Рішення № 137607341, 22.06.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/11659/24

№ 2/183/1593/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді - Сороки О.В.,

за участю секретаря судових засідань - Григорьєвої В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради в особі служби у справах дітей, про позбавлення батьківських прав,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Щербини С.В.,

представника відповідача - адвоката Шрама В.Ю.,

представника третьої особи Полтавець В.В.,-

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції сторін у процесуальних заявах по суті.

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив позбавити останнього батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що з 29 березня 2013 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають малолітню дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає разом батьком з півторарічного віку.

03 жовтня 2014 року рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області шлюб між сторонами був розірваний. Згідно судового наказу, виданого 16 квітня 2019 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, з відповідачки на користь позивача були стягнуті аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно.

Сукупний розмір заборгованості по аліментам станом на 01.10.2024 року становить 175613,80 грн.

Позивач зазначає, що відповідачка зареєструвала шлюб з іншим чоловіком, має ще трьох дітей, колишня дружина з дочкою не спілкується, життям дитини це цікавиться, не приймає участь у вихованні дитини, не займається загальним розвитком дитини. Їх спілкування відбувається менше п`яти разів на рік тільки в той час, коли донька сама їздить за місцем проживання матері на нетривалий час.

Вищевказані факти, на думку позивача, свідчать про систематичне ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, що виражається в відсутності турботи про дитину, відсутності матеріального її забезпечення, виховання, надання медичного догляду та задоволення життєво важливих потреб. Все вищезазначене свідчить про те, що відповідачка самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, тому позивач звернувся до суду з означеним позовом.

У відзиві на позов відповідачка зазначає, що після припинення сімейно-шлюбних відносин з позивачем, вона завжди цікавилася життям своєї дитини, навідувала її коли ОСОБА_4 ходила до дитячого садочку. Коли дитина підросла в стала ходити до школи, то вона зв`язувалася з нею по телефону, на вихідні періодично дитина перебуває за її місцем проживання, де вони разом проводили час. Останнім часом спілкуються з донькою шляхом електронної переписки. Таким чином, відповідачка наполягає на тому, що цікавиться життям дитини, однак не має можливості сплачувати аліменти, бо має ще трьох дітей, тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 31)

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Самарівського міськрайнного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року відкрито загальне позовне провадження по справі (а.с. 26).

Ухвалою Самарівського міськрайнного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року зобов`язано орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради надати висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с. 60).

Ухвалою Самарівського міськрайнного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року призначено розгляд справи по суті (а.с. 68).

Позиція сторін в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та надав детальні пояснення по суті позову. Вважає, що матір дитини самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до їх спільної дочки. Відповідачка систематично не сплачує аліменти на дитину, має велику заборгованість, не цікавиться життям та здоров`ям дочки, і тому така поведінка є свідомим нехтуванням своїми батьківськими обов`язками. Позивач наполягав на позбавленні відповідачки батьківських прав відносно їх спільної дитини. Вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача буде відповідати інтересам дитини, бо така свідоме нехтування батьківськими обов`язками по відношенню до дитини відштовхує саму дитину від матері. Дівчинка дорослішає і починає розуміти, що матір дитини ігнорує її повністю, жодного разу не поцікавилася її успіхами, хоча дитина добре навчається, зростає творчою дівчинкою, займається танцями, матір ігнорує її виступи, не приймає участі в подальшому розвитку, не висловила жодного заохочення до розвитку її талантів.

Відповідачка в судове засідання не з`явився, представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не вчинила протиправної поведінки щодо дитини. Наявність заборгованості по аліментам не може бути підставою для позбавлення батьківських прав, тим більше, що вона являється багатодітною матір`ю, яка не має можливості сплачувати аліменти. Представник відповідач звернув увагу, що матр дитини спілкується з нею засобами зв`язку.

Представник третьої особи в судовому засідання підтримала висновок органу опіки та піклування, посилаючись на відсутність доказів для позбавлення відповідачки батьківських прав. Так дійсно, дитина потребує більшої уваги зі сторони матері, сама дитина теж висловлює бажання більше проводити часу з матір`ю, хоча і охоплена увагою батька та бабусі. Матір дитини вважає, що ОСОБА_4 краще проживати з батьком і бабусею, оскільки дитина звикла до таких умов, однак приділяти уваги більше не має можливості, оскільки створила іншу сію, в якій виховує ще трьох дітей.

Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Фактичні обставини справи.?

