Рішення № 137622028, 23.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 червня 2026 року Справа № 280/3700/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області

до Пенсійного Фонду України

про стягнення недоотриманої пенсії (заборгованості),

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області (далі відповідач 1), Пенсійного Фонду України (далі відповідач 2), в якому позивач просить суд:

стягнути солідарно з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Пенсійного Фонду України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 152435,86 грн. (сто п`ятдесят дві тисячі чотириста тридцять п`ять гривень 86 копійок), з яких 130924,40 грн. (сто тридцять тисяч дев`ятсот двадцять чотири гривні 40 копійок) сума основного боргу, 16078,67 грн. (шістнадцять тисяч сімдесят вісім гривень 67 копійок) інфляційні втрати, 5432,79 грн. (п`ять тисяч чотириста тридцять дві гривні 79 копійок) 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та рішення суду пенсійним органом позивачу нараховано, але з причини відсутності фінансування не виплачено недоотриману пенсію станом на лютий 2026 року в розмірі 130924,40 грн. Зазначена заборгованість порахована відповідно до довідки вих. № 489/0501 від 09.04.2026 року шляхом складання помісячної різниці між нарахованою та фактично виплаченою позивачу пенсією (130924,40 грн.). Зазначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України). Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржники за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Так, інфляційні втрати позивача розраховуються шляхом множення суми невиплаченої пенсії за місяць, в якому виникла заборгованість, на індекс інфляції за офіційними даними Держстату України, та відніманням такої заборгованості від отриманої суми. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді від 27.04.2026 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого зазначено, що, оскільки, рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/4733/25 набрало чинності 25.12.2025, виплата призначеної на його виконання пенсії проводиться Головним управлінням відповідно до вимог Постанови № 821 з урахуванням наявного бюджетного фінансування на погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до затвердженого Порядку. Зазначає, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не виникло перед ОСОБА_1 грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України. У позивача не виникло право на застосування наслідків порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2025 по справі № 280/4733/25 не визначено грошового зобов`язання щодо стягнення, такі рішення мають зобов`язальний характер щодо позивача, а тому у даній справі відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин частину 2 статті 625 ЦК України. Щодо нарахування та виплати 3% річних та інфляційних втрат у визначеному позивачем розмірі, то слід зазначити, що зазначені вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на те, що нарахування конкретних сум 3% річних та інфляційних втрат належить до безпосередніх повноважень відповідача. Отже, вважаємо доводи позивача про порушення його прав необґрунтованими, оскільки на виконання судового рішення позивачу здійснено нарахування пенсії у належному розмірі, а правових підстав очікувати застосування до нього іншого регулювання, ніж передбачено законодавчо, немає. Просить відмовити у задоволенні позовної заяви.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначено, що Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, створює ситуацію, за якої суд своїм рішенням встановлює, що особі належить певний розмір пенсії або доплати і що цей розмір мав бути визначений раніше, однак після цього орган Пенсійного фонду України переносить суму належної пенсійної виплати до спеціальної категорії «перерахованих пенсій за рішенням суду» і ця сума виплачується вже не як обов`язковий наслідок судового рішення, а як елемент окремого бюджетного процесу. Іншими словами, постанова трансформує право, встановлене судом, з площини обов`язкового виконання у площину дискреційного бюджетного планування. Згідно зі статтею 7 Закону №1058 одним з принципів загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Натомість запровадження Порядком вищевказаної категорії порушує принцип рівності та недискримінації, оскільки у такому випадку пенсія, нарахована органом Пенсійного фонду України добровільно та без наявності судового рішення, виплачується у звичайному порядку у повному обсязі, у той час як пенсія, право на отримання якої у належному розмірі поновлено судом, стає об`єктом дії спеціального обмежувального механізму. Тобто звернення до суду фактично ставить особу у гірше становище порівняно з особою, право якої на виплату орган визнав добровільно. Наведене свідчить про виникнення парадоксальної ситуації: судовий захист, який за Конституцією України має бути засобом поновлення права особи, внаслідок запровадженого постановою №821 механізму перетворюється на підставу для застосування до особи менш сприятливого порядку виплати. Такий наслідок несумісний зі статтею 55 Конституції України та статтею 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, як це тлумачить Конституційний Суд України.

Судом враховано надані позивачем письмові додаткові пояснення.

Від відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого зазначено, що, Верховний Суд в постанові від 27.07.2022 у справі № 540/606/20 зазначив, що процесуальним засобом забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення є судовий контроль, підстави та порядок здійснення якого визначені статтею 382 та статтею 383 КАС України. Верховним Судом зазначено, якщо Позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси, то вона повинна була звертатися до суду в порядку статей 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, пов`язаних з виконанням судових рішень. Просить відмовити у задоволенні позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.06.2026 відмовлено у задоволенні заяви позивача про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

На підставі відомостей комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що рішенням Запорізького окружного адмінінстративного суду від 16.09.2025 по справі №280/4733/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197, у розмірі 1,0796 та у розмірі 1,115.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести перерахунок (індексацію) пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-VI від 09 липня 2003 року шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10846,37 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01 березня 2023 року відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01 березня 2024 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 з 01 березня 2025 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01 березня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення Запорізького окружного адмінінстративного суду від 16.09.2025 по справі №280/4733/25 набрало законної сили 25.12.2025.

З листа відповідача 1 від 27.01.2026 вбачається, що Головим управлінням Пенсійного фонду в Запорізькій області на виконання рішення суду від 16.09.2025 по справі №280/4733/25 здійснено перерахунок (індексацію) пенсії позивача, проте виплата буде проведена пісоя здійснення відповідного фінансування з урахуванням норм, передбачених Порядком №821.

Відповідно до довідки від 09.04.2026 вих. № 489/0501 залишок невиплачених позивачу коштів становить 130268,17 грн.

У зв`язку з наявністю заборгованості, позивач прсоить суд стягнути солідарно з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Пенсійного Фонду України грошові кошти в розмірі 152435,86 грн. (сто п`ятдесят дві тисячі чотириста тридцять п`ять гривень 86 копійок), з яких 130924,40 грн. (сто тридцять тисяч дев`ятсот двадцять чотири гривні 40 копійок) сума основного боргу, 16078,67 грн. (шістнадцять тисяч сімдесят вісім гривень 67 копійок) інфляційні втрати, 5432,79 грн. (п`ять тисяч чотириста тридцять дві гривні 79 копійок) 3% річних.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Суд зазначає, що в межах цієї справи позивач просить суд стягнути з відповідачів заборгованість, яка виникла в наслідок перерахунку (індексації) пенсії позивача на виконання рішення суду від 16.09.2025 по справі №280/4733/25.

Таким чином, спірні правовідносини у цій справи виникли внаслідок невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду в Запорізькій області рішення суду від 16.09.2025 по справі №280/4733/25, а саме: в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01 березня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, заявлені позивачем вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення по справі №280/4733/25, тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звернутись до суду в порядку ст.382, 383 КАС України, а не пред`являти новий позов.

Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 в справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 в справі № 440/1810/19, від 25.02.2021 в справі № 640/13599/20, від 30.03.2021 в справі № 580/3376/20, від 27.04.2021 в справі № 460/418/20, від 17.01.2023 в справі № 520/5864/22.

Суд враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18, від 28.02.2023 у справі № 260/1898/22, від 16 березня 2023 року у справі № 640/12697/21, від 30 листопада 2023 року у справі № 420/6135/22, від 30 січня 2024 року по справі №320/19014/23 адміністративне провадження № К/990/36544/23, яка підлягає врахуванню судом під час розгляду даної справи.

Також, аналогічний підхід застосував Верховний Суд під час вирішення справ №170/167/17 (постанова від 16.12.2021), № 400/822/20 (постанова від 31.01.2022), № 233/3744/17 (постанова від 20.04.2022), №818/1346/16 (постанова від 30.06.2022), та № 160/2888/23 (постанова від 18.01.2024).

На даний час аналогічна позиція Верховного Суду є незмінною, зокрема, викладена Верховним Судом в постанові від 19.09.2024 по справі №400/3650/24 адміністративне провадження № К/990/28721/24.

Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаних постановах Верховного Суду, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду в рішеннях від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі №816/2016/17.

Також потрібно враховувати те, що суд не має права зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми КАС України.

У зв`язку з вказаним, суд доходить висновку про те, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішення суду від 16.09.2025 по справі №280/4733/25, то відповідно, ним невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

Суд роз`яснює, що позивач не позбавлений права звернутись до суду в порядку ст.382, 383 КАС України із заявою про вжиття відповідних заходів судового контрою за виконанням рішення суду від 16.09.2025 по справі №280/4733/25.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині солідарного стягнення з відповідачів недоотриманої пенсії (заборгованості).

Стосовно вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання, суд зазначає наступне.

Стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

Верховним Судом України викладена наступна правова позиція: за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 р. в справі № 2а-11853/10/1570.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем як суб`єктом владних повноважень відсутні цивільно-правові правовідносини, що обумовлює відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2021 року в адміністративній справі №807/542/17, від 26.07.2021 року в адміністративній справі 712/23614/12.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Аналогічне правозастосування положень статті 625 Цивільного кодексу України висловлено Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 р. у справі № 804/871/16, від 18.07.2018 р. у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 р. у справі №826/22867/15.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим, у постанові від 16.05.2018 р. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Оскільки в межах спірних в цій справі правовідносин у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, тобто відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то й застосування правових наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання до цих правовідносин неможливо.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158б, код ЄДРПОУ 20490012), Пенсійного Фонду України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 9, код ЄДРПОУ 00035323) про стягнення недоотриманої пенсії (заборгованості), відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова