Рішення № 137607349, 23.06.2026, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/989/26

Номер провадження 2/184/956/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

23 червня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Гукової Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Бринзи Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Покровського міського суду Дніпропетровської області із вказаним вище позовом посилаючись на наступні обставини. 07.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №09252-10/2023, відповідно до умов якого Відповідачу було надано фінансовий кредит в розмірі 3500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в сумі 35000,00 грн. 29.03.2024 року ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №29032024. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. Наведене стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Покровського міського суду Дніпропетровської області від 30.04.2026р. суддею прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено вищевказану справу до розгляду.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив не надав.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ст.280 ЦПК України суд ухвалює по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступного висновку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі, з договорів.

Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Із матеріалів справи слідує, що 07.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №09252-10/2023, відповідно до умов якого Відповідачу було надано фінансовий кредит в розмірі 3500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Отже із матеріалів справи слідує, що між відповідачем та первісним кредитором досягнуто домовленість щодо оформлення кредитних взаємовідносин.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги та підставу для стягнення заборгованості по кредитному договору у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач посилається на те, що кредитодавцем свої договірні зобов`язання виконані належним чином та відповідачу надано обумовлену договором суму кредитних коштів у строкове та платне користування. Проте, дані посилання позивача наявними у матеріалах справи доказами не підтверджуються.

Відповідно до ч.1 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Так, суд вважає за необхідне зауважити, що згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 по справі № 686/19271/19 провадження № 61-9459св20, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а лише свідчить про наміри виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. В той час, як первинні документи, складаються лише за фактом надання послуг. А про факт отримання та повернення коштів свідчить не договір, а банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси кредитора.

Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року по справі № 169/506/17 провадження № 61-37213св18.

Отже, наданий позивачем кредитний договір свідчать лише про наміри сторін здійснювати кредитні операції в майбутньому та не засвідчуює факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, як і факт їх отримання останнім.

При цьому слід зазначити, що лише документи первинного бухгалтерського обліку свідчать про здійснення фінансової операції, на що неодноразово наголошував Верховний Суд.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові №336/4796/18 від 20.05.2022 р., для стягнення боргу мало надати суду кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно ще надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.

Проте, матеріали справи таких доказів не містять.

При цьому слід зазначити, що в силу принципу змагальності та диспозитивності, виключно на сторін покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. У той час як збирання доказів не є обов`язком суду.

У Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц вказано, що відповідно до змісту ч. 1ст.1050 ЦК України з урахуванням ст.ст.526,527,530 ЦК України, саме банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Так, згідно п.1.6. договору від 07.10.2023 року слідує, що кредит надається клієнту у безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта , включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про надання кредиту. Кредит вважається на даним у день перерахування товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

Водночас, як вбачається із відповіді АТ «Універсал Банк» на запит суду, на ім`я ОСОБА_1 . Банком не було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 .

За таких обставин, позивачем не надано суду доказів того, що ОСОБА_1 згідно з умовами вищевказаного договору, було видано кредит та саме в сумі заявлених позовних вимог. Визначення даної суми в договорі не свідчить про її отримання відповідачем саме в такому розмірі.

Враховуючи відсутність доказів про перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача, як це передбачено умовами кредитного договору, відсутні підстави вважати, що первісний кредитор виконав умови вищевказаного договору.

Водночас, долучені до матеріалів справи розрахунок заборгованості позовних вимог, засвідчена довідка про успішне перерахування коштів не можуть вважатися достатніми та належними доказами на підтвердження перерахування кредитодавцем грошових коштів на рахунок відповідача з огляду на наступне.

Статтями 77,80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з Переліком типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5 до первинних документів, які фіксують факт виконання операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і у податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Відповідно до пунктів 62, 63 Розділу 4 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018року №75(далі-Положення), виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Отже, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 у справі № 209/3046/20, від 01.06.2022 у справі № 175/35/16-ц.

За таких обставин, надана позивачем довідка ТОВ «Аванс Кредит» про перерахування грошових коштів 07.10.2023 року на банківську картку НОМЕР_1 не є документом первинного бухгалтерського обліку в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак не може бути доказом здійснення відповідної господарської операції.

Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, то слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17 у постанові від 03.07.2019 зауважила, що розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку.

Розрахунок заборгованості, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є лише похідним від первинної бухгалтерської документації та може містити відомості про господарську операцію. Проте саме банківська виписка за картковими рахунками може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором, що споживач користувався кредитною карткою, ним вносились кошти на погашення заборгованості, або ні.

Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування коштами, а є односторонніми арифметичним розрахунком стягуваних сум, які повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), а отже не є належними доказами існування боргу.

Наявність розрахунку заборгованості за кредитними договором не є достатнім для висновку про надання кредиту чи існування боргу та у заявленому позивачем розмірі, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Отже, позивачем не надано жодних доказів того, що первісним кредитором було перераховано кошти на рахунок відповідача, відтак, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх тверджень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вищезазначеним кредитним договором не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що позивач ТОВ «ФК «Кредит Капітал» сплатило судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2662,40 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

Нормою частин 1,2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що судовий збір покладається судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача, тому суд вважає за необхідне покласти витрати, пов`язані із розглядом справи, витрати на професійну правничу допомогу на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 77, 81, 141, 247, 259, 263-268, ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, яким повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23.06.2026р.

Суддя Покровського міського суду Р. М. Гукова