З 29 березня 2013 року по 14 жовтня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2014 року у справі № 183/5901/14 (а.с. 12-13).

Згідно наданого позивачем свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками дитини є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 11).

Судовим наказом Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2019 року с праві № 183/2157/19 з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 стягнути аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки від заробітку (доходу) відповідача щомісяця (а.с. 14-15).

Згідно розрахунку заборгованості по аліментам, складеного державним виконавцем, станом на 01.10.2024 року, ОСОБА_7 має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 175613,80 (а.с.16-19).

Станом на момент розгляду справи в суді, відповідачкою не було подано жодних доказів щодо погашення зазначеної заборгованості.

Матеріали справи містять довідки про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на обліку у сімейного лікаря, на прийом до лікаря приходить з бабусею та тато (а.с. 20).

ОСОБА_3 являється ученицею гімназії № 14 з першого класу, матір дитини вихованням дитини не цікавиться, утриманням та вихованням доньки займається батько (а.с. 21).

Правовідносини, що виникли між сторонами, з приводу позбавлення батьківських прав, врегульовані наступними нормами закону, а саме.

Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно з п. 15, 16, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 р. №3, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття та ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).

Виключний перелік підстав позбавлення батьківських прав, визначений ст. 164 Сімейного кодексу України. Мати (батько) можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона (він):

- не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини й протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

- ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини;

- жорстоко поводяться з дитиною;

- є хронічними алкоголіками або наркоманами;

- вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

- засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України, такий перелік має виключний характер. Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати системний та постійний характер, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку в особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікую і відповідальністю своїх батьків, і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ним регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ч. 1 статті 3 Конвенції Про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789-XII від 27 лютого 1991 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що матір дитини дійсно самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків і щодо виховання дитини, і щодо її матеріального утримання, матір дитини не цікавиться життям дитини, її успіхами, спілкування між матір`ю та дитиною вже протягом судового розгляду справи звелося до текстових повідомлень в телефонному застосунку (Вайбер). Безпосередня зустріч матері та дитини була влітку 2025 року, хоча батько і матір дитини проживають в приватному секторі, неподалік один від одного, і дитина виявляє бажання спілкування з матір`ю в більшому обсязі, ніж та дозволяє.

Про безучасність матері в житті власної дитини свідчили в судовому засіданні також і свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які надали показання про те, що дитина залишилася проживати з батьком, коли їй було лише півтора роки. Матір не цікавилася життям дитини, не дарувала їй подарунки, не ходила до школи, не відвідували інші гуртки, де займається дитина, не цікавилася її успіхами взагалі.

Сама малолітня ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що бачила матір влітку 2025 року, сама дитини не має можливості без запрошення приїхати до матері, хоча вони проживають неподалік, наразі спілкування відбувається лише текстовими повідомленнями, мама не приходить до школи, не цікавиться її успіхами.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради, останній вважає, що на комісії не встановлено вагомих підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Позбавлення батьківських прав є засобом крайнього впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов`язків (а.с.63-65).

Таким чином, беручи до уваги письмові докази, наявні у матеріалах справи, що свідчать про безучасність матері у житті власної дитини, її систематичне ухилення від сплати аліментів, а також пояснення позивача та самої малолітньої дитини, надані нею у судовому засіданні, суд вважає, що вказаний висновок, є таким що підлягає взяттю до уваги при постановлені судового рішення.

Поряд з цим, статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, докази встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання, що позивачем не надано безсумнівних доказів, які свідчать про ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків відносно малолітньої дочки, її винної поведінки, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Суду не надано докази винної поведінки відповідачки та умисного ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню ОСОБА_3 . Наведені позивачем обставини не є достатньою підставою для правового висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язок.

Відповідно до роз`яснень викладених у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Суд вважає за необхідне попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої ОСОБА_3 , поклавши на органи опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради контроль за виконанням нею батьківських обов`язків. Роз`яснити відповідачу, що у разі відсутності реальних змін у її поведінці, як матері, щодо дочки протягом розумного строку після ухвалення оскаржуваного судового рішення, позивач може знову ініціювати питання про позбавлення її батьківських прав.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 150, 155, 164-166 СК України, ст.ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268, 273,280 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Попередити ОСОБА_12 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_13 батьківських обов`язків.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради, ЄДРПОУ 04052206, місцезнаходження: вул.Гетьманська, 14, м.Самар, Дніпропетровська область, 51200.

Суддя О.В. Сорока.