Рішення № 137612276, 23.06.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/10506/25

Пр. 2/336/1076/2026

23.06.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Коваль О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №333/10506/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,-

без повідомлення (виклику) сторін (учасників справи), -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача директор юридичної особи Гедзь О.В. в інтересах позивача через систему «Електронний суд» 04.11.2025 звернулась до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з зазначеним позовом, уточненим на виконання ухвали суду, відповідно до якого просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредиту від 25.06.2025 №8337611 у сумі 21 294,00 гривень, яка складається з суми заборгованості за основною сумою боргу 9 000,00 гривень, суми заборгованості за процентами 6 241,50 гривень, заборгованості за комісією у сумі 1 552,20 гривень, а також пеню (неустойку) у сумі 4 500,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 25.06.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем укладено Договір про надання коштів у кредит N8337611, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у сумі 9 000,00 гривень, строк позики - 360 днів з 25.06.2025 по 19.06.2026 зі сплатою процентів у розмірі 0,95% в день (фіксована), комісією у сумі 17,25% у разі порушення позичальником строків повернення кредиту, а також неустойкою у сумі 450,00 гривень за кожен день прострочення (понадстрокового користуванн). Договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису, що був надісланий на вказану Відповідачем/Позичальником електронну адресу), у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Позикодавець на виконання договору виконав свої зобов?язання, передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 9 000,00 гривень шляхом перерахування на банківський картковий рахунок Відповідача, за посередництва платіжної установи (ТОВ «Європейська платіжна система»), оскільки перерахунок коштів з банківського рахунку позикодавця на картковий рахунок фізичної особи технічно неможливий.

У позовній заяві зазначено, що без проходження попередньої реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції (ресурс Позикодавця), отримання одноразового ідентифікатора, входу на вебсайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, без надання відповідачем особистої інформації (ідентифікаційного коду, паспортних даних, адреси реєстрації, банківської карти для зарахування коштів тощо) та без попереднього погодження оферти договору позики та правил надання грошових коштів у кредит - укладання договору позики технічно не можливе, що у свою чергу відповідає положенням ст. 11 Закону У країни «Про електронну комерцію».

Враховуючи викладені вище умови договору кредиту N8337611 від 25.06.2025, заборгованість відповідача за договором складає 21 294,00 гривень, що складається з: 9 000,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 241,50 гривень - сума заборгованості за процентами, заборгованості за комісією у сумі 1 552,20 гривень, а також пенею (неустойкою) у сумі 4 500,00 гривень.

Згідно з доводами, викладеними у позовній заяві, Відповідач належним чином зобов?язання щодо повернення основної суми боргу за Договором кредиту та заборгованості за процентами не виконав ані перед Позикодавцем/Первісним кредитором, ані перед Позивачем/Фактором - ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», що набуло право вимоги за договором кредиту N8337611 на підставі договору факторингу.

Так, в подальшому, Позикодавцем/Первісним кредитором відступлено право вимоги за вказаним вище Договором, а саме 16.10.2025 ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позивач уклали Договір факторингу N16/10/25 від 16.10.2025, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі, за договором N8337611 від 25.06.2025. Моментом переходу права вимоги до позивача є день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги (п.2.1.3 договору).

Відповідно до Реєстру прав вимог від 16.10.2025 до договору факторингу ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло права грошової вимоги до Відповідача у вказаній вище сумі.

На підставі наведеного, із посиланням на ст. 11, 203, 205, 207, 512, 514, 517, 526, 536, 610, 612, 629, 638, 639, 652, 1049, 1054, 1055 ЦК України, враховуючи неможливість позасудового врегулювання спору, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги у вказаній сумі та відповідно до наведеного розрахунку.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05.11.2025 постановлено дану цивільну справу передати для розгляду за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Справа на підставі протокола автоматизованого розподілу між суддями від 05.12.2025 передана в провадження судді Вайнраух Л.А.

Ухвалою судді від 18.12.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, визначено строки для подання заяв по суті справи та роз?яснено право на подання зустрічного позову. Розглянуто та задоволено клопотання про витребування доказів. Ухвала суду виконана в повному обсязі 09.02.2026.

За нормою ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідних клопотань до матеріалів справи не скеровано.

Відповідач відзиву на позовну заяву, клопотань та заяв до справи не скеровував, не скориставшись відповідним процесуальним правом, конверт із копією ухвали суду повернувся до суду без вручення (із приміткою «адресат відсутній»), що надає суду підстави для ухвалення рішення, при цьому, про зміну місця проживання як внутрішньо переміщеної особи відповідач також не повідомляв (ст.131 ЦПК України). Копія позовної заяви із додатками скерована позивачем відповідачеві, перед зверненням до суду, що підтверджено належними та допустимими доказами.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви у даній справі не подано.

Підстав для оголошення перерви та / або відкладення судового засідання відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України судом не встановлено.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із тим, що розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч.1,8 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково у зв`язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.

Судом встановлено, що 25.06.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії (надійний) N8337611, за умовами якого Кредитодавець надав Позичальнику грошові кошти у сумі 9 000,00 гривень, строк кредиту - 360 днів зі сплатою процентів у розмірі 0,95% в день (базова процентна ставка/фіксована) (розділ 2 договору), тип кредиту невідновлювальна кредитна лінія. Договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису, що був надісланий на вказану Відповідачем/Позичальником електронну адресу), у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Порядок укладення договору (дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем) врегульований розділом 5 Договору. Проценти за цим Договором нараховуються щоденно, з першого дня користування до дати повернення кредиту (п.2.8 договору).

Розмір комісії (одноразової) за надання кредиту (визначення комісії як складової загальних витрат за споживчим кредитом узгоджено сторонами договору у п.1.12. договору; п.6.2 договору містить порядок нарахування та сплати) становить 1 552,50 гривень (п.2.2.8 договору), неустойки 450,00 гривень на день (у випадку порушення позичальником зобов?язань за договором, п.1.20 договору).

Згідно з п.10.5 Договору позики, договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах статей 6, 627 ЦК України.

Згідно з п. 10.1.2 договору Позичальник до моменту підписання Договору вивчив умови Договору та Правила надання грошових коштів та банківських металів у кредит, його зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі.

Право на відмову від договору позичальником протягом 14 календарних днів з дня його укладення без пояснення причин узгоджено сторонами у п.8.4.9. Договору, а право дострокового виконання умов договору п.8.4.6.

Стороною позивача підтверджено ідентифікацію відповідача ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів», про що надано відповідну довідку.

Судом також встановлено, що позикодавець на виконання п. 1 Договору позики N8337611 від 25.06.2025, виконав свої зобов?язання, передав Відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 9 000,00 гривень шляхом перерахування на банківський картковий рахунок відповідача, за посередництва платіжної установи.

Так, за даними АТ КБ «Приватбанк» на ім?я ОСОБА_1 емітовано банківську картку НОМЕР_1 , а відповідно до отриманої судом виписки 25.06.2025 на дану картку зараховано 9 000,00 гривень. Відомості засвідченої копії платіжної інструкції, долученої стороною позивача, містять тотожні відомості, грошовий переказ здійснений через платіжну систему ТОВ «Европейська платіжна система».

Під час розгляду справи знайшло своє підтвердження, що Позикодавцем/Первісним кредитором відступлено право вимоги за вказаним вище Договором кредиту, а саме 16.10.2025 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позивачем укладено Договір факторингу N16/10/25, за умовами якого, з урахуванням предмету договору, порядку передачі прав вимоги, заключних положень, останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб-боржників, в тому числі, за договором кредиту N8337611 від 25.06.2025. Порядок переходу права вимоги узгоджений сторонами у розділі 2 договору, а саме у п.2.1.3.

Відповідно до Реєстру прав вимог №16/10/25-01 від 16.10.2025 до зазначеного вище договору факторингу ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 21 294,00 гривень, з яких 9 000,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6 241,50 гривень - сума заборгованості за процентами, пеня 4 500,00 гривень, комісія - 1 552,50 гривень, № в реєстрі боржників 4043. До справи долучений засвідчений витяг з реєстру.

Згідно з наявним розрахунком заборгованості за період з 25.06.2025 (дати надання позики) по 05.09.2025, розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту №8337611 від 25.06.2025 становить 21 294,00 гривень, з яких 9 000,00 гривень тіло кредиту, 6 241,50 гривень відсотки, нараховані в межах строку кредитування та виходячи з узгодженої сторонами кредитного договору процентної ставки 0,95%. За даними розрахунку нараховано одноразову комісію у сумі 1 552,50 гривень, а також неустойку за 10 днів у сумі 4 500,00 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Загальні вимоги до доказів врегульовані ст.77-80 ЦПК України, а положеннями ч.1,6 ст.81 ЦПК України чітко врегульовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід наголосити, що відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходить з таких норм цивільного законодавства.

За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених ч.2 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд при розгляді справи застосовує правовий зміст норм, які регулюють загальні умови, строки виконання зобов`язань учасниками цивільних правовідносин, правові наслідки їх порушень, зокрема, у відносинах щодо позики, а саме, ст. 207, 509, 525-527, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України. Крім того, на дані правовідносини, поширюються положення про договір (ст. 626-629, 631, 638 ЦК України).

За приписами ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладенні з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується у порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У даній справі сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з ч.1 ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.1,2 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Главою 73 розділу І книги 5 ЦК України врегульовує положення, що стосуються договору факторингу.

Так, згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові у справі відсутнє (щодо обох договорів), хоча на виконання умов договорів факторингу могло бути витребувано клієнтом. Разом з цим, виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом. Такі відомості стороною відповідача не надані.

Згідно з висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).

В даній справі час повідомлення відповідача про відступлення первісним кредитором права грошової вимоги за кредитним договором не підтверджено, проте дана обставина не є визначальною для висновків суду.

Щодо критеріїв розмежування договора факторингу та договора відступлення права вимоги (цесії).

Згідно з ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договорам відступлення права вимоги: 1) предметом договора є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договора відступлення права вимоги має відповідати формі договора, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договора відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договора факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом ч.1 ст. 4 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон N 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою. У п.5 ч.1 ст.1 Закону N 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договора про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону N 2664-III.

Так, за змістом ч.1 ст.6 Закону N 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договора; 8) порядок зміни і припинення дії договора; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договора; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року N 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договора факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договора є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договора визначені у статті 6 Закону N 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договора факторингу: 1) предметом договора є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договора полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Звідси, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону N 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

Така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість, грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договора позики або кредитного договора та елементи договора купівлі-продажу грошової вимоги або договора застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договора факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 106).

Крім того, якщо предметом та метою укладеного договора є відступлення права вимоги, а інші умови договора притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі N 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження N 12-42гс22).

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Суд також враховує, що згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, за нормою ч.1 ст.1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Під час розгляду справи знайшли своє підтвердження як укладення кредитного договору, виконання первісним позикодавцем своїх зобов`язань з надання кредиту ОСОБА_1 , так і відступлення права вимоги на користь позивача.

Підписання реєстру вимог до договору, а також сплата за відступлення прав вимоги згідно з платіжною інструкцією, долученою до позовної заяви, беззаперечно свідчить про повне виконання сторонами умов договорів факторингу, та, як наслідок, підтверджує факт набуття позивачем права вимоги за договором кредиту до ОСОБА_1 .

Даних про те, що відповідач у добровільному порядку та в повному обсязі сплатив нараховану заборгованість за договором кредиту від 25.06.2025, як первісному, так і наступному кредитодавцю, матеріали справи не містять.

При цьому, суд враховує, що стороною відповідача не спростовано факт отримання коштів в рахунок кредиту, а також не надано доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту чи його складоих частин.

Наданий розрахунок заборгованості, який узгоджується з умовами договору, що за своєю сутністю свідчить про надання споживчого кредиту, є достатнім та допустимим доказом у даній справі на користь наявної заборгованості ОСОБА_1 , при цьому, порушення порядку нарахування відсотків судом не встановлено, контррозрахунок стороною відповідача не подано.

Крім того, суд враховує, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Так, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з ч.1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1,3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням положень дослідженого договору кредиту слідує, що строк дії договору становить 360 днів, відтак, виключно у межах строку кредитування відповідач має повертати позивачу кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

В даному випадку знайшло своє належне підтвердження, що сторони правочину погодили строк дії договору, порядок і графік повернення кредиту та сплати процентів, загальну вартість кредиту, інші істотні умови.

Тому, із врахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов висновку про те, що позивач набув право вимоги на ту суму заборгованості, на яку мав право первісний кредитор, а саме: за основною сумою боргу - 9 000,00 гривень, за процентами - 6 241,50 гривень.

Щодо стягнення комісії за надання кредиту, суд враховує положення договору, досліджені судом, а також такі норми чинного законодавства.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку або іншого кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту, тобто, вимога про стягнення одноразової комісії за надання кредиту, яка дорівнює 1 552,50 гривень, є правомірною та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені за порушення виконання зобов`язань, суд зазначає таке.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Указом Президента України № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, було введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та продовжує діяти по теперішній час. Як укладення договору, так і прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором про надання грошових коштів у позику, а саме щодо повернення грошових коштів, мало місце в період дії в Україні воєнного стану.

Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи вищевикладене, оскільки період нарахування первісним кредитором пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, здійснений за період дії воєнного стану, правові підстави для стягнення з відповідача даної складової заборгованості відсутні, відповідно, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого. Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, на користь позивача, як сторони по справі, чиї позовні вимоги задовольняються частково, із відповідача слід стягнути судові витрати у вигляді оплати судового збору у сумі 1 910,48 гривень, тобто, пропорційно до розміру заборгованості, що підлягає стягненню.

Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити таке. Згідно з ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).

Судом встановлено, що професійна правова допомога ТОВ «Фінпром Маркет» надавалася адвокаткою Ткаченко Ю.О. на підставі договору про надання правничої допомоги від 25.08.2025. Вартість послуг адвоката (ордер та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю додані до позовної заяви та досліджені судом) узгоджена сторонами у розділі 4 договору (вивчення документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції, аналіз судової практики, збір доказів та документів по малозначних справах для формування позовної заяви 500,00 гривень, підготовка й складання позовної заяви до боржника за договором кредиту у малозначній справі 4 000,00 гривень, за одну справу відповідно. На підтвердження факту надання професійної правової допомоги й їх сплати стороною позивача долучено й акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги (додаток до договору), витяг з Акта приймання-передачі наданої правничої допомоги від 24.10.2025, на загальну суму 4 500,00 гривень, платіжну інструкцію від 27.10.2025.

Суд приймає вказані вище документи в якості доказів на підтвердження виконання адвокатом робіт на підставі договору, а також на підтвердження вартості наданих адвокатом послуг на загальну суму 4 500,00 гривень згідно з наявним описом послуг, викладеним в акті.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

За приписами ч.4-6 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, суд враховує загальні засади цивільного процесуального законодавства та критерії відшкодування, їх доцільність та співрозмірність, відсутність належним чином висловлених заперечень з боку відповідача. Суд наголошує, що при розгляді справи учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Так, стороною відповідача не подано заперечень проти розміру витрат на професійну (правничу) допомогу відповідно до приписів ч.1 ст.182 ЦПК України.

Враховуючи наведене обґрунтування, ціну позову, наявні докази на підтвердження надання правової допомоги адвокатом, із врахуванням наведеного стороною позивача розрахунка, висновки суду про часткове задоволення позову, суд дійшов висновку й про часткову обґрунтованість судових витрат, понесених стороною позивача.

З огляду на вказані норми права, критерії відповідно до ч.4-6 ст.137 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00 гривень.

В цьому контексті суд зауважує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141-142, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором кредиту№8337611 від 25.06.2025 у сумі 16 794,00 гривень (шістнадцять тисяч сімсот дев?яносто чотири гривні 00 копійок).

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» судовий збір у сумі 1 910,48 гривень (одна тисяча дев?ятсот десять гривень 48 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 гривень (чотири тисячі гривень 00 копійок).

У стягненні з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» іншої частини витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Реквізити сторін: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», код ЄДРПОУ 43311346, адреса місцезнаходження: Київська область, Бучанський район, м.Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд.9А, оф.204.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду складено та підписано 23.06.2026.

Суддя Л. А. Вайнраух