Вирок № 137609831, 22.06.2026, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/2545/23

н/п 1-кп/766/1485/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026 м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі головуючого судді ОСОБА_1

за участю:

секретаря: ОСОБА_2

прокурора: ОСОБА_3

захисника: ОСОБА_4

обвинуваченої: ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР 27.02.2023 за №12023231080000487 за обвинуваченням:

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Леніна Маловисківського району Кіровоградської області, українка, громадянка України, з середньою освітою, не одружена, фізичних та психічних вад здоров`я не має, інвалідності не має, офіційно непрацевлаштована, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не засуджувалася

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення

ОСОБА_5 26.02.2023 близько 22:00 години, знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , переслідуючи прямий умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті іншій людині, під час раптово виниклого конфлікту, внаслідок розпиття алкогольних напоїв, на ґрунті особистих неприязних відносин, нанесла кухонним ножем ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , один удар в область задньої поверхні грудної клітини зліва, в результаті чого відповідно до висновку експерта, спричинила потерпілому ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани задньої поверхні грудної клітини зліва з пересіченням 5-ого лівого ребра, що проникає в ліву плевральну порожнину та в черевну порожнину з пошкодженням діафрагми зліва, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, вчинивши усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі так, як потерпілому ОСОБА_6 вчасно було надано медичну допомогу та транспортовано до медичного закладу.

Суд кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, як закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене особою, яка вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі.

ІІ. Позиція сторін кримінального провадження

Обвинувачена ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у пред`явленому їй обвинуваченні визнала частково факт нанесення удару ножем потерпілому не заперечила, проте зазначила, що позбавляти життя потерпілого вона не хотіла, її дії органом досудового розслідування кваліфіковані неправильно.

Пояснила, що 26.02.2023 близько 22:00 години вона перебувала разом із потерпілим ОСОБА_6 та його братом ОСОБА_7 в будинку, де проживає останній, який розташований по АДРЕСА_4 , де вживали алкоголь. Між потерпілим та ОСОБА_7 виник конфлікт, після чого вони вийшли у двір, словесний конфлікт між ними перейшов у бійку. Вона почула крики, вийшла з будинку у двір та почала їх розбороняти, стояла між ними, при цьому перебувала у шоковому стані. Робила це, щоб захистити потерпілого від його брата - свідка ОСОБА_7 , бо знала, що останній неодноразово бив потерпілого. В руках мала ніж, з яким вийшла з хати. Навіщо взяла ніж - пояснити не може, перед цим розрізала ним біляш на кухні. Удар ножем був нею нанесений потерпілому в стані стоячи, коли ОСОБА_7 намагався через неї штовхати потерпілого та зачепив праву руку, в якій вона тримала ніж, тобто удар було нанесено внаслідок поштовху ОСОБА_7 її руки з ножем. Куди в подальшому діла ніж - не пам`ятає. В подальшому ОСОБА_7 сказав їй викликати швидку, вона це зробила з телефону потерпілого. До приїзду швидкої вона перебувала біля потерпілого, намагалася надати йому допомогу, тримала серветку біля рани. Вважає, що має нести відповідальність за заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Захисник у судовому засіданні зазначив про незгоду із кваліфікацією кримінального правопорушення, інкримінованого його підзахисній, з цього приводу пояснив, що дії ОСОБА_5 підлягають кваліфікації за ч.1 ст.121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. При визначенні міри покарання просив призначити ОСОБА_5 мінімальне покарання, в межах санкції вказаної статті та застосувати положення ст.ст. 75, 76 КК України.

Прокурор в ході судових дебатів висловив позицію щодо повної доведеності винуватості обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочину за ч. 2 ст. 15, ч 1 ст. 115 КК України. Просив визнати обвинувачену ОСОБА_5 винною та призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України, у вигляді 9 років позбавлення волі. Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не змінювати. Також просив вирішити питання щодо речових доказів у справі, процесуальних витрат, арешту майна.

ІІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Висновок суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні поставленого їй у провину кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, за вказаних вище обставин, ґрунтується на сукупності наведених нижче доказів, досліджених судом з урахуванням положень ст.ст. 22, 23 КПК України, які суд визнає належними, допустимими та достовірними і які узгоджуються між собою щодо часу, місця та способу вчиненого нею злочину, а саме:

- протоколом огляду місця події від 27.02.2023, згідно з яким у період часу з 07:00 години до 08:25 години проведено огляд домоволодіння ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_3 , в результаті якого на відстані 2 метрів перед вхідними дверима квартири поряд із бетонним порогом виявлено один ватний тампон із слідами речовини бурого кольору, який вилучено та поміщено до паперового конверту. Також, з правого боку від входу до приміщення кухні під стіною встановлено кухонну раковину з краном для мийки посуду, на дні якої виявлено кухонний ніж з дерев`яною рукояткою довжиною 13 см, довжиною леза 20 см, шириною леза 4 см, на якому присутнє гравіювання «TRAMONTINA MADE IN BRASIL», виконане заводським способом, який вилучено та поміщено до паперового конверту;

- протоколом огляду місця події від 27.02.2023, згідно з яким у період часу з 07:30 години до 07:45 години проведено огляд особистих речей потерпілого ОСОБА_8 , який знаходився в лікарні КНП «Херсонська МКЛ ім. О.С. Лучанського» ХМР за адресою: м. Херсон, вул. Кримська, 138, а саме: штани спортивні чорного кольору без будь-яких принтів, на яких є забруднення у вигляді пилу та часточок болота; футболку світло синього кольору з принтом на передній частині жовтого кольору у вигляді летучої миші, на задній частині якої в лівому нижньому куті міститься пляма бурого кольору, посередині якої є отвір, проріз шириною 3 см, який розташований з лівого боку 3,5 см та знизу 6 см. Вказані речі вилучено та поміщено до спеціального пакету;

- карткою виписки з хірургічного відділення КНП «Херсонська МКЛ ім. О.С. Лучанського» Херсонської міської ради від 27.02.2023, згідно з якою 27.02.2023 о 03:53 годині до лікарні доставлено ОСОБА_6 із слабкістю та наявністю рани на грудній клітці зліва, задишкою. Встановлено попередній діагноз: відкрите ножове проникаюче поранення грудної клітини зліва. Гемопневмоторакс зліва. Перелом відкритий 5-го ребра зліва. Алкогольне сп`яніння;

- виписним епікризом КНП «Херсонська МКЛ ім. О.С. Лучанського» Херсонської міської ради №702/2023 від 13.03.2023, згідно з яким ОСОБА_6 перебував у лікарні з 27.02.2023 по 13.03.2023 з діагнозом: відкрита рана задньої стінки грудної клітки (проникаюче ножове поранення); перелом одного ребра, не першого (пересічення 5 ребра ліворуч); травматичний гемопневмоторакс (ліворуч); травма діафрагми (ліворуч); алкогольна інтоксикація (сп`яніння) легкого ступеня;

- висновком експерта №80 від 04.04.2023, згідно з яким досліджено тілесні ушкодження ОСОБА_6 та встановлено, що колото-різана рана задньої поверхні грудної клітини зліва з пересіченням 5-го лівого ребра, що проникає в ліву плевральну порожнину та в черевну порожнину з пошкодженням діафрагми зліва, виникла від дії колюче-ріжучим предметом, не виключено, 26.02.2023 від удару ножем та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя;

- висновком експерта № СЕ-19/115-23/3492-БД від 06.07.2023, згідно з яким: 1. Встановлено генетичні ознаки зразка букального епітелію ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (об`єкт № 1.1), які наведено в таблиці результатів дослідження (таблиця 1.1, додаток 1). 2. Генетичні ознаки зразка букального епітелію ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (об`єкт № 2.1) не встановлено у зв`язку з недостатньою кількістю біологічного матеріалу. 3. На ножі (об`єкт № 3.3) виявлено клітини з ядрами без домішку крові та встановлено їх генетичні ознаки, які наведено в таблиці результатів дослідження (таблиця 1.1, додаток 1). На ножі (об`єкти №№ 3.1, 3.2) виявлено клітини з ядрами без домішку крові та встановлено їх генетичні ознаки, які є змішаними та для ідентифікації непридатні. 4. Генетичні ознаки клітин з ядрами без домішку крові виявлених на ножі (об`єкт № 3.3) збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (об`єкт № 1.1). Ймовірність випадкового збігу генетичних ознак, встановлених у зразку букального епітелію ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (об`єкт № 1.1) та в об`єкті № 3.3 складає 4,65 х 10-31. Сукупність генетичних ознак, встановлених у вказаних об`єктах, зустрічається не частіше, ніж у 1 з 2,15 х 1030 осіб;

