як належний і допустимий, оскільки ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» є спеціалізованою лісовпорядною організацією, яка володіє матеріалами лісовпорядкування та має відповідну компетенцію щодо надання інформації про межі лісових кварталів, виділів і накладення земельних ділянок на землі лісового фонду.

Суд відхиляє заперечення представника другого відповідача про відсутність належних графічних планів і схем, з яких було б зрозуміло, що спірні землі належать до лісового фонду. Такі заперечення спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, а саме рішенням Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року, матеріалами лісовпорядкування, проектом організації і розвитку лісового господарства, таксаційними описами, оглядовим планом, листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» та інформацією ДП «Лебединський агролісгосп». Ці докази не існують ізольовано один від одного, а взаємно підтверджують одну обставину, а саме перебування частини земельної ділянки площею 1,1713 га у межах земель лісогосподарського призначення кварталу 77 ДП «Лебединський агролісгосп».

Суд також враховує, що відповідачами не надано жодного належного технічного доказу, який би спростовував висновок спеціалізованої лісовпорядної організації про накладення. Не подано альтернативних матеріалів геодезичної зйомки, висновку експерта, документації із землеустрою з достовірним порівнянням меж спірної земельної ділянки та меж лісового кварталу, а також інших доказів, які б підтверджували відсутність накладення. Саме по собі посилання на відсутність певної форми графічного документа не спростовує наявних у справі доказів, якщо вони у своїй сукупності дають суду можливість встановити фактичне розміщення спірної частини земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 суд оцінює як доказ формування спірної земельної ділянки з визначенням її площі, цільового призначення та кадастрового номера. Разом з тим цей проект не спростовує належності частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Навпаки, у разі формування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з включенням до її складу частини земель лісового фонду саме така документація свідчить про помилковість або незаконність формування земельної ділянки в існуючих межах.

Листи прокурора до Сумської обласної ради, відповідь Сумської обласної ради та повідомлення прокурора про звернення до суду суд оцінює як докази дотримання прокурором порядку представництва інтересів держави. З цих доказів вбачається, що уповноважений орган був повідомлений про виявлене порушення та мав можливість самостійно звернутися до суду, однак ефективного судового захисту самостійно не здійснив.

Письмові пояснення прокурора щодо недобросовісності набуття права власності ОСОБА_1 суд бере до уваги у частині, в якій вони стосуються оцінки обізнаності набувача про фактичний стан земельної ділянки. Судом враховується, що земельна ділянка передавалася у власність для ведення особистого селянського господарства. Особа, яка звертається з клопотанням про безоплатну передачу земельної ділянки із додаванням графічних матеріалів бажаного місця розташування, повинна виявити розумну обачність, зокрема перевірити фактичний стан земельної ділянки, її придатність для заявленого використання, наявність на ній лісової рослинності та доступні відкриті картографічні дані. Відповідачка не надала доказів того, що до набуття права власності вживала розумних заходів для перевірки фактичного стану земельної ділянки та її відповідності заявленому цільовому призначенню.

Щодо правового режиму земель лісогосподарського призначення суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це конституційне положення застосовується у цій справі, оскільки предметом спору є земля лісогосподарського призначення, яка має особливу екологічну, економічну та соціальну цінність, а тому не може розглядатися лише як звичайний об`єкт приватного цивільного обороту.

Стаття 41 Конституції України гарантує право приватної власності, але одночасно встановлює, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Тому набуття приватною особою зареєстрованого права на землю не може бути захищене судом, якщо таке набуття відбулося з порушенням імперативних норм земельного та лісового законодавства.

Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення та землі лісогосподарського призначення. Віднесення земельної ділянки до певної категорії має правове значення, оскільки визначає компетенцію органів, можливість перебування землі у приватній власності, порядок її використання та межі цивільного обороту.

Відповідно до статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Ця норма застосовується до спірних правовідносин, оскільки прокурор доводить не лише наявність лісової рослинності, а й факт надання відповідної території у постійне користування спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства.

Згідно з частиною другою статті 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно або за плату передаватися у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Зазначена норма є спеціальною і визначає виняткові випадки, коли землі лісогосподарського призначення можуть набуватися у приватну власність. Судом не встановлено, що спірна частина земельної ділянки площею 1,1713 га є замкненою земельною ділянкою лісогосподарського призначення у складі угідь селянського, фермерського чи іншого господарства. Навпаки, матеріали справи свідчать, що ця частина входить до кварталу 77 ДП «Лебединський агролісгосп».

Відповідно до підпункту «г» частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Ця норма прямо забороняє передачу таких земель у приватну власність, якщо не існує встановленого законом винятку. У цій справі такого винятку судом не встановлено.

Згідно зі статтею 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам. Ця норма узгоджується з матеріалами справи, які підтверджують надання земель у користування ДП «Лебединський агролісгосп» для ведення лісового господарства.

Стаття 122 Земельного кодексу України визначає повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування. Лебединська міська рада могла розпоряджатися лише тими земельними ділянками, які належали до комунальної власності відповідної територіальної громади та не були віднесені законом до земель, які не можуть бути передані у приватну власність. Оскільки частина спірної земельної ділянки належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у сфері управління Сумської обласної ради як спільна власність територіальних громад області, Лебединська міська рада не мала повноважень передавати цю частину у приватну власність.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, а власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Зазначена норма застосовується у цій справі у поєднанні зі статтями 387 і 388 ЦК України, оскільки прокурор просить захистити право публічного власника шляхом повернення земельної ділянки з незаконного володіння приватної особи.

Згідно зі статтею 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції, є джерелом для задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах. Відповідно до статті 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами і болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Зазначені положення Лісового кодексу України мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки правовий режим землі лісогосподарського призначення визначається не лише її кадастровим записом, а й фактичним та юридичним зв`язком із веденням лісового господарства, матеріалами лісовпорядкування і наданням землі у користування спеціалізованому лісогосподарському підприємству.

Відповідно до статті 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної та комунальної власності надаються спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам для ведення лісового господарства. Судом встановлено, що ДП «Лебединський агролісгосп» є саме таким спеціалізованим підприємством, а матеріали справи підтверджують перебування спірної частини землі у його користуванні.

Суд також враховує правове значення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, який передбачає, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення державними і комунальними лісогосподарськими підприємствами, але не пізніше 1 січня 2027 року, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Отже, відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно окремого запису про право постійного користування ДП «Лебединський агролісгосп» не є достатньою підставою для висновку про відсутність такого права.

Суд відхиляє посилання представника першого відповідача на те, що відсутні належні докази перебування спірної частини земельної ділянки у користуванні ДП «Лебединський агролісгосп». У цій справі право користування підтверджується не одним окремим документом, а сукупністю доказів, серед яких рішення Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року, акти передачі земель лісового фонду, накази щодо організації агролісогосподарських підприємств, проект організації та розвитку лісового господарства, таксаційний опис, оглядовий план, лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» та інформація самого лісокористувача. Така сукупність доказів відповідає вимогам статей 76, 77, 80, 89 ЦПК України та є достатньою для встановлення спірної обставини.

Відповідно до статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, встановлюються законом. Землі лісогосподарського призначення є обмежено оборотоздатними об`єктами цивільних прав, а тому їх передача у приватну власність допускається лише у випадках, прямо визначених законом.

Стаття 317 ЦК України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд, але при здійсненні своїх прав зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства, а власність не повинна використовуватися на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зазначені норми ЦК України застосовуються у цій справі тому, що передача частини земель лісогосподарського призначення у приватну власність порушила правомочності належного публічного власника, а саме Сумської обласної ради як органу, що здійснює управління спільною власністю територіальних громад області. Реєстрація права власності за ОСОБА_1 не припинила права належного власника, якщо таке право виникло з порушенням імперативних норм закону.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. У цій справі суд встановлює незаконність набуття права приватної власності на частину земельної ділянки, яка належить до земель лісогосподарського призначення, оскільки Лебединська міська рада не мала повноважень передавати її у приватну власність, а закон прямо обмежує можливість приватизації таких земель.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначена норма є основною матеріально-правовою підставою для задоволення зміненої позовної вимоги про витребування частини земельної ділянки площею 1,1713 га з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 388 ЦК України власник має право витребувати майно від добросовісного набувача у випадках, визначених законом. Якщо майно набуте безвідплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його у набувача в усіх випадках. Ця норма також підлягає застосуванню, оскільки ОСОБА_1 отримала земельну ділянку у порядку безоплатної передачі із земель комунальної власності на підставі рішення Лебединської міської ради, яка не мала права розпоряджатися частиною землі лісогосподарського призначення, що перебувала у сфері правомочностей іншого публічного власника.

Частина друга статті 391 ЦК України у чинній редакції передбачає, що якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння, розпоряджання або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. Саме тому після зміни законодавства прокурор обґрунтовано змінив спосіб захисту з негаторного на віндикаційний у межах фактичних обставин цієї справи.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, згідно з якими вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння у порядку статті 387 ЦК України є належним та ефективним способом захисту права власності. Цей висновок є релевантним для цієї справи, оскільки предметом спору є повернення земель лісогосподарського призначення, які вибули до приватного володіння внаслідок рішення органу місцевого самоврядування, що не мав належних повноважень на таке розпорядження.

Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, відповідно до якої власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно відчужувалося до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У цій справі зазначений висновок має значення для оцінки права Сумської обласної ради на захист, оскільки реєстрація права приватної власності за ОСОБА_1 та подальша передача земельної ділянки в оренду СТОВ «Промінь» не усувають первісного порушення прав належного публічного власника.

При оцінці належності інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» суд також враховує підхід Верховного Суду, відповідно до якого інформація ВО «Укрдержліспроект» та його підрозділів може бути використана судами для встановлення факту перебування земельної ділянки в межах певної ділянки лісу відповідного лісництва, якщо вона ґрунтується на матеріалах лісовпорядкування. Такий підхід відповідає природі лісовпорядної документації, яка створюється спеціалізованими суб`єктами для обліку, організації, охорони і використання лісового фонду.

Суд приходить до висновку, що спірна частина земельної ділянки площею 1,1713 га вибула з володіння належного публічного власника поза його волею. Сумська обласна рада не приймала рішень про вилучення цієї частини земель із користування ДП «Лебединський агролісгосп», не погоджувала зміну її цільового призначення, не приймала рішень про передачу її до комунальної власності Лебединської міської територіальної громади або у приватну власність ОСОБА_1 . Отже, воля належного власника на відчуження відповідної частини землі відсутня.

Суд відхиляє посилання представника першого відповідача на правомірність рішення Лебединської міської ради лише з тієї підстави, що земельна ділянка була сформована як земля сільськогосподарського призначення. Компетенція органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землею не може виникати внаслідок помилкового або незаконного внесення до кадастру відомостей про категорію земель. Якщо до складу сформованої земельної ділянки включено землю лісогосподарського призначення, яка не належала до земель, якими могла розпоряджатися Лебединська міська рада, відповідне рішення є незаконним у частині передачі такої землі у приватну власність.

Суд відхиляє посилання представника другого відповідача на добросовісність ОСОБА_1 як на підставу для відмови у позові. По-перше, земельна ділянка була отримана ОСОБА_1 безоплатно, а тому відповідно до статті 388 ЦК України майно, набуте безвідплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, може бути витребуване власником у всіх випадках. По-друге, у матеріалах справи наявні докази того, що земельна ділянка частково перебуває у межах лісового кварталу, а лісова рослинність та фактичний стан ділянки могли бути встановлені при звичайній обачності. По-третє, відповідачка зверталася за отриманням земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства і мала перевірити, чи відповідає фактичний стан землі заявленому способу використання.

Суд не застосовує положення щодо компенсації вартості майна добросовісному набувачу як перешкоду для задоволення позову, оскільки у цій справі суд не встановив добросовісності набуття ОСОБА_1 права власності на частину земель лісогосподарського призначення, а також враховує безоплатний характер набуття земельної ділянки від органу, який не мав повноважень відчужувати спірну частину землі. Відповідачка не довела, що понесла витрати на придбання відповідної частини земельної ділянки, а право на компенсацію не може використовуватися як спосіб збереження незаконного володіння землею лісогосподарського призначення.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Частина тринадцята цієї статті передбачає, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельну ділянку, зокрема її кадастровий номер, місце розташування, площу, межі, цільове призначення та категорію земель. Відповідно до статті 16 цього Закону кадастровий номер є індивідуальним ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Частина десята статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачає можливість скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення.

Суд приходить до висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 не може існувати у сформованих межах, оскільки до її складу включено частину земель лісогосподарського призначення площею 1,1713 га. Збереження у Державному земельному кадастрі відомостей про всю земельну ділянку як про землю сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства створює триваючий стан невідповідності між фактичним і юридичним режимом землі та перешкоджає належному публічному власнику реалізувати свої правомочності. Тому вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Лебединської міської ради № 427-МР від 10 серпня 2021 року суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Ця норма має основоположне значення для оцінки правомірності рішення Лебединської міської ради, оскільки орган місцевого самоврядування не може розпоряджатися землею, яка не належить до його компетенції.

Рішення Лебединської міської ради в частині затвердження проекту землеустрою та передачі ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 порушує вимоги Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, оскільки включає до складу земельної ділянки землі лісогосподарського призначення, які не могли бути передані у приватну власність для ведення особистого селянського господарства і якими Лебединська міська рада не мала права розпоряджатися. З огляду на це суд приходить до висновку про незаконність зазначеного рішення у відповідній частині.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 22 листопада 2021 року суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною або сторонами вимог, встановлених статтею 203 ЦК України.

Оскільки ОСОБА_1 не набула правомірного права приватної власності на частину земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 1,1713 га, вона не мала права передавати цю частину в оренду СТОВ «Промінь». Договір оренди укладений щодо всієї земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 2,0000 га, яка не може існувати в таких межах як єдиний кадастровий об`єкт через включення до її складу земель лісогосподарського призначення. Отже, договір оренди землі від 22 листопада 2021 року суперечить вимогам земельного та цивільного законодавства і підлягає визнанню недійсним.

Суд відхиляє можливе посилання на те, що СТОВ «Промінь» є орендарем, а не власником, і тому його право не повинно припинятися. Право оренди є похідним від права власності орендодавця. Якщо орендодавець не мав належного речового права на земельну ділянку у сформованих межах, похідне право оренди не може зберігатися всупереч правам належного публічного власника та правовому режиму земель лісогосподарського призначення.

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги прокурора, подані в інтересах держави в особі Сумської обласної ради, підлягають задоволенню, судові витрати, понесені Сумською обласною прокуратурою зі сплати судового збору, підлягають стягненню з відповідачів на користь Сумської обласної прокуратури.

Суд враховує, що з матеріалів справи вбачається сплата судового збору Сумською обласною прокуратурою, зокрема за платіжними інструкціями, долученими до позовної заяви та заяви про зміну предмета і підстав позову. За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність стягнення судових витрат з Лебединської міської ради, ОСОБА_1 та СТОВ «Промінь» у рівних частках, оскільки спір виник унаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, набуття права приватної власності другим відповідачем та подальшої реєстрації похідного речового права третього відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що прокурором доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт належності частини земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 1,1713 га до земель лісогосподарського призначення, факт перебування цієї частини у користуванні ДП «Лебединський агролісгосп», відсутність у Лебединської міської ради повноважень на її передачу у приватну власність, незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на відповідну частину землі та недійсність похідного договору оренди землі.

Позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають належному способу захисту порушеного права публічного власника, спрямовані на реальне відновлення прав Сумської обласної ради та усунення незаконного перебування земель лісогосподарського призначення у приватному володінні і користуванні. Тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 13, 14, 19, 41, 131-1 Конституції України, статтями 16, 178, 203, 215, 317, 319, 321, 328, 387, 388, 391 ЦК України, статтями 19, 20, 55, 56, 57, 79-1, 83, 122, 152 Земельного кодексу України, статтями 1, 5, 17, пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, статтями 15, 16, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», статтями 4, 5, 12, 13, 49, 76, 77, 78, 80, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури Колобиліна Максима Васильовича, поданий в інтересах держави в особі Сумської обласної ради, до Лебединської міської ради, ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Лебединський агролісгосп», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, з урахуванням заяви про зміну предмета та підстав позову, задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Сумської обласної ради частину земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 1,1713 га, яка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 загальною площею 2,0000 га, розташованої на території Лебединської міської ради Сумського району Сумської області.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки.

Скасувати рішення Лебединської міської ради Сумської області восьмого скликання вісімнадцятої сесії № 427-МР від 10 серпня 2021 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» у частині затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Лебединської міської ради Сумського району Сумської області.

Визнати недійсним договір оренди землі від 22 листопада 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Промінь», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 2,0000 га, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018, зареєстроване 24 вересня 2021 року, номер відомостей про речове право 44210398.

Припинити право оренди Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь» на земельну ділянку з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору оренди землі від 22 листопада 2021 року.

Стягнути з Лебединської міської ради на користь Сумської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2826 грн. 13 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сумської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2826 грн. 13 коп.

Стягнути із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь» на користь Сумської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2826 грн. 13 коп.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у порядку, передбаченому ЦПК України.

Реквізити учасників справи:

Прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави: перший заступник керівника Сумської окружної прокуратури Колобилін Максим Васильович, Сумська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 03527891, місцезнаходження: 40000, місто Суми, вулиця Маґістратська, 12, адреса електронної пошти: sumska.prok@pso.gp.gov.ua.

Позивач: Сумська обласна рада, код ЄДРПОУ 23826636, місцезнаходження: 40000, місто Суми, площа Незалежності, 2, адреса електронної пошти: rada@sorada.gov.ua.

Перший відповідач: Лебединська міська рада, код ЄДРПОУ 39449040, місцезнаходження: 42200, Сумська область, Сумський район, місто Лебедин, вулиця Сумська, 12, адреса електронної пошти: lbd.mr-control@sm.gov.ua.

Другий відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третій відповідач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Промінь», код ЄДРПОУ 32015442, місцезнаходження: 42218, Сумська область, Сумський район, село Михайлівка, вулиця Трихліба, 10, адреса електронної пошти: promin_2007@ukr.net.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Лебединський агролісгосп», код ЄДРПОУ 23637208, місцезнаходження: 42200, Сумська область, місто Лебедин, вулиця Залізнична, 42, адреса електронної пошти: agroles_lb@sm.ukrtel.net.

Повний зміст рішення виготовлений 23.06.2026 р.

Суддя Роман БАКЛАНОВ