Рішення № 137619902, 22.06.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/26519/25

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати дії протиправними Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та скасувати рішення № 064250011006 від 07.07.2025 щодо відмови йому у призначенні пенсії відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати йому до страхового стажу період навчання в ПТУ "№ 83 м.Річиця Гомельської області з 01.09.1989 по 25.06.1990 згідно з дипломом серії НОМЕР_1 ; період роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 на території Білорусь з 08.08.1990, по 10.08.1995 на території рф з 10.08.1995 по 15.07.1999;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити йому пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.06.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після досягнення 55-ти річного віку подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, Управління) за принципом екстериторіальності, однак отримав рішення, яким відмовлено у її задоволенні, мотивоване відсутністю станом на 01.01.1993 підтвердженого необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю та необхідного страхового стажу.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

16.12.2025 від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Пояснює, що до періодів постійного проживання (постійної роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю не враховано період з 26.07.1990 по 27.01.1992 відповідно до довідки № 86 від 13.05.2025, оскільки за записами трудової книжки НОМЕР_2 відслідковується, що з 08.08.1990 по 10.08.1995 позивач працював на території Білорусі. Крім того, за наданими документами до страхового стажу не враховано період навчання в ПТУ №86 м. Річиця Гомельської області з 01.09.1989 по 25.06.1990 та періоди роботи на території республіки Білорусь з 08.08.1990 по 10.08.1995 роки та на території рф з 10.08.1995 по 15.07.1999.

Представник відповідача вважає оскаржуване рішення правомірним.

Положенням ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 30.06.2025 звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто подану заяву за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви прийнято рішення № 064250011006 від 07.07.2025 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання або роботи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 5 років та відсутності необхідного страхового стажу.

Позивач не погоджується із рішенням про відмову у призначенні йому пільгової пенсії та вважає, що у зв`язку із прийнятим рішенням втратив право на отримання пенсії, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).

При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.

Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (абз.5-6 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII).

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 4 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 4 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 5 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 4 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.

Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року щонайменше 4 роки.

У ході судового розгляду справи встановлено, що згідно з довідкою виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області Каленського старостинського округу № 86 від 13.05.2025 позивач проживав та був зареєстрований і постійно проживав по АДРЕСА_1 з 26.04.1986 по 01.06.1987, з 01.06.1989 по 20.08.1989, з 26.07.1990 по 27.01.1992. Вказаний населений пункт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР № 106 від 23.07.1991 відноситься до посиленого радіологічного контролю.

За доводами відповідача, відповідно до наданих документів постійне проживання чи постійна робота у зоні посиленого радіологічного контролю позивача станом на 1 січня 1993 року - становить 1 рік 2 місяці 29 днів.

До періодів постійного проживання (постійної роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю не враховано період з 26.07.1990 по 27.01.1992 визначений відповідно до довідки № 86 від 13.05.2025, оскільки відповідно записам трудової книжки НОМЕР_2 позивач у період з 08.08.1990 по 10.08.1995 працював на території Білорусі.

При цьому, за твердженнями відповідача страховий стаж позивача становить 09 років 11 місяців 04 дні.

За наданими документами до страхового стажу не враховано:

- період навчання в ПТУ № 86 м. Річиця Гомельської області з 01.09.1989 по 25.06.1990 відповідно до диплому НОМЕР_1 , оскільки періоди навчання на території республіки Білорусь;

- періоди роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 на території республіки Білорусь з 08.08.1990 по 10.08.1995 та на території рф з 10.08.1995 по 15.07.1999.

Позивач у свою чергу не погоджується із вказаною позицією відповідача та вважає, що період навчання та роботи на території республіки Білорусь підлягають до врахування у період його проживання у зоні посиленого радіологічного контролю та страхового стажу. Вважає, що має достатньо страхового стажу необхідного для призначення пенсійного забезпечення та періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю на пільгових умовах.

Станом на 26.04.1986 позивач навчався в Обиходівській середній школі Коростенського району Житомирської області (с.Обиходи територіально відноситься до зони безумовного (обов`язкового) відселення, згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від № 106 від 23.07.1991).

У період з 01.09.1989 по 26.06.1990 позивач навчався у навчальному закладі, місцезнаходження якого м. Речица Гомельської області.

При цьому, як свідчить зміст довідки Державного агентства України з управління зоною відчуження (ДАЗВ) № 02-2290/12-24 від 28.06.2024, яка наявна в матеріалах справи, відповідно до Переліку територій (населених пунктів і інших об`єктів), віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого Постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь від 01.06.1992 № 328, населений пункт Речица Речицького району Гомельської області Республіки Білорусь віднесено до зони проживання з періодичним радіаційним контролем, що до 01.01.2015 відповідало зоні посиленого радіоекологічного контролю за чинним законодавством України.

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 позивач у період з 08.08.1990 по 10.08.1995 працював на території Білорусі місто Гомель, що слугувало підставою для неврахування періоду роботи до періоду постійного проживання (постійної роботи) позивача у зоні посиленого радіологічного контролю.

При цьому, відповідно до карти забруднення Білорусії радіонуклідами після аварії на ЧАЕС Гомельська область, є одна з найбільш постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. Рівні забруднення знаходяться в межах від 1 до 40 і більше Кюрі/км2 по 137Cs. Як видно з карти забруднення території Гомельської області 1986 року, максимальні рівні забруднення знаходилися в південній та в північній частинах області. Центральні райони області і місто Гомель мали рівні забруднення території близько 5 Кюрі/км2.

Згідно з Постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь №75 від 08.02.2021 Гомель (Гомельська область, Гомельський район) належить до зони проживання з періодичним радіаційним контролем - територія із щільністю забруднення ґрунтів цезієм-137 від 1 до 5 Кі/км2,5/0,5 Кі/км2 або плутонію-238, 239, 240 від 0,01 до 0,02 Кі/км2, і де середньорічна ефективна доза опромінення населення не повинна перевищувати 1 міліЗіверт (мЗв) на рік. Згідно з попередньою Постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь №9 від 11.01.2016 Гомель відносився до тієї ж самої зони.

За змістом заявлених вимог позивач не погоджується із незарахування періоду його навчання та роботи на території республіки Білорусь та рф до його страхового стажу.

Однак, як вже зазначалося спірним у даних правовідносинах є неврахування періоду навчання в ПТУ № 86 м. Річиця Гомельської області з 01.09.1989 по 25.06.1990 та періоду роботи на території Білорусі з 08.08.1990 по 10.08.1995 та рф з 10.08.1995 по 15.07.1999 до страхового стажу позивача.

Розглядаючи встановлені обставини справи у правовій площині суд зважає на наступне.

Відповідно до статті 2 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення (Угоду ратифіковано Законом № 546/96-ВР від 22.11.1996), ця Угода регулює питання державного пенсійного забезпечення громадян, які постійно проживали на території однієї Договірної Сторони і переїхали на постійне проживання на територію іншої Договірної Сторони, та охоплює нижче перераховані види державних пенсій: пенсії за віком; пенсії по інвалідності; пенсії за вислугу років; пенсії в разі втрати годувальника.

Згідно з преамбулою цієї Угоди Уряд України та Уряд Республіки Білорусь, які далі іменуються Договірними Сторонами, домовилися про її укладення, виходячи з необхідності захисту прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, прагнучи урегулювати питання пенсійного забезпечення громадян, бажаючи розвивати співробітництво в галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 4 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, договірні Сторони надають постійно проживаючим на своїй території громадянам іншої Договірної Сторони рівні із своїми громадянами права в галузі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаної Угоди передбачено, що пенсійне забезпечення громадян Договірних Сторін та членів їх сімей здійснюється по законодавству Договірної Сторони, на території якої вони постійно проживають, якщо цією Угодою не встановлено інше.

Відповідно до статей 6-7 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, при призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.

Відповідно до статті 16 Угоди кожна Договірна Сторона має право денонсувати цю Угоду, повідомивши письмово про це іншу Договірну Сторону. Дія цієї Угоди припиняється з дня, вказаного у повідомленні, але не раніше ніж через шість місяців з дня, наступного за днем отримання повідомлення.

29.05.2023 Верховна Рада України прийняла Закон № 3117-ІХ "Про денонсацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення".

04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" за змістом пункту 1 якої під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Між тим, статтею 16 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення передбачено, що права громадян, набуті згідно положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації.

Отже, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання взяті згідно із Угодою перед громадянами, які набули права згідно Угоди до її денонсації.

Таким чином, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу чи не прийняття на території держав - учасниць Співдружності без легалізації необхідних для пенсійного забезпечення документів, виданих у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року.

Однією із обов`язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Положеннями ст.56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом "в" статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України, Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України, Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об`єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора;

в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби;

г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв`язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи;

є) час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;

з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.

З огляду на викладене до страхового стажу зараховується в тому числі навчання.

За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі ст.ст. 56-63 Закону № 1788-XII.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі також - Порядок № 22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.1 Порядку № 22-1 передбачено, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії, зокрема: документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

При цьому, як свідчать матеріали справи позивач, у період з 01.09.1989 по 25.06.1990 навчання в ПТУ № 86 м. Речиця Гомельської області, що підтверджується відповідною копією диплому НОМЕР_1 від 26.06.1990.

Також у період з 08.08.1990 по 10.08.1995 працював на підприємстві "Белоруснефть" (мовою оригіналу)", яке територіально розташоване на території Білорусі, про що свідчать належним чином оформлені копії документів: трудова книжка НОМЕР_2 від 25.06.1990; довідки № 187/1 від 16.03.2004 та № 216 від 22.04.2009 щодо перейменування підприємства; довідка № 13/70 від 16.03.2009 про роботу, що дає право на пенсію за віком відповідно до ст.12 (п."а", "и", "б") і ст.15 Закону Республіки Білорусь "Про пенсійне забезпечення", яка видана на підставі наказів № 331-к від 06.08.1990, № 640-к від 10.08.1995 та особистих рахунків; довідка № 187 від 16.03.2009 про отриману заробітну плату за спірний період.

Разом з тим, у період з 10.08.1995 позивача переведено до "Сибирское правление по строительству скважен" (мовою оригіналу) на посаду помічника бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння. На вказаному підприємстві позивач працював по 15.07.1999 та відповідно до наказу № 240-к від 15.07.1999 звільнений із займаної посади.

Враховуючи викладене, позиція відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду навчання та трудової діяльності на території Білоруської республіки та рф суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення та перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди, а відтак і з денонсацією міжнародних угод.

Підлягає врахуванню, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м.Москві. При цьому, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Зважаючи на викладене, суд не погоджується із такими твердженнями представника відповідача, оскільки жодних посилань на підстави відмови у зарахуванні такої трудової діяльності на території Білорусі та російської федерації не навели, крім факту її припинення участі з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вказана Угода підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи в рф, оскільки така була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим, оскільки є порушенням правої визначеності як складового аспекту принципу верховенства права. Так, працюючи за межами України, за умови чинності в період роботи міжнародних договорів між Україною та російською федерацією, особа мала легітимні очікування щодо визнання Україною її трудового стажу та заробітку, здобутого на території російської федерації, для пенсійного забезпечення.

Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19.06.2023.

Суд не погоджується із такими твердженнями представника відповідача, оскільки жодних посилань на підстави відмови у зарахуванні такої трудової діяльності на території Білорусі та рф не навели, крім факту її припинення участі з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вказана Угода підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи в російській федерації, оскільки така була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, під час судового розгляд справи встановлено, що факт трудової діяльності позивача на території Білорусі та Російської Федерації у спірний період підтверджено записами трудової книжки, яка наявна в матеріалах справи та вищеописаними довідками.

Проаналізувавши встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі вимоги ч.3 ст.26 Закону № 1058-IV, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення, в частині відмови у зарахуванні періоду навчання та трудової діяльності на території Білорусі та рф до страхового стажу позивача.

Тобто в періоди роботи позивача на території російської федерації та Білорусі Україна не вводила заборон на працевлаштування (в спірному випадку за сферою роботи позивача) її громадян на території російської федерації, а також визнавала для пенсійного забезпечення в Україні трудовий стаж та заробіток за вказані періоди роботи, здобуті на вказаній території.

З огляду на викладене навчання та трудова діяльність на території Білорусі та Російської Федерації підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 064250011006 від 07.07.2025 яким відмовлено позивачу у призначенні пільгової пенсії за віком, відповідно до ст.55 Закону № 796-XII є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Заява позивача від 30.06.2025 підлягає повторному розгляду.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За приписами статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат судом вирішується відповідно до ст.139 КАС України, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 49094. ЄДРПОУ: 21910427) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області та скасувати рішення № 064250011006 від 07.07.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового (загального) стажу ОСОБА_1 період навчання в ПТУ "№ 83 м.Річиця Гомельської області з 01.09.1989 по 25.06.1990 та період трудової діяльності на території Білорусі з 08.08.1990 по 10.08.1995 та на території Російської Федерації з 10.08.1995 по 15.07.1999 та повторно розглянути його заяву від 30.06.2025 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачений судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст складено: 22 червня 2026 р.

22.06.26