- висновком експерта №48ім від 26.05.2023, згідно з яким кров потерпілого ОСОБА_6 , за дослідженою системою АВ0, відноситься до групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В. На футболці потерпілого ОСОБА_6 знайдена кров людини, при серологічному дослідженні в якій виявлені антиген Н та ізогемаглютиніни анти-А і анти-В. Таким чином, кров на футболці відноситься до групи 0 ізогемаглютинінами анти-А і анти-В та, за дослідженою системою АВ0, може походити від самого потерпілого ОСОБА_6 або іншої особи (осіб) з такою ж групою крові;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 14.04.2023, згідно з яким 14.04.2023 за участю понятих на пропозицію слідчого добровільно відтворити обставини вчинення кримінального правопорушення потерпілий ОСОБА_6 погодився та пояснив наступне: 26.02.2023 після 20:00 години він прийшов до свого брата ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_3 , де у них на вулиці біля будинку виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_8 почав відштовхувати потерпілого до виходу з двору та приблизно в 15 метрах від будинку вони впали та перебували в лежачому положенні: потерпілий перебував в положенні лежачи на спині, тулуб відхилений на правий бік, ноги перебували в напрямку до будинку, ОСОБА_8 знаходився в положенні сидячи на ногах у потерпілого, корпус був нахилений до потерпілого, руки зсередини біля грудей, в цей момент потерпілий відчув різкий біль в спині в районі лівого боку;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 14.04.2023, згідно з яким 14.04.2023 за участю понятих на пропозицію слідчого добровільно відтворити обставини вчинення кримінального правопорушення свідок ОСОБА_8 погодився та пояснив наступне: 26.02.2023 в ході конфлікту між свідком та потерпілим останні поштовхались, та перебуваючи приблизно в 15 метрах від будинку впали на землю. Потерпілий перебував в положенні лежачи на спину, при цьому тулуб був повернутий вправо, тобто лежав більш на правому боці, ноги були витягнуті в напрямку будинку. Свідок перебував в положенні сидячи на ногах у потерпілого та руки витягнуті до тулуба потерпілого. В цей момент свідок побачив, що справа від нього підбігла підозрювана ОСОБА_5 та нанесла один удар потерпілому в область спини зліва, після чого ОСОБА_5 побігла до кухні будинку, де в раковину поклала ніж та увімкнула воду;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 12.05.2023, згідно з яким 12.05.2023 за участю захисника адвоката ОСОБА_9 , ОСОБА_5 запропоновано відтворити механізм нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 .. ОСОБА_5 відповіла згодою і показала, що 26.02.2023 близько 21:00 години на початку 22:00 години, коли вона перебувала за адресою: АДРЕСА_3 разом із ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , то між чоловіками виникла сварка, яка відбувалась на подвір`ї. ОСОБА_5 в цей час знаходилась в будинку та це чула. Почувши сварку, вона вийшла на вулицю та на відстані близько трьох метрів побачила ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які стояли один навпроти одного та сварились. В подальшому було залучено двох статистів, яких ОСОБА_5 розташувала у відповідності до обстановки 26.02.2023, а саме: статиста №1 ОСОБА_5 поставила на місце ОСОБА_6 , статиста №2 на місце ОСОБА_8 на відстані витягнутих рук, ОСОБА_5 стала між ними та показала, що під час сварки ОСОБА_8 намагався штовхнути ОСОБА_6 через ОСОБА_5 з-за спини та в цей час зачепив праву руку ОСОБА_5 , яка тримала ніж в правій руці, в результаті чого остання вдарила ножем ОСОБА_6 в тулуб зліва та відтворила це на місці. В результаті ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження від удару ножем;

- висновком експерта № 80/109-МС від 07.06.2023, згідно з яким було проведено додаткову судово-медичну експертизу з урахуванням матеріалів слідчих експериментів та експертом встановлено: враховуючи характер та розташування тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , експерт вважає, що їх виникнення за обставин та способом, які вказані у протоколі проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_6 від 14.04.2023, протоколі проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8 від 14.04.2023, не виключається. Враховуючи характер та розташування тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , експерт вважає, що їх виникнення за обставин та способом, які вказані у протоколі проведення слідчого експерименту за участю підозрюваної ОСОБА_5 від 12.05.2023, виключається. Виключення такої можливості експерт пояснює тим, що підозрювана знаходилася спереду від потерпілого, тому рука з ножем у неї була зігнута в ліктьовому суглобі, та вона не могла прикласти всю свою силу для удару ножем в спину потерпілого. Також підозрювана каже, що вона не хотіла наносити удар, а потерпілий сам задів ніж. Тобто вона не намагалася прикласти всю наявну у неї силу для поранення потерпілого ножем. У потерпілого ударом ножа пересічене п`яте ліве ребро по ходу ранового каналу, для цього потрібна вся сила удару ножем, чого немає у протоколі проведення слідчого експерименту за участю підозрюваної ОСОБА_5 від 12.05.2023;

- висновком судово-психіатричного експерта № 43 від 29.06.2023, згідно з яким ОСОБА_5 психічними захворюваннями в сенсі ст. 19 ч. 2 КК України не страждала і не страждає, виявляє психопатичні риси характеру, у період часу, що цікавить слідство, у неї не було будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, тоді перебувала у стані простого (непатологічного) алкогольного сп`яніння, могла усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час вона також може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_5 не потребує;

- показаннями потерпілого ОСОБА_6 про те, що він проживав разом з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу. Стосунки були нормальними, інколи конфліктували, одного разу в ході сварки обвинувачена «черконула» його ножем, проте ніякі негативні наслідки від таких дій обвинуваченої тоді для нього не настали. Наприкінці лютого 2023 року до них прийшов його брат ОСОБА_7 , з яким вони вживали спиртні напої. Через деякий час ОСОБА_5 разом із ОСОБА_7 пішли до останнього до дому. ОСОБА_5 довго не поверталася, тому він пішов її забрати. Остання не хотіла повертатися додому, внаслідок чого виникла сварка спочатку із ОСОБА_5 , потім із братом. У дворі будинку АДРЕСА_4 між ним та ОСОБА_7 виникла бійка, при цьому ОСОБА_5 присутня не була, знаходилася в будинку. В процесі бійки він лежав на землі, а ОСОБА_7 знаходився зверху, тоді відчув удар в бік в ліву сторону спини. Під час бійки ОСОБА_7 ножа при собі не мав, удар наніс не він. Він дав свій телефон ОСОБА_5 для виклику швидкої. До приїзду швидкої, допомогу йому надавали ОСОБА_7 та ОСОБА_5 ;

- показаннями свідка ОСОБА_8 , наданими в судовому засіданні 08.02.2024 під час минулого судового розгляду, про те, що в лютому 2023 року він разом із обвинуваченою ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_6 , який є його двоюрідним братом, знаходилися в будинку, розташованому по АДРЕСА_4 . Між потерпілим та обвинуваченою виникла сварка, після чого він разом із ОСОБА_6 вийшли у двір, де між ними виник конфлікт, внаслідок чого вони почали штовхатися, потім почали боротися. Він повалив ОСОБА_6 на землю, той лежав на спині, він був зверху. В той час до них підскочила ОСОБА_5 , нахилилася і один раз з розмаху вдарила ОСОБА_6 ножем у бік. Більше наносити ударів ОСОБА_6 обвинувачена намірів не мала, після чого вона зайшла до будинку де кинула ніж у мийку і відкрила кран. Він затиснув рану, щоб зупинити кров та сказав ОСОБА_5 , щоб та викликала швидку, що вона і зробила, потім разом очікували приїзду медиків. Ніж, яким був нанесений удар, постійно знаходився в будинку на мийці в кухні.

Суд зазначає, що рішення про можливість використання наведених показань свідка та покладення їх в основу вироку прийняте, в тому числі, з урахуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 січня 2025 року у справі № 335/10825/16 (провадження № 51-4643км23), відповідно до якого засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах, що кореспондується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 19 листопада 2019 року в справі № 750/5745/15-к та від 02 лютого 2022 року в справі № 127/19452/16-к. Залежно від обставин ця засада реалізується в різних формах, оскільки суд має узгоджувати її з іншими засадами кримінального процесу та/або легітимними інтересами суспільства чи окремих осіб. Наприклад, принцип безпосередності зазнає певних легітимних обмежень у випадку допиту особи, до якої застосовані заходи безпеки або яка відсутня безпосередньо в залі судового засідання (стаття 232 КПК), і такі легітимні обмеження не можна вважати порушенням принципу безпосередності.

Суд акцентував, що положення «суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання» (перше речення частини 4 статті 95 КПК), не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала перед іншим складом суду у тій же справі, однак такі показання мають використовуватися обережно, а неможливість піддати відсутню під час судового розгляду особу перехресному допиту має враховуватися судом при оцінці достовірності її показань та їх значення в сукупності з іншими доказами.

Для оцінки допустимості показань відсутнього свідка потрібно встановити наступні чинники: чи існували поважні причини для неявки свідка та, відповідно, для прийняття показань недопитаного відсутнього свідка як доказів; чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження обвинуваченого; чи існували достатні врівноважувальні фактори, у тому числі вагомі процесуальні гарантії, здатні компенсувати незручності, завдані стороні захисту в результаті допуску доказу та забезпечити, щоб судовий розгляд у цілому був справедливим.

Матеріалами кримінального провадження підтверджується, що в цій справі свідок ОСОБА_7 за участю сторони захисту (обвинувачена та захисник) давав показання під час судового розгляду, за наслідками якого було ухвалено вирок від 28 жовтня 2024 року. Після скасування цього вироку судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи забезпечити явку цього свідка для його безпосереднього допиту не вдалося.

Так, свідок ОСОБА_7 неодноразово не з`являвся у судові засідання, під час встановлення місцезнаходження останнього органами поліції відповідно до ухвали суду від 09.03.2026, було з`ясовано, що він за місцем свого мешкання на протязі тривалого часу не проживає, оскільки в результаті постійних обстрілів з боку країни агресора виїхав з с. Ромашкове. Телефонний зв`язок з ним відсутній. Перевіркою за місцем можливого проживання за адресою Івано Франківська область, Івано Франківський район, с. Микитинці свідка також не виявлено.

Відтак, за наявності об`єктивних причин неможливості повторного допиту свідка ОСОБА_7 , а також враховуючи відсутність заперечень сторін кримінального провадження, судом було прийнято рішення про дослідження показань вказаного свідка, наданих в судовому засіданні 08.02.2024.

IV. Оцінка доказів. Мотиви суду щодо висунутого обвинувачення

За наслідками судового розгляду, суд приходить до висновку, що досліджені докази поза розумним сумнівом повністю доводять обсяг інкримінованого обвинуваченій протиправного діяння, ставити їх під сумнів підстав немає. Дослідженого обсягу доказів на переконання суду цілком достатньо для оцінки дій обвинуваченої, які органом досудового розслідування були кваліфіковані правильно за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, що також знайшло своє підтвердження і в ході судового розгляду.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо неправильності кваліфікації дій обвинуваченої, які на думку сторони захисту слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України, суд зазначає наступне.

У Постанові Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі №206/4163/19 наведено ознаки розмежування злочинів, передбачених частиною 2 статті 15 частини 1 статті 115 та частини 1 статті 121 Кримінального Кодексу України.

Так, за змістом статті 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Частиною 2 ст. 15 КК України визначено, що замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Тобто із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом.

Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження умислом винного охоплюється лише заподіяння таких ушкоджень за відсутності прямого наміру на вбивство. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони передбачалися ціллю його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальності за замах на вбивство. У випадку, коли особа, завдаючи іншій особі тілесні ушкодження, свідомо припускає настання будь-яких наслідків, у тому числі смерті, вона також не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за замах на вбивство. Крім того, злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство і у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках настає лише за наслідки, які фактично настали.

На необхідності врахування суб`єктивного ставлення винного до наслідків своїх дій неодноразово звертав увагу Верховний Суд у своїх постановах від 09 жовтня 2018 року у справі № 760/4968/15-к, від 18 жовтня 2018 року у справі № 348/1153/17, від 08 листопада 2018 року у справі № 360/718/16-к, від 18 грудня 2018 року у справі № 569/2944/16-к тощо.

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

Крім того, як вказав Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2024 року у справі №295/4942/20 (провадження №51 - 2349 км 22) умисне вбивство відрізняється від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.

Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, завдала потерпілому ОСОБА_6 один удар ножем у задню поверхню грудної клітини зліва, чим заподіяла колото-різане ушкодження відповідної частини грудної клітини з пересіченням 5-го лівого ребра, що проникає в ліву плевральну порожнину та в черевну порожнину з пошкодженням діафрагми зліва.

Такий висновок ґрунтується на доказах, які, в свою чергу, були предметом дослідження суду, та які у своїй сукупності підлягають відповідній правовій оцінці.

При цьому твердження обвинуваченої щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень та обставин їх спричинення спростовуються, зокрема висновком експерта № 80/109-МС від 07.06.2023, згідно з яким експертом було враховано характер та розташування тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , і ножове поранення не могло бути заподіяне за обставин та способом, які вказані у протоколі проведення слідчого експерименту за участю підозрюваної ОСОБА_5 від 12.05.2023. Виключаючи таку можливість, експерт пояснив, що підозрювана знаходилася спереду від потерпілого, тому рука з ножем у неї була зігнута в ліктьовому суглобі, та вона не могла прикласти всю свою силу для удару ножем в спину потерпілого. Також підозрювана каже, що вона не хотіла наносити удар, а потерпілий сам задів ніж. Тобто вона не намагалася прикласти всю наявну у неї силу для поранення потерпілого ножем. У потерпілого ударом ножа пересічене п`яте ліве ребро по ходу ранового каналу, для цього потрібна вся сила удару ножем, чого немає у протоколі проведення слідчого експерименту за участю підозрюваної ОСОБА_5 від 12.05.2023.

Висновки експерта узгоджуються з іншими об`єктивними доказами у справі, зокрема аналогічними за змістом показаннями як потерпілого, так і свідка про те, що в момент нанесення удару потерпілий лежав спиною на землі, а свідок сидів на ньому зверху.

При цьому, показання обвинуваченої є нелогічними, оскільки, як слідує з її позиції, вона втрутилася в конфлікт з метою захистити потерпілого від свідка, але саме тому ж потерпілому і нанесла удар ножем, приклавши до цього силу.

Окрім того, доходячи висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 2 ст. 15, ч 1 ст. 115 КК України суд враховує те, що обвинувачена не була учасником конфлікту між потерпілим та свідком, цілеспрямовано підійшла до них, щоб з її слів розборонити їх, не застосовувала для цього інші засоби, аніж ніж. Також суд враховує ту обставину, що обвинувачена нанесла удар потерпілому в грудну клітину в той момент, коли той був обмежений в рухах, оскільки лежав на землі, а зверху на ньому сидів свідок.

Локалізація тілесного ушкодження (удар у життєво важливий орган людини - грудну клітку), сила удару (ударом ножа пересічене ребро) і знаряддя, яким воно заподіяне (колючо-ріжучий предмет), свідчать про наявність у обвинуваченої умислу саме на позбавлення потерпілого життя. Обвинувачена не могла не передбачати і не усвідомлювати, що в результаті своїх дій потерпілий отримає тілесні ушкодження, від яких може померти.

Про наявність у обвинуваченої умислу саме на заподіяння смерті потерпілому свідчить і той факт, що обвинувачена швидку викликала лише після наполягання на цьому свідка, а також те, що після нанесення удару обвинувачена поклала ніж у мийку та відкрила кран, намагаючись таким чином на думку суду приховати сліди злочину.

Окремо суд зазначає, що доходячи висновку про спрямованість умислу обвинуваченої, враховує показання потерпілого про стосунки між ним та обвинуваченою, що передували події у даній справі, а саме те, що мав місце факт прояву обвинуваченою агресії стосовно потерпілого із застосуванням ножа, а саме одного разу вона «черконула його», що в свою чергу на думку суду свідчить про негативне ставлення обвинуваченої до потерпілого з усвідомленням прийнятності вирішувати конфліктні ситуації у подібний спосіб з використанням такого знаряддя як ніж.

V. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 , визначених ст. 66 КК України, та обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої, визначених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

VІ. Мотиви призначення покарання

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Так, при обранні розміру покарання обвинуваченій суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який за законом віднесений до особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, ставлення обвинуваченої до вчиненого, особу обвинуваченої, яка має постійне місце проживання, за матеріалами справи характеризується посередньо, сім`ї не має, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, непрацевлаштована, злочин вчинила вперше.

Також при вирішенні питання про призначення покарання суд враховує практику Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання.

Так, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

З огляду на наведене, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та з урахуванням наведеного, обставин вчиненого обвинуваченим інкримінованого йому злочину та практики Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання, враховуючи дані про особу обвинуваченого і те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк вісім років що, на думку суду, буде достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 05.06.2023 у справі № 490/1499/23 (провадження 1-кс/490/4804/23) до обвинуваченої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили не змінювати. В цій ухвалі зазначено, що ОСОБА_5 затримана в порядку ст. 208 КПК України 27.02.2023.

Згідно з листом в.о. начальника державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» ОСОБА_12 від 10.10.2024 № 20/6/3-2487, наявного в матеріалах справи, ОСОБА_5 утримувалась в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» у період з 01.03.2023 до 27.05.2023 на підставі ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.03.2023, якою до неї застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 27.04.2023. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.04.2023 строк запобіжного заходу продовжений до 27.05.2023. Звільнена ОСОБА_5 з державної установи 27.05.2023 на підставі ч. 5 ст. 205 КПК України, у зв`язку з непродовженням строку тримання під вартою. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05.06.2023 ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та з 05.06.2023 остання перебуває у державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор».

Зважаючи на викладене, з урахуванням вимог ч. 5 ст. 72 КК України, обвинуваченій ОСОБА_5 слід зарахувати у строк покарання строк її попереднього ув`язнення із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

VІІ. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

У вказаному кримінальному провадженні ухвалами слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.06.2023 накладався арешт на майно, яке визначено як речовий доказ у кримінальному провадженні, який підлягає скасуванню.

У резолютивній частині вироку, серед іншого, у разі визнання особи винуватою зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат (ч. 4 ст. 374 КПК України). Процесуальні витрати складаються із витрат, пов`язаних із залученням експертів (ст. 118 КПК України). Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким установам із Державного бюджету України (ч. 2 ст. 122 КПК України). У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта (ч. 2 ст. 124 КПК України).

З огляду на викладене, з обвинуваченої підлягають стягненню документально підтверджені витрати на залучення експертів для проведення експертизи в даному кримінальному провадженні у розмірі 16603,20 грн.

Крім того, цивільні позови у даному кримінальному провадженні не заявлялися, а тому підстав, передбачених ст. 129 КПК України, для вирішення цього питання у суду немає.

Питання щодо речових доказів у справі суд вирішує у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст.100, 124, 349, 373 - 376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 27 лютого 2023 року по 27 травня 2023 року, а також в період з 05 червня 2023 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили не змінювати.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати у розмірі 16603 (шістнадцять тисяч шістсот три) грн 20 коп.

Скасувати арешти майна, накладені ухвалами слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.06.2023 у справі №490/1499/23/23, а саме: кухонного ножа з дерев`яним руків`ям довжиною 13 см, довжиною леза 20 см, шириною леза 4 см, з маркуванням на ньому «TRAMONTINA MADE IN BRASIL»; спортивних штанів чорного кольору без будь-якого маркування, на яких мається забруднення у вигляді пилу та часток болота; футболки світло-синього кольору, на передній частині якої наявний принт жовтого кольору у вигляді летучої миші, на задній частині якої виявлено пляму речовини бурого кольору, посередині якої наявний отвір, а саме проріз шириною 3 см, розташований на відстані 3,5 см з лівого боку та 6 см знизу.

Речові докази:

- спортивні штани чорного кольору без будь-якого маркування, на яких мається забруднення у вигляді пилу та часток болота; футболку світло-синього кольору, на передній частині якої наявний принт жовтого кольору у вигляді летучої миші, на задній частині якої виявлено пляму речовини бурого кольору, посередині якої наявний отвір, а саме проріз шириною 3 см, розташований на відстані 3,5 см з лівого боку та 6 см знизу повернути потерпілому;

- куртку жовтого кольору повернути обвинуваченій;

- кухонний ніж з дерев`яним руків`ям, довжиною 13 см, довжиною леза 20 см, шириною леза 4 см, з маркуванням на ньому «TRAMONTINA MADE IN BRASIL»; один ватний тампон зі слідами речовини бурого кольору; піднігтьовий зміст з обох рук ОСОБА_5 ; зразок крові потерпілого ОСОБА_6 , поміщений на марлевий тампон знищити.

На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області.

Для обвинуваченої строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії вироку.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачена, захисник, потерпілий мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Обвинувачена має право заявити клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Копію вироку після проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

СуддяОСОБА